Рішення

від 13.03.2019 по справі 759/14892/18

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14892/18

пр. № 2/759/1959/19

13 березня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Журибеди О.М.,

при секретарях - Крічфалушій М.І., Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Київської обласної ради Дослідно-експериментальний завод Київполіграфтехніка про стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради Дослідно-експериментальний завод Київполіграфтехніка про стягнення заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 18.09.1986 року була прийнята на посаду розподільника праці 3 розряду відповідно до наказу № 79 від 15.09.1986 року. 29.05.2007 року була призначена на посаду бухгалтера відповідно до наказу № 18-а від 29.05.2007 року та по сьогоднішній день не була звільнена. Зазначила, що 06.12.2011 року працюючи на посаді бухгалтера КП Київської обласної ради Дослідно-експериментального заводу Київполіграфтехніка під час службової поїздки отримала тілесні ушкодження внаслідок ДТП. Внаслідок ДТП вона залишилась інвалідом 2 групи. 03.07.2013 року вийшовши на роботу виявилось, що 24.06.2013 року було здійснено скорочення штату, відповідно до якого було скорочено всіх працівників, включаючи керівництво, окрім неї та майно передано на баланс КП Київської обласної ради Друкар , проте процедура реорганізації чи ліквідації КП ДЕЗ Київполіграфтехніка не проводилась. Звертаючись неодноразово до керівництва КП ДЕЗ Київполіграфтехніка з питань праці та виплати заробітної плати та лікарняних, не отримала жодної відповіді. Позивач вважає дії відповідача незаконними.

Тому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 163321,27 грн., що складається із нарахованої але невиплаченої заробітна плата; допомоги по тимчасовій непрацездатності та компенсації за невикористану відпустку.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання, не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позовні вимоги не направив.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав, виходячи з наступних підстав.

Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов'язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що позивач 18.09.1986 року була прийнята на роботу на посаду розподільника праці 3 розраду відповідно до наказу № 79 від 15.09.1986 року.

Відповідно до наказу № 18-а від 29.05.2007 року ОСОБА_1 було призначено на посаду бухгалтера Комунального підприємства Дослідно-експериментальний завод Київполіграфтехніка (а.с. 14 - копія витягу з трудової книжки).

Відповідно розрахунку наданого позивачем, відповідачем було нараховано, але не сплачено заробітну плату в розмірі 174158,73грн. за період з 01.06.2013 року по 31.10.2018 року.

Крім того, позивачу не була виплачена компенсація за невикористані дні відпустки в розмірі 17255,00 грн. та допомога по тимчасовій непрацездатності в розмірі 11469,83 грн., через відсутність грошових коштів, тому вважає дії відповідача незаконними.

Загалом загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 202883,56 грн. а з врахуванням податків і зборів становить 163321,27 грн.

Приписами ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовій виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці , працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За положеннями ст. 24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Крім того, яу вбачається з вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.10.2012 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди що сталося з вини водія КП Київполіграфтехніка ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження (а.с. 25-28).

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 15 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування , роботодавець зобов'язаний 1) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом; 2) вести облік коштів соціального страхування і своєчасно надавати Фонду встановлену звітність щодо цих коштів.

Відповідно до п. 2, 8, 9, ч.1 ст. 16 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування застраховані особи мають право на: отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом; оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг; судовий захист своїх прав.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності). Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Згідно з статтею 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України Про оплату праці структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат.

До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Тобто компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про відпустки право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (частина 1 статті 24 Закону).

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів у заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачу не було виплачено заборгованість по заробітній платі та грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, беручи до уваги розрахунок заробітку за час затримки остаточного розрахунку та грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої частини заробітної плати за період роботи з 01.06.2013 року по 31.10.2018 року, допомоги по тимчасовій непрацездатності та компенсації за невикористану відпустку, що становить 163 321, 27 грн., підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

У відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2449,82 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 141, 258-259, 263, 430 ЦПК України, 38, 47, 83, 94, 115 КЗпП, ЗУ Про оплату праці , ЗУ Про відпустки , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №23 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради Дослідно-експериментальний завод Київполіграфтехніка (03179, м. Київ, вул. Львівська, 55, код ЄДРПОУ 02467216) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, яка мешкає: АДРЕСА_1) заробітну плату за період роботи з 01.06.2013 року по 31.10.2018 року, допомогу по тимчасовій непрацездатності та компенсації за невикористану відпустку, що становить 163 321 (сто шістдесят три тисячі триста двадцять одна) грн. 27 коп.

Допустити негайне виконання рішення в розмірі стягнення заробітної плати, не більше ніж за один місяць.

Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради Дослідно-експериментальний завод Київполіграфтехніка на користь держави судових збір 2449,82 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.М. Журибеда