Постанова

від 09.04.2019 по справі 2а-2093/11/0970

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2019 року

м. Київ

справа №2а-2093/11/0970

адміністративне провадження №К/9901/4271/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 (суддя - Тимощук О.Л.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 (судді - Довгополов О.М., Гудим Л.Я., Святецький В.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківськ-Авто" (далі - ПАТ "Івано-Франківськ-Авто") до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ПАТ "Івано-Франківськ-Авто" звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 12.04.2011 № 0000832302, № 000802302, № 0000842302, якими товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "частина прибутку (доходу), що вилучається до бюджету " на 193`875,00 грн, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 54`350,00 грн та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "земельний податок з юридичних осіб" на 172`885,16 грн.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94 ВР та Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI підставою для здійснення виплат акціонерам з нерозподіленого прибутку 2009 року є рішення загальних зборів акціонерного товариства, разом з тим таке рішення акціонерами товариства не приймалося, тому об'єкт оподаткування за такими виплатами відсутній; під час перевірки ДПІ не врахувала отримані позивачем доходи від продажу іноземної валюти (972`320,00 грн) та понесені витрати з її продажу (999`759,20 грн), в результаті чого зробила безпідставні висновки про заниження об'єкта оподаткування на 27`439,20 грн. При цьому доводи ДПІ про те, що сума фінансового кредиту не підлягає включенню до складу валових доходів та витрат, є безпідставними, оскільки основна сума боргу за фінансовим кредитом не відображалася у податковому обліку товариства; ДПІ неправомірно застосована нормативно - грошова оцінка землі, яка не введена в дію в установленому законом порядку, для розрахунку розміру земельного податку. Серед іншого позивач зазначив про порушення податковим органом положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984. Зокрема, висновок в акті перевірки про заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток не підтверджений конкретними фактами, а зводиться до констатації контролюючим органом щодо відхилень між вартістю торгових патентів, опис інших порушень з посиланням на дані бухгалтерського обліку та податкову звітність, що призвело до заниження даного зобов'язання, не містить.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 10.10.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 12.04.2011 № 0000832302, № 000802302, № 0000842302.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань згідно з податковими повідомленнями - рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 28.03.2011 № 1652/23-2/05495466 про результати планової виїзної перевірки ПАТ "Івано-Франківськ-Авто" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.12.2010. Згідно з висновком цього акту позивач, крім іншого, порушив норми статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI, пункту 1.22 статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.6, 5,7 статті 5, пункту 6.1 статті 6, пункту 7.8 статті 7, пунктів 8.2, 8.3, 8.4, 8.6 статті 8, пункту 10.1 статті 10, пунктів 11.2, 11.3 статті 11, пункту 16.3 статті 16, пункту 22.4 статті 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94 ВР (Закон втратив чинність з 01.04.2011, за виключенням деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 334/94-ВР), статей 2, 7, 13, 16 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 № 2535-ХІІ (далі - Закон № 2535-ХІІ), в результаті чого занизив податок на прибуток за 2008 рік на 43`480,00 грн, плату за землю на 138`308,10 грн, а також не нарахував та не сплатив до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток в сумі 155`100,00 грн. Такі висновки податкового органа вмотивовані тим, що ПАТ "Івано-Франківськ-Авто" до 30.06.2010 не нарахувало та не сплатило в бюджет авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 30% нерозподіленого прибутку, відображеного у рядку № 350 форми № 1 "Баланс" станом на 31.12.2009 в сумі 155`100,00 грн; товариство не повинно було формувати валовий дохід та витрати за результатами операцій від продажу іноземної валюти, залученої в якості фінансового кредиту. Крім того, витрати по таким фінансовим операціям перевищили дохід від них; товариство занизило зобов'язання зі сплати земельного податку, внаслідок неправильного визначення ставки земельного податку щодо ділянки комерційного призначення, яка належить товариству на праві постійного користування; допущено відхилення між вартістю торгових патентів, придбаних у звітному періоді: за даними платника за період з 01.04.2008 по 31.12.2008 вартість торгових патентів становила 10`800,00 грн, тоді як за даними перевірки - 7920,00 грн, що призвело до завищення валових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з протоколом Загальних зборів акціонерів ВАТ "Івано-Франківськ-Авто" від 15.03.2010 прийнято рішення про затвердження річних результатів фінансово-господарської діяльності товариства за 2009 рік та у зв'язку з відсутністю прибутку та наявністю збитків у розмірі 550 тис. грн було вирішено розподіл прибутку не здійснювати, тобто рішення про виплату дивідендів на загальних зборах акціонерів товариства не приймалось. Відсутність такого рішення (за одночасної відсутності самого факту сплати дивідендів) зумовлює відсутність обов'язку зі сплати авансового внеску з податку на прибуток, а доводи ДПІ щодо внесених змін відносно розміру дивідендів (30%) є безпідставними, оскільки рішення про стосовно затвердження порядку розподілу прибутку підприємства за підсумками 2009 року було прийнято на загальних зборах товариства до набрання законної сили відповідних Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" від 27.04.2010 № 2154-VI. Також суд зазначив, що Конституційний Суд України рішенням від 30.11.2010 № 22-рп/2010 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статей 14, 24, 64, пунктів 7 - 13 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" від 27.04.2010 № 2154-VI, якими було передбачено безумовний обов'язок виплати господарськими товариствами дивідендів з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30%; що підпункт 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону № 334/94-ВР кореспондує з підпунктом 7.3.1 цієї статті виключно в частині визначення балансової вартості іноземної валюти, а застосовувати положення підпункту 7.3.5 цієї статті до операцій, пов'язаними з реалізацією товарів (послуг) за валютні кошти, є помилковим. При цьому суд встановив, що позивач виконав вимоги підпунктів 7.9.1, 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 цього Закону - основна сума боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті не була включена до валових доходів та витрат товариства; відповідач неправомірно визначив період сплати патентів з 01.04.2008 по 31.12.2008 без врахування вартості торгових патентів за перший квартал 2008 року, тобто без врахування результатів звітного року; щодо висновків перевірки про заниження позивачем земельного податку суд зазначив, що на момент розгляду справи положення пункту 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 "Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська", яким введено в дію на території Івано-Франківської міської ради нову нормативну грошову оцінку земельних ділянок, визнане незаконними, а нові рішення, якими б вводилися в дію матеріали нормативної грошової оцінки землі, Івано-Франківська міська рада не приймала.

ДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати зазначені судові рішення та у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що суди не звернули уваги на те, що: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення - 30.11.2010, тоді як відповідач застосовував норму закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; згідно з підпунктами 7.9.1 та 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону N 334/94-ВР кошти за фінансовими кредитами не відображаються у податковому обліку та не включаються до валового доходу та валових витрат; згідно з даними наданими Управлінням Держкомзему в м. Івано-Франківську від 10.03.2010 № 214/010-10/013 нормативно-грошова оцінка належної позивачу на праві постійного користування земельної ділянки площею 3,6297 Га становить 25`736`814,70 грн, тоді як позивач обчислю земельний податок із значно меншої суми нормативної грошової оцінки; позивач задекларував вартість торгових патентів за період з 01.04.2008 по 31.12.2008 у сумі 10`800,00 грн, тоді як за даними перевірки - 7920,00 грн, що призвело до завищення валових витрат.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.07.2014 № К/800/37406/14 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін як такі, що прийняті відповідно до закону та є належно обґрунтованими.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд ухвалою від 05.04.2019 прийняв касаційну скаргу ДПІ до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1.9 статті 1 Закону № 334/94-ВР дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Згідно з підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону № 334/94-ВР у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному фонді підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Абзацом 1 підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону № 334/94-ВР визначено, що емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону № 334/94-ВР прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Таким чином, Законом № 334/94-ВР визначено, що на суму дивідендів, призначених за рішенням емітента корпоративних прав для виплати власнику корпоративних прав, нараховується авансовий внесок з податку на прибуток за встановленою законом ставкою в розмірі 25%, який має бути сплачений до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. При цьому закон наявність обов'язку з виплати дивідендів, нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток з суми таких дивідендів ставить залежно від факту прийняття емітентом корпоративних прав відповідного рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI (із змінами та доповненнями, передбаченими Законом від 27.04.2010 № 2154-VI, що набрав чинності 30.04.2010; далі - Закон № 514-VI) виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків. Розмір виплати дивідендів може бути збільшений за рішенням загальних зборів акціонерного товариства.

Отже, починаючи з 30.04.2010, законодавством встановлено, що у разі прийняття рішення загальних зборів про виплату дивідендів акціонерам розмір таких виплат повинен складати не менше, ніж 30% від чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку. При цьому із суми таких виплат товариство повинне нарахувати авансовий внесок з податку на прибуток за ставкою в розмірі 25%, який має бути сплачений до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для здійснення нарахування та сплати до бюджету суми авансового внеску є прийняття платником податку рішення про виплату дивідендів. А оскільки, як встановлено судами, позивач рішення про виплату дивідендів не приймав, то підстав для здійснення виплат акціонерам з нерозподіленого прибутку 2009 року не вбачається, об'єкт оподаткування за такими виплатами відсутній.

Крім того, суди правильно визнали необґрунтованими посилання відповідача на частину другу статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" (зі змінами, внесеними Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік") як на норму, що зобов'язувала позивача нарахувати і виплатити до 01.07.2010 дивіденди коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році, та/або його прибутку минулих років, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 №22-рп/2010 положення статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що за відсутності такого рішення позивач не порушив вимоги підпунктів 7.8.2 пункту 7.8 Закону № 334/94-ВР, відповідно визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та штрафних санкцій за порушення порядку нарахування авансового внеску до бюджету згідно з податковим повідомленням - рішенням від 12.04.2011 № 0000832302 є протиправним.

Викладені у касаційній скарзі доводи відповідача, що окремі положення закону, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, не спростовують висновку, що вирішення питання щодо виплати дивідендів (розподілу чистого прибутку підприємства) є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів на підставі рішення про виплату дивідендів.

Оподаткування операцій з іноземною валютою у період, охоплений перевіркою, регулювалися нормами статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Підпунктом 7.3.5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку - на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

При цьому валові витрати виникають у момент продажу іноземної валюти.

Крім того, підпунктом 7.3.3 Закону № 334/94-ВР передбачено, що у разі продажу іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій, яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі, її балансову вартість визначають шляхом перерахунку балансової вартості такої іноземної валюти у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату такого продажу.

Отже, у результаті продажу іноземної валюти у підприємства виникають валові доходи на суму, що надійшла на поточний рахунок у національній валюті від продажу такої валюти, та валові витрати на суму балансової вартості іноземної валюти, що перерахована відповідно до правил підпункту 7.3.3 Закону № 334/94-ВР (у тому числі на суму курсової різниці, що виникла внаслідок перерахунку балансової вартості валюти).

Як встанови суди ПАТ "Івано-Франківськ-Авто" на Міжбанківській валютній біржі здійснило продаж валютних коштів, що підтверджується банківською випискою від 12.06.2008, і за результатами даної фінансової операції на розрахунковий рахунок товариства були зараховані кошти в сумі 967`458,40 грн за курсом 472,00 грн за 100 дол. США.

У результаті продажу іноземної валюти підприємство, керуючись положеннями підпунктів 7.3.3, 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону N 334/94-ВР, дані операції відобразило у декларації з податку на прибуток за І півріччя 2008 року.

У свою чергу, пунктом 7.9 статті 7 Закону N 334/94-ВР встановлено окремий порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, відповідно до підпункту 7.9.1 якого не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням ним фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, наданих платником податку іншим особам-дебіторам.

Не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням ним основної суми кредиту іншим особам-кредиторам, а також з наданням кредиту іншим особам-дебіторам (підпункт 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону N 334/94-ВР.

Відповідно до підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону N 334/94-ВР фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або їх офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений термін, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Нацбанком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Отже, при отриманні фінансового кредиту, що відповідає визначенню, встановленому підпунктом 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону N 334/94-ВР, до складу валового доходу не включає суми такого кредиту, а при його поверненні не збільшує суми своїх валових витрат.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зміст наведеної норми саме на податковий орган покладається обов'язок надати докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких платнику визначені відповідні зобов'язання.

Під час розгляду справи доводи ДПІ про включення товариством фінансового кредиту до складу валових витрат та доходів не підтвердилися.

Не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи і висновки ДПІ щодо заниження позивачем зобов'язання з податку на прибуток внаслідок завишення витрат вартості торгових патентів за період з 01.04.2008 по 31.12.2008.

Як встановили суди, при визначенні показників вартості торгових патентів за період з 01.04.2008 по 31.12.2008 не врахували, що відповідно до пункту 16.4 статті 16 Закону № 334/94-ВР платники податку подають податкову декларацію про прибуток за звітний період наростаючим підсумком, і під час обчислення не врахували вартість торгових патентів за перший квартал 2008 року у сумі 2880,00 грн.

Суди також дійшли правильного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 12.04.2011 № 0000842302, яким ПАТ "Івано-Франківськ-Авто" збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб на 172`885,16 грн.

Суди встановили, що ПАТ "Івано-Франківськ-Авто" має у постійному користуванні земельну ділянку площею 3,6297 га, що розташована по вул. Юності,41А у с. Микитинці м. Івано-Франківськ, що підтверджено Державним актом серії І-ІФ № 002735 від 29.12.2000, та відповідно до статті 2 Закону № 2535-ХІІ позивач є платником земельного податку.

30.01.2010 ПАТ "Івано-Франківськ-Авто" подало ДПІ податковий розрахунок із земельного податку за 2010 рік, в якому визначило податкове зобов'язання із сплати земельного податку, обчисленого на з урахуванням нормативної грошової оцінки, затвердженої рішенням сесії міської ради від 12.03.1999.

На думку податкового органу, заниження позивачем податкового зобов'язання із сплати земельного податку відбулося внаслідок того, що товариство при розрахунку цього податку не врахувало дію пункту 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 щодо нової нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська.

Однак, постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.12.2009 у справі № 2а-1965/2009 за позовом ВАТ "Родон", ВАТ "Полімер", ВАТ "Промприлад", ВАТ "Будівельні матеріали", ВАТ "Залізобетон", ВАТ "Індуктор" до Івано-Франківської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство Міністерства оборони України "63 котельно-зварювальний завод", ВАТ "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод", ЗАТ "Солід", Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську, визнано незаконним пункт 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 "Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська".

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради було задоволено, а зазначену постанову Івано-Франківського міського суду скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.12.2010 № К-35155/10 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 скасував, а постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.12.2009 залишив в силі.

В ухвалі касаційний суд зазначив, що Рішенням Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 "Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська" затверджено матеріали нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська станом на 01.07.2007, виконані Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст "Діпромісто". А пункт 2 цього рішення вказану нормативну грошову оцінку земель міста введено в дію з дати прийняття даного рішення та визнано такою, що втратила чинність нормативна грошова оцінка, затверджена рішенням сесії міської ради від 12.03.1999.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про плату за землю" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно з частиною 3 статті 201 Земельного кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Отже, нормативна грошова оцінка земель прямо впливає на розмір плати за землю.

Відповідно до статей 14, 17, 20 Закону України "Про плату за землю" платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Платежі за землю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Згідно з частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України Закони України, які впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджетів, повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому разі норми відповідних законів, що впливають на формування доходної та/або видаткової частини бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим.

Статтею 4 цього Кодексу встановлено, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

Оскільки грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, який вноситься до Державного бюджету та формує його доходну частину, то суд касаційної інстанції прийшов до висновку про неправомірність рішення відповідача у частині введення в дію нової грошової оцінки в середині бюджетного року.

Згідно з частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи), обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди також встановили, що рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року "Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська", яким було введено в дію на території Івано-Франківської міської ради нову нормативну грошову оцінку земельних ділянок, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.12.2010 № К-35155/10 Івано-Франківською міською радою опубліковано у січні 2011 року, та враховуючи системний аналіз частин 5, 12 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , статей 1, 13 Закони України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, дійшли правильного висновку, що такий акт, прийнятий органом місцевого самоврядування, набрав чинності з січня 2011 року, а тому збільшення товариству суми грошового зобов'язання зі сплати земельного податку за період з 01.06.2010 по 31.12.2010 є безпідставним.

Доводи касаційної скарги наведене не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду