Рішення
від 22.04.2019 по справі 903/87/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 квітня 2019 р. Справа № 903/87/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат (договір про надання правової допомоги від 30.12.2018р., посвідчення №33 від 25.06.2009р., ордер ВЛ №000051167 від 26.02.2019р.)

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ", м. Золочів Золочівського району Львівської області

до відповідача: Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище", с. Топилище Іваничівського району Волинської області

про стягнення 325 000,00 грн.

Суть спору: ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" звернулось до господарського суду з позовом від 10.01.2019р. про стягнення з Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" 325 000,00 грн., в тому числі 174 000,00 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в частині проведення належних розрахунків по оплаті товарно-матеріальних цінностей та 151 000,00 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки №110-17 від 22.08.2017р. в частині зобов'язань по оплаті товару (зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 р.в.) та нарахування у зв'язку з цим суми пені та трьох процентів річних.

Ухвалою суду від 31.01.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 04.03.2019р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

12 лютого 2019 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання ФГ "Агроінвест-Топилище" про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що не погоджується з приводу розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, посилався на ту обставину, що ціна позову 325 000,00 грн. є значною, вважав за необхідне проводити розгляд справи в порядку загального провадження для встановлення всіх реальних обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору.

15.02.2019р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 14.02.2019р.№14-1/02 на позовну заяву з документами в обґрунтування останнього та описом вмісту цінного листа від 14.02.2019р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу позивача, в якому відповідач позов заперечив з наступних підстав.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту повного розрахунку з продавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, техніка знаходиться у ТОВ "Золочів ТХ", товар оплачений не був. Таким чином, на думку відповідача, не обґрунтованим є посилання позивача на захист свого права власності шляхом стягнення з відповідача збитків у вигляді пені та 3% річних, а також вибір способу захисту непорушеного права із врахуванням приписів ЦК України.

Засвідчив, що у відповідності до пункту 3.3. договору, позивач повинен був поставити відповідачу товар в строк до 25 серпня 2017 року. Поставка товару оформлюється видатковою накладною/актом прийому-передачі документу. Видаткова накладна вважається документом первинного обліку. Як вказує позивач, поставка товару була здійснена 01 лютого 2018 року, що підтверджується накладною №19-07. Інших належних та допустимих доказів здійснення поставки товару в інші дати позивачем не доведено в спосіб та порядок, передбачений законодавством.

Зауважив, що накладна №19-07 від 01 лютого 2018 року взагалі не містить підпису та печатки позивача.

Поряд із цим, в силу приписів норм ГПК України, лише один єдиний документ "заявка на безкоштовний ремонт" не може бути основоположним доказом здійснення поставки товару, у зв'язку з наявністю певних неузгодженостей.

Так, зокрема, один текст набраний машинним (комп'ютерним) способом, а інший дописаний ручкою, дата заявки 22.02.2018р. свідчить про те, що товар було отримано відповідно до договору. Зазначення в цьому листі про отримання товару у серпні 2017 року є помилкою та протиріччям наведеним обставинам справи - адже, згідно видатковою накладною №19-07 від 01 лютого 2018 року, що була до справи надана позивачем, товар було передано саме у лютому 2018 року.

Також мало місце не передання всіх інших товаро-супровідних документів.

Не було ТОВ "Золочів ТХ" надано й податкової накладної на здійснену поставку товару.

При цьому, відповідач звернув увагу, що в силу приписів ст. 613 ЦК України в даному випадку має місце прострочення кредитора щодо здійснення поставки товару не до 25.08.2017р., як це передбачено умовами договору, а 01.02.2018р. А відтак, зобов'язання ФГ "Агроінвест-Топилище" у серпні 2017 року, як вказує позивач, не були порушені у зв'язку з тим, що на той момент товар переданий не був, а обов'язок здійснити оплату виник із врахуванням прострочення кредитора із 02.02.2018р. та завершився поверненням товару 29.03.2018р. Таким чином, вимоги позивача у якості понесення відповідачем відповідальності за інший період, котрий знаходиться за межами даного строку є безпідставним.

Засвідчив, що будь-яке посилання позивача на зміст та існування додаткової угоди №1 від 15.02.2018р., із врахуванням приписів чинного законодавства України та пунктів 12.2., 12.3. договору, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки відсутні підпис та печатка уповноваженої особи від імені позивача на вираження згоди та вступу в дію саме положень додаткової угоди.

Посилаючись на положення ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідач зазначив, що рішенням Господарського суду Волинської області від 18.07.2018р. по справі №903/195/18 були встановлено такі факти, як укладення договору, поставка товару 01.02.2018р., порушення відповідачем грошового зобов'язання без визначення його обставини, дати виникнення та періоду існування, з огляду на те, що розмір штрафу, котрий вже було стягнуто, фактично нараховується та стягується за сам факт існування (хоча б на один день) зобов'язання.

Отже, при існуванні спору за даними позовними вимогами та доказами наданими в їх обґрунтування, останні підлягають оцінці, встановленню та дослідженню.

Щодо акту огляду стану (дефектна видимість) техніки від 05.04.2018р. зазначив, що такий акт не відповідає дійсності та реальним обставинам справи, а огляд сівалки було проведено за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином.

Крім цього, посилаючись на положення ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ФГ "Агроінвест-Топилище" просило суд застосувати наслідки пропуску строків позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені, оскільки, як вказано самим позивачем, річний термін права на звернення до суду із даною позовною вимогою розпочався із 26 серпня 2017 року та завершився 27 серпня 2018 року.

Водночас, у випадку прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог, здійснюючи посилання на положення ст. ст. 3, 546, 548, 549, 611 ЦК України, ст. ст. 230, 233 ГК України, відповідач просив суд зменшити суму заявленої до стягнення пені до 10%.

У вказаному відзиві відповідач також заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ХОРШ УКРАЇНА".

Крім того, просив суд:

- витребувати від ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ХОРШ УКРАЇНА" інформацію щодо місця перебування та/або обслуговування сівалки за серійним номером 23485147, котра впродовж лютого-березня 2018 року перебувала у ФГ "Агроінвест-Топилище" на підставі договору №110-17 від 22.08.2017р. та була повернута 29.03.2018р. ТОВ "Золочів ТХ", а також інформацію щодо особи-суб'єкта господарювання, котра на сьогодні володіє/розпоряджається сівалкою за серійним номером 23485147, котра впродовж лютого-березня 2018 року перебувала у ФГ "Агроінвест-Топилище" на підставі договору №110-17 від 22.08.2017р. та була повернута 29.03.2018р. ТОВ "Золочів ТХ"

-витребувати у ТОВ "Золочів ТХ" оригінал (для огляду в судовому засіданні) накладної №19-07 від 01.02.2018р. та пояснень щодо відсутності на накладній №19-07 від 01.02.2018р. підпису та печатки уповноваженої особи від імені позивача;

-витребувати у Державної фіскальної служби України та/або її структурних підрозділів інформації щодо наявності/відсутності видачі/виписці/реєстрації ТОВ "Золочів ТХ" на ім'я ФГ "Агроінвест-Топилище" податкової накладної у відповідності до здійсненої поставки товару згідно накладної №19-07 від 01.02.2018р.

26.02.2019р. на адресу господарського суду від ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" надійшла відповідь на відзив від 26.02.2019р. із додатками обґрунтовуючих відповідь на відзив документів та описом вмісту цінного листа від 26.02.2019р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу відповідача, в якій позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі.

При цьому засвідчив, що рішенням Господарського суду Волинської області від 18.07.2018р. у справі №903/195/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018р., було встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач отримав сівалку Horsch Pronto 6 DC сер. №23485147, 2017 р.в. за ціною 3 886 868, 15грн., що стверджується накладною №19-07 від 01.02.2018р. з посиланням на договір №110-17 від 22.08.2017р., однак Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище", всупереч вимогам умов договору №110-17 від 22.08.2017р., оплату за отриману сівалку не здійснило.

Таким чином, судом було встановлено і не потребує доказування обставина передачі ТОВ "Золочів ТХ" ФГ "Агроінвест-Топилище" сівалки Horsch Pronto 6 DC і порушення зі сторони відповідача свого обов'язку щодо її оплати.

Відповідач не надав суду жодного доказу того, що з моменту винесення вищевказаного рішення та постанови він здійснив оплату одержаного товару (сівалки) та не навів жодних підстав для припинення своїх зобов'язань з простроченої оплати.

Відповідач повинен був провести оплату протягом чотирьох календарних днів з моменту підписання договору. Оскільки договір було підписано 22.08.2017р., тому 26.08.2017р. було останнім днем оплати ціни товару, і відтак, з цього моменту йде прострочення оплати товару.

Щодо твердження відповідача стосовно пропущення позивачем строків позовної давності зазначив, що згідно п. 4.1. договору від 22.08.2017р. №110-17 відповідач повинен був провести оплату протягом чотирьох календарних днів з моменту підписання договору. Оскільки договір було підписано 22.08.2017р., відтак 26.08.2017р. було останнім днем оплати ціни товару, і з 27.08.2017р. йде прострочення оплати товару. 27.08.2017р.+6 місяців=27.02.2018р.; 28.02.2018р.+1 рік=28.02.2019р. Тобто з 01.03.2019р. спливає строк позовної давності по зобов'язаннях відповідача по сплаті пені згідно договору від 22.08.2017р. №110-17.

Водночас, у вказаній відповіді на відзив позивач просив у випадку прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог стягнути з відповідача 5 000,00грн. витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 04.03.2019р. було постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням; розгляд справи постановлено здійснювати зі стадії відкриття провадження у справі; підготовче засідання призначено на 28.03.2019р.; продовжено сторонам строк для подання додаткових документів, пояснень, заяв та клопотань до 26.03.2019р.; зобов'язано позивача надати суду до 26.03.2019р. письмові пояснення стосовно того чи в період із квітня місяця 2018 року по даний час здійснювалось сервісне обслуговування чи ремонт зернової сівалки за серійним номером 23485147 заводом виробником техніки в Україні - ТОВ "ХОРШ УКРАЇНА".

04.03.2019р. на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення вих.№1 від 27.02.2019р., в яких позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та цих поясненнях.

При цьому засвідчив, що в матеріалах справи наявна достатня кількість належних доказів (за підписом Голови ФГ "Агроінвест-Топилище" - ОСОБА_3В.), де відповідач багаторазово визнавав існування боргу та отримання спірної сівалки в серпні 2017р. за договором купівлі продажу №110-17 від 22.08.17р., зокрема: в Гарантійному листі від 01.02.2018р. відповідач визнав отримання товару та суму боргу, зазначивши "одночасно підтверджуємо, що Зернову сівалку Horsch Pronto б DC PPF (2017 р.в.) було отримано вчасно (в погоджений нами термін) та претензії/зауваження щодо строків поставки відсутні; гарантуємо оплату ТОВ "Золочів ТХ" в гривні в сумі еквівалентній сумі 115 000,00 євро - в строк до 15.02.2018р. Просимо перенести термін оплати з 25.08.2017р. - на 15.02.2018р.".

Крім того, відповідач звертався до позивача з пропозицією укладення Додаткової Угоди №1 від 15.02.2018 до Договору, де, зокрема, зазначалося: "внаслідок отримання Товару за Договором та необхідності додаткового відтермінування; внаслідок прострочення вартості оплати більше шести місяців" (яка не була акцептована позивачем на даний момент, але не спростовує факту визнання відповідачем боргу), а в Заявці про гарантійний ремонт відповідач просив позивача провести безкоштовний гарантійний ремонт спірної сівалки після використання, зокрема, зазначивши: "Сівалка Horsch Pronto б DC PPF (2017 р.в.)", яка згідно з договором №110-17 від 22.08.2017р. - отримана і введена в експлуатацію ФГ "Агроінвест - Топилище" в - серпні 2017 року. Місяць введення в експлуатацію - серпень 2017р". У листі-вимозі за вих. №20-1/03 від 20.03.2018р. відповідач зазначив: "в кінці серпня 2017 року регіональним представником (працівником) Вашої компанії за адресою місцезнаходження нашого Господарства та знаходження наших виробничих потужностей, було залишено на тимчасове зберігання Зернову Сівачку Horsch Pronto б DC PPF".

Відтак, на переконання позивача, відповідач умисно не повернув оригінали видаткової накладної та інших документів позивачу у серпні 2017 року, а після неодноразових нагадувань про оплату, з метою уникнення штрафних санкцій, надав лише видаткову накладну №19-07 від 01.02.2018р. (із зміненою пізнішою датою) і вкотре гарантував, що проведе оплату в найближчі кілька днів, про що видав Гарантійний лист від 01.02.2018р. Крім того, відповідач не надав будь-яких доказів звернення до позивача з претензіями/вимогами щодо прострочки строку поставки сівалки.

Засвідчив, що твердження відповідача про необхідність залучення до участі у справі третіх осіб для встановлення функціональних і технічних можливостей спірної сівалки не стосуються даного предмету спору, а відповідач не позбавлений можливості замовити технічну експертизу для доведення/спростування технічних можливостей сівалки та подати її як доказ у відповідності до вимог ГПК України.

Щодо посилань відповідача стосовно проведення огляду спірної сівалки за відсутності відповідача зазначив, що відповідача було негайно повідомлено терміновим повідомленням від 03.04.2018р. про пропозицію повернення спірної сівалки, але відповідач повністю проігнорував дане повідомлення та не звернувся з пропозицією встановити стан спірної сівалки чи/та отримати назад спірну сівалку, а директор позивача після повернення із - за кордону повинен був негайно вжити заходів для встановлення стану сівалки (пошкодження, напрацьовані години, відсіяну площу - 1 164,1 га), щоби попередити можливі спростування відповідача, що пошкодження завдані не відповідачем.

Більше того, відповідач з березня 2017р. не звертався до позивача з пропозицією встановити стан спірної сівалки (пошкодження і зношеність внаслідок використання) чи про готовність направити уповноважених представників для встановлення стану сівалки.

Крім того, відповідач не наводить жодних підстав для припинення своїх зобов'язань з простроченої оплати (в т.ч. припинення договору) серед передбачених у статтях 599-609 ЦК України підстав припинення зобов'язань.

Виходячи із відзиву відповідача на позовну заяву, останній не заперечив того факту, що договір №110-17 від 22.08.2017p. є дійсний і не є припиненим.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання із одностороннім поверненням спірної сівалки. Саму ж сівалку було виявлено директором підприємства позивача після повернення з відрядження (02.04.2018р. - у перший робочий день після приїзду із-закордону), внаслідок чого позивач негайно повідомив про відсутність схвалення таких дій та звернувся до відповідача з пропозицією, щоб відповідач отримав назад спірну сівалку, зокрема, на адресу відповідача було направлено термінове повідомлення від 03.04.2018р. та заява (повторна) від 27.04.2018р. з проханням розглянути можливість для часу і дати передачі ФГ "Агроінвест - Топилище" спірної сівалки.

Отже, виявлення спірної сівалки директором ТОВ "Золочів ТХ" ОСОБА_4 після повернення із відрядження не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає відповідальності за порушення строків розрахунків.

Видаткова накладна на повернення та Акт передачі-приймання товару від 29.03.2018р. (підписані не уповноваженою особою) не можуть створювати будь-яких юридичних наслідків для позивача (в т.ч. щодо відсутності претензій до стану сівалки після сіяння нею відповідачем площі 1 164,1 га внаслідок користування нею з серпня 2017р.).

При цьому, засвідчив, що позивачем при зверненні до суду не було пропущено строку позовної давності.

Також стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені позивач заперечив з підстав необгрунтованості останнього.

26.03.2019р. на адресу суду від позивача надійшов супровідний лист від 26.03.2019р., яким на виконання вимог суду, позивач до матеріалів справи долучив копію довідки ТОВ "Золочів ТХ" від 19.03.2019р. з якої вбачається, що у період з квітня місяця 2018 року по даний час заводом-виробником техніки в Україні- ТОВ "ХОРШ УКРАЇНА" не здійснювалось сервісне обслуговування чи ремонт зернової сівалки за серійним номером 23485147.

26.03.2019р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання вих. №25-1/03 від 25.03.2019р. про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника в судове засідання, яке відбудеться 28.03.2019р. через його зайнятість в іншому судовому процесі.

26 березня 2019 року на адресу господарського суду від Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" надійшло клопотання від 25.03.2019р. №25-2/03 в якому заявник просив суд забезпечити його участь в судовому засіданні після 28.03.2019р. в режимі відеоконференції та визначити суд, що відповідатиме за проведення відеоконференції під час судового засідання, а саме: Господарський суд міста Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44Б), Господарський суд Київської області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 16), Північний апеляційний господарський суд (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1), Шостий апеляційний адміністративний суд (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус 30).

Крім того, в клопотаннях від 25.03.2019р. вих.№25-3/03 та вих.№25-4/03 відповідач просив суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ХОРШ УКРАЇНА" та витребувати у ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ХОРШ УКРАЇНА" інформацію щодо місця перебування та/або обслуговування сівалки за серійним номером 23485147, котра впродовж лютого-березня 2018 року перебувала у ФГ "Агроінвест-Топилище" на підставі договору №110-17 від 22.08.2017р. та була повернута 29.03.2018р. ТОВ "Золочів ТХ", а також інформації щодо особи-суб'єкта господарювання, котра на сьогодні володіє/розпоряджається сівалкою за серійним номером 23485147, котра впродовж лютого-березня 2018 року перебувала у ФГ "Агроінвест-Топилище" на підставі договору №110-17 від 22.08.2017р. та була повернута 29.03.2018р. ТОВ "Золочів ТХ".

Водночас, у клопотанні вих.№25-5/03 від 25.03.2019р. відповідач просив суд витребувати у ТОВ "Золочів ТХ" оригінал для огляду в судовому засіданні накладної №19-07 від 01.02.2018р. та пояснень щодо відсутності на накладній №19-07 від 01.02.2018р. підпису та печатки уповноваженої особи від імені позивача; а також витребувати у Державної фіскальної служби України та/або її структурних підрозділів інформації щодо наявності/відсутності видачі/виписці/реєстрації ТОВ "Золочів ТХ" на ім'я ФГ "Агроінвест-Топилище" податкової накладної у відповідності до здійсненої поставки товару згідно накладної №19-07 від 01.02.2018р.

В судовому засіданні 28.03.2019р. господарським судом, за наслідками розгляду клопотань відповідача, було постановлено ряд ухвал, зміст котрих відображено в протоколі судового засідання (протокольні ухвали).

Зокрема, судом було відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, як необґрунтоване.

Судом також було відхилено клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ХОРШ УКРАЇНА" (Київська область, Ставищенський район, село Полковниче, вул. Поповича, 35, код ЄДРПОУ 35402577) як необгрунтоване.

При цьому, судом було засвідчено, що відповідачем, всупереч положенням ст. 51 ГПК України не надано суду будь-яких доказів повідомлення ТОВ "ХОРШ УКРАЇНА" про відкриття провадження у справі №903/87/19 і доказів надіслання заяви про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ "ХОРШ УКРАЇНА" на адресу ТОВ "ХОРШ УКРАЇНА", а також відповідачем необґрунтовано яким чином рішення у даній справі з предметом позову про стягнення пені та трьох процентів річних може вплинути на права чи обов'язки ТОВ "ХОРШ УКРАЇНА" щодо однієї із сторін.

Також судом були відхилені клопотання відповідача про:

- витребування від ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ХОРШ УКРАЇНА" інформації щодо місця перебування та/або обслуговування сівалки за серійним номером 23485147, котра впродовж лютого-березня 2018 року перебувала у ФГ "Агроінвест-Топилище" на підставі договору №110-17 від 22.08.2017р. та була повернута 29.03.2018р. ТОВ "Золочів ТХ", а також інформації щодо особи-суб'єкта господарювання, котра на сьогодні володіє/розпоряджається сівалкою за серійним номером 23485147, котра впродовж лютого-березня 2018 року перебувала у ФГ "Агроінвест-Топилище" на підставі договору №110-17 від 22.08.2017р. та була повернута 29.03.2018р. ТОВ "Золочів ТХ";

- витребування у ТОВ "Золочів ТХ" оригіналу для огляду в судовому засіданні накладної №19-07 від 01.02.2018р. та пояснень щодо відсутності на накладній №19-07 від 01.02.2018р. підпису та печатки уповноваженої особи від імені позивача;

- витребування у Державної фіскальної служби України та/або її структурних підрозділів інформації щодо наявності/відсутності видачі/виписці/реєстрації ТОВ "Золочів ТХ" на ім'я ФГ "Агроінвест-Топилище" податкової накладної у відповідності до здійсненої поставки товару згідно накладної №19-07 від 01.02.2018р.

Відхиляючи вказані клопотання, суд, з посиланням на положення ст. ст. 74, 81 ГПК України, виходив з того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відтак, відповідач, заявляючи клопотання про витребування доказів, не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження неможливості самостійно надати суду ті чи інші документи, а також не зазначив яким чином, у випадку задоволення вказаних клопотань, витребувані судом документи можуть вплинути на вирішення спору про стягнення з відповідача пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в частині проведення належних розрахунків по оплаті товарно-матеріальних цінностей та 151 000,00 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

Протокольною ухвалою суду від 28.03.2019р., було закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2019р. та продовжено сторонам строк для подання додаткових пояснень та заперечень стосовно позовних вимог.

При цьому, ухвалою суду від 28.03.2019р. було повідомлено відповідача про закриття підготовчого провадження у справі, призначення справи до судового розгляду по суті та продовження для сторін строків для подання додаткових пояснень та заперечень стосовно позовних вимог.

Крім того, ухвалою суду від 28.03.2019р. було задоволено клопотання Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" від 25.03.2019р. №25-2/03 про участь представника у судовому засіданні 15.04.2019р. по справі №903/87/19 в режимі відеоконференції; Шостому апеляційному адміністративному суду (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус 30) доручено забезпечення проведення 15.04.2019р. на 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції в приміщенні суду судового засідання по справі за позовом ТОВ "Золочів ТХ" до ФГ "Агроінвест-Топилище" про стягнення 325 000,00 грн.

В судовому засіданні 15.04.2019р. представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості ознайомитись із відповіддю позивача на відзив та надати відповідні письмові пояснення стосовно відповіді.

В судовому засіданні 15.04.2019р. за наслідками розгляду клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, з метою забезпечення можливості реалізації сторонами процесуальних засобів захисту своїх прав та інтересів, дотримання засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності в судочинстві, з метою всебічного та об'єктивного вирішення спору у справі, господарський суд, не приступаючи до розгляду справи по суті, прийшов до висновку про наявність підстав для відкладення розгляду справи.

Відтак, протокольною ухвалою суду від 15.04.2019р. розгляд справи було відкладено на 22.04.2019р. на 11:00год., про що було повідомлено представників сторін.

17.04.2019р. на адресу господарського суду від Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" надійшло клопотання від 16.04.2019р. №16-1/04 в якому заявник просив суд забезпечити участь його представника в судовому засіданні 22.04.2019р. в режимі відеоконференції та визначити суд, що відповідатиме за проведення відеоконференції під час судового засідання, а саме: Господарський суд міста Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44Б), Господарський суд Київської області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 16), Північний апеляційний господарський суд (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1).

Ухвалою суду від 19.04.2019р. було відмовлено у задоволенні клопотання представника Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" від 16.04.2019р. №16-1/04 про проведення судового засідання у справі №903/87/19 в режимі відеоконференції.

17.04.2019р. на адресу суду від відповідача надійшла заява від 16.04.2019р. вих.№16-2/04, в котрій відповідач повідомив суд про те, що у майбутньому, із врахуванням умов та на підставі договору про надання адвокатських послуг, Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" додатково змушене понести витрати, пов'язані із розглядом даної справи в суді, об'єм, розмір та обсяг котрих на сьогодні визначити неможливо, а тому, відповідач засвідчив, що у випадку понесення додаткових судових витрат у даній справі повідомить суд про дані обставини та надасть відповідні докази в їх обґрунтування.

Дану заяву судом було долучено до матеріалів справи.

Водночас, 17.04.2019р. на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі вих.№16-3/04 від 16.04.2019р., в котрих відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

При цьому, відповідач засвідчує на пропуску позивачем спеціального річного строку позовної давності, встановленого для звернення з позовом до суду з вимогами про стягнення пені.

Щодо клопотання позивача про відшкодування йому, у випадку задоволення судом позовних вимог, 5 000,00грн. понесених витрат на оплату послуг адвоката, відповідач вказав, що з огляду на надані позивачем документи, котрі обґрунтовують позовні вимоги та те, про що вказано самим позивачем, останнім здійснено допущення порушення норм та положень чинного законодавства України, зокрема, з огляду на відсутність можливості встановити порядок та підстави формування оплати послуг адвоката, обґрунтованість вказаної суми, виходячи із існуючих розмірів як мінімального прожиткового мінімуму, так і мінімальної заробітної плати; відсутність визначення та належності здійснення оподаткування діяльності адвоката (18% із доходу, 1,5% військового збору, та ЄСВ - 22%) з огляду на те, що адвокати - самозайняті особи відкривають поточні рахунки у банківських установах як "2620…".

Повідомив, що наявність у ОСОБА_1 відкритого поточного рахунку за номером "2600.... " та карткового рахунку "2605... " свідчить про те, що він є фізичною особою підприємцем, здійснює свою діяльність у сфері надання правових послуг та провадить сплату податків як ФОП у розмірі 5%, 1,5% військового збору, та ЄСВ - 22%. Підтвердженням вищезазначеного є відомості із ЄДРПОУ щодо ФОП ОСОБА_1, існуючі у справі документи - договір, рахунок фактура, платіжні доручення.

В даному випадку, відповідач звернув увагу на те, що зі сторони позивача та його повноважного представника вбачається наявність кримінально-караних діянь, таких як введення суду в оману шляхом подання "оманливих доказів" із відповідним обґрунтуванням, а також ухилення від сплати належних сум та розмірі податків та зборів до Державного бюджету - адже, 18% як для адвоката та 5% як для ФОП є значною різницею.

Із метою підтвердження вказаного вище, ФГ "Агроінвест-Топилище" просило суд витребувати як від ОСОБА_1, так і від ГУ ДФС У Волинській області - Луцького управління, Луцької ДПІ (м. Луцьк): ідентифікаційний код органу: 39400859, інформацію про здійснення та існування ставки оподаткування ОСОБА_1 за ідентифікаційним номером/кодом - НОМЕР_1, адже, за змістом ст. 126 ГПК України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

18.04.2019р. відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання ТОВ "Золочів ТХ" про ознайомлення з матеріалами справи. 18.04.2019р. адвокату ТОВ "Золочів ТХ" ОСОБА_1 (договір про надання правової допомоги від 30.12.2018р., посвідчення №33 від 25.06.2009р., ордер ВЛ №000051167 від 26.02.2019р.) надано можливість ознайомитися з матеріалами справи №903/87/19.

За наслідками вчиненої дії представником позивача було надано суду письмові пояснення від 19.04.2019р., котрі судом були долучені до матеріалів справи.

За наслідками розгляду в судовому засіданні клопотання відповідача про витребування від адвоката ОСОБА_1 та від ГУ ДФС У Волинській області - Луцького управління, Луцької ДПІ (м. Луцьк): ідентифікаційний код органу: 39400859, інформації про здійснення та існування ставки оподаткування ОСОБА_1 за ідентифікаційним номером/кодом - НОМЕР_1, суд своєю протокольною ухвалою від 22.04.2019р. відхилив вказане клопотання як необґрунтоване.

При цьому судом враховано те, що стаття 129 Конституції України змагальність сторін відносить до основних засад судочинства.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони, покладення на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов`язку збирання доказів.

Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Відповідач у вищезазначеному клопотанні не обґрунтував, в чому полягають у відповідача труднощі в поданні відповідних доказів, а також не надав доказів звернення до відповідних органів з запитами на отримання зазначених документів та відмови у їх наданні.

При цьому, судом було враховано також обставини, викладені представником ТОВ "Золочів ТХ" (адвокатом ОСОБА_1Ю.) у письмових поясненнях від 19.04.2019р. та засвідчених адвокатом сторони в судовому засіданні, згідно яких посилання представника відповідача на відсутність обґрунтованого розміру гонорару через призму існуючого розміру мінімальної заробітної плати є безпідставним, оскільки така вимога була встановлена Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", який, в свою чергу, втратив чинність на підставі Закону №2147-VIII від 03.10.2017р.

Згідно платіжного доручення №7273 від 25.02.2019р. ТОВ "Золочів ТХ" перерахувало на рахунок адвоката ОСОБА_1 5 000 грн. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу внаслідок розгляду даної справи в суді.

Таким чином, вартість адвокатських послуг по справі №903/87/19 складає 5 000,00 грн. та підтверджена матеріалами справи, а тому підлягає до стягнення з відповідача на підставі ст. ст. 126, 129 ГПК України.

Водночас, судом було встановлено, що як чітко випливає з договору про надання правової допомоги 30.12.2018р. та акту виконаних робіт від 26.02.2019р., адвокат ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем і є платником єдиного податку за ставкою 5% що відноситься до третьої групи і не є зареєстрований як самозайнята особа, оскільки, адвокат має право не сплачувати податки як самозайнята особа, якщо він зареєстрований як ФОП і є платником єдиного податку, з огляду на що твердження відповідача стосовно відсутності визначення та належності здійснення оподаткування діяльності адвоката ОСОБА_1 визнано судом необґрунтованим та безпідставним.

Також судом в даному аспекті було взято до уваги матеріали судової практики, а саме Постанову Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016р. у справі К/800/44702/14 та Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.03.2019р. у справі №820/1538/17, адміністративне провадження №К/9901/3 8076/18, відповідно до яких адвокат має право не платити податки як самозайнята особа, якщо він зареєстрований як ФОП і є платником єдиного податку.

Присутній в судовому засіданні 22.04.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

У визначений судом день та час відповідач свого уповноваженого представника в судове засідання 22.04.2019р. не направив, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду даної справи по суті, що відображено в протоколі судового засідання від 15.04.2019р.

Водночас суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Беручи до уваги те, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами. Позиція суду була підтримана в судовому засіданні представником позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений позивачем до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22 серпня 2017 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" (продавець) та Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" (покупець) було укладено договір №110-17, згідно умов котрого продавець зобов'язується передати у власність покупця сільськогосподарську техніку, а саме зернову сівалку HorschPronto 6 DC PPF (виробництво Німеччина) в кількості 1 шт., 2017 року виготовлення, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму згідно умов договору.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна товару становить: зернова сівалка HorschPronto 6 DC PPF 1 шт. по ціні - 115 000,00 Євро, що еквівалентно національній валюті України на день укладення договору - 3 474 115 грн. 50 коп. в тому числі ПДВ - 579 019,25 грн.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що на дату підписання договору між сторонами погоджено курс обміну "купівлі" валюти, що діяв на 21 серпня 2017 року у ПАТ "Кредобанк" у відношенні 30,2097 грн. = 1,00 євро.

Вартість товару може змінюватися у залежності від зміни курсу обміну "купівлі" євро, що складеться у ПАТ "Кредобанк" на день оплати згідно п.4.1. даного договору. (п.2.4. договору)

Умовами Розділу 3 договору №110-17 від 22.08.2017р. сторонами було визначено, що доставка товару покупцю здійснюється продавцем власними засобами та за власний рахунок з місцем передачі зернової сівалки с. Топилище Іваничівського району Волинської області впродовж трьох календарних днів з моменту підписання угоди, але не пізніше 25.08.2017р.

В розділі 4 цього договору сторонами було узгоджено, що покупець зобов'язується здійснити оплату за товар шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця впродовж чотирьох календарних днів з моменту підписання угоди.

У відповідності до п.5.1 договору, гарантійний строк складає 1 рік із дати підписання сторонами видаткової накладної на отримання відповідного товару.

Згідно пункту 6.1. договору продавець зобов'язаний, зокрема, разом із товаром передати покупцю належним чином завірену копію сертифіката якості на товар, що постачається, а також оригінали експлуатаційних та технічних документів на товар, оригінали видаткових накладних, рахунки-фактури.

Пунктом 6.3. договору встановлено, що покупець зобов'язаний, зокрема, провести оплату за товар згідно умов цього договору з обов'язковим зазначенням в платіжному дорученні номеру і дати укладення цього договору.

У відповідності до п.6.5. договору право власності на товар переходить до покупця з моменту повного розрахунку з продавцем.

Згідно п.11.3. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару, покупець сплачує на користь продавця пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. У разі затримки покупцем оплати вартості товару, згідно п. 4.1 договору понад 10 календарних днів, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 5,0% від ціни непоставленого товару.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та його скріплення печатками і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань. Зміни в цей договір можуть бути внесені за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до нього (п.п. 12.1 та 12.2 договору).

Вказану угоду зі сторони продавця було підписано та скріплено печаткою ТОВ "Золочів ТХ" директором ОСОБА_4, а зі сторони покупця відповідно підписано та скріплено печаткою суб'єкта господарювання головою ФГ "Агроінвест-Топилище" ОСОБА_3, відповідно до преамбули угоди від 22.08.2017р. зазначені посадові особи діяли виключно на підставі та згідно Статутів суб'єктів господарювання (а.с. 15-19).

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач отримав сівалку HorschPronto 6 DC сер.№23485147, 2017 р. вип. за ціною 3 886 868 грн. 15 коп., що підтверджується накладною №19-07 від 01.02.2018 року з посиланням на договір №110-17 від 22.08.2017р. (а.с. 20).

Гарантійним листом від 01.02.2018р. відповідач гарантує оплату позивачу в гривневій сумі, еквівалентній 115 000 Євро за зернову сівалку HorschPronto 6 DC сер. №23485147, 2017р. вип., поставлену згідно договору №110-17 від 22.08.2017 року та у зв'язку з складною економічною ситуацією (тимчасова відсутність обігових коштів) просить перенести термін оплати, встановлений п. 3.3 договору з 25.08.2017р. по 15.02.2018р. Одночасно підтверджує вчасне отримання спірної сівалки, претензії/зауваження щодо строків поставки відсутні (а.с. 21).

З метою розстрочення оплати вартості товару відповідач звернувся до позивача з проханням укладення додаткової угоди №1 від 15.02.2018р. до договору від 22.08.2017р., згідно умов котрої продавець надає покупцю розстрочку у погашенні заборгованості із сплати за сівалку HorschPronto 6 DC сер.№23485147, 2017 р.в., що утворилась станом на 15.02.2018р. в сумі 115 000 Євро внаслідок прострочення оплати вартості товару більше шести місяців - шляхом встановлення наступних строків оплати: 115 000 Євро в еквіваленті національної валюти України по курсу валюти ПАТ "Кредобанк" на момент фактичної оплати в термін до 01.04.2018р. Дана додаткова угода " не підписана ТОВ "ОСОБА_5 (а.с. 23)

Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" звернулося до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" із заявою від 22.02.2018р. в якій вказало, що для попередження аварії на виконання вказівки заводу Horsch Maschinen GmbH, Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" просить провести безкоштовні ремонтні роботи в порядку черговості сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 р.в., яка згідно з договором №110-17 від 22.08.2017р. отримана і введена в експлуатацію ФГ "Агроінвест-Топилище" в серпні 2017 року (а.с. 22).

Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" всупереч вимогам умов договору №110-17 від 22.08.2017р. оплату за отриману сівалку не здійснило.

07.02.2018 року ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" звернулося до Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" із зверненням про проведення оплати ціни товару у сумі 115 000,00 євро у строк до 15.02.2018 р. (а.с. 24)

14.03.2018 р. ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" повторно звернулося із претензією до Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" про оплату за Договором №110-17 від 22.08.2017 р. - за поставку зернової сівалки HorschPronto 6 DC PPF 2017 р. в. (а.с. 25)

Звернення та претензія позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В даному випадку судом встановлено, що укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" та Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" договір №110-17 від 22.08.2017р. за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відтак, суд засвідчує, що згідно ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (стаття 664 ЦК України).

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу приписів статей 655, 692 ЦК України та договору №110-17 від 22.08.2017р.- факт прийняття відповідачем товару зумовлює виникнення у нього зобов'язання оплатити вартість цього товару.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" та Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" носять договірний характер, укладений між ними договір №110-17 від 22.08.2017р. недійсним судом не визнавався, у встановленому Законом порядку договірними сторонами змінений чи розірваний не був.

При цьому суд засвідчує, що рішенням Господарського суду Волинської області від 23.07.2018р. у справі №903/298/18 (рішення набрало законної сили 23.10.2018р.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2018р., було задоволено позов ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" до Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" про визнання додаткової угоди недійсною, Додаткову угоду від 28 березня 2018 року до договору №110-17 від 22 серпня 2017 року (про розірвання договору), укладену між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" та Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище", згідно якої сторони прийшли до згоди:

- про розірвання договору №110-17 від 22.08.2017р. із 28 березня 2018 року,

- про зобов'язання ФГ "Агроінвест-Топилище" в строк до 29.03.2018р. передати, а ТОВ "Золочів ТХ" прийняти раніше переданий товар - зернову сівалку Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 року виготовлення в якості виконання раніше взятих зобов'язань на підставі договору №110-17 від 22.08.2017р.,

- про повернення зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 року виготовлення на підставі видаткової накладної на повернення товару та/або шляхом додаткового оформлення акту приймання-передачі (повернення) товару,

- про відсутність у сторін одна до одної жодних претензій згідно договору №110-17 від 22.08.2017р.,

- про відсутність у ТОВ "Золочів ТХ" за наслідками підписання додаткової угоди будь-яких фінансових та/або майнових претензій (як в частині сплати суми заборгованості за товар, так і в частині сплати інших можливих нарахувань - курсової різниці, пені, штрафу, тощо) до ФГ "Агроінвест-Топилище" згідно договору №110-17 від 22.08.2017р., було визнано недійсною.

При цьому, судом за наслідками розгляду справи №903/298/18 було встановлено наступне:

"Поруч із підписанням без жодних належних на те повноважень додаткової угоди від 28.03.2018р. до договору №110-17 від 22.08.2017р. (про розірвання договору) юристом ТОВ "Золочів ТХ" ОСОБА_6 останнім було підписано також акт передачі-приймання товару - зернової сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF від ФГ "Агроінвест-Топилище" до ТОВ "Золочів ТХ", а також накладну №1 повернення постачальнику сівалки від 29.03.2018р.

Вищевизначені дії товариства-позивача суд не розцінує в якості схвалення правочину, вчиненого від імені юридичної особи з перевищенням повноважень, або особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину, зокрема, з огляду на ту обставину, що директором ТОВ "Золочів ТХ" ОСОБА_4 невідкладно, в перші робочі дні після свого прибуття на територію України було вчинено заходи, спрямовані на належне повідомлення ФГ "Агроінвест-Топилище" про відсутність будь-якого схвалення ТОВ "Золочів ТХ" та заперечення підписаної юристом Волинцем І.В. додаткової угоди від 28.03.2018р. про розірвання договору №110-17 від 22.08.2017р. Підтвердженням викладеного, як вже зазначалось, виступають термінове повідомлення №1 від 03.04.2018р. про відсутність схвалення товариством підписаної неуповноваженою особою та без належних на те повноважень додаткової угоди від 28.03.2018р. до договору від 22.08.2017р. №110-17, необхідність передачі сівалки Покупцю та сплати Покупцем її вартості (погашення заборгованості по її оплаті) Продавцю, а також повторна заява ТОВ "Золочів ТХ" за №1 від 27.04.2018р.

Відтак, вищезазначене свідчить, що спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто в момент вчинення правочину не були дотримані вимоги ч. 3 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання правочину недійсним.

За таких обставин, оскільки в силу вимог ч. 4 ст. 202 ЦК України для укладення двостороннього правочину необхідна наявність волевиявлення обох сторін, здійснена в належній формі, при чому під сторонами, у даному випадку, розуміються уповноважені на те відповідно до приписів ч. 2 ст. 207 ЦК України, особи, суд зауважив, що належність підпису уповноваженої особи, є обов'язковою умовою при констатації волевиявлення сторони щодо визначеного договором кола істотних умов.

В даному аспекті суд також засвідчує на усвідомленості відповідача в тому, що оспорювана в судовому порядку додаткова угода від 28 березня 2018 року до договору №110-17 від 22 серпня 2017 року (про розірвання договору) укладалась від імені ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" особою, яка не мала на те будь-яких повноважень, відтак підписуючи додаткову угоду Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" діяло не інакше як недобросовісно, знаючи або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи ТОВ "Золочів ТХ" юристом Волинцем І.В., яким було укладено оспорювану угоду від імені ТОВ "Золочів ТХ"".

Крім того, рішенням Господарського суду Волинської області від 18.07.2018р. у справі №903/195/18 (рішення набрало законної сили 22.11.2018р.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018р., було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" до Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" про стягнення 190 325 грн. та стягнуто з Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ"- 190 325 грн. 00 коп. штрафу, 5 000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу та 2 854 грн. 88 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 198 179 грн.

При розгляді господарським судом справи №903/195/18 останнім були встановлені факти:

-укладення 22 серпня 2017 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" та Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" договору №110-17;

- поставку ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ", передбаченої договором №110-17 від 22.08.2017р. сівалки Horsch Pronto 6 DC сер.№23485147, 2017 р.вип. за ціною 3 886 868 грн. 15 коп. та отримання її Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище";

- невиконання Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" взятих на себе згідно договору №110-17 від 22.08.2017р. зобов'язань по оплаті отриманої сівалки;

- існування у Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" перед ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" заборгованості по оплаті отриманої сівалки на загальну суму 115 000 Євро, що еквівалентно 3 806 500 грн. 00 коп.;

- підставності нарахування боржнику суми штрафу, нарахованого згідно п. 11.3. договору №110-17 від 22.08.2017р. за затримку покупцем оплати вартості товару, згідно п. 4.1 договору понад 10 календарних днів.

03 грудня 2018 року Господарським судом Волинської області у справі №903/195/18 на виконання рішення від 18.07.2018р. та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018р. були видані накази №903/195/18-1 та №903/195/18-2.

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий товар згідно договору №110-17 від 22.08.2017р. в розмірі 115 000 Євро має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.

За змістом ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до п. п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії" п. 61)

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Відповідно до ч. 4. ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Боржником не надано суду доказів в підтвердження сплати заборгованості в розмірі 115 000Євро.

В даному випадку, спір виник у зв'язку з несплатою відповідачем вартості зернової сівалки HorschPronto 6 DC PPF (2017 р.в.) за договором поставки №110-17 від 22.08.2017 року вартістю 115 000 Євро, що в еквіваленті станом на 10.01.2019р. - момент звернення позивача з даним позовом до суду становить 3 783 500,00грн. На підставі п. 11.3 договору позивачем нараховано відповідачу до сплати пеню у розмірі 174 000,00грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті товару за період з 01.01.2018р. по 25.02.2018р., а також 151 000,00грн. суми трьох процентів річних за період з 01.09.2017р. по 31.12.2018р., нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом положень ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від

дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 11.3. договору №110-17 від 22.08.2017р. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості (ціни) товару, покупець сплачує на користь продавця пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

В розділі 4 цього договору сторонами було узгоджено, що покупець зобов'язується здійснити оплату за товар шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця впродовж чотирьох календарних днів з моменту підписання угоди.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Судами при розгляді справ №903/298/18 та №903/195/18 було встановлено, що зернову сівалку HorschPronto 6 DC PPF (2017 р.в.), яка є предметом договору №110-17 від 22.08.2017р., Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" було отримано в серпні місяці 2017 року відразу після укладення та підписання між сторонами договору №110-17, хоча така поставка не була оформлена документально у вигляді підписання між сторонами та обміну товарно-супровідної документації.

Визначений документ було оформлено між сторонами лише 01 лютого 2018 року шляхом підписання головою ФГ "Агроінвест-Топилище" ОСОБА_3 та скріплення печаткою господарства накладної №19-07 від 01.02.2018р.

При цьому суд засвідчує, що положеннями Розділу 4 Умови оплати договору №110-17 від 22.08.2017р. сторонами було погоджено, що покупець зобов'язується здійснити оплату за товар шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця впродовж чотирьох календарних днів з моменту підписання угоди.

Договір №110-17 від 22.08.2017р. було підписано сторонами 22.08.2017р., а відтак останнім днем оплати для відповідача товару було 28.08.2017 року (з врахуванням того, що 26.08.2017р. та 27.08.2017р.-вихідні дні).

Відтак, прострочення оплати наданих послуг у відповідача виникло саме з 29 серпня 2017 року і позивач міг здійснювати нарахування пені за період з 29.08.2017р по 28.02.2018р.

За таких обставин суд вважає, що позивач підставно нарахував до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 174 000,00грн. за період з 01.01.2018р. по 25.02.2018р.

Водночас, суд засвідчує, що у відповідності до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права -позовна давність, встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, згідно ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності не підлягають задоволенню у зв'язку із спливом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (частина 4 статті 267 ЦК України).

У даній справі на вимоги про стягнення пені поширюється спеціальна позовна давність тривалістю у один рік.

Суд засвідчує, що положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення . Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму , а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-1217гс-16 від 08.02.2017 року.

Таким чином суд, враховуючи положення ст. 232 ГК України, ст. 261 ЦК України, вважає, що в даному випадку строк позовної давності для позивача з врахуванням кінцевої дати можливості нарахування пені до 28.02.2018р. закінчився 28 лютого 2019 року.

Судом при цьому встановлено, що відповідна позовна заява ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" була подана до Господарського суду Волинської області 26 січня 2019 року шляхом направлення позовних матеріалів поштовим зв'язком, про що свідчить відмітка штемпеля поштового відділення зв'язку міста ОСОБА_5 на конверті кореспонденції (а.с. 43).

Таким чином, враховуючи положення статті 232 ГК України та ст. 261 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що прострочення з оплати виконання зобов'язання за договором у відповідача розпочалось з 29.08.2017р. ( з урахуванням змісту розділу 4 договору), та в той же день і розпочався період, за який позивач мав право нарахувати відповідачу пеню (а саме з 29.08.2017р. по 28.02.2018р., в розумінні приписів ст.232 ГК України); при цьому, строк позовної давності (щодо до вимог про стягнення з відповідача пені, в розумінні ст.258 ЦК України) закінчився б у позивача 28.02.2019р.; з позовом до суду позивач звернувся 26.01.2019р. Відтак, суд дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені за період з 01.01.2018р. по 25.01.2018р. в загальному розмірі 75 000 грн. Обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку позовної давності, суд не знаходить. За викладених обставин в цій частині стягнення пені в позові слід відмовити.

Одночасно суд засвідчує, що підлягають до задоволення позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за період з 26.01.2018р. по 25.02.2018р. (дата закінчення нарахування пені, яка зазначена у позовній заяві), розмір яких визначений позивачем у позовній заяві та внаслідок здійсненого судом перерахунку розміру пені склав 99 000,00 грн. Таким чином, саме ця сума пені, на думку суду, підлягає стягненню з відповідача.

У відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься відзив №14-1/02 від 14.02.2019р. відповідача - Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище", в якому заявлено про застосування спеціальної річної позовної давності в якості підстави для відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог в частині стягнення суми пені.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р.)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Судом встановлено, що в даному випадку підстави для застосування позовної давності та наслідків її спливу до спірних правовідносин наявні, оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, про що засвідчено судом за наслідками розгляду даної справи.

За таких обставин суд застосовує наслідки збігу строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені за період з 01.01.2018р. по 25.01.2018р. в розмірі 75 000,00грн., що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Викладені господарським судом обставини щодо обґрунтування пропуску позивачем при зверненні до суду з позовом строків позовної давності в повному обсязі спростовують твердження позивача про протилежне, викладені ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" у відповіді на відзив на позовну заяву від 26.02.2019р., а відтак відхиляються судом як безпідставні.

Крім того, у відзиві на позовну заяву вих.№14-1/02 від 14.02.2019р. відповідач просив суд зменшити розмір пені до 10%, вказуючи на те, що розмір пені є завищеним.

За наслідками розгляду даного клопотання, суд засвідчує, що за приписами ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Як роз'яснено у п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Так, судом враховано невиконання відповідачем зобов'язання та досліджено причини такого невиконання, водночас відповідачем, в розумінні ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України не доведено суду наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язання з оплати отриманого ним товару, не доведено суду жодними доказами винятковості даного випадку, а тому клопотання відповідача про зменшення пені задоволенню не підлягає. В той же час, суд засвідчує, що відповідачем не було надано суду жодних доказів про важкий фінансовий стан господарства чи неспроможність виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов'язання незалежно від домовленості сторін.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Згідно з представленими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 151 000,00 грн. трьох процентів річних за період прострочки платежів з 01.09.2017р. по 31.12.2018р. (включно).

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначеному позивачем розмірі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

У відповіді на відзив позивача від 26.02.2019р. ТОВ "Золочів ТХ" просить вирішити питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, понесених згідно рахунку, акту виконаних робіт та платіжного доручення в розмірі 5 000,00грн.

При цьому, суд засвідчує, що у письмових поясненнях ФГ "Агроінвест-Топилище" від 16.04.2019р. вих. № 16-3/04 відповідач засвідчив на відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження сплати позивачем на рахунок ОСОБА_1 5 000грн. як оплати саме адвокатських послуг, однак, клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач суду не подав.

30.12.2018 року між ТОВ "Золочів ТХ" та адвокатом ОСОБА_1 (Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №421 від 26.05.2009р.) було укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 69).

Пунктом 5.1. договору про надання правової допомоги від 30.12.2018р. адвокатом визначено вартість послуг по справі в розмірі 5 000,00грн.

Крім того, згідно рахунку №СФ-1/19-02/2019 (а.с. 71), акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 26.02.2019р. (а.с. 73) вартість виконаних робіт складає 5 000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004р. №22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Згідно платіжного доручення №7273 від 25.02.2019р., платником-ТОВ "Золочів ТХ" в графі визначеного платіжного доручення "Призначення платежу" спрямування коштів в сумі 5 000,00грн. на рахунок адвоката ОСОБА_1 було визначено саме як витрати на професійну правничу допомогу (а.с. 72).

Таким чином, вартість адвокатських послуг по справі №903/87/19 складає 5 000,00грн., перевірена судом, підтверджена матеріалами справи.

Водночас, суд засвідчує, що згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову-на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому враховуючи прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, слід відшкодувати йому за рахунок відповідача на підставі ст. 129 ГПК України (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) в сумі 3 846,15грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" (Волинська область, Іваничівський район, село Топилище, код ЄДРПОУ 34626298) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" (Львівська область, Золочівський район, місто Золочів, вулиця Промислова, будинок 4, код ЄДРПОУ 01737300) 99 000,00 грн. пені, 151 000,00 грн. трьох процентів річних, а всього 250 000,00 грн., 3 750,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору та 3 846,15грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В позові в частині стягнення 75 000,00грн. пені відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 25.04.2019р.

Суддя В. А. Войціховський

Дата ухвалення рішення22.04.2019
Оприлюднено25.04.2019
Номер документу81400386
СудочинствоГосподарське
Сутьстягнення 325 000,00 грн

Судовий реєстр по справі —903/87/19

Постанова від 28.10.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Огороднік К.М.

Ухвала від 27.08.2019

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Огороднік К.М.

Судовий наказ від 08.08.2019

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Судовий наказ від 08.08.2019

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Постанова від 26.07.2019

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Бучинська Г.Б.

Ухвала від 26.07.2019

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Бучинська Г.Б.

Ухвала від 19.06.2019

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Бучинська Г.Б.

Ухвала від 04.06.2019

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Бучинська Г.Б.

Ухвала від 23.05.2019

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Бучинська Г.Б.

Рішення від 22.04.2019

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні