Постанова

від 16.04.2019 по справі 905/1758/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2019 р. Справа № 905/1758/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,

за участю представників:

позивача - Прядко О.В. на підставі ордеру від 15.04.2019 серії КС №267608 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.12.2006 №2410),

відповідача - Захаров О.С. за довіреністю від 10.09.2018 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.08.2018 №5113),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія АЛЕКСС", м. Київ (вх. №837) на рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2019, ухвалене суддею Фурсовою С.М. в м. Харкові (повний текст рішення складено 15.02.2019),

у справі №905/1758/18 ,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія АЛЕКСС", м. Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, м. Краматорськ, в особі відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби, м. Краматорськ,

до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Покровськ,

про стягнення 376 920,62 гривень,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.02.2019 у справі №905/1758/18 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія АЛЕКСС" до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 376920,62 грн, з яких: 64548,22 грн 3% річних, 312372,40 грн інфляційних втрат - задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія АЛЕКСС" 40 823,68 гривень 3% річних, 148 957,34 гривень інфляційних втрат, а також 2 846,72 гривень судового збору. В частині стягнення 23724,54 гривень 3% річних, 163415,06 гривень інфляційних втрат - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України, 73,74,77,79 Господарського процесуального кодексу України мотивоване тим, що рішення у справі №5006/6/134/2012 про стягнення з відповідача коштів фактично не виконано, позивач вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Оскільки відповідач належними та допустимими доказами довів факт часткового погашення суми заборгованості перед позивачем, сума основного боргу у розмірі 906855,32грн була зменшена 30.10.2013 на 150000 грн та 22.08.2016 - на суму 300000 грн. Таким чином станом на 22.08.2016 сума заборгованості складала 456855,32 грн, у зв'язку зі зменшенням суми основного боргу - зменшилась сума інфляційних втрат та 3% річних.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія АЛЕКСС" з рішенням господарського суду Донецької області від 05.02.2019 у справі №905/1758/18 не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2019 у справі №905/1758/18 повністю, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія АЛЕКСС" до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 376920,62 гривень задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що платіжне доручення від 30.10.2013 № 238 та платіжне доручення від 22.08.2016 №1185 не містять обов'язкових реквізитів, встановлених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 №22. А також посилається на те, що господарським судом першої інстанції не досліджено ухвалу господарського суду Донецької області від 12.12.2017 у справі №5006/6/134/2012, в якій представником відповідача вказано, що втрачені документи бухгалтерського та податкового обліку, якими встановити достовірність виконання рішення суду Донецької області від 20.08.2013 по справі №5006/6/134/2012 не має можливості. Крім того, позивач зазначає про те, що у графі призначення платежу зазначений договір №02-095, таким чином, зазначена сума зарахована в рахунок іншого договору, а не в рахунок спірного.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 3570 від 09.04.2019), в якому просить апеляційну скаргу ТОВ Компанія АЛЕКСС залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2019 - залишити без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає про те, що відсутня можливість надати оригінал або належним чином завірену копію платіжного доручення від 30.10.2013 №238, у зв'язку з тим, що ПАТ Укрінбанк , через який підприємством здійснювався платіж з 23.03.2016 знаходиться в стадії ліквідації, а платіжне доручення від 22.08.2016 №1185 має підпис працівника банку та відбиток штампу АТ Ощадбанк . Крім того зазначає, що відповідач не змінював в односторонньому порядку номер договору, а номер, який зазначений у призначені платежу є внутрішнім номером договору, який присвоєний відповідачем.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2019 у зв'язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Бородіної Л.І., судді Шутенко І.А.

У судовому засіданні 16.04.2019 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення господарського суду в частині відмови у задоволенні позовної заяви скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повернуте поштове повідомлення про вручення.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Представники сторін погодились з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2013 по справі №5006/6/134/2012 стягнуто з Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія АЛЕКСС" суму основного боргу у розмірі 906855,32грн, 3% річних у розмірі 28400,48грн, пеню у розмірі 59934,03 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 19903,80грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.10.2013 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2013 у справі №5006/6/134/2012 залишено без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2013 у справі №5006/6/134/2012 залишено без змін.

30.10.2013 на виконання вищевказаного рішення господарського суду Донецької області видано відповідний наказ.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2013 касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишено без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.10.2013 у справі №5006/6/134/2012 господарського суду Донецької області залишено без змін.

Згідно з ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Отже, рішення господарського суду від 20.08.2013, постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.10.2013 та Вищого господарського суду України від 18.12.2013 по справі №5006/6/134/2012 мають преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.12.2017 у справі №5006/6/134/2012 задоволено заяву ТОВ Компанія АЛЕКСС від 13.10.2017 про видачу дублікату наказу господарського суду Донецької області по справі № 5006/6/134/2012 та постановлено видати дублікат наказу господарського суду Донецької області від 30.10.2013 у справі № 5006/6/134/2012.

У зв'язку з наявністю судового рішення, яке відповідачем не виконано, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 376920,62 гривень, у тому числі: 3% річних у розмірі 64548,22 грн та інфляційних втрат у розмірі 312 372,40 грн, за період з 18.09.2015 по 30.01.2018, що є донарахуванням на підставі ст.625 Цивільного кодексу України на суму 906855,32 грн, яка стягнута рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2013 по справі №5006/6/134/2012.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.02.2019 позовні вимоги задоволені частково, з підстав, зазначених вище.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Проте, за змістом статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відповідності до платіжного доручення від 30.10.2013 сплачено 150000 грн та 300000 грн у відповідності до платіжного доручення від 22.08.2016 №1185.

Колегія суддів погоджується з висновкам господарського суду першої інстанції про зарахування в рахунок погашення заборгованості у розмірі 450000 грн у відповідності до вищезазначених платіжних доручень з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до платіжного доручення від 30.10.2013 №238 з рахунку відповідача на рахунок позивача було перераховано 150000 грн з призначенням платежу - за щебень по договору №02-095 (16/10-08) від 16.10.2008 (без тендера). Тобто, в зазначеному платіжному доручені вказаний номер укладеного договору (16/10-08), за яким стягується заборгованість.

Платіжне доручення від 22.08.2016 №1185 про оплату 300000 грн містить інформацію про дату здійснення операції, підпис відповідальної особи банку, печатку банку, коли одержано та проведено операцію банком, а також зазначено призначення платежу за щебеневу продукцію по договору №02-095 від 16.10.2008 (а.с.113).

Крім того, у вищезазначених платіжних дорученнях зазначено, що отримувачем є ТОВ Компанія АЛЕКСС та ідентифікаційний код юридичної особи 35175176, що співпадає з даними, які зазначені Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

А також, про здійснення перерахування коштів на рахунок ТОВ Компанія АЛЕКСС за даними платіжними дорученнями відповідач повідомив Відділ примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області листом від 26.01.2018 №01-24/67 (а.с. 48-49).

Зазначений лист був направлений до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.02.2018 з примусового виконання наказу №5006/6/134/2012, виданого 30.10.2013. В листі ДП Донецький облавтодор ВАТ ДАК Автомобільні дороги України просить суму у розмірі 450000 грн перераховану ТОВ Компанія АЛЕКСС вважати, як добровільне виконання боржником наказу господарського суду Донецької області від 30.10.2013 №5006/6/134/2012 та в подальшому при проведенні виконавчих дій зменшити суму стягнення на 450000 грн.

Крім того, позивач не заперечує факт сплати відповідачем заборгованості у розмірі 450000 грн, а також позивачем не спростовано інформацію про те, що дані кошти не були зараховані на розрахункові рахунки підприємства позивача.

Отже, вищезазначене спростовує доводи апелянта про те, що дані платіжні доручення не можуть бути належними та допустимим доказами виконання рішення та сплати боргу за договором від 16.10.2018 №16/10-08.

Апелянт в апеляційній скарзі посилається на ухвалу господарського суду Донецької області від 12.12.2017 у справі №5006/6/134/2012, в якій зазначено, що документи відповідача бухгалтерського та податкового обліку втрачені та немає можливості встановити достовірність виконання рішення у справі №5006/6/134/2012. Тобто, на думку позивача, зазначене свідчить про те, що станом на 12.12.2017 відповідач не мав платіжного доручення від 22.08.2016 №1185.

Однак, з даним твердженням колегія суддів не погоджується, оскільки цією ухвалою від 12.12.2017 у справі №5006/6/134/2012 встановлено обставини щодо необхідності видачі дублікату наказу, а не про наявність чи відсутність документів підприємства фінансового характеру. Крім того, в тексті ухвали зазначено про те, що посилання боржника (відповідача) на дані бухгалтерського обліку свого підприємства судом не приймаються до уваги, оскільки жодним чином не впливають на підстави видачі дублікату наказу, передбачені чинним законодавством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо періодів нарахування інфляційних втрат та 3% річних, а саме інфляційних втрат нарахованих на борг 756855,32 грн, за період з 01.10.2015 по 31.07.2016, що складає 47600,13 грн; та на борг 456855,32 грн з 01.09.2016 по 31.12.2017, що складає 101357,21 грн та 3% річних за період з 18.09.2015 по 21.08.2016 на суму боргу 756855,32, що складає 21048,50 грн, та за період з 22.08.2016 по 30.01.2018 на суму боргу 456855,32 грн, що складає 19775,18 грн внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання з погашення основного боргу.

Щодо посилання апелянта на інші договірні відносини між сторонами по справі і на які суд першої інстанції уваги не звернув, колегія суддів зазначає наступне. В долучених до матеріалів справи ухвалах не відображено договору №02-095 від 16.10.2008, за яким на думку позивача, було перераховані кошти у розмірі 450000 грн у відповідності до платіжних доручень від 30.10.2013 №238 та від 22.08.2016 №1185. Інших доказів наявності договору від 16.10.2008 №02-095, за яким існувала заборгованість на момент перерахування коштів, зазначених в спірних платіжних дорученнях, позивач не надав.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ухвалами господарського суду Донецької області від 28.11.2018, 11.12.2018 постановлено позивачу надати в установлений строк суду виписки по особовому рахунку №26006210100128, відкритому в ПАТ "Банк Камбіо" за жовтень-листопад 2013 року; надати суду виписки по особовому рахунку №26004010084558, відкритому в АТ "Укрексімбанк" за серпень 2016 року.

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 74, статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи правило розподілу тягаря доказування між сторонами, позивач має довести належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 18.09.2015 по 30.01.2018 на суму боргу 906855,32 грн без врахування позивачем оплати заборгованості за платіжними дорученнями від 30.10.2013 №238 та від 22.08.2016 №1185 на загальну суму 450000 грн, однак, позивач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції щодо відсутності часткового погашення заборгованості, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог і є таким, що відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

У справі, що розглядається, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, дублюють доводи позовної заяви, яким надана належна правова оцінка судом першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ Компанія АЛЕКСС не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2019 у справі № 905/1758/18 слід залишити без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 253, 254, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія АЛЕКСС" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2019 у справі №905/1758/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 22.04.2019.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя І.А. Шутенко