Ухвала

від 23.04.2019 по справі 36/121-2/275

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА м. Київ 23.04.2019Справа №  36/121-2/275 За скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри» на бездіяльність ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві                                                                                                             Суддя Сташків Р.Б. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла указана скарга, яка на підставі Розпорядження в.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 19.04.2019 та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 19.04.2019 була передана судді Сташківу Р.Б. У поданій скарзі скаржник просить суд: - визнати неправомірною бездіяльність ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві щодо не виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 13.10.2011 у справі №36/121-2/275 по скасуванню заходів забезпечення позову; - зобов'язати ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві скасувати обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9751272, зареєстрованого на підставі постанови №18767496 від 09.04.2010 ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві та виключити з Єдиного реєстру заборон запис про арешт. Судом встановлено, що в межах справи № 36/121-2/275 за заявою позивача від 18.03.2010 було винесено ухвалу від 23.03.2010 про забезпечення позову, якою до вирішення справи по суті накладено арешт на нерухоме майно – 2/100 частини майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку під номером 1 по вулиці Івана Шевцова в м. Києві (точний перелік майна зазначено в ухвалі).   У подальшому, ухвалою від 13.10.2011 суд скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2010 у справі №36/121. Подана скарга мотивована тим, що з часу винесення вказаної ухвали від 13.10.2011 про скасування заходів забезпечення позову, ВДВС не було вжито заходів для скасування обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, раніше вжитих постановою ВДВС у виконавчому проваджені №18767496 від 09.04.2010 на підставі вказаної ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову від 23.03.2010. Скаржник зазначає, що неодноразові звернення у ВДВС (до державного виконавця) щодо виконання ухвали суду про скасування заходів забезпечення позову, як по телефону, так і особисто в приймальні часи, результатів не дали – обтяження у вигляді арешту нерухомого майна не скасоване. Проте судом вказане вище твердження скаржника щодо неодноразового звернення до ВДВС (до державного виконавця) відхиляється, так як не підтверджене жодними доказами. Натомість, залученими до скарги доказами (копією заяви з відповідною відміткою ВДВС від 14.03.2019) підтверджуються посилання скаржника про звернення до ВДВС 14.03.2019 з письмовою заявою про зняття арешту з нерухомого майна у зв'язку з винесенням судом вищеописаної ухвали про скасування заходів про забезпечення позову. Також, залученими до скарги доказами (копією скарги з відповідною відміткою ВДВС від 03.04.2019) підтверджуються посилання скаржника про звернення до ВДВС 03.04.2019 зі скаргою на бездіяльність державного виконавця щодо не зняття вказаного арешту. Оскільки арешт залишився ВДВС не знятим, що підтверджується залученим до скарги інформаційним витягом з Єдиного реєстру заборон, скаржник звернувся з даною скаргою на бездіяльність ВДВС до суду. Разом з цим суд зазначає, що згідно норм процесуального законодавства права на звернення до суду зі скаргою на бездіяльність ВДВС обмежені певними строками, які, у випадку їх пропущення, можуть бути поновлені судом за вмотивованим клопотанням скаржника. Так, ст. 341 ГПК України зазначає, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, і пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Згідно зі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 59 указаного Закону). Як вбачається з додатків до заяви від 14.03.2019, скаржником до ВДВС було надано оригінал прошитої та пронумерованої ухвали суду від 13.10.2011 про скасування заходів забезпечення позову), відтак, згідно зі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ВДВС було зобов'язано або вчинити дії (або підставно відмовити у їх ви чинення) не пізніше наступного дня, коли ним було отримано вказану ухвалу, тобто не пізніше 15.03.2019. Оскільки відповідної дії 15.03.2019 ВДВС вчинено не було, то про порушення своїх справ скаржник міг довідатися 16.03.2019 перевіривши Єдиний реєстр заборон (витяги зх. якого додані до скарги) та побачивши, що станом на 16.03.2019 обтяження у вигляді арешту не знято, тому встановлений ст. 341 ГПК України 10ти – денний строк на звернення до суду зі скаргою на бездіяльність ВДВС розпочався 16.03.2019 та тривав по 25.03.2019 включно.   Однак, протягом встановленого ст. 341 ГПК України 10ти денного строку скаргу на дії ВДВС до суду подано не було, натомість, скаржник подав скаргу до суду 19.04.2019 – х пропуском встановленого законом 10ти денного строку та без обґрунтованого клопотання про його поновлення. Відповідно до ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Оскільки іншого ст.ст. 118-119, та ст.ст. 339-345 ГПК України не передбачено, за відсутності обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку, дана скарга на бездіяльність ВДВС залишається судом без розгляду. Одночасно суд зауважує, що звернення зі скаргою на бездіяльність державного виконавця до начальника ВДВС та подання скарги на бездіяльність ВДВС до суду – є різними та незалежними один від одного способами захисту порушених прав, які не виключають та не залежать один від один одного, тобто, звернення зі скаргою на бездіяльність державного виконавця до начальника ВДВС не має своїм наслідком обов'язок скаржника очікувати вирішення даної скарги, і лише потім подавати скаргу на дії ВДВС до суду. Навпаки, право на звернення до суду зі скаргою за приписами ст. 341 ГПК України виникає у скаржника одразу, як державний виконавець допустив бездіяльність, а не коли ця бездіяльність була визнана чи заперечена його начальником. Окремо суд наголошує, що скаржник не позбавлений права на повторне звернення зі  скаргою, з одночасним поданням відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку. На підставі викладеного, керуючись ст. 59 Закону України «Про виконавче  провадження», ст.ст. 118,  341 ГПК України, суд УХВАЛИВ: Скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри» на бездіяльність ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві залишити без розгляду. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у встановленому законом порядку. Суддя                                                                                              Р.Б. Сташків