Постанова

від 22.04.2019 по справі 809/697/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2019 року

Київ

справа №809/697/18

адміністративне провадження №К/9901/2447/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 809/697/18

за позовом об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОСББ-75"

до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області

про скасування частково рішення ради

за касаційною скаргою Яремчанської міської ради Івано-Франківської області

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року (у складі судді Главач І.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року (у складі колегії суддів: Курильця А.Р., Мі кули О.І., Ні коліна В.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

18 квітня 2018 року об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОСББ-75" (далі також - позивач) звернулося в суд з позовною заявою до Яремчанської міської ради (далі також - відповідач) про визнання протиправними та скасування пунктів 1.31 та 10 рішення ХХІ сесії сьомого скликання Яремчанської міської ради від 01 березня 2018 року за №316-21/2018 "Про розгляд земельних питань".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,7777 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку є не вмотивованою, без зазначення підстав, передбачених Земельним кодексом України. Позивач також вважає, що надання дозволу об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку ОСББ-75 на земельну ділянку у меншого розмірі - 0,5700 га, а також надання дозволу Яремчанській міській раді на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації іншої частини земельної ділянки по вул. Свободи, 214, орієнтовною площею 0,2400 га, є необґрунтованим.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно з чинним законодавством не передбачено право органу місцевого самоврядування відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 18 січня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 809/697/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 квітня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 15 грудня 2017 року об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСББ-75 звернулось до Яремчанської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,7777 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вул. Свободи, 214, в м. Яремче.

28 грудня 2017 року об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Крок-25 також звернулось до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0215 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: вул. Свободи, 214, в м. Яремче.

01 березня 2018 року Яремчанською міською радою прийнято рішення № 316-21/2018 Про розгляд земельних питань , пунктом 1.31 якого об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку ОСББ-75 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,5700 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вул. Свободи, 214, в м. Яремче, а пунктом 10 вищевказаного рішення Яремчанській міській раді Івано-Франківської області надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки по вул. Свободи, 214, орієнтовною площею 0,2400 га із цільовим призначенням: землі громадської забудови.

Вважаючи наведені вище пункти 1.31 та 10 рішення Яремчанської міської ради від 01 березня 2018 року № 316-21/2018 протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, задоволено позовні вимоги. Зокрема, посилається на те, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в розмірі 0,7777 га відповідач діяв правомірно, у межах свої дискреційних повноважень. Зазначає, що міська рада, як власник земель комунальної власності, в тому числі і спірної земельної ділянки, мала право зменшити розмір земельної ділянки об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку ОСББ-75 з 0,7777 га до 0,5700 га, а земельну ділянку площею 0,2400 га щодо якої виник спір між двома ОСББ, залишити у комунальній власності.

26 лютого 2019 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржуване рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області здійснене, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Конституцією гарантується право власності на землю, так статтею 14 Основного закону передбачено, що це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 40 ЗК України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Стаття 116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

При цьому такі ж підставі для відмови у наданні дозволу на право користування містяться і частина третя статті 123 Земельного кодексу України, яка регулює порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з протоколів постійної комісія з розгляду земельних питань, екології, рекреації, будівництва, архітектури та містобудування Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 14 грудня 2017 року № 12, від 22 лютого 2018 року № 14 та від 26 лютого 2018 року № 21, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Крок-25 пропонувало розділити земельну ділянку, яка знаходиться між житловими будинками № 216 та 214 по вул. Свободи, м. Яремче в рівних частинах між позивачем та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку Крок-25 , однак об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСББ-75 на це не погодилось.

При цьому, згідно з протоколом сесії Яремчанської міської ради від 01 березня 2018 року, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Крок-25 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0215 га так і не отримало.

Натомість, як вже зазначалось вище Яремчанською міською радою Івано-Франківської області прийнято рішення про надання дозволу об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку ОСББ-75 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,5700 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вул. Свободи, 214, в м. Яремче замість 0,7777 га, які просило ОСББ-75 та надання дозволу Яремчанській міській раді Івано-Франківської області на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки по вул. Свободи, 214, в м. Яремче, орієнтовною площею 0,2400 га із цільовим призначенням: землі громадської забудови.

Як вже було зазначено вище, порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та підстави відмови у його наданні вичерпно визначені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Виходячи з вимог цієї статті, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач зобов'язаний був розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні.

Суд звертає увагу на те, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Всупереч вищевикладеному, в оспореному позивачем рішенні Яремчанська міська рада Івано-Франківської області не зазначила жодної із визначеної законодавством підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Тому, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у відносинах з позивачем відповідач діяв не послідовно та у спосіб, що не передбачений чинним законодавством, без дотримання власних процедур, що призвело до юридичної невизначеності позивача в питанні отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як в процесі формування нової земельної ділянки, так і в процесі об'єднання існуючих земельних ділянок, а тому погоджується з судами попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Яремчанської міської ради Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді М.М. Гімон

Н.В. Коваленко