Рішення

від 22.04.2019 по справі 927/192/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

22 квітня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/192/19

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Дзюб Г.В., за правилами загального позовного провадження розглянуто справу

за позовом: Виробничо-комерційного приватного підприємства Тонус-Плюс ,

юридична адреса: вул. Київська, 14, м. Вінниця, 21001;

адреса для листування: вул. Архітектора Артинова, 46, офіс 110, м. Вінниця, 21050;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд ,

вул. Василя Дуніна - Борковського, 20А, м. Чернігів, 14030;

предмет спору: про стягнення 317949,50грн

за участю представників сторін:

від позивача: Борода А.В. - адвокат, ордер на надання правової допомоги серія ЧН №053785, виданий 27.03.2019, договір про надання правової допомоги від 20.03.2019 за №1;

від відповідача: не прибув.

У судовому засіданні 22.04.2019 Господарським судом Чернігівської області на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Виробничо-комерційним приватним підприємством Тонус-Плюс (надалі - ВКПП Тонус-Плюс ) подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд (надалі - ТОВ Соліс Буд ) про стягнення заборгованості в сумі 317949,50грн, з якої: 161021,44грн - основний борг за поставлений товар на підставі договору №181 від 01.09.2018 про постачання матеріалів будівельного призначення (надалі - Договір); 120766,08грн пені за період з 01.10.2018 по 01.03.2019 нарахованої на підставі п.5.2. Договору; 32204,28грн штрафу нарахованого на підставі п.5.2. Договору за прострочення розрахунку за поставлений товар більше ніж на 10 днів; 1972,51грн інфляційних втрат за період з жовтня 2018 року по січень 2019 року та 1985,19грн - 3% річних за період з 01.10.2018 по 01.03.2019 нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору, а саме несвоєчасним розрахунком за поставлений товар на підставі видаткових накладних № 2798 від 06.09.2018 та № 3007 від 20.09.2018.

Ухвалою суду від 05.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №927/192/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.03.2019, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме: відповідачу - п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, але не пізніше 21.03.2019, для подання до суду та позивачу відзиву на позовну заяву; позивачу - для подання у підготовче судове засідання відповіді на відзив.

21.03.2019, у встановлений строк, на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов з підтвердженням факту отримання товару поставленого позивачем за Договором та повідомлено про часткову його оплату на суму 45000,00грн платіжним дорученням №265 від 18.03.2019 (копію додано до відзиву на позов). З огляду на наведене відповідач зазначив, що сума основного боргу за отриманий товар становить 116021,44грн. Заперечив у частині стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) в заявленому позивачем розмірі посилаючись на частковий розрахунок за поставлений товар оскільки вважає, що розрахунок штрафу має бути зменшеним. Звернув увагу суду на невірний розрахунок позивачем пені за порушення грошових зобов'язань, що за приписом статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань має бути обмежена подвійною обліковою ставкою Національного Банку України, діючою у період прострочення зобов'язання. За розрахунком відповідача, сума пені, що підлягає сплаті за порушення ним договірних зобов'язань становить 17164,81грн, у заявленому позивачем періоді стягнення.

Позивач правом на подання відповіді на відзив у порядку статей 166, 184 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у встановлений судом строк не скористався.

27.03.2019, суд, за клопотанням обох сторін, які повідомили про можливість врегулювання спору мирним шляхом, постановив без виходу до нарадчої кімнати відкласти підготовче судове засідання на 10.04.2019, про що внесено відповідний запис до протоколу судового засідання.

10.04.2019, виходячи з того, що під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені у частині 2 статті 182 ГПК України, суд, без виходу до нарадчої кімнати постановив закрити підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 22.04.2019.

Відповідач у судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений завчасно належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за №1400043507534, одержане відповідачем 11.04.2019.

Натомість, від відповідача, на адресу Господарського суду Чернігівської області, надійшло клопотання б/н від 19.04.2019 про відкладення розгляду справи на іншу дату, обгрунтоване неможливістю прибуття керівника у судове засідання, оскільки згідно наказу №1 від 19.04.2019 останній у період з 22.04.2019 по 24.04.2019 перебуває у відрядженні у місті Києві.

Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача заперечив, звернув увагу суду на те, що розгляд даної справи триває починаючи з 05.03.2019 та, що відповідач як юридична особа не позбавлений права здійснювати захист своїх прав та інтересів у судовій справі через повноважного представника. Відтак, неможливість прибуття керівника відповідача у судове засідання за наявності у справі відзиву на позов, у якому останнім наведено свою правову позицію відносно заявлених до нього вимог, не є достатньою підставою для відкладення судового розгляду даної справи.

Судом відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи виходячи з наступного.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

За частиною 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відкладення справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що провадження у справі за даним позовом відкрито судом 05.03.2019, беручи до уваги наявність у матеріалах справи відзиву відповідача на позовну заяву, а також факт того, що відповідач був завчасно (станом на 11.04.2019) повідомлений про дату та час призначення судом розгляду справи по суті, однак правом на участь у судовому засіданні, у тому числі через повноважного представника, не скористався, хоча мав для цього достатньо часу (наказ про відрядження керівника, датований 19.04.2019), суд не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи по суті на іншу дату. Причини, з яких відповідач не зміг прийняти участь у судовому засіданні, у тому числі через повноважного представника, не є поважними.

Представник позивача у судовому засіданні 22.04.2019 позов підтримав у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві. Підтвердив, що відповідачем частково оплачено товар після відкриття провадження у справі на суму 45000,00грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши повноважного представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2018, між ВКПП Тонус-Плюс (надалі - Постачальник, позивач у справі) та ТОВ Соліс Буд (далі - Покупець, відповідач у справі) укладено договір про постачання матеріалів будівельного призначення №181 (надалі - Договір) за п. 1.1. якого Постачальник, на підставі заявки Покупця зобов'язався передати у власність Покупця матеріали будівельного призначення, асортимент, кількість, ціна яких визначена в рахунках-фактурах та/або специфікаціях до Договору, що надані постачальником та являють собою невід'ємну частину даного Договору (надалі матеріали, що зазначені в рахунках-фактурах - товар), а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах Договору. За п. 1.2. Договору з моменту його підписання будь-яке постачання товару Покупцю Постачальником вважається здійсненим у рамках даного Договору.

Загальна сума Договору визначається сумою вартості всіх окремих постачань на підставі відвантажувальних документів Постачальника в період дії даного Договору. Вартість товару вказується в рахунку-фактурі, що є невід'ємною частиною Договору і діє на момент відвантаження товару. Ціни включають вартість товару, тари, упакування й маркування, ПДВ. Ціни вказуються в накладних і рахунках-фактурах, а в необхідних випадках в специфікаціях до Договору, які стають невід'ємними частинами Договору (п. 3.1., п. 3.2.).

Замовлення Покупця на поставку товарів обов'язкові для Постачальника. У підтвердження прийняття замовлення, Постачальник протягом 2-х банківських днів направляє Покупцю відповідний рахунок-фактуру. Постачальник зобов'язаний поставити товар на склад Покупцеві протягом 10 банківських днів з дня оплати рахунку-фактури (п. п. 2.1.-2.3. Договору).

За умовами п. 3.3. Договору Покупець оплачує суму, зазначену в рахунку-фактурі, у безготівковій формі в національній валюті України. Розрахунок здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом трьох банківських днів із дня отримання рахунку-фактури.

Як погоджено сторонами у п. 4.1. та п. 4.3. Договору товар поставляється окремими партіями на умовах FCA склад Постачальника за адресою: територія 45 заводу, м. Вінниця, або DDP склад Покупця, що вказується у заявці або рахунку-фактурі.

Поставка Товару здійснюється згідно з Правилами Інкотермс 2010 з урахуванням того, що Сторони відповідно до чинного законодавства України є резидентами України та постачання Товару відбувається в межах території України. Поставка вважається виконаною:

а. якщо місце поставки склад Постачальника - коли Товар завантажено на транспортний засіб Перевізника, визначеного Покупцем, або іншої особи, що діє від імені Покупця. Вивіз Товару зі складу Постачальника здійснюється Покупцем за власний рахунок.

b. якщо місце поставки склад Покупця - коли Товар поставлено під розвантаження з транспортного засобу на склад. Розвантаження Товару здійснюється Покупцем власними силами та засобами.

