Рішення

від 15.04.2019 по справі 320/6841/18

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 16.04.2019

Справа № 320/6841/18

Провадження № 2-о/320/8/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«16» квітня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого-судді Горбачової Ю.В.,

з секретарем с/з Луценко П.В.,

за участю: заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополь цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_3 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Заявниця звернулася до суду з заявою в якій з урахуванням уточнень просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 14.06.2014 року в місті Луганськ, Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Свої вимоги заявниця мотивує тим, що вона є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила Права». Її чоловік, ОСОБА_4 , гвардії підполковник, командир екіпажу військово-транспортного літаку Збройних сил України Іл-76, з 1993 року перебував на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_1 (25-та транспортна авіаційна бригада Збройних сил України). У кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів і з цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. На військову агресію Російської Федерації проти України вказуютьпостанова Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VІІ, Закон України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року №1644-VІІ, постанова Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17 березня 2015 року № 254-VІІ, постанова Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ,постанова Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VІІІ, якою затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, ОСОБА_5 , національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Заявниця вказує, що військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій, а саме Резолюцією ПАРЄ від 09.04.2014 року, Резолюцією Європарламенту (2014/2965 (RSP) від 15.01.2015 р., Резолюцією ПАРЄ від 25.06.2015 року.

Також на підтвердження тієї обставини, що відносно України відбувається збройна агресія Російської Федерації, заявниця вказує на дані прес-центру СБУ від 27 серпня 2014 року, від 05 вересня 2014 року, оперативну інформацію Інформаційно-аналітичного центру РНБОУ від 22.08.2014 року, Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України», представлений незалежною неурядовою правозахисною організацією Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою, а також на повідомлення з різних засобів масової інформації.

Вважає, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародними інстанціями.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно ч.3ст.82 ЦПК України.

Зазначає, що її чоловік, ОСОБА_4 , гвардії підполковник, командир екіпажу військово-транспортного літаку Збройних сил України Іл-76, з 1993 року перебував на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_1 (25-та транспортна авіаційна бригада Збройних сил України). При цьому в період з 03.05.2014 року по 14.06.2014 року він брав участь в боях за захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської області, у складі військової частини НОМЕР_1 (25-та транспортна авіаційна бригада Збройних сил України).

Як зазначено у витягу з акту проведення службового розслідування, за результати досудового розслідування Головною військовою прокуратору Генеральної прокуратури України, 14.06.2014 року з 00 години 01-22 хвилин з 10-хвилинним інтервалом три літаки Іл-76 МД Повітряних Сил ЗСУ з екіпажами, особовим складом зведеної парашутно-десантної роти 25 окремої повітрянодесантної бригади, озброєнням технікою та іншим військовим майном на борту, вилетіли з аеродрому міста Дніпропетровськ на аеродром міста Луганськ. На борту одного з літаків, зокрема Іл-76МД, бортовий номер НОМЕР_2 , перебувало 40 військовослужбовців зведеної парашутно-десантної роти 25-ї окремої повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу 25-ї бригади транспортної авіації (в/ч НОМЕР_1 ), до складу якої входив підполковник ОСОБА_4 , а також 3 бойові машини десанту (БМД-2), озброєння та інше військове майно. Цього ж дня в 00 год.50 хв. вищевказаний літак при заході на посадку на аеродром міста Луганськ був уражений проросійськими найманцями, які перебували поблизу аеродрому, шляхом пострілу керованою ракетою 9м39 переносно зенітно-ракетного комплексу 9К38, що призвело до пошкодження літака, втрати ним керованості та зіткнення з землею. В результаті цієї авіаційної катастрофи загинув весь екіпаж літака та особовий склад, який знаходився на борту.

Згідно свідоцтва про смерть встановлено, що загибель її чоловіка ОСОБА_4 , дійсно сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі Луганського аеропорту міста Луганськ, Луганська область, витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2082 від 29.07.2014 року встановлено, що травма (грубе порушення анатомічної цілісності тіла, розтрощення тіла, авіатравма) підполковника ОСОБА_4 , яка послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

В результаті загибелі в бою під час виконання спеціального бойового вильоту в районі Луганського аеропорту міста Луганськ, її чоловіка було виключено із списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .

Отже, заявниця зазначає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, її чоловік ОСОБА_4 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Луганськ Луганської області України.

Встановлення даного юридичного факту обумовлено тим, що заявниця має намір на меті визначення статусу ОСОБА_4 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 р., тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншим нормам міжнародного права.

Вважає, що встановлення факту того, що загибель ОСОБА_4 , яка сталася внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.

В судовому засіданні заявниця та її представник підтримали заяву та просили її задовольнити, встановивши факт загибелі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 14.06.2014 року в місті Луганськ, Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, надавши суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник заінтересованої особи Російської Федерації в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Вислухавши пояснення заявниці та її представника, дослідивши письмові та речові докази по справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, судом встановлено наступні обставини, та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06.03.2015 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з ІНФОРМАЦІЯ_4 і до дня смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Від фактичних шлюбних відносин у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася донька ОСОБА_3 , що встановлено у вищезазначеному рішенні суду.

ОСОБА_4 , гвардії підполковник, заступник командира авіаційної ескадрильї з 02.08.1993 року проходив військову службу Збройних Силах.

Загибель ОСОБА_4 сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі Луганського аеропорту міста Луганськ, Луганська область, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

З довідки, виданої т.в.о. командира ВЧ - НОМЕР_1 за № 381 від 28.01.2018 року заявниці ОСОБА_1 , вбачається, що її чоловік ОСОБА_4 в період з 03 травня 2014 року по 14 червня 2014 року приймав участь у антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей.

Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2082 від 29.07.2014 року встановлено, що травма (грубе порушення анатомічної цілісності тіла, розтрощення тіла, авіатравма) підполковника ОСОБА_4 , яка послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

Як вбачається з витягу акту проведення службового розслідування, за результатами досудового розслідування, проведеного Головною військовою прокуратору Генеральної прокуратури України, 14.06.2014 року з 00 години 01-22 хвилин з 10-хвилинним інтервалом три літаки Іл-76 МД Повітряних Сил ЗСУ з екіпажами, особовим складом зведеної парашутно-десантної роти 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, озброєнням технікою та іншим військовим майном на борту, вилетіли з аеродрому міста Дніпропетровськ на аеродром міста Луганськ. На борту одного з літаків, зокрема Іл-76МД, бортовий номер НОМЕР_2 , перебувало 40 військовослужбовців зведеної парашутно-десантної роти 25-ї окремої повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу 25-ї бригади транспортної авіації (в/ч НОМЕР_1 ), до складу якої входив підполковник ОСОБА_4 , а також 3 бойові машини десанту (БМД-2), озброєння та інше військове майно. Цього ж дня о 00 год.50 хв. вищевказаний літак при заході на посадку на аеродром міста Луганськ був уражений проросійськими найманцями, які перебували поблизу аеродрому, шляхом пострілу керованою ракетою 9м39 переносно зенітно-ракетного комплексу 9К38, що призвело до пошкодження літака, втрати ним керованості та зіткнення з землею. В результаті цієї авіаційної катастрофи загинув весь екіпаж літака та особовий склад, який знаходився на борту.

Конституцією Українивизначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (ст.106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Наведені положенняКонституції Українизнайшли свій розвиток у нормахЗакону України «Про оборону України»,Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зокрема, як визначено встатті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно достатті 4 цього законуу разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зіст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) - Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Так, 15 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнятоЗакон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

27 квітня 2015 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

В подальшому Верховна Рада України Постановою від 21.04.2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року №555 ввів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

За приписамист.124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За змістом правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002, це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.

Таким чином, обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, що його закріплено державою на законодавчому рівні.

Відповідно дост.315 ЦПК Українисуд розглядає справи про встановлення факту:

1)родинних відносин між фізичними особами;

2)перебування фізичної особи на утриманні;

3)каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4)реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5)проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6)належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім.»я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім.»ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7)народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8)смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9)смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 1Постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, в судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна, припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник має на меті визначити статус ОСОБА_4 , як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 року, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Після визначення даного статусу, заявник отримує право звернутися за допомогою до міжнародних гуманітарних організацій, у тому числі до Міжнародної Федерації Червоного Хреста.

Аналізуючи положення вказаної Конвенції, суд вважає, що застосування її норм щодо конкретної особи не пов`язується із встановленням судом тих чи інших фактів, що мають юридичне значення, а має місце по замовчуванню у разі перебування особи під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

До того ж, заявниця в судовому засіданні зазначила, що досі вона не зверталася до будь-яких міжнародних гуманітарних організацій, у тому числі до Міжнародної Федерації Червоного Хреста, за отриманням допомоги, як вдова загиблого у міжнародному збройному конфлікті. Також заявниця не навела мотивів по яким вважає, що таке звернення є неможливим до встановлення факту, що має юридичне значення.

Отже, за викладених обставин, у суду немає підстав вважати, що у заявниці наявні перепони для підтвердження факту загибелі її чоловіка ОСОБА_4 при виконанні військової служби 14.06.2014 року в місті Луганськ, Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Враховуючи викладене, зважаючи на положення чинного цивільного процесуального законодавства України, зокремаст.315 ЦПК України,суд вважає, що факт, який має юридичне значення і який просить встановити заявник в порядку окремого провадження, відноситься до сфери публічного права, закріплений державними органами на законодавчому рівні, внаслідок чого є загальновідомим; заявником не зазначено, які юридичні наслідки, що від них залежатиме виникнення, зміна або припинення її особистих чи майнових прав, настануть внаслідок такого факту, а тому підстав для задоволення заяви суд не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.315,316,ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_3 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме у встановленні факту загибелі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні військової служби 14.06.2014 року в місті Луганськ, Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 22.04.2019 року.

СУДДЯ: Ю.В. Горбачова