Ухвала від 10.04.2019 по справі 357/3769/19

Справа № 357/3769/19

2/357/2474/19

У Х В А Л А

10.04.2019 cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б. І. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Громадської організації Всеукраїнська організація інвалідів Українське товариство сліпих, підприємства об'єднання громадян ОСОБА_15 учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих, третя особа: ОСОБА_15 міська рада про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулись до Білоцерківського міськрайонного суду з вищевказаним позовом, в якому просять зобов'язати Громадську організацію Всеукраїнська організація інвалідів Українське товариство сліпих, підприємство об'єднання громадян ОСОБА_15 учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих безоплатно передати до комунальної власності територіальної громади міста Біла Церква Київської області в особі ОСОБА_15 міської ради Київської області, житловий будинок - гуртожиток літ. А-5 , загальною площею 1380,4 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул.. Інтендантська, буд. 8а.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд вважає, що заява не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однак, суд звертає увагу позивачів, що звернення до суду не є беззаперечним і повинно відбуватись за правилами визначеними процесуальним законом.

Відповідно до п. 1 ст. 15. ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 2. ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", на який посилаються в позовній заяві позивачі, регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

При цьому, приписами ч.1 ст. 4 цього Закону визначено, що реалізація мешканцями гуртожитку права на житло шляхом приватизації жилих приміщень у гуртожитках, а саме громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Механізм набуття таких об'єктів нерухомості як гуртожитки територіальними громадами, визначений у ст. 14 вказаного Закону, згідно якої гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.

Зокрема, приписами ст. 25 Закону встановлено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, а саме у ч.1 зазначено, що спори, пов'язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства; згідно ч. 2 спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.

Таким чином, передача в будь-який спосіб, визначений ст. 14 Закону гуртожитку передбачає набуття у власність територіальної громади такого об'єкту для подальшої реалізації мешканцями прав приватизації.

З огляду на викладене суд зазначає, що даний спір судом визнається майновим.

Нормами статті 176 ЦПК України встановлено, що ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

При цьому суд звертає увагу, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Зокрема, в порушення вимог ч.4 ст.177 ЦПК України позивачі не надали документів, що підтверджують оплату судового збору за подання позову у розмірах, визначених відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" та ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік".

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотоку від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, звернувшись до суду в квітні 2019 року із позовом майнового характеру, судовий збір позивач мав обрахувати та сплатити з урахуванням вартості спірного майна.

Однак, з додатків до позовної заяви не вбачається даних щодо вартості майна чи проведення будь-якої оцінки цього майна.

Разом з цим, в матеріалах справи міститься копія квитанції про сплату судового збору на суму 768,40 грн.

Слід зазначити, що позивачам необхідно зазначити ціну позову, виходячи з дійсної /ринкової/ вартості спірного майна, що можливе за допомогою проведення відповідного експертного дослідження і необхідне для встановлення розміру судового збору.

Отже, позивачеві необхідно доплатити судовий збір у розмірах, визначених відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" та ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", виходячи з дійсної /ринкової/ вартості спірного майна і надати до суду підтверджуючі документи.

Пленум Вищого господарського суду України у п.2.7 постанови №7 від 21.02.2013 роз'яснив, що одним з реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку зазначає позивач і з якої обчислюється судовий збір.

За приписами ч. 2 ст. 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Виходячи зі змісту вищенаведених норм та наявних матеріалів позовної заяви суд наголошує на тому, що ціна даного позову позивачами взагалі не визначена. При формуванні позовних вимог позивачами не визначено вартості спірного майна, та не вказано доказів, які б обґрунтовували цю вартість.

Таким чином подане позивачами платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 768,40 грн. не може бути прийнято судом на підтвердження сплати судового збору у встановленому розмірі.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з ч. 3 ст. 177 ЦПК України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Однак, в порушення приписів ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивачем не виконано зобов'язання додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме: копії звернення ініціативної групи мешканців Гуртожитку ЦП УТОС до ОСОБА_15 міської ради щодо можливості передачі будівлі гуртожитку у комунальну власність міста; доказів та підтвердження балансової вартості спірної будівлі гуртожитку; копій правовстановлюючої та технічної документації на будівлю гуртожитку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул.. Інтендантська, буд. 8а.

Разом з тим, як зазначалось раніше, Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначений механізм набуття таких об'єктів нерухомості як гуртожитки територіальними громадами, зокрема, без згоди власника гуртожитку - за зверненням з позовами до суду органів місцевого самоврядування.

Отже, не зрозуміло, які саме права позивачів та яким чином порушили відповідачі по справі та з яких міркувань виходили позивачі визначаючи саме цього відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однак, суд звертає увагу позивачів, що звернення до суду не є беззаперечним і повинно відбуватись за правилами визначеними процесуальним законом.

А тому позивачам необхідно усунути зазначені в ухвалі недоліки у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Відповідно до ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом пяти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

А згідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначенні статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст. 185 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Громадської організації Всеукраїнська організація інвалідів Українське товариство сліпих, підприємства об'єднання громадян ОСОБА_15 учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих, третя особа: ОСОБА_15 міська рада про зобов'язання вчинити певні дії- залишити без руху.

Повідомити заявника про необхідність виправити зазначені недоліки в строк який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали, інакше заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СуддяОСОБА_16