Постанова

від 16.04.2019 по справі 675/2424/16-ц

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Копія

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 675/2424/16-ц

Провадження № 22-ц/4820/2/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Журбіцький В.О.,

з участю прокурора Грамчук Т.А.,

представників відповідачів Голудзяк Н.О.,

Варченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Шепетівської місцевої прокуратури в інтересах держави до Ізяславської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи Кунівська сільська рада Ізяславського району Хмельницької області, Головне управлінняДержгеокадастру уХмельницькій області, про скасування розпоряджень і визнання державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними за апеляційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2017 року,

встановив:

У червні 2015 року прокурор Ізяславського району Хмельницької області (далі Прокурор), звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі Райдержадміністрація), ОСОБА_1 , третя особа Кунівська сільська рада Ізяславського району Хмельницької області (далі Рада), про скасування розпоряджень і визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним.

Тоді ж Прокурор звернувся до суду з аналогічним позовом до Райдержадміністрації, ОСОБА_2 , третя особа Рада.

Ці позови об`єднані судом першої інстанції в одне провадження.

Прокурор зазначив, що розпорядженням Райдержадміністрації від 27 вересня 2012 року №488/2012-р надано дозвіл 4 громадянам, у тому числі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель Ради з метою передачі їх у власність громадян для ведення особистого селянського господарства. 5 грудня 2012 року Райдержадміністрація видала розпорядження №601/2012-р, яким затверджено проект землеустрою та передано земельні ділянки площею по 2,0000 га у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . На підставі цього розпорядження 24 грудня 2012 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 одержали відповідно державні акти серії ЯМ №260240 і № 260238 на право власності на земельну ділянку. Всупереч вимог чинного законодавства Райдержадміністрація передала земельні ділянки у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із земель резервного фонду, створеного під час паювання земель колективного сільськогосподарського підприємства «Росія» (далі КСП «Росія»), хоча останні не були членами цього підприємства, не зайняті у соціальній сфері населених пунктів і не проживають на території Ради.

У зв`язку з цим, Прокурор просив суд: визнати незаконним і скасувати розпорядження Райдержадміністрації від 27 вересня 2012 року №488/2012-р в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; визнати незаконним і скасувати розпорядження Райдержадміністрації від 5 грудня 2012 року №601/2012-р в частині передачі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; визнати державні акти серії ЯМ №260240 і № 260238 на право власності на земельні ділянки площею 2,0000 га (кадастрові номери 6822183000:05:036:0005, 6822183000:05:036:0003), видані 24 грудня 2012 року відповідно на ім`я ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , недійсними.

В порядку правонаступництва суд першої інстанції залучив до участі у справі як позивача Шепетівську місцеву прокуратуру.

Також суд залучив Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі Держгеокадастр) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2017 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мали право на безоплатну передачу земельних ділянок у власність, а позивачем не доведено належність спірних ділянок до земель резервного фонду та порушення прав інших осіб на ці земельні ділянки.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Хмельницької області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачі незаконно набули земельні ділянки у власність із земель резервного фонду, натомість, суд неправильно витлумачив застосовані правові норми, не дав належної оцінки доказам у справі та дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Рада подалавідзив наапеляційну скаргу,в якому просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, вказуючи на його незаконність та необґрунтованість.

Райдержадміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Держгеокадастр не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено ним неправильно. Крім того, суд неправильно витлумачив норми п. 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі Указ №720/95) та не дотримався положень ст.ст. 10, 60, 143, 212 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону, який був чинним із 1 вересня 2005 року (далі ЦПК України 2004 року).

У зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлено, що рішенням Ізяславської районної ради Хмельницької області від 21 жовтня 1993 року №1 затверджено районну програму земельної реформи на 1993-1995 роки, яка передбачала, зокрема, необхідність передання земель сільськогосподарських підприємств і організацій у колективну власність та створення резервного фонду.

Аналогічним рішенням Ради від 17 листопада 1993 року затверджено програму земельної реформи на 1993-1995 роки по Раді.

Рада рішенням від 9 березня 1995 року передала КСП «Росія» в колективну власність 1898 га сільськогосподарських угідь, затвердила резервний фонд площею 260,7 га та видала КСП «Росія» державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №29, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1.

Розпорядженням райдержадміністрації від 27 вересня 2012 року №488/2012-р надано дозвіл 4 громадянам, у тому числі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів ради, для надання їх у приватну власність громадян.

5 грудня 2012 року райдержадміністрація видала розпорядження №601/2012-р, яким затвердила проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок і передала у приватну власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0000 га кожному.

На підставі цього розпорядження 24 грудня 2012 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 одержали державні акти серії ЯМ №260240 і № 260238 на право власності на земельну ділянку (кадастрові номери 6822183000:05:036:0005, 6822183000:05:036:0003), зареєстровані відповідно у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №682210001002668 і №682210001002667.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються письмовими доказами у справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 33 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

В силу ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

У відповідності до п. 12 розділу Х «Перехідні положення», що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Як передбачено ч.ч. 6, 7, 9 ст. 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ч. 1 ст. 125 ЗК України).

Із положень ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 статті 6 Закону України від 9 квітня 1999 року №586-ХІV «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів накази.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 9, 10 ст. 25 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Пунктом 7 Указу №720/95 установлено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Як передбачено ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України 2004 року (діяв на час розгляду справи в суді першої інстанції), кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За даними статистичної звітності (форма 6-зем) та експлікації земель Ради (т. 1 а.с. 117-120) у 1993-1995 роках на території Ради був створений резервний фонд земель, який перебував у державній власності.

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку власникам сертифікатів на земельну частку (пай) на території Ради, з картографічним матеріалом, які погоджені розпорядженням Райдержадміністрації від 20 серпня 2004 року №264/2004-р (додаток до справи; т. 1 а.с.248; т. 2 а.с. 135), також вказують на те, що при передачі земельної ділянки в колективну власність КСП «Росія» створений резервний фонд землі, до складу якого, зокрема, увійшло поле №38.

Згідно довідок виконавчого комітету Ради від 14 вересня 2015 року №686 і №688 (т. 1 а.с. 65, 208) земельні ділянки, що передані ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у приватну власність (кадастрові номери 6822183000:05:036:0005, 6822183000:05:036:0003), розташовувалися на землях резервного фонду на полі №38.

Ця обставина також підтверджується Інформацією Ради від 22 червня 2015 року №65 (т. 1 а.с. 14).

Всупереч положень ст. 143 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції ухвалою від 11 квітня 2017 року відхилив клопотання Ради про призначення судової земельно-технічної експертизи, внаслідок чого така експертиза була проведена в суді апеляційної інстанції.

З висновку експерта від 14 березня 2019 року №4038/18-26/827/828/19-26 слідує, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6822183000:05:036:0005, 6822183000:05:036:0003 перебувають в межах земельної ділянки поля №38 Ради згідно Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку власникам сертифікатів на земельну частку (пай) на території Ради, від 2004 року.

Отже докази у справі достовірно й об`єктивно вказують на те, що передані у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельні ділянки відносилися до земель резервного фонду.

Письмові докази, в тому числі: довідка Відділу Держземагенства в Ізяславському районі Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області від 23 червня 2015 року №10-2212-0.3-1543/2-15 (т. 1 а.с. 13); висновок комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою №49 від 28 листопада 2012 року (т. 1 а.с. 33-34); довідка Відділу Держгеокадастру в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14 вересня 2015 року №01-14/406 (т. 1 а.с. 68); проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 121-142), - не спростовують факт передачі земельних ділянок відповідачам у власність із земель резервного фонду.

Посилання суду першої інстанції на недоведеність цього факту не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

З вищенаведених правових норм слідує, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій у приватну власність передаються земельні ділянки (крім земель резервного фонду) працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Разом із тим, створений у процесі приватизації резервний фонд земель призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням переважно громадянами, зайнятими у соціальній сфері на селі, а також іншими особами, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Аналіз указаних норм права, в тому числі п. 7 Указу №720/95, дає підстави для висновку, що право на отримання у власність земельних ділянок із резервного фонду, який створюється в процесі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, у першу чергу має лише певна категорія осіб, які пов`язані з даною сільською місцевістю роботою або постійним проживанням, однак не мають права на паювання землі цих підприємств, установ та організацій.

Передача земельних ділянок резервного фонду іншим особам, які не зайняті у соціальній сфері на селі, не є членами сільськогосподарських підприємств і не переселені у сільську місцевість для постійного проживання, не відповідає вимогам закону.

Суд першої інстанції неправильно виходив з того, що земельні ділянки резервного фонду можуть розподілятися між будь-якими сторонніми особами, які в установленому законом порядку набули право на безоплатну передачу земельних ділянок у власність із земель державної або комунальної власності, та виявили намір на приватизацію землі.

При цьому суд помилково вказав на неналежне обґрунтування Прокурором позову нормами п. 7 Указу №720/95.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не були членами КСП «Росія», не зайняті у соціальній сфері Ради, не проживали та не проживають на її території.

Згідно Інформації Ради від 22 червня 2015 року №65 (т. 1 а.с. 14) на території Ради проживають 109 осіб працівників соціальної сфери та 10 учасників АТО, які мають право на безоплатну приватизацію земельних ділянок і не скористалися цим правом.

Ці особи користуються переважним правом перед ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на отримання у власність земельних ділянок із земель резервного фонду, тому твердження суду про недоведеність позову Прокурора щодо порушення оскаржуваними розпорядженнями Райдержадміністрації прав інших осіб, суперечить дослідженим доказам.

На думку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 незаконно набули земельні ділянки у власність, тому позов Прокурора підлягає задоволенню.

Не врахувавши вказаних обставин і норм чинного законодавства, не давши належної оцінки дослідженим доказам, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позов Прокурора є необґрунтований.

Щодо підстав звернення Прокурора з позовом до суду в інтересах держави суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Статтею 121 Конституції України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

На час звернення Прокурора з позовом до суду (26 червня 2015 року) діяв Закон України від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 цього Закону представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

В силу ч. 2 ст. 45 ЦПК України 2004 року прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

За змістом ч. 1 ст. 188 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Аналогічна норма міститься у ст. 5 Закону України від 19 червня 2003 року №963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2011 року №459/2011 на час звернення Прокурора з позовом до суду була Державна інспекція сільського господарства України.

Не зважаючи на те, що Кабінет Міністрів України постановою від 10 вересня 2014 року №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» ліквідував Державну інспекцію сільського господарства з покладенням функцій із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів на Державну екологічну інспекцію, на час звернення Прокурора з позовом до суду Державна інспекція сільського господарства України здійснювала свої представницькі повноваження.

Звертаючись до суду з позовом, Прокурор визначив Державну інспекцію сільського господарства України як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затверджене цим Указом, не передбачає повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду з відповідними позовами на захист інтересів держави.

У зв`язку з цим Прокурор правомірно набув статус позивача у даній справі.

На думку апеляційного суду, потреба захисту інтересів держави від незаконного розпорядження землями державної власності та відсутність повноважень у органу, на який покладено обов`язок здійснювати відповідні функції державного контролю у спірних правовідносинах, давало підстави Прокурору на звернення до суду з позовом на захист інтересів держави.

При вирішенні питання про зміну розподілу судових витрат суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов Прокурора містить шість вимог немайнового характеру, з яких три пред`явлено до Райдержадміністрації та ОСОБА_1 , а інші три до Райдержадміністрації та ОСОБА_2 .

Враховуючи час подання Прокурором позову (червень 2015 року), з відповідачів у дохід держави слід присудити судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції: з Райдержадміністрації 730 грн 80 коп. (1218х0,2х6:2), з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 365 грн 40 коп. (1218х0,2х3:2). За подання апеляційної скарги відповідачі мають відшкодувати Прокуратурі Хмельницької області 1607 грн 76 коп. судового збору (1218х0,2х6х110%), з яких: Райдержадміністрація 803 грн 88 коп. (1607,76:2), з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 401 грн 94 коп. (1607,76:2:2).

Також відповідачі мають відшкодувати Прокуратурі Хмельницької області 12870 грн витрат на проведення судової експертизи: Райдержадміністрація 6435 грн (12870:2), з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 3217 грн 50 коп. (12870:2:2).

Решту суми попередньої оплати витрат на проведення судової експертизи (224 грн), яка знаходиться на депозитному рахунку Апеляційного суду Хмельницької області, слід повернути Прокуратурі Хмельницької області.

Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області задовольнити.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Шепетівської місцевої прокуратури в інтересах держави задовольнити.

Визнати розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області від 27 вересня 2012 року №488/2012-р в частині надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею по 2,0 га кожному, розташованих за межами населених пунктів Кунівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, незаконним і скасувати його.

Визнати розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області від 5 грудня 2012 року №601/2012-р в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок площею по 2,000 га кожному, призначених для ведення особистого селянського господарства, незаконним і скасувати його.

Визнати державний акт серії ЯМ №260240 від 24 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822183000:05:036:0005), виданий на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №682210001002668, недійсним.

Визнати державний акт серії ЯМ №260238 від 24 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822183000:05:036:0003), виданий на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №682210001002667, недійсним.

Стягнути з Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області (місцезнаходження 30300, Хмельницька область, місто Ізяслав, вулиця Незалежності, 2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21315334) на користь держави (отримувач: Управління Державної казначейської служби України в Ізяславському районі/Ізяславський район, код отримувача (ЄДРПОУ) 37327772, р/р 31211206022204, Казначейство України (ЕАП), МФО 899998; код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу: *;101; судовий збір, Ізяславський районний суд Хмельницької області,) 730 гривень 80 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь держави (отримувач: Управління Державної казначейської служби України в Ізяславському районі/Ізяславський район, код отримувача (ЄДРПОУ) 37327772, р/р 31211206022204, Казначейство України (ЕАП), МФО 899998; код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу: *;101; судовий збір, Ізяславський районний суд Хмельницької області,) 365 гривень 40 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь держави (отримувач: Управління Державної казначейської служби України в Ізяславському районі/Ізяславський район, код отримувача (ЄДРПОУ) 37327772, р/р 31211206022204, Казначейство України (ЕАП), МФО 899998; код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу: *;101; судовий збір, Ізяславський районний суд Хмельницької області,) 365 гривень 40 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області (місцезнаходження 30300, Хмельницька область, місто Ізяслав, вулиця Незалежності, 2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21315334) на користь Прокуратури Хмельницької області (місцезнаходження 29000, місто Хмельницький, провулок Військоматський, 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02911102) 803 гривні 88 копійок судового збору за подання апеляційної скарги та 6435 гривень витрат на проведення судової експертизи, а всього 7238 гривень 88 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Хмельницької області (місцезнаходження 29000, місто Хмельницький, провулок Військоматський, 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02911102) 401 гривню 94 копійки судового збору за подання апеляційної скарги та 3217 гривень 50 копійок витрат на проведення судової експертизи, а всього 3619 гривень 44 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Прокуратури Хмельницької області (місцезнаходження 29000, місто Хмельницький, провулок Військоматський, 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02911102) 401 гривню 94 копійки судового збору за подання апеляційної скарги та 3217 гривень 50 копійок витрат на проведення судової експертизи, а всього 3619 гривень 44 копійки.

Грошові кошти у розмірі 224 гривні, що знаходяться на депозитному рахунку Апеляційного суду Хмельницької області №37313088002683, повернути Прокуратурі Хмельницької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 квітня 2019 року.

Судді: /підпис/ О.І. Ярмолюк

/підпис/ Р.С. Гринчук

/підпис/ Т.О. Янчук

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції Демчук П.В.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 47