Перехід права власності на Товар відбувається в момент прийняття Покупцем партії Товару в місці постачання.

Даний Договір набирає сили з дня його підписання Сторонами і діє до 31.12.2018. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із Сторін письмово не заявить про свій намір припинити строк дії Договору, то строк його дії буде пролонговано на один календарний рік (п. 7.4. Договору).

Договір підписаний від імені позивача та відповідача, підписи скріплені печатками сторін.

Враховуючи, що сторонами не вчинялись будь-які дії направленні на припинення договірних відносин у порядку передбаченому п.7.4. Договору, суд дійшов висновку, що дія Договору пролонгована на 2019 рік.

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд встановив, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Судом встановлено, що в рамках Договору, за умовами п. п. 1.2., 2.1., 2.2., позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату по замовленню №3056 від 03.09.2018 за товар - плити мінераловатні Технофас Ефект 1200*600*100мм у кількості 76,032м 3 на загальну суму 241021,44грн та рахунок на оплату по замовленню №3201 від 10.09.2018 за товар - праймер бітумний AquaMast (18л) 16 кг у кількості 34 штуки на загальну суму 16150,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі наведених замовлень згідно видаткових накладних №2798 від 06.09.2018 та №3007 від 20.09.2018 поставлено, а відповідачем отримано товар, перелік якого зазначено вище, на загальну суму 257171,44грн.

Видаткові накладні №2798 від 06.09.2018 та №3007 від 20.09.2017 підписані обома сторонами та засвідчені печаткою відповідача, оригінали судом оглянуто. Факт отримання товару за вказаними відвантажувальними документами відповідачем не заперечується.

За статтею 610 ЦК України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач порушив умови Договору, за поставлений товар розрахувався частково на суму 96150,00грн.

Таким чином, на момент подачі позову до суду (01.03.2019) заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за Договором на підставі вказаних видаткових накладних становила 161021,44грн, що в тому числі підтверджується актом звірки взаєморозрахунків сторін за період 01.01.2018 по 21.02.2019 підписаний відповідачем та засвідчений його печаткою, оригінал якого оглянуто судом.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі (05.03.2019), відповідач, у рахунок оплати наявної заборгованості за поставлений товар сплатив 45000,00грн (підстава платежу: рахунок-фактура №3056 від 03.09.2018), про що свідчить належним чином завірена копія платіжного доручення №265 від 18.03.2019, додана до відзиву на позов.

Позивач у судовому засіданні 22.04.2019 підтвердив частковий розрахунок відповідача за поставлений товар в сумі 45000,00грн згідно наведеного розрахункового документу.

У відповідності до п. 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Враховуючи, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар на суму 45000,00грн, позов в цій частині підлягає закриттю за відсутністю предмету спору.

З огляду на те, що решту вартості поставленого товару в сумі 116021,44грн відповідач не оплатив, що ним не заперечується, суд дійшов висновку, що в цій частині позов є обґрунтованим, правомірним, підлягає задоволенню.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За визначенням статей 549 та 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частинами 4 та 6 статті 231 та частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті п. 5.2. Договору сторонами погоджено, що у разі порушення Покупцем строку платежу, визначеного п. 3.3. цього Договору, Покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у разі прострочення Покупцем строку платежу більше ніж 10 днів, Покупець виплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від суми неоплаченого Товару.

Керуючись наведеними нормами та умовами п.5.2. Договору позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення грошового зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару 120766,08грн пені нарахованої в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за період з 01.10.2018 по 01.03.2019 та 32204,28грн штрафу нарахованого за прострочення оплати такого товару понад 10 календарних днів у розмірі 20% від суми неоплаченого товару.

За приписами статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За визначенням статті 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки. Так, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені та штрафу, такий вид забезпечення як пеня та її розмір встановлений частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , в той же час право встановити у договорі такий вид забезпечення як штраф передбачено частиною 2 статті 549 ЦК України, частиною 4 статті 231 ГК України.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, так як відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як форми її сплати.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.

Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема стаття 1 передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, за статтею 3 даного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З наведеного слідує, що яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, відтак за прострочення платежу за договором (тобто, за порушення саме грошового зобов'язання) може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Беручи до уваги зазначені норми, судом враховано заперечення відповідача щодо обмеження розміру пені за порушення ним грошового зобов'язання по оплаті вартості товару у період з 01.10.2018 по 01.03.2019 подвійною обліковою ставкою Національного Банку України (надалі - НБУ) діючою у вказаному періоді.

Таким чином, з огляду на порушення відповідачем строків по оплаті вартості поставленого товару у період з 01.10.2018 по 01.03.2019, що ним не заперечується, виходячи з погоджених сторонами умов п. 5.2. Договору, позов у частині стягнення пені підлягає задоволенню в сумі 24139,98грн, тобто у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового зобов'язання, діючої у зазначеному періоді, та в частині штрафу в розмірі 32204,28грн.

Контррозрахунок відповідача в частині суми пені, що має бути присуджена до стягнення в спірному періоді, залишено судом поза увагою, враховуючи, що ним невірно визначено суму боргу, яка існувала у заявленому до стягнення періоді.

Відповідачем не доведено на підставі належних та достатніх доказів у розумінні статей 76 та 79 ГПК України існування правових підстав для зменшення суми штрафу. Часткове погашення відповідачем основного боргу в розмірі 45000,00грн після відкриття провадження у справі не звільняє його від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

Частиною 2 статті 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись приписами частини 2 статті 625 ЦК України позивачем, за прострочення відповідачем грошових зобов'язань, нараховано та заявлено до стягнення 1972,51грн інфляційних втрат за період з жовтня 2018 року по січень 2019 року та 1985,19грн - 3% річних за період з 01.10.2018 по 01.03.2019.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши розрахунок позивача, приймаючи до уваги, що відповідач у порушення умов статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України взяті на себе грошові зобов'язання не виконав, за отриманий товар своєчасно в повному обсязі не розрахувався, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 1972,51грн за період з жовтня 2018 року по січень 2019 року та 3% річних у сумі 1985,19грн за період з 01.10.2018 по 01.03.2019 підлягають задоволенню у межах заявлених вимог.

За приписами статті 129 ГПК України судовий збір покладається при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також те, що погашення основного боргу проведено відповідачем після відкриття провадження у справі, останнім має бути відшкодовано позивачу судовий збір сплачений за подачу позову до суду в сумі 3319,87грн.

Керуючись статтями 42, 56, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 202, п. 2 частини 1 статті 231, статтями 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Закрити провадження у справі №927/192/19 за позовом Виробничо-комерційного приватного підприємства Тонус-Плюс (код ЄДРПОУ 30957822) до Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд (код ЄДРПОУ 38951943) в частині стягнення основного боргу в сумі 45000,00грн.

2. В іншій частині позовні вимоги Виробничо-комерційного приватного підприємства Тонус-Плюс (код ЄДРПОУ 30957822) до Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд (код ЄДРПОУ 38951943) задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд (вул. Василя Дуніна - Борковського, 20А, м. Чернігів, 14030, код ЄДРПОУ 38951943) на користь Виробничо-комерційного приватного підприємства Тонус-Плюс (вул. Київська, 14, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 30957822) 116021,44грн основної заборгованості; 24139,98грн пені; 32204,28грн штрафу; 1972,51грн інфляційних втрат та 1985,19грн - 3% річних.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд (вул. Василя Дуніна - Борковського, 20А, м. Чернігів, 14030, код ЄДРПОУ 38951943) на користь Виробничо-комерційного приватного підприємства Тонус-Плюс (вул. Київська, 14, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 30957822) 3319,87грн судового збору.

5. У решті позову відмовити.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 22.04.2019.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко