Постанова

від 23.04.2019 по справі 820/2437/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

23 квітня 2019 року

справа №820/2437/17

адміністративне провадження №К/9901/39775/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у складі судді Шляхової О.М.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у складі суддів Сіренко О.І., Спаскіна О.А., Любчич Л.В.

у справі №820/2437/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спецремелектромонтаж

до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання дій незаконними ,

У С Т А Н О В И В:

У червня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецремелектромонтаж" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд:

- визнати протиправними дії податкового органу щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів від 23 січня 2017 року №170120172, невизнання відповідачем податкових декларацій з ПДВ та додатків № 1 та № 5 за лютий - травень 2017 року, поданих позивачем протягом березня - червня 2017 року в паперовому вигляді, неприйняття та не реєстрації податкових накладних № 1 від 30 травня 2017 року, № 2 від 30 травня 2017 року, № 3 від 30 травня 2017 року, № 4 від 30 травня 2017 року, № 5 від 30 травня 2017 року, № 6 від 30 травня 2017 року, № 7 від 30 травня 2017 року, № 8 від 30 травня 2017 року, № 9 від 30 травня 2017 року;

- зобов'язати відповідача поновити дію договору про визнання електронних документів №1701200172 від 23 січня 2017 року, укладеного між позивачем та податковим органом.

29 серпня 2017 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року , адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися на доведеності протиправності дій податкового органу щодо припинення (розірвання) договору про визнання електронних документів з підстав зміни Товариством місця реєстрації юридичної особи, вказавши на помилкове ототожнення податковим органом понять зміна місця реєстрації юридичної особи та відсутність юридичної особи за зареєстрованою адресою.

Відповідачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій податковий орган викладає фактичні обставини справи, наголошує на тому, що не встановлення місцезнаходження Товариства є підставою для розірвання договору про визнання електронних документів, при цьому жодних мотивів того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення ними норм процесуального права касаційна скарга не містить .

12 грудня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою другого відповідача, справу №820/2437/17 витребувано з Харківського окружного адміністративного суду.

05 лютого 2018 року справа №820/2437/17 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України .

16 березня 2018 року справа №820/2437/17 разом з матеріалами касаційної скарги №К/9901/39775/18 передана з Вищого адміністративного суду України з Верховного Суду.

Заперечення (відзив) позивача на касаційну скаргу відповідача до Суду не подавалися, що не перешкоджає перегляду судових рішень по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецремелектромонтаж" перебуває на обліку в Київській об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області та має статус платника податку на додану вартість.

Товариство зареєстроване у встановленому законом порядку в якості юридичної особи із місцезнаходженням за адресою: м. Харків, Московський проспект, 97, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20 жовтня 2016 року.

23 січня 2017 року між Товариством та податковим органом укладено договір №170120172 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (далі ЕЦП) до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

За умовами цього договору Товариство зобов'язувався подавати в електронній формі з дотриманням встановленого порядку податкову звітність та податкові накладні, що підлягають реєстрації у відповідності до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а державна податкова інспекція зобов'язується приймати і реєструвати зазначені електронні документи. З часу укладення договору Товариство щомісячно подавало декларації, зокрема, з податку на додану вартість, а також реєструвало податкові накладні в електронній формі.

В лютому 2017 року вказаний вище договір відповідачем розірваний в односторонньому порядку.

Починаючи з лютого 2017 року прийняття та реєстрація податкових накладних в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису через систему "М.е.dос" позивачеві була заблокована, у зв'язку з чим останній був позбавлений можливості зареєструвати податкові накладні в реєстрі, такі як: № 1 від 30 травня 2017 року, № 2 від 30 травня 2017 року, № 3 від 30 травня 2017 року, № 4 від 30 травня 2017 року, № 5 від 30 травня 2017 року, № 6 від 30 травня 2017 року, № 7 від 30 травня 2017 року, № 8 від 30 травня 2017 року, № 9 від 30 травня 2017 року, що підтверджується відповідними квитанціями про реєстрацію податкових накладних, в яких податковим органом зазначено про Можливе розірвання Договору про визнання електронної звітності .

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з пунктами 49.1, 49.2 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (пункт 49.3 статті 49 Податкового кодексу України) .

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України серед іншого визначають порядок складення, надання та реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних . Так, абзацом першим цього пункту встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня (абзац 5 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України) .

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних (абзац 20 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних, який визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних .

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування приймаються до Реєстру у разі дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192, пунктами 200-1.3, 200-1.9 статті 200-1 та пунктами 201.1, 201.10 і 201.16 статті 201 Кодексу, а також з урахуванням Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Судами попередніх інстанцій застосовані положення Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1- квітня 2008 року №233 (далі - Інструкція №233), яка визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису.

Інструкцією затверджено текст Примірного договору про визнання електронних документів. Згідно до розділу 6 Примірного договору орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії Договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, зміст договору № 170120172 від 23 січня 2017 року про визнання електронних документів, укладеного між Товариством та відповідачем повністю відповідає змісту примірного договору про визнання електронних документів, який є Додатком 1 до Інструкції № 233 .

Судами попередніх інстанцій установлено , що договір про визнання електронних документів розірвано відповідачем в односторонньому порядку.

При цьому, відповідач керувався приписами пункту 4 розділу 6 вказаного договору, згідно з яким орган ДПС має право розірвати договір в односторонньому порядку в разі зміни платником місця реєстрації.

Відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Частиною 1 статті 16, частинами 1, 3 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що єдиним належним доказом зміни юридичною особою місцезнаходження є дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Суди попередніх інстанцій установили, що на час розірвання договору № 170120172 від 23 січня 2017 року про визнання електронних документів, ЄДР не містив відомостей про зміну позивачем місцезнаходження або дані про його відсутність за місцезнаходженням. Більше того, відомості щодо зміни місцезнаходження або щодо відсутності за місцезнаходженням юридичної особи - позивача до ЄДР не вносилися взагалі, а тому посилання відповідача на факт не підтвердження місцезнаходження платника за юридичною адресою не може слугувати належним спростуванням достовірності відомостей про місцезнаходження платника за даними ЄДР.

Суди попередніх інстанцій також вказали на не надання податковими органами доказів отримання інформації про відсутність позивача за місцезнаходженням від державного реєстратора, а також належних доказів перевірки місцезнаходження позивача.

Суд визнає, що відсутність даних про зміну місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у спірний період свідчить про безпідставність дій податкового органу щодо розірвання договору в односторонньому порядку.

Зміна місця реєстрації юридичної особи та відсутність юридичної особи за зареєстрованою адресою є різними за змістом поняттями (не є тотожними) .

Належне виконання позивачем обов'язків щодо подання податкових декларацій, реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі, які не відбулися внаслідок безпідставного розірвання податковим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, обумовлює протиправність дій податкового органу щодо такого розірвання та не визнання податкових декларацій, неприйняття та не реєстрації податкових накладних .

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкових органів залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі №820/2437/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер