Постанова

від 23.04.2019 по справі 1340/5558/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2791/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі № 1340/5558/18 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення,-

суддя в 1-й інстанції - Коморний О.І.,

час ухвалення рішення - 23.01.2019 року,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 25.01.2019 року,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій міститься вимога визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - рішення Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області № 2-мб/пз від 06 лютого 2018 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності) від 10.03.2016 №45..

Позовні вимоги мотивує тим, що наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України №39 від 11 січня 2018 року Про проведення позапланової перевірки доручено Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області провести позапланову перевірку з питань дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради містобудівної діяльності, а саме: надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 10.03.2016 №45.

На підставі вказаної перевірки Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області складено акт перевірки №2- мб/пз від 02 лютого 2018 року. Перевіркою встановлено порушення вимог п. 13 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011р. № 109, згідно якого містобудівні умови та обмеження не надаються для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, малі архітектурні форми, пристрої вуличної реклами з легких конструкцій, огорожа територій та ділянок .

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято рішення № 2-мб/пз від 06 лютого 2018 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б.Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності) від 10.03.2016 №45.

На переконання позивача, рішення Департаменту державної архітектурно- будівельної інспекції у Львівській області № 2-мб/пз від 06 лютого 2018 року є незаконним, оскільки, таке ґрунтується на недіючому нормативному акті, а саме: наказі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 Про затвердження Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст .

Позивач вважає, що відповідач, здійснюючи 02 лютого 2018 року перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, встановив порушення управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради вже недіючого нормативного акту. Однак, нормативний акт, який втратив чинність, не породжує жодних правових наслідків для суб'єктів його застосування.

Відтак, на думку позивача, спірним рішенням відповідач порушив частину 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт - Державної архітектурно-будівельної інспекції України зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновкам, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення було вірно зроблено висновок про порушення з боку Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради наказу Мінрегіонбуду №109 від 07.09.2011 року, оскільки саме він був чинним і застосовувався при видачі 10.03.2016 року містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. Рішення відповідача не може грунтуватися на тих фактичних обставинах та законах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області № 2-мб/пз від 06 лютого 2018 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності) від 10.03.2016 №45 є протиправним та таким що підлягає скасуванню.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 25 січня 2014 року між Львівською міською радою як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, на підставі ухвал Львівської міської ради № 1675 від 26.07.2012р. «Про затвердження Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі -продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові» ; № 2712 від 18.06.2009 року «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова» ; №3034 від 26.12.2013 року «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2014 році» та ухвали № 2875 від 21 листопада 2013 року «Про затвердження фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості та надання земельних ділянок на вул. Б. Хмельницького, 225» укладено договір оренди землі для обслуговування будівель загальною площею 0,0526 га, кадастровий номер земельної ділянки - 4610137500:04:006:0045.

Право оренди землі зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.03.2014 року, індексний номер витягу 18520008.

10 березня 2016 року за №45 Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради видано ФОП ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Б. Хмельницького, 225 для встановлення тимчасового збірно- розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності).

29 вересня 2017 року на адресу відповідача 1 з Львівської місцевої прокуратури №2 Львівської області надійшло звернення про проведення перевірки законності виданих Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради ФОП ОСОБА_1 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові від 10.03.2016 за №45.

04 січня 2018 року відповідачем 1 складено довідку про результати документальної перевірки, якою констатовано, що при видачі ФОП ОСОБА_1 управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. Б. Хмельницького, 225 для встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності) від 10.03.2016 №45 виявлено ознаки порушення вимог містобудівного законодавства, а саме: видано містобудівні умови та обмеження на встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності), а Порядком 109, який був чинним на момент видачі вищезазначених містобудівних умов та обмежень, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видавались на будівництво.

Крім того, у вказаній довідці зазначено, що необхідно призначити позапланову перевірку Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо законності видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності) від 10.03.2016 №45.

Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України №39 від 11 січня 2018 року Про проведення позапланової перевірки доручено Департаменту Державної архітектурно- будівельної інспекції у Львівській області провести позапланову перевірку з питань дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради містобудівної діяльності, а саме: надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 10.03.2016 №45.

За результатами перевірки складено акт перевірки №2- мб/пз від 02 лютого 2018 року.

В акті Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області №2- мб/пз від 02 лютого 2018 року перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил встановлено, що:

Згідно абз.2 п.2 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. N 466, в редакції, що діяла на момент видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові, будівельні роботи - роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту.

Встановлення тимчасових збірно-розбірних споруд не віднесено до будівельних робіт.

При видачі управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради містобудівних умов та обмежень виявлено ознаки порушення вимог містобудівного законодавства, а саме: видано містобудівні умови та обмеження на встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності), а Порядком 109, який був чинним на момент видачі вищезазначених містобудівних умов та обмежень, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видавались на будівництво.

Порушено вимоги п. 13 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011р. № 109, згідно якого містобудівні умови та обмеження не надаються для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, малі архітектурні форми, пристрої вуличної реклами з легких конструкцій, огорожа територій та ділянок .

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 1 прийнято оскаржене рішення № 2-мб/пз від 06 лютого 2018 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності) від 10.03.2016 №45.

Позивач не погоджуючись із вказаним рішенням Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області звернувся із даним позовом до суду.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» ( Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією; (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною ОСОБА_2 України, Кабінетом Міністрів України, Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування..

Згідно зі статтею 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності :

1.Забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.

2.Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

3. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

4. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

5. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

- отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

- розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

- затвердження проектної документації;

- виконання підготовчих та будівельних робіт;

- прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

- реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Відповідно до абз. 5 п. 1.2 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст затвердженого наказом Міністерств, регіонального розвитку, будівництва на житлово-комунального господарства України від 07.07.2011р. № 109, який був чинним на момент видачі вищезазначених містобудівних умов і обмежень, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нормативний акт, який втратив чинність, не породжує жодних правових наслідків для суб'єктів його застосування.

Спірне рішення відповідача 1 порушує пункт 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті(вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Більше того, Рішенням № 2-мб/пз від 06 лютого 2018 року відповідач порушив принцип правової визначеності, який вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року № 5- рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

У пункті 2.31 розділу II діючого Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за №1330/20068, вказано, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності самовільно забороняється.

За таких обставин, скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. Б. Хмельницького, 225 для встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові (без права капітального будівництва та оформлення права власності) призведе до того, що розміщення тимчасового збірно-розбірного павільйону на вул. Б. Хмельницького, 225 у м. Львові буде кваліфіковане як самовільне розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, наслідком чого є демонтаж (знесення) павільйону.

У рішенні у справі « Tumeliai v. Lithuania» від 09.01.2017 ЄСПЛ зазначив, що «ризик, пов'язаний з помилкою, допущеною державним органом, повинна нести сама держава» . Суд не погодився з аргументами уряду, що заявники мали підозрювати, що дозвіл на будівництво був «нестійким» . Тому ЄСПЛ дійшов висновку: оскільки влада підтвердила, що будинок може бути зведений, у заявників не було достатніх підстав сумніватися в законності такого рішення й вони мали право розраховувати на те, що воно в майбутньому не буде оголошене неправомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України - залишити без задоволення .

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі № 1340/5558/18 - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повне судове рішення складено 24.04.2019 року