Постанова

від 18.04.2019 по справі 823/133/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 823/133/16 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Губської О.А.,

Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Маруліна Л.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, третя особа: Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, третя особа: Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в якому (з урахуванням уточненого адміністративного позову від 23.11.2017) просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в запас ЗС України за п.64 г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України майора міліції ОСОБА_3, заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області;

- зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області поновити на службі в органах внутрішніх справ України ОСОБА_3 на посаді - заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області із 07 листопада 2015 року;

- стягнути із Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 07 листопада 2015 року по 21 вересня 2016 року виходячи із середньоденного заробітку за посадою заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області;

- стягнути із Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_3 в якості компенсації за моральну шкоду, завданої протиправним звільненням із публічної служби, суми, виходячи із розміру мінімальної плати на відповідний період, починаючи із листопада 2015 року, у загальному розмірі 58 418 грн.;

- допустити рішення до негайного виконання;

- встановити контроль за виконанням судового рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в запас ЗС України за п.64 г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України майора міліції ОСОБА_3, заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області. Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області поновити на службі в органах внутрішніх справ України ОСОБА_3 на посаді - заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області із 07 листопада 2015 року. Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58 503,66 грн. (п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот три грн.) 66 коп. Допущено рішення до негайного виконання в частині поновлення на службі в органах внутрішніх справ України ОСОБА_3 на посаді - заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області із 07 листопада 2015 року та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5 876,99 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не зупиняє виконання боржником поточних зобов'язань та зобов'язань зі сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, тому і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Зазначено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач був попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону і в даному випадку будь-якого обов'язку в УМВС України в Черкаській області щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення чинним законодавством не передбачено. Вказує апелянт і те, що згоду щодо прийняття на службу до поліції в період з 06.08.2015 по 06.11.2015 позивач не висловив, заява або рапорт відповідного змісту (про прийняття на службу до поліції) до УМВС України в Черкаській області від позивача не надходили. Апелянт звертає також увагу суду на те, що доводи позивача про подання ним рапорту від 03.11.2015 про звільнення його з органів внутрішніх справ, в зв'язку з переходом у встановленому законом порядку на службу до Національної поліції, жодними доказами не підтверджені.

01.04.2019 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому такий просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Позивач у відзиві зазначає, що у матеріалах справи міститься постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017 по справі № 823/5340/15, якою встановлено: в свою чергу, відомості про написання рапорту (заяви), про перехід на службу до Національної поліції підтверджуються свідками, допитаними судом першої інстанції під час розгляду справи, які підтвердили, факт перебування позивача на робочому місці у форменому одязі та із вогнепальною табельною зброєю, виконання ним службових обов'язків після 6 листопада. Наведене свідчить про те, що позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби в поліції, проте, з незалежних від нього причин, його рапорт (заява) до Головного управління Національної поліції в. Черкаській області не були розглянуті у встановленому порядку. Оскільки позивачем були виконані вимоги Закону про подання у встановлений термін даних документів, то у суб'єкта владних повноважень виник обов'язок щодо їх розгляду, що не було зроблено відповідачем , дана постанова не оскаржена та визнана відповідачем, більше того, у листах щодо виконання судових рішень, які адресовані до Державної виконавчої служби, чітко вказано про розгляд заяви від 07.11.2015.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції з позовної заяви встановлено, що ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ в підрозділах УМВС України в Черкаській області на посадах середнього та старшого начальницького складу із вересня 1997 року по листопад 2015 року, наказом голови ліквідаційної комісії Пустовара В.В. позивача було звільнено із органів внутрішніх справ в запас ЗС України за п. 64 г (через скорочення штатів).

На виконання вимог Закону України Про Національну поліцію 03.11.2015 позивачем було подано рапорт про звільнення зі служби в ОВС у зв'язку із переходом у встановленому законом порядку на службу до Національної поліції України (а.с.160, т. 1 ) та 07.11.2015 позивачем було подано заяву про призначення на посаду заступника сектору Черкаського відділення поліції ГУ НП в Черкаській області (а.с.161, т. 1).

В період із 07 по 12 листопада 2015 року, відповідно до пояснень позивача, останній був допущений до роботи та виконував службові обов'язки згідно посадової інструкції, тому позивач вважає, що між ним та ГУ НП в Черкаській області було укладено безстроковий трудовий договір на підставі поданої ним письмової заяви від 07.11.2015 року.

Проте 12.11.2015 позивач дізнався, що його звільнено за п. 64 г , а його трудові відносини не було належним чином оформлено.

Також трудову книжку та витяг з Наказу про звільнення позивач отримав 12.11.2015 (а.с.129, т.1), а розрахунок здійснено лише 25.11.2015 без повідомлення про нараховані суми виплат, крім того, на час видачі трудової книжки, у особовій справі позивача був відсутній запис про причини та підстави звільнення, а у самій трудовій книжці не записано жодного заохочення.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення даного позову, виходячи з наступного.

Згідно із статтею 1 Закону України Про міліцію (чинний на час прийняття оскаржуваного наказу) від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон № 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до статті 18 Закону № 565 порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Згідно з п. 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Згідно пп. г п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно із частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Згідно положень статті 104 Цивільного кодексу України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію від 02.07.2015 № 580 - VIII (далі - Закон № 580) визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Таким чином, позивача було попереджено про наступне вивільнення з дня опублікування Закону № 580.

Відповідно до п.п. 9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, Законом України Про Національну поліцію передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції.

У разі не прийняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, працівника міліції звільняють зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, тобто, на підставі пункту 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Так, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що Наказом від 06.11.2015 року № 312 о/с звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п.64 г (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_3 (НОМЕР_1) - заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського районного відділу (а.с.127, т.1) із зазначенням підстави Закон України Про Національну поліцію .

Крім того, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач був керівником первинної профспілкової організації Черкаського районного відділу управління МВС України в Черкаській області та членом комітету Черкаської обласної організації ПАП ОВС України, з 20.05.2015 ОСОБА_3 призначено в. о. голови Черкаської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України.

Також, судом встановлено, що 03.11.2015 позивачем на ім'я Начальника УМВС України в Черкаській області подано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ, з зазначенням причини у зв'язку з переходом у встановленому порядку на службу до Національної поліції України . В матеріалах справи міститься фотокопія рапорту від 03.11.2015 (а.с.160, т.1).

В матеріалах справи міститься і фотокопія Заяви про прийняття його на службу до поліції та призначення на посаду заступника сектору Черкаського відділення поліції ГУ НП в Черкаській області від 07.11.2015 (а.с.161, т.1), та, як стверджує позивач, саме 07.11.2015 вказану Заяву було подано та зареєстровано відповідачем.

Натомість відповідач в апеляційній скарзі вказує, що зазначена заява від позивача не надходила, як і рапорт, а тому позивач і був звільнений із служби, у зв'язку з не виявленням бажання нести подальшу службу.

Також, апелянт зазначає, що доводи позивача про подання ним рапорту від 03.11.2015 про звільнення його з органів внутрішніх справ, в зв'язку з переходом у встановленому законом порядку на службу до Національної поліції, жодними доказами не підтверджені.

Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, в матеріалах справи міститься постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017 по справі № 823/5340/15, якою встановлено: в свою чергу, відомості про написання рапорту (заяви), про перехід на службу до Національної поліції підтверджуються свідками, допитаними судом першої інстанції під час розгляду справи, які підтвердили, факт перебування позивача на робочому місці у форменому одязі та із вогнепальною табельною зброєю, виконання ним службових обов'язків після 6 листопада. Наведене свідчить про те, що позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби в поліції, проте, з незалежних від нього причин, його рапорт (заява) до Головного управління Національної поліції в Черкаській області не були розглянуті у встановленому порядку. .

Також, у вказаній постанові зазначено Оскільки позивачем були виконані вимоги Закону про подання у встановлений термін даних документів, то у суб'єкта владних повноважень виник обов'язок щодо їх розгляду, що не було зроблено відповідачем. За наведених обставин, враховуючи положення статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та частково задовольнити адміністративний позов шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_3 про призначення на посаду заступника начальника сектору Черкаського відділення поліції Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області від 07 листопада 2015 року та зобов'язання відповідача розглянути таку заяву. .

Київським апеляційним адміністративним судом постановою від 01.08.2017 року по справі №823/5340/15 постановлено визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_3 про призначення на посаду заступника начальника сектору Черкаського відділення поліції Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області від 07 листопада 2015 року, зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області розглянути заяву ОСОБА_3 про призначення на посаду заступника начальника сектору Черкаського відділення поліції Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області від 07 листопада 2015 року та прийняти відповідне рішення.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження оскарження постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017 по справі № 823/5340/15 або її скасування, а отже вона набрала законної сили 01.08.2017.

Отже, доводи апелянта про те, що згоду щодо прийняття на службу до поліції позивач не висловив, заява або рапорт відповідного змісту (про прийняття на службу до поліції) до УМВС України в Черкаській області від позивача не надходили, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, є необґрунтованими та спростовують наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2015 № 312 о/с в частині звільнення позивача за п. 64 г (через скорочення штатів), оскільки судом встановлено, що позивачем в Рапорті про звільнення зазначено причину свого звільнення вказавши, що звільняється у зв'язку з переходом на службу до НПУ, також встановлено, що позивачем подано заяву про прийняття його на службу 07 листопада 2015 року, яку відповідач протиправно не прийняв та не розглянув, не дивлячись на те, що відповідно до наявних Довідок МВС України в Черкаській області від 09.03.2016 № 14/9-92 та від 09.03.2016 № 614/12/9/02-2016, наявних в матеріалах справи, в яких повідомляється, що станом на 06.11.2015 в Черкаському районному відділі Управління МВС України в Черкаській області було 8 вакантних посад, а станом на 07.11.2015 було 5 вакантних посад.

Так, позивачем у встановлений термін виявлено згоду на проходження служби в поліції, що відповідно до положень п. 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію є підставою для прийняття позивача на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач не відповідає вимогам до осіб, які можуть проходити службу в поліції.

Окрім того, позивач був членом профспілкового органу, а відповідно до частини третьої статті 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Також, відповідно до п. 8.8 Колективного договору між Управлінням МВС України в Черкаській області та Черкаською обласною організацією професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України на 2014-2017 роки звільнення членів виборного профспілкового органу УМВС України в Черкаській області, його керівників, профспілкового представника, крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого вибраного органу цієї профспілки.

Відповідачем не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів згоди профспілкового органу на звільнення позивача.

Також, в матеріалах справи відсутні докази своєчасного ознайомлення позивача з Наказом про звільнення, вручення трудової книжки та проведення розрахунку з ОСОБА_3, як того вимагає стаття 47 Кодексу законів про працю України, а саме, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

При цьому, належне оформлення трудової книжки при звільненні - це внесення запису про звільнення із зазначенням причин (підстав, формулювань) з посиланням на відповідну статтю закону.

В матеріалах справи відсутній доказ того, що в день винесення Наказу про звільнення 06.11.2015 позивачу була вручена належним чином оформлена трудова книжка та проведено розрахунок відповідно до статті 116 КЗпПУ, а саме в день звільнення 06.11.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, трудову книжку та витяг з Наказу про звільнення позивач отримав 12.11.2015 (а.с.129, т.1).

Натомість, в матеріалах справи містяться докази, що ОСОБА_3 виконував свої службові обов'язки ще до 12.11.2015 , що підтверджується листом Дарницького районного управління ГУ МВС України з резолюцією на позивача від 11.11.2015 (а.с.165, т.1), службовою телеграмою з резолюцією на позивача від 11.11.2015 (а.с.166, т.1), записом у Листках зауважень та перевірок від 11.11.2015 (а.с.168, 169, 170 т.1), записами в реєстраційних листках від 07.11.2015 (а.с.171-173, т.1 ).

Також відповідно до матеріалів справи, Відділом кадрового забезпечення Управління МВС України в Черкаській області на адресу позивача надіслано Повідомлення від 06.11.2015 № 14/17-4356, що позивача звільнено Наказом від 06.11.2015 та запропоновано звернутись до зазначеного Відділу для отримання особистих документів, проте як встановлено судом, відповідно до поштового штампу, зазначений конверт з повідомленням було надіслано 14.11.2015 (а.с.177, т.1).

Крім того, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Отже, оскільки відповідачем не виконано зобов'язання по працевлаштуванню позивача, як працівника ліквідованої установи, то трудові гарантії позивача були порушені.

Відповідно до п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п. 2 якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно із п.3 Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24.12.1999 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

В зв'язку з викладеним, управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області зобов'язане виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті прибутковий податок з доходів фізичних осіб та єдиний страховий внесок, а тому вимога про стягнення матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу також підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 21-6309а15.

Відповідно до відомостей про грошове забезпечення по Черкаському РВ УМВС України в Черкаській області, позивачу було нараховано: у вересні - 5 806,63 грн. та у жовтні 2015 року - 5947,36 грн. (а.с.180-181, т.1)

Отже, середньоденний заробіток ОСОБА_3 становить: 267,14 грн. ((5806, 63 (заробітна плата за вересень 2015)+5947, 36 (заробітна плата за жовтень 2015) = 11753,99) : 44 (у вересні та жовтні 2015 року було відпрацьовано 44 робочих дні).

Зважаючи на докази, які містяться в матеріалах справи, Наказом від 22.09.2016 №552 о/с По особовому складу, ОСОБА_3 призначено дільничним офіцером поліції, Наказом від 17.08.2017 № 906 о/с позивача призначено майором поліції (а.с.222, т. 1, а.с.224, т.1).

Зважаючи на вказане, колегія суддів враховує час вимушено прогулу з дня винесення Наказу про звільнення 06.11.2015 по дату призначення дільничним офіцером, а саме - 22.09.2016. Таким чином, кількість робочих днів з 06.11.2015 по 22.09.2016 становить 219 дні.

Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає: 58 503 (п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот три) грн. 66 коп. (267,14 грн. х 219 (робочих днів за час вимушеного прогулу)).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про необхідність виплатити позивачу суму у межах стягнення за один місяць, а саме 5 876,99 грн., що дорівнює середньомісячній заробітній платі, негайно.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача в якості компенсації за моральну шкоду із листопада 2015 року в розмірі 58 418,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частин першої, другої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписами статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 цієї Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відтак, колегія суддів зазначає, що вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 58 418,00 грн. є необґрунтованою, оскільки розмір суми відшкодування моральної шкоди та характер моральних чи фізичних страждань, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, або інших негативних явищ, заподіяних їй саме незаконними діями з боку відповідача, позивачем жодним доказом не доведений, а тому, у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відтак, з огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді О.А. Губська

О.О. Беспалов