Постанова

від 23.04.2019 по справі 200/985/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року справа №200/985/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Ястребової Л.В., суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 р. у справі № 200/985/19-а (головуючий І інстанції Голуб В.А., повний текст складено 19 лютого 2019 року) за позовом ОСОБА_1 до Посадової особи-державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 про визнання незаконною та протиправною дію, скасування рішення №43951231 від 09.11.2018 року та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до суду з адміністративним позовом до Посадової особи-державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 (надалі - відповідач), в якому просила: визнати незаконною та протиправною дію відповідача по відмові у державній реєстрації іншого речового права, право оренди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2, здійсненого 09 листопада 2018 року; скасувати протиправне рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №43951231 від 09 листопада 2018 року прийняте відповідачем; зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію іншого речового права, земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2, а саме реєстрацію права оренди земельної ділянки, яка належить позивачу на праві власності та яка надається в оренду юридичній особі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 07 листопада 2018 року її представник, який діяв на підставі довіреності № 8, виданої нею 05.12.2016 року, звернувся до відповідача - державного реєстратора прав на нерухоме майно, що знаходиться в приміщенні Костянтинівської РДА Донецької області із відповідною заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації іншого речового права, а саме реєстрації права оренди земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, яку вона надає в оренду юридичній особі, за домовленістю згідно укладеного договору оренди земельної ділянки. 09 листопада 2018 року відповідач одноособово своїм рішенням №43951231 відмовила у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Підстава відмови, яка зазначена в рішенні відповідача містить посилання на пункт 2 частини 1 статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , і зазначена в рішенні так: заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою. Так, відповідач на власне переконання, вивчивши надану для реєстраційної дії довіреність представника, прийшла до висновку, що повноваження щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) - відсутні, без посилання на встановленні факти чи відповідні ним обставини. Такий висновок не містить логічних посилань на те, яким чином державний реєстратор прав на нерухоме майно визначає відсутність певних повноважень. Також текстова частина рішення про відмову в державній реєстрації не містить будь-яких інших пояснень стосовно прийнятого рішення. Отже, на думку позивача, дії державного реєстратора прав на нерухоме майно не мають ніякого обґрунтування, не містять причинно-наслідкового зв'язку між існуючими висновками та прийнятим відповідно до них хибним рішенням (а.с. 3-7).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 200/985/19-а в задоволенні адміністративного позову було відмовлено (а.с. 31-33).

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає рішення необґрунтованим та незаконним, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 36-40).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що норми спеціального законодавства, якими у цьому випадку є норми Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не містять у своєму складі тлумачення терміну неналежна особа . Не містять такого тлумачення і інші норми законодавства, які можливо було б застосувати до спірних правовідносин. Отже відповідач, зазначаючи, що підставою відмови в проведені державної реєстрації прав є встановлення неналежної особи, не посилається при цьому на конкретно визначений факт і норму законодавства про визначення і встановлення особи неналежною. Положеннями Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачено мати окремо визначені повноваження для проведення державної реєстрації прав для представника або повіреного. Закон таких повноважень не визначає і для інших випадків, пов'язаних з виконанням представницьких функцій. Крім того, повірений, який діє на підставі довіреності, звертаючись із заявою про державну реєстрацію права, від імені довірителя до посадової особи державного реєстратора не вчиняє будь-якого правочину. Для довірителя та повіреного під час державної реєстрації не відбувається зміна, набуття або припинення їхніх прав чи обов'язків.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на норми Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , постанову Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень , Закон України Про нотаріат , просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. Про вказане свідчать відомості, зазначені у паспорті громадянина Україна серії ВЕ 176542 (а.с.11-12).

Державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_2, розглянуто заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 07.11.2018 року за реєстраційним номером 31029163. Вказану заяву подав ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності № 8, виданої 05.12.2016 року Віролюбівською сільською радою. Вказана заява подана з метою проведення державної реєстрації іншого речового права, права оренди земельної ділянки на земельну ділянку, що розташована за адресою: Донецька обл., Костянтинівський район, с/рада. Віролюбівська, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

Однак, рішенням відповідача від 09.11.2018 року № 43951231 позивачу відмовлено у державній реєстрації на підставі п.2 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а саме заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою. Так, у вказаному рішенні зазначено, що довіреністю від 05.12.2016 року № 8, виданої секретарем виконкому Віролюбівської сільської ради, ОСОБА_3 уповноважено власником земельної ділянки на ведення справ в усіх судових органах. Повноваження щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди земельної ділянки) - відсутні.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що дані правовідносини є суто цивільно-правовими, а тому взагалі не підлягають розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб'єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 823/1498/17.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у даному випадку, спір виник між фізичною особою та державним реєстратором з приводу відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права) на земельну ділянку.

З огляду на зміст позовної заяви, характеру спірних правовідносин, та обставин встановлених судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку наявний спір, що виникає при врегулюванні договірних відносин, які підлягають врегулюванню на підставі норм Цивільного процесуального кодексу України, в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Як свідчить зміст позовної заяви, спір виник з приводу здійснення позивачем своїх цивільних прав на земельну ділянку на засадах рівності та, порушення цих прав відповідачем.

Отже, колегія суддів вважає, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому провадження у справі, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, підлягає закриттю.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що суд першої інстанції зазначеного не врахував та розглянув справу за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Частиною 1 ст. 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі, роз'яснивши позивачеві право на звернення з позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 238, 240, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019р. у справі № 200/985/19-а - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Посадової особи-державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 про визнання незаконною та протиправною дію, скасування рішення №43951231 від 09.11.2018 року та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2019 року.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді І.Д. Компанієць

Е.Г. Казначеєв