Постанова

від 18.04.2019 по справі 2а-18204/10/0570

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2019 року

Київ

справа №2а-18204/10/0570

адміністративне провадження №К/9901/638/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника прокурора Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2010 (суддя Шальєва В.А.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011 (колегія у складі суддів: Гаврищук Т.Г., Білак С.В., Сухарьок М.Г.) у справі № 2а-18204/10/0570 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Слов'янська солевидобувна компанія доГоловного управління Державного казначейства України в м.Києві, Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва простягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Слов'янської солевидобувна компанія звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до вимог Закону України Про податок на додану вартість позивачем були надані до контролюючих органів податкові декларації з податку на додану вартість за січень 2010 року від 18.02.2010, із зазначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню за підсумками поточного звітного періоду суми в розмірі 641977 грн. та за лютий 2010 року від 18.03.2010, на суму 738581 грн. разом із розрахунком бюджетного відшкодування та заявою про повернення такої суми.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2010, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період. Закон не передбачає надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, заступник прокурора подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з'ясовані неповно.

Відповідачі заяви про приєднання до касаційної скарги податкового органу або заперечень на касаційну скаргу не надали.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Окрім того, 03.09.2018 позивач подав до суду клопотання, в якому просить, у відповідності до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку і правонаступництвом замінити сторону (позивача) у провадженні в справі №2а-18204/10/0570 на підставі нижче доданих документів: копій витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань по ТОВ Слов'янська солевидобувна компанія та по ТОВ РУССОЛЬ-Україна .

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2010 рік від 18.02.2010 із зазначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню за підсумками поточного звітного періоду в сумі 641977 грн. та податкову декларацію за лютий 2010 року від 18.03.2010 із зазначенням суми в розмірі 738581 грн., разом із розрахунком бюджетного відшкодування та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування.

Податковим органом проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення податку на додану вартість, лютий 2010 року, за результатами якої було складено довідку № 3449/07-032/30098637 від 09.03.2010.

Перевіркою підтверджено відображене Товариством з обмеженою відповідальністю Словянська солевидобувна компанія у декларації з податку на додану вартість за січень 2010 року бюджетне відшкодування в сумі 641977 грн., за лютий 2010 року бюджетне відшкодування в сумі 738581 грн. А також вказано, що на момент складання довідки перевірки, не можливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2010 року в сумі 641977 грн., за лютий 2010 року в сумі 738581 грн., що пов'язано з відсутністю відповідей на запити проведення зустрічних перевірок по ланцюгам постачання до виробника. Остаточний висновок щодо заявленої до відшкодування з бюджету підтвердженої суми податку на додану вартість буде зроблено за результатами отриманих відповідей.

Судами також встановлено, що податковий кредит січня-лютого 2010 року позивачем формувався за наслідками здійснення господарських операцій, зокрема з: Державним підприємством Донецька залізниця , яке є постачальником залізничних послуг, згідно укладеного договору № 28094 від 12.12.2007, при виконанні якого сума податку на додану вартість склала 80833,33 грн.; з Товариством з обмеженою відповідальністю Українська газоторгова компанія , яке є постачальником газу, згідно укладеного договору № 07/09-05/1 від 07.05.2009. Відповідно договору, сума податку на додану вартість становить 587670,31 грн.; Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ЛТД , яке є постачальником товарів та послуг, відповідно до договору № дг-50/08 від 12.02.2009, при виконанні якого сума податку на додану вартість - 119369,84 грн.; з Товариством з обмеженою відповідальністю Сервіс-Інвест , яке є постачальником ремонтних послуг (сума ПДВ 124459,11 грн.); з Товариством з обмеженою відповідальністю ВМП Буденерго , яке є постачальником послуг (сума ПДВ 70833,34грн.); з Товариством з обмеженою відповідальністю Сервіс-Інвест , яке є постачальником електроенергії (сума ПДВ 147958,34 грн.); з Товариством з обмеженою відповідальністю Паок , яке є постачальником мішків для фасування (сума ПДВ 63123,66 грн.); з Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаполіс ЛТД , яке є постачальником розсолу (сума ПДВ 127636,54 грн.); з Товариством з обмеженою відповідальністю Газторг Україна , яке є постачальником природного газу (сума ПВ 558348 грн.).

Реальність господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентами підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України (податковими накладними, накладними про витрати, актами приймання-передавання та актами виконаних робіт, платіжним документами).

На час розгляду справи позивачу не відшкодована з бюджету сума податку на додану вартість по податковим деклараціям за січень та лютий 2010 року в загальному розмірі 1980558 грн., про що свідчать довідки про розмір залишку невідшкодованих сум податку на додану вартість, що рахується у бюджетній заборгованості.

Підстави виникнення у суб'єкта господарювання - платника податків права на бюджетне відшкодування суми раніше сплаченого податку у 2010 році врегульовані положеннями пп. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість .

За змістом пп. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість підставою для бюджетного відшкодування податку на додану вартість є оплата відповідної суми податку на додану вартість покупцем товару (послуг) постачальнику товару (послуг) в ціні товару (послуг) у попередньому податковому періоді, наявність від'ємного значення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню в податковому періоді, який передує податковому періоду за який заявляється бюджетне відшкодування та у періоді за який заявляється бюджетне відшкодування.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналізуючи наведені норми, та беручи до уваги, що суми податку на додану вартість були сплачені позивачем у ціні товару (послуг) його контрагентам, а також враховуючи правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, касаційний суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем дотримано всі законодавчо визначені умови для отримання бюджетного відшкодування.

Водночас, виходячи з положень пункту 1.3 статті 1, пункту 10.2 статті 10 Закону України Про податок на додану вартість позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків одним з продавців по ланцюгу поставки до кінцевого виробника або імпортера, що в свою чергу, не ставить його право на відшкодування податку на додану вартість в залежність від зазначеної обставини, зокрема, і від проведення зустрічних перевірок податковим органом.

Разом з тим, з огляду на зміст пп. 7.7.5, 7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість право бюджетного відшкодування платника податку виникає з дня подачі податкової декларації до податкового органу, а порушення такого права виникає зі спливом 40 днів встановленого для такого відшкодування, внаслідок чого, згідно п. 6.1, п. 6.2 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №200/86 від 21.05.2001, не відшкодовані платнику податку протягом встановленого строку суми, вважаються бюджетною заборгованістю, за стягненням яких платник податку має право в будь-який момент після виникнення такої бюджетної заборгованості звернутися до суду.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Окрім того, Суд унеможливлений розглянути клопотання позивача про здійснення процесуального правонаступництва, оскільки в ньому відсутня прохальна частина з чітким зазначенням того, що має бути розглянуто судом, що, в свою чергу, перешкоджає виконанню цього судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду