Постанова

від 15.04.2019 по справі 910/26919/14

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2019 р. м. Київ Справа№ 910/26919/14

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Разіної Т.І.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Громак В.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кримсплав

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.01.2019р. (повний текст складено 14.01.2019р.) за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Кримсплав на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі № 910/26919/14 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Кримсплав

2. Приватного підприємства Сервет

про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 20 105 998,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2019р. у справі №910/26919/14 у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Кримсплав на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по справі №910/26919/14 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції дійшов висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження не є підставою для зняття державним виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. Довідка банку №20-2/6-136 від 09.02.2017р. не є належним та допустимим доказом на підтвердження виконання рішення суду від 28.01.2015р. по справі №910/26919/14. Заявником не подано доказів на підтвердження наявності перешкод у здійсненні права власності майна, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України.

Не погодившись із вказаною ухвалою, відповідач 1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.01.2019р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги ТОВ Кримсплав .

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що наявними у справі доказами доведено припинення зобов'язання боржника перед стягувачем.

Факт арешту передбачає створення перешкод власнику/володільцю майна у здійсненні його прав, незалежно від наявності чи відсутності майна і місця його знаходження. При цьому, місцезнаходження майна на тимчасово окупованих територіях, не може мати значення при вирішенні питань порушених у скарзі ТОВ Кримсплав .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Кримсплав на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.01.2019р. у справі № 910/26919/14.

Від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов відзив на апеляційну скаргу. Департамент скаргу не визнає, посилаючись на відсутність підстав для зняття арешту, відсутність документів, що підтверджують заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк , Приватне підприємство Сервет , відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2015р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2015р., позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Кримсплав та Приватного підприємства Сервет на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк заборгованість по поверненню кредитних коштів в розмірі 19 411 939,31 грн., заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 616 706,27 грн., пеню в розмірі 77 352,61 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 73 080,00 грн.

13.02.2015р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2015р. по справі №910/26919/14 видано наказ.

28.08.2015р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48569442 на підставі ст. 25 Закону України Про виконавче провадження від 21.01.1999р. №606-XIV.

28.08.2015р. державним виконавцем винесено постанови про арешт майна боржників та оголошення заборони його відчуження, а 25.09.2015р. винесено постанови про арешт коштів боржників.

13.04.2017р. державним виконавцем відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. № 1404-VIII винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Спірна постанова мотивована тим, що кошти на рахунках боржника відсутні, а враховуючи те, що майно боржника заходиться на тимчасово окупованій території, державний виконавець фізично позбавлений можливості провести арешт майна одного з боржників (ТОВ Кримсплав ) та перевірити майновий стан боржника за місцем його знаходження. В іншого боржника відсутнє будь-яке майна, на яке можливо звернути стягнення.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

28.08.2018р. позивач звертався до Департаменту державної виконавчої служби із заявою про знаття арешту з майна. /а.с. 232, т. 1/.

Листом від 09.10.2018р. №27812-33-18/20.1 Департамент відмовив позивачу у знатті арешту з майна з посиланням на ст. 59 Закону України Про виконавче провадження . /а.с. 234/.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 40 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 статті 59 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Судом встановлено, що 24.05.2016р. між Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Фактор Стандарт було укладено договір про відступлення права вимоги №39/386, за яким Первісний кредитор відступив Новому кредитору право вимоги за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №28С-10 від 30.12.2010р., укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю Кримсплав .

24.05.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Кримсплав та Товариством з обмеженою відповідальністю Фактор Стандарт було укладено договір про розірвання Іпотечного договору від 11.01.2011р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. за реєстровим №1517.

24.05.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Фактор Стандарт та ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги №27-24052016, за яким Первісний кредитор відступив новим кредиторам право вимоги за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №28С-10 від 30.12.2010р., укладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Кримсплав .

Згідно з довідкою №20-2/6-136 від 09.02.2017р. Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк , заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю Кримсплав станом на 09.02.2017р. перед банком відсутня, банк не має жодних претензій до боржника. /а.с. 227, т.1/.

Вказана довідка не містить розміру, періоду заборгованості та посилань на рішення суду.

Таким чином, вказана довідка не може слугувати належним доказом в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України щодо повного виконання рішення суду.

Також матеріали справи не містять доказів заміни стягувача у виконавчому провадженні та переходу права вимоги до боржників від Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк до Товариства з обмеженою відповідальністю Фактор Стандарт та ОСОБА_3, ОСОБА_4

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю Кримсплав , та на яке накладено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України арешт, знаходиться у м. Севастополі.

Закон України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями. (стаття 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України ).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України. На тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про створення вільної економічної зони Крим та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України об'єкти права приватної, державної та комунальної власності, що розташовані (знаходяться) на тимчасово окупованій території України, залишаються у власності осіб, які мали такі об'єкти у власності (користуванні) на початок тимчасової окупації.

Протягом строку тимчасової окупації:а) передача права приватної власності на об'єкти, що розташовані (знаходяться) на тимчасово окупованій території України, підлягає реєстрації на іншій території України згідно з правилами, встановленими законодавством України; б) приватизація об'єктів державної та комунальної власності здійснюється згідно із Законом України Про приватизацію державного майна та законодавством України про приватизацію комунального майна; в) будь-які правочини із землями, що розташовані (знаходяться) в межах тимчасово окупованої території України, здійснюються за правилами, встановленими Земельним кодексом України та іншим законодавством України щодо відчуження (продажу, оренди) землі на території України.

Протягом тимчасової окупації не дозволяється здійснення будь-яких правочинів з об'єктами власності, зазначеними у пункті 13.1 цієї статті, якщо їх стороною є особа, яка знаходиться у власності або перебуває під контролем держави-окупанта. Термін контроль вживається у значенні, визначеному пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Будь-які договори, укладені всупереч вимогам цієї статті, вважаються юридично нікчемними з дня їх укладення та не підлягають виконанню.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності перешкод у здійсненні права власності майна, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України.

З оскаржуваної постанови вбачається, що державний виконавець фізично позбавлений можливості провести арешт майна одного з боржників (ТОВ Кримсплав ), яке знаходиться на тимчасово окупованій території.

Відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження арешт застосовується для забезпечення реального виконання рішення, перелік підстав для зняття арешту міститься в ст. 59 зазначеного Закону, а тому враховуючи те, що відповідачем 1 належними та допустимими доказами не доведено факту належного виконання рішення, відсутні підстави для зняття арешту.

Доводи наведені в апеляційній скарзі спростовуються вищенаведеним.

Крім того, відповідно до п. 5 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Відповідно до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. 3 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суду з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово підтверджував свою позицію стосовно обов'язковості виконання остаточних судових актів, вказуючи, що право на суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, носило би ілюзорний характер, якби національна правова система держави допускала б, щоб остаточне судове рішення залишалося невиконаним (рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі Хорнсбі проти Греції , рішення ЄСПЛ від 07.05.2002 у справі Бурдов проти Росії ).

Також Високий суд зазначав, що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина процесу в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.07.1999 у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява № 22774/93).

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни ухвали Господарського суду міста Києва від 09.01.2019р. у справі №910/26919/14.

керуючись ст.ст. 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.01.2019р. у справі №910/26919/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/26919/14 повернути до місцевого господарського суду.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Л.В. Чорна

Судді Т.І. Разіна

І.А. Іоннікова