Постанова

від 23.04.2019 по справі 820/5125/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

23 квітня 2019 року

справа №820/5125/16

адміністративне провадження №К/9901/31700/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Нертус

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у складі судді Зінченка А.В.,

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року у складі суддів Калитки О.М., Бондара В.О., Калиновського В.А.,

у справі №820/5125/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нертус

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Нертус (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі) про скасування наказу від 21 вересня 2016 року № 2626 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Нертус".

25 листопада 2016 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанції висновувалися з того, що оскільки позивачем не надано жодного з витребуваних первинних документів та документально не підтверджено взаємовідносини з вказаним у запиті податкового органу контрагентом, а тому видаючи спірний наказ контролюючий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства України.

У лютому 2017 року позивачем подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що у запиті податкового органу про надання інформації відсутнє посилання на декларацію, в якій виявлені недостовірності, та предмет такої недостовірності.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

09 березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу № 820/5125/16 з Харківського окружного адміністративного суду.

01 березня 2018 року матеріали касаційного провадження №К/9901/31700/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

03 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду матеріали касаційного провадження № К/9901/31700/18 прийнято до провадження, а справу № 820/5125/16 повторно витребувано з суду першої інстанції.

14 березня 2018 року справа №820/5125/16 надійшла на адресу Верховного Суду.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 21 вересня 2016 року наказом відповідача № 2626 у зв'язку з ненаданням позивачем у запитуваному обсязі пояснень та їх документального підтвердження протягом 10 робочих днів з дня їх отримання, за фактами, що свідчать про недостовірність визначення позивачем даних по взаємовідносинах з платниками податків, що містяться в деклараціях з податку на додану вартість за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2016 року, доручено провести документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "Альдар" за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2016 року.

Правовими підставами для призначення вказаної перевірки в наказі від 21 вересня 2016 року № 2626 визначено підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Наявність підстав для проведення перевірки, як встановлено судами попередніх інстанцій, доводиться тим, що позивач не надав разом з поясненнями підтверджуючих документів на запит податкового органу від 01 липня 2016 року №3748/10/20-40-14-08-18, в якому контролюючий орган просив позивача надати пояснення та їх документальне підтвердження з питань взаємовідносин з постачальником ТОВ "Альдар" в період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2016 року.

Посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не допущено, про що складено відповідний акт від 22 березня 2016 року Про не допуск посадових осіб до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Нертус".

Перевіривши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги Суд приходить до висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування судових рішень, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до положення підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, обов'язковою передумовою здійснення документальної перевірки позивача є направлення письмового запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях вказують про те, що наказ винесений на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, при цьому жодних фактів та оцінки стосовно того, чи містять запити податкового органу інформацію щодо невідповідності даних задекларованих Товариством у конкретних податкових деклараціях (рядок декларації), судами попередніх інстанцій не зазначено. Не встановлено судами попередніх інстанцій чи відображають направлені відповідачем запити мотиви та правові підстави, визначені законом для отримання інформації від платника податків (зокрема відносно підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78), адже, ненадання відповіді на запит, який оформлений з недотриманням вимог пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, не породжує жодних негативних наслідків для платника податків та не може бути підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв'язку з вищенаведеним Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Нертус задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року скасувати, а справу №820/5125/16 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер