Постанова

від 18.03.2019 по справі 908/1165/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/1165/17

Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. (головуючого), Берднік І. С., Дроботової Т. Б., Краснова Є. В., Кушніра І. В., Мачульського Г. М., Міщенка І. С., Сухового В. Г., Чумака Ю. Я.

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (правонаступником якого є Веселівська селищна рада)

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя В.В. Носівець) від 18.10.2017

та постанову Донецького апеляційного господарського суду (головуючий -Н.В. Будко, судді О.І. Склярук, Е.В. Сгара) від 06.12.2017

за позовом Фермерського господарства "Лучисте-2А"

до Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області

та Веселівської державної адміністрації Запорізької області

та Веселівської районної ради Запорізької області

та Веселівської селищної ради

про визнання договору оренди землі № 30, укладеного 03.05.2007, поновленим на 49 років на тих самих умовах, які були передбачені договором та визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 30 від 03.05.2007 про поновлення договору на 49 років.

Учасники справи:

представник позивача - Ларченко І.О.,

представник відповідача 1- не з'явився,

представник відповідача 2- не з'явився,

представник відповідача 3 - не з'явився,

представник відповідача 4 - не з'явився.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 06.06.2017 Фермерське господарство "Лучисте-2А" (далі - Позивач) подало позовну заяву про визнання договору оренди землі № 30, укладеного 03.05.2007 (далі - Договір) між Позивачем та Веселівською державною адміністрацією Запорізької області (далі - Відповідач-2), поновленим на 49 років на тих самих умовах, які були передбачені Договором, та визнання укладеною додаткової угоди до Договору про поновлення договору на 49 років (далі - Додаткова угода).

1.2 Позовна заява мотивована тим, що Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - Відповідач-1) як особа що здійснює розпорядження землями, що перебувають за умовами Договору в оренді Позивача, а саме 48,6137 га пасовищ (далі - Земельна ділянка), безпідставно та всупереч вимогам законодавства ухиляється від поновлення дії Договору на тих самих умовах на 49 років та від укладення з Позивачем Додаткової угоди, незважаючи на наявність у Позивача переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки Позивач продовжує користуватись вказаною земельною ділянкою, належним чином виконував та виконує обов'язки за умовами Договору, не має заборгованості зі сплати орендної плати, своєчасно (як відповідно до умов Договору, так і вимог закону - більше ніж за місяць до закінчення 01.01.2017 строку дії Договору) та неодноразово (21.09.2016, 31.10.2016, 07.11.2016) звертався до Відповідача-1 з листами-повідомленнями про намір продовжити дію Договору на 49 років з доданням до цих повідомлень проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди на 49 років, а також на вимогу Відповідача-1 надавав докази відсутності заборгованості з орендної плати, відомості про стан використання земельної ділянки. Позивач вказав, що під час укладення у 2007 році Договору на 10 років з кінцевою датою дії 01.01.2017 проведена грошова оцінка земельної ділянки, а Відповідач-1 на всі три звернення Позивача виклав пропозицію змінити умови Договору із погодженням розміру орендної плати 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та з терміном дії 7 років, пославшись лише на рекомендації з встановлення ставки орендної плати, які не є нормативно-правовим актом, тоді як цей розмір ставки орендної плати є завищеним та суперечить закріпленому нормам Податкового кодексу України, враховуючи також особливості ведення господарства Позивачем на орендованих ділянках та неврожаї 2012-2013 років. Запровадження Відповідачем-1 мінімального строку оренди в 7 років суперечить вимогам законодавства, якими передбачений строк дії договору оренди землі, що не перевищує 50 років, не заохочує укладати договори оренди землі, не стимулює дбати орендарів про родючість земель та проводити рекультивацію, тобто закон заохочує укладати договори оренди на більш тривалий термін - 49 років. За викладених обставин Позивач визначив частину 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" як правову підставу вимог про поновлення дії Договору та укладення Додаткової угоди з огляду на те, що Відповідач-1 всупереч вимогам законодавства протягом місяця після закінчення строку Договору не направив повідомлення із запереченнями та відмовою в поновленні Договору, а направлені Відповідачем-1 заперечення та відмова в поновленні Договору до закінчення строку Договору не відповідають частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Також Позивач вказав, що рішення про передачу Позивачу в оренду Земельної ділянки власником вже було прийнято та при вирішенні питання щодо пролонгації Договору прийняття власником окремого рішення не вимагається. Позивач вказує на вчинені ним дії з проведення рекультивації орендованих ним земель.

1.3 03.10.2017 Позивач подав уточнену позовну заяву, в якій уточнив обставини позовних вимог, залишивши незмінними підстави та зміст первісно заявлених позовних вимог: про визнання на підставі частини 6 статті 33 Закону Договору поновленим на 49 років на тих самих умовах, які були передбачені Договором та визнання укладеною Додаткової угоди до Договору про поновлення договору на 49 років.

1.4 18.10.2017 Позивач подав клопотання № 4 від 17.10.2017 про уточнення позову, в якому просив визначити належного відповідача у справі та поновити Договір на 49 років відповідно до перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до яких орендар сам визначає строк дії договору оренди.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1 18.10.2017 Господарський суд Запорізької області прийняв рішення (залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2018): позовні вимоги до Відповідача-1 задовольнити частково: визнати поновленим на 10 років на тих самих умовах Договір та вважати укладеною Додаткову угоду між сторонами, відповідно до якої строк дії Договору продовжений на 10 років, а інші умови Договору зберігають чинність; в іншій частині позову відмовити, а також відмовити в позові до Веселівської державної адміністрації Запорізької області, Веселівської районної ради Запорізької області та Веселівської селищої ради.

2.2 Рішення судів мотивовані існуванням підстав для часткового задоволення позову за вимогами Позивача в силу прямої вказівки частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" з огляду на своєчасне повідомлення Позивачем Відповідача-1 про намір скористатись переважним правом та укласти Договір на новий строк шляхом неодноразового звернення із листами-повідомленнями, з огляду на звернення з такими листами в межах визначеного Законом України "Про оренду землі" та умовами Договору місячного терміну до закінчення строку дії Договору. Суди виходили з того, що Відповідач не заявив в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" жодних заперечень щодо поновлення Договору, оскільки не заявив про жодні порушення Позивачем умов Договору, лише про незгоду із запропонованими Позивачем в листах-повідомленнях умовами . Також суди вказали, що Позивач продовжує користуватись орендованою ним за Договором Земельною ділянкою після закінчення строку його дії та сплачувати орендну плату, також він належним чином виконує умови Договору, а факт неналежного виконання Позивачем умов Договору Відповідачем-1 не доведений. Відмова в поновленні Договору на 49 років мотивована прямою вказівкою закону поновлювати договір оренди земельної ділянки на той самий строк згідно з частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Направлення Відповідачем-1 повідомлення із запереченням до закінчення строку дії Договору розцінюється як неналежна відмова в поновленні Договору, оскільки таке повідомлення має направлятись в місячний строк після, а не до закінчення строку дії Договору. Доводи щодо непогодження сторонами розміру орендної плати відхилені через відсутність спорів щодо оплати Позивачем орендних платежів у неналежному розмірі, а спори про збільшення розміру орендних платежів вирішуються окремо від спору про поновлення дії договору оренди.

3. Встановлені судами обставини

3.1 Відповідачем-2 (орендодавець) та Позивачем (орендар) 03.05.2007 укладений Договір, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14.05.2007 за № 040726800032.

За умовами Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для створення громадського пасовища, яка знаходиться на території Веселівської селищної ради. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 48,6137 га, у тому числі ріллі - 0,00 га, пасовища - 46,7499 га, інші - 1,8638 га. Нормативна грошова оцінка Земельної ділянки становить 126414 грн 50 коп.

Відповідно пункту 8 Договору його укладено строком на 10 років і діє він до 01.01.2017. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 43 Договору він набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації.

3.2 За актом прийому-передачі від 14.05.2007 орендодавець передав, а орендар (Позивач) прийняв в строкове платне користування Земельну ділянку.

3.3 Позивач листом-повідомленням № 4 від 21.09.2016 звернувся до Відповідача 1 з проектом додаткової угоди та просив продовжити строк дії Договору на 49 років на попередніх умовах, щодо яких сторони дійшли згоди і які зазначені у Договорі. До листа-повідомлення № 4 Позивач додав проект додаткової угоди про продовження строку дії Договору на 49 років з терміном дії договору до 2065 року.

3.4 Листом-повідомленням від 25.10.2016 № 27-8-0.41-7898/2-16 Відповідач-1 повідомив, що отримав лише один екземпляр проекту додаткової угоди, в якій Позивач просить поновити (продовжити) договір на 49 років, тобто внести зміни до істотних умов договору оренди землі, що не приймається орендодавцем. Також Відповідач-1 зазначив, що Позивач не вказав відомостей щодо належного виконання орендарем своїх обов'язків. Відповідач-1 зазначив, що не має підстав для поновлення (продовження) Договору та укладання додаткової угоди до нього; переважне право на поновлення (продовження) договору вважається втраченим, у зв'язку з чим договір буде вважатися припиненим 02.01.2017.

3.5 Позивач звернувся до Відповідача-1 з листом-повідомленням № 4 від 31.10.2016, в якому зазначив про виправлення недоліків та просив продовжити дію Договору на 10 років на попередніх умовах, зазначених у договорі. При цьому в додатках до вказаного листа зазначено про направлення, зокрема, трьох примірників проекту Додаткової угоди, довідки від Державної фіскальної служби України про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати, відомості про стан та використання земельної ділянки.

Вказаний лист-повідомлення отриманий Відповідачем-1 за вх. № 5291/0/1-16 від 31.10.2016.

3.6 Втретє Позивач звернувся до Відповідача-1 із листом-повідомленням № 6 та заявою № 12 від 07.11.2016 з додатками, в тому числі додав 4 екземпляри проекту Додаткової угоди.

В листі-повідомленні № 6 Позивач просив пролонгувати дію Договору строком на 10 років на попередніх умовах, по яких сторони дійшли згоди, що зазначені у Договорі.

3.7 На звернення № 4 від 31.10.2016, № 12 від 07.11.2016, № 6 від 07.11.2016 Позивач 15.11.2016 отримав відповідь від Відповідача-1 за № 27-8-0.41-8431/2-16, в якій вказане таке:

- при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін;

- у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється;

- відповідно до статті 288 Податкового кодексу України, річна сума орендної плати не може бути меншою 3 відсотків від нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Крім того, при визначенні розміру орендної плати Відповідач-1 керується листом Держгеокадастру від 14.12.2015 № ДС-22-28-0.13-17122/23-15, яким надано рекомендації щодо встановлення ставки орендної плати на рівні не нижче 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та зі строком оренди не більше 7 років.

- Позивачу запропоновано при поновленні Договору оренди землі визначити істотні умови договору: розмір орендної плати - 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки зі строком оренди 7 років. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

3.8 Після припинення Договору Позивач продовжив користування Земельною ділянкою. Про належне виконання Позивачем обов'язків орендаря за Договором свідчать квитанції, податкові декларації (за якими орендна плата сплачувалась як до закінчення строку дії договору, так і після його спливу), довідки про відсутність заборгованості з податків і зборів (обов'язкових платежів) № 410 від 31.10.2016, № 172 від 16.05.2017.

3.9 Згідно з довідкою відділу агропромислового розвитку Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області № 01-04/146 від 15.05.2017 та довідкою Відповідача-4 № 02-05-11/1387 від 16.05.2017 станом на 15.05.2017 та 16.05.2017 на орендованих Позивачем земельних ділянках, розташованих на території Веселівської селищної ради площею 35,2739 га ріллі кадастровий № 2321255100:11:021:0014 - посіяний озимий ячмінь, на земельній ділянці 48,6137 га громадське пасовище кадастровий № 2321255100:11:018:0002 - знаходиться пасовище, яке використовується за цільовим призначенням, селянами випасається худоба.

Позивач належним чином виконує умови Договору.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5.1 26.12.2017 Відповідач-1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2017 і ухвалити нове рішення, яким відмовити Позивачу у задоволені позову у повному обсязі.

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6.1 Суди неправильно застосували до спірних правовідносин правила про переважне право на поновлення договору оренди землі згідно з частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки, існування фактів, що вказують на дотримання цих правил, а саме направлення листа-повідомлення Відповідача-1 із запереченнями проти поновлення Договору, виключають застосування до спірних правовідносин частини 6 статті 33 вказаного закону, а тому до правовідносин між Позивачем та Відповідачем 1 підлягали застосуванню приписи частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Одночасне існування подій як для застосування правил за частинами 1-5 та частиною 6 вказаної статті закону є взаємовиключною.

6.2 Суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки Позивач заявляв вимоги про поновлення дії Договору на 49 років, а не на 10 років, тоді як суди за власною ініціативою вирішили визнати Договір поновленим на 10 років.

7. Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

7.1 Доводи у ідентичних відзивах на касаційну скаргу аналогічні доводам в позовній заяві.

8. Позиція Відповідача-2, викладена у відзиві на касаційну скаргу

8.1 Протягом дії Договору не надходило повідомлень або скарг з приводу неналежного виконання Договору.

8.2 Сторони не висувають будь-яких претензії до Відповідача-2.

8.3 Відповідач-2 не може приймати юридично владні рішення за позовними вимогами у цій справі, враховуючи вимоги чинного законодавства щодо права розпорядження земельними ділянками.

9. Обґрунтування передання справи на розгляд палати

9.1 Ухвалою Верховного Суду 26.03.2018 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Відповідача-1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2017.

9.2 Ухвалою Верховного Суду 16.04.2018 провадження у справі зупинено до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 920/739/17.

9.3 Ухвалою Верховного Суду 20.11.2018 касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Відповідача-1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2017 поновлено.

9.4 Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2018 справу з касаційною скаргою Відповідача-1 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше укладеному рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати, з огляду на таке.

9.5 В пунктах 19, 20 постанови від 21.02.2018 у справі № 908/1164/17 Верховний Суд у складі колегії суддів палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду за результатами системного аналізу статті 33 Закону України "Про оренду землі " вказав, що відсутні правові підстави вважати, що у позивача виникло право на позов на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" з посиланням на те, що позивач після закінчення терміну дії договору оренди землі продовжив користуватися земельною ділянкою за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Сам лише факт спливу місячного строку за відсутності листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди, разом з іншими підставами, вказаними в частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не може свідчити про автоматичне поновлення договору оренди землі за наявності вже застосованого позивачем поновлення договору оренди на підставі частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та наявності заперечень з боку орендодавця (Держгеокадастру) у його поновленні.

10. Розгляд справи палатою

10.1 19.12.2018 Суд ухвалив справу № 908/1165/17 прийняти до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

10.2 18.02.2019 Суд ухвалив замінити відповідача у справі - Головне управління Держгеокадастру у Запорізької області на його правонаступника - Веселівську селищну раду у зв'язку з тим, що згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області від 26.09.2018 № 8-1748/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Веселівській селищній об'єднаній територіальній громаді передано у комунальну власність Земельну ділянку. Право комунальної власності на Земельну ділянку зареєстровано 29.01.2019 за Веселівською селищною радою Веселівського району Запорізької області, що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 154286683 від 29.01.2019 та відомостями з Публічної кадастрової карти України.

11. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

11.1 Відносини, пов'язані з орендою землі, врегульовані, зокрема Законом України "Про оренду землі" (далі - Закон), яким визначені умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

11.2 Статтею 33 Закону регламентовані порядок та підстави поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї статті), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї статті).

11.3 Законодавець у частині 5 статті 33 Закону визначив алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на предмет відповідності вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому, заперечення орендодавця стосовно невідповідності направленого орендарем листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах, а не пролонгація на попередніх умовах.

У разі ж встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строку звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі, однак невиконання при цьому орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону обов'язку у місячний строк розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення цю поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

11.4 Частиною 6 статті 33 Закону регламентовані порядок та підстави поновлення договору оренди землі на новий строк у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди.

Відповідно до частини 6 статті 33 Закону у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором .

Отже щодо прав та обов'язків орендодавця відповідно до порядку поновлення договору оренди землі, визначеного частиною 6 статті 33 Закону, то орендодавець має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті Закону.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк (частина 6 статті 33 Закону).

Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону. При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Суд звертається до правових позицій щодо підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки, які викладені Верховним Судом України у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та cудовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.09.2018 № 920/739/17.

11.5 Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування приписів статті 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

11.6 Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

11.7 Абзацом 2 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

11.8 Згідно з частиною 4 статті 22 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом у цій справі - до 15.12.2017) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

11.9 Частиною 2 статті 46 ГПК України (в чинній редакції) передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 цієї статті ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

11.10 Отже визначені наведеними нормами ГПК України (як в редакції, чинній на час звернення із позовом та ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі - до 15.12.2017, так і в чинній редакції) права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Суд звертається до правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі 922/1249/17.

11.11 Згідно зі статтею 14 ГПК України (в чинній редакції) ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

11.12 Отже, попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.

11.13 Формулюючи викладені вище висновки, Суд враховує mutatis mutandis висновки Верховного Суду, які він послідовно надає стосовно принципу диспозитивності у господарському судочинстві (постанови Верхового Суду від 08.05.2018 у справі 922/1249/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15).

11.14 У цій справі Суди встановили, що предметом спору, а відповідно і об'єктом захисту за позовними вимогами, стало право орендаря (Позивача) на поновлення Договору - договору оренди земельної ділянки - в порядку, передбаченому частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

11.15 Враховуючи встановлені судами обставини:

- щодо укладення Договору строком на 10 років з терміном дії до 01.01.2017,

- непогодження сторонами Договору істотних умов Договору з огляду на те, що в ході листування між сторонами щодо поновлення Договору (пункт 3.3) Позивач неодноразового пропонував поновити Договір на інших умовах, ніж були визначені Договором, - зі строком дії Договору 49 років, Відповідач-1 заперечив проти цього, запропонувавши поновити Договір на інших умовах, а саме: 8% орендної плати від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки зі строком дії договору оренди 7 років, а Позивач відповіді на таку пропозицію не надав;

- викладення Позивачем в позові та в заяві про уточнення позовних вимог вимоги про поновлення Договору на 49 років, тобто на інших умовах, ніж визначені Договором;

Суд дійшов висновку, що Позивач, хоча і послався, як на підставу позову на порядок поновлення договору оренди землі, передбачений частиною 6 статті 33 Закону, однак послідовно наполягав на своєму праві на поновлення Договору саме на 49 років, а відповідно і на порушенні Відповідачем-1 такого права, на чому засновані підстави позову та чому відповідає предмет позову про визнання укладеною Додаткової угоди до Договору про його поновлення на 49 років.

11.16 Водночас відповідно до статті 19. Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Цей конституційний припис у справі, що розглядається, не дозволяє Суду дійти висновку, що Відповідач-1, відмовляючи чи зволікаючи з укладенням додаткової угоди про продовження або поновлення на 49 років Договору, який первинно було укладено строком на 10 років, порушив цим права Позивача, оскільки Відповідач-1 не мав обов'язку прийняти ці нові умови щодо строку.

11.17 Дійшовши цього висновку, Суд зазначає про відсутність підстав вважати, що у Позивача виникло право на позов у зв'язку із стверджуваними Позивачем порушеннями з боку Відповідача-1 частини 6 статті 33 Закону. Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях про існуванням підстав для часткового задоволення позову. Часткове задоволення позову у цій справі означало б, що існують підстави для висновку, що принаймні у певній частині відбулось порушення Відповідачем-1 прав Позивача на поновлення Договору. Разом з тим, конструкція норми частини 6 статті 33 Закону створює підстави для правомірних очікувань сторони договору оренди землі на його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах. При цьому, хоча умова про строк також є умовою договору, у цій нормі вона виокремлена. Тому очевидно, що за існування фактичного складу, передбаченого у частині 6 статті 33 Закону сторона договору оренди землі має право на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах. Сторона договору за звичайних обставин є обізнаною про його умови, тому реалізація зазначеного права не утруднене їх з'ясуванням.

Водночас, якщо сторона договору вимагає поновлення договору оренди на інший строк або на інших умовах, це за приписами частини 6 статті 33 Закону не створює для іншої сторони договору обов'язку прийняти ці умови та укласти відповідну додаткову угоду або запропонувати у відповідь інші умови. Відповідно відмову задовольнити цю вимогу або зволікання з її розглядом не можна вважати порушенням прав сторони договору, передбачених частиною 6 статті 33 Закону.

11.18 Суд, дійшовши викладеного вище висновку, враховує, що протягом всього розгляду справи у суді першої інстанції у своїх письмових заявах до суду Позивач наполягав на існуванні підстав для поновлення Договору саме на 49 років та наполягав на задоволенні вимоги про визнання укладеною Додаткової угоди про поновлення Договору на 49 років.

Суд відхиляє зроблені у суді касаційної інстанції твердження Позивача про помилковість цих заяв, оскільки Позивач на прохання Суду вказати на будь-яку заяву про помилковість сформульованих ним вимог чи підстав позову у суді першої інстанції не зміг підтвердити, що він робив таку заяву у суді першої інстанції. Суд не вважає це проявом зайвого формалізму з урахуванням того, на чому Суд наголосив у пункті 11.17 цієї постанови.

11.19 Враховуючи викладене вище, Суд погоджується із аргументами скаржника (пункт 6.2), що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення у цій справі, всупереч вимогам статті 84 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) вийшов за межі позовних вимог, а суд апеляційної інстанції не виправив цієї помилки.

11.20 Отже, висновки в рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду про дотримання Позивачем процедури поновлення Договору, визначеної частиною 6 статті 33 Закону, про існування підстав для поновлення Договору та визнання укладеною Додаткової угоди відповідно до частини 6 статті 33 Закону зроблені з неправильним застосуванням судами норм статті 33 Закону та порушенням норм ГПК України - щодо меж розгляду позовних вимог відповідно до статті 84 ГПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, до 15.12.2017), а тому з урахуванням положень пункту 3 частини 1 статті 308 та статті 311 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (правонаступником якого є Веселівська селищна рада) задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 908/1165/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді І. С. Берднік

Т. Б. Дроботова

Є. В. Краснов

І. В. Кушнір

Г. М. Мачульський

І. С. Міщенко

В. Г. Суховий

Ю. Я. Чумак