Постанова

від 26.07.2019 по справі 903/87/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2019 року Справа № 903/87/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Саган І.

за участю представників сторін:

позивача: Олейник І.Ю.

відповідача: Грищенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" на рішення господарського суду Волинської області від 22.04.19р. (повне судове рішення складено 25 квітня 2019 року, суддя В.А. Войціховський)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ", м. Золочів Золочівського району Львівської області

до відповідача: Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище", с. Топилище Іваничівського району Волинської області

про стягнення 325 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Золочів ТХ (надалі - позивач) звернулося в Господарський суд Волинської області з позовом до ФГ Агроінвест-Топилище (надалі - відповідач) про стягнення 174000 грн. пені та 3% річних; 5000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.04.19 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Золочів ТХ" 99 000,00 грн. пені, 151 000,00 грн. трьох процентів річних та 3 846,15грн. витрат на професійну правничу допомогу. В позові в частині стягнення 75 000,00грн. пені відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прострочення оплати наданих послуг у відповідача виникло з 29 серпня 2017 року і позивач міг здійснювати нарахування пені за період з 29.08.2017р по 28.02.2018р. За таких обставин суд вважав, що позивач підставно нарахував до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 174 000 грн. за період з 01.01.2018р. по 25.02.2018р.

Враховуючи положення статті 267 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, про застосування наслідків збігу строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені

за період з 01.01.2018р. по 25.01.2018р. в загальному розмірі 75 000 грн. Обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку позовної давності, суд не знайшов, а тому відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Судом враховано невиконання відповідачем зобов`язання та досліджено причини такого невиконання, водночас відповідачем, в розумінні ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України не доведено суду наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язання з оплати отриманого ним товару, не доведено суду жодними доказами винятковості даного випадку, а тому, клопотання відповідача про зменшення пені задоволенню не підлягає.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначеному позивачем розмірі.

Водночас, враховуючи вимоги п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову- на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, слід відшкодувати йому за рахунок відповідача на підставі ст. 129 ГПК України (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) в сумі 3 846,15грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 22.04.19 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач прострочив зобов`язання щодо поставки товару до 25.08.17 р. та поставив лише 01.02.18 р. А тому, обов`язок у відповідача здійснити оплату товару виник з 02.02.18 р. та завершився поверненням товару 29.03.18 р. Вимоги позивача у якості понесення відповідачем відповідальності за інший період, котрий знаходиться поза межами даного строку, є безпідставним та протиправним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення; відшкодувати за рахунок відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн.

Зокрема, зазначив, що позивач поставив визначений умовами договору товар, а відповідач не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість. Оскільки, договір підписано 22.08.17 р., а відтак, останнім днем оплати для відповідача товару - 28.08.17 р.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

22 серпня 2017 року між ТОВ "Золочів ТХ" (продавець) та ФГ "Агроінвест-Топилище" (покупець) укладено договір №110-17. Згідно умов Договору продавець зобов`язується передати у власність покупця сільськогосподарську техніку, а саме: зернову сівалку HorschPronto 6 DC PPF (виробництво Німеччина) в кількості 1 шт., 2017 року виготовлення, а покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму згідно умов договору.

Згідно п. 1.1. договору продавець зобов`язується передати у власність покупця сільськогосподарську техніку, а саме зернова сівалка HorschPronto 6 DC PPF (виробництво Німеччина) в кількості 1 шт., 2017 року виготовлення, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму згідно умов договору.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна товару становить; зернова сівалка HorschPronto 6 DC PPF 1 шт. по ціні - 115 000,00 Євро, що еквівалентно національній валюті України на день укладення договору - 3 474 115 грн. 50 коп. в тому числі ПДВ - 579019,25 грн.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що на дату підписання договору між сторонами погоджено курс обміну «купівлі» валюти, що діяв на 21 серпня 2017 року у ПАТ «Кредобанк» у відношенні 30,2097 грн = 1,00 євро.

Вартість товару може змінюватися у залежності від зміни курсу обміну «купівлі» євро, що складеться у ПАТ «Кредобанк» на день оплати згідно п.4.1. даного договору. (п.2.4. договору)

Умовами Розділу 3 Строки та умови поставки договору №110-17 від 22.08.2017р. сторонами було визначено, що доставка товару покупцю здійснюється продавцем власними засобами та за власний рахунок з місцем передачі зернової сівалки с.Топилище Іваничівського району Волинської області впродовж трьох календарних днів з моменту підписання угоди, але не пізніше 25.08.2017р..

Розділу 4 Умови оплати договору №110-17 від 22.08.2017р. сторонами було узгоджено, що покупець зобов`язується здійснити оплату за товар шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця впродовж чотирьох календарних днів з моменту підписання угоди.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що покупець зобов`язаний, зокрема, провести оплату за товар згідно умов цього договору з обов`язковим зазначенням в платіжному дорученні номеру і дати укладення цього договору.

У відповідності до п.6.5. договору право власності на товар переходить до покупця з моменту повного розрахунку з продавцем.

Згідно п.11.3 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті вартості товару, покупець сплачує на користь продавця пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. У разі затримки покупцем оплати вартості товару, згідно п. 4.1 договору понад 10 календарних днів, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 5,0% від ціни непоставленого товару.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та його скріплення печатками і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань. Зміни в цей договір можуть бути внесені за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до нього. (п. 12.1 та 12.2 договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено відтисками печаток.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач отримав сівалку HorschPronto 6 DC сер.№23485147, 2017 р. вип. за ціною 3 886 868 грн. 15 коп., що підтверджується накладною №19-07 від 01.02.2018 року.

Крім того, факт поставки позивачем товару відповідачу встановлено господарським судом під час розгляду справ № №903/195/18 та № 903/298/18.

Гарантійним листом від 01.02.2018 року відповідач гарантує оплату позивачу в гривневій сумі, еквівалентній 115 000 Євро за зернову сівалку HorschPronto 6 DC сер. №23485147, 2017 р. вип., поставлену згідно договору №110-17 від 22.08.2017 року та у зв`язку з складною економічною ситуацією (тимчасова відсутність обігових коштів) просить перенести термін оплати, встановлений п. 3.3 договору з 25.08.2017 року по 15.02.2018 року. Одночасно підтверджує вчасне отримання спірної сівалки, претензії/зауваження щодо строків поставки відсутні.

З метою розстрочення оплати вартості товару відповідач звернувся до позивача з проханням укладення додаткової угоди №1 від 15.02.2018 року до договору від 22.08.2017 року, згідно умов якої продавець надає покупцю розстрочку у погашенні заборгованості із сплати за сівалку HorschPronto 6 DC сер.№23485147, 2017 р. вип., що утворилась станом на 15.02.2018 року в сумі 115 000 Євро внаслідок прострочення оплати вартості товару більше шести місяців - шляхом встановлення наступних строків оплати: 115 000 Євро в еквіваленті національної валюти України по курсу валюти ПАТ "Кредобанк" на момент фактичної оплати в термін до 01.04.2018 року. Дана додаткова угода " не підписана ТОВ "Золочів ТХ.

Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" звернувся р. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" із заявою від 22.02.2018 в якій вказав, що для попередження аварії на виконання вказівки заводу Horsch Maschinen GmbH, Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" просить провести безкоштовні ремонтні роботи в порядку черговості сівалки Horsch Pronto 6 DC PPF 2017 р. вип., яка згідно з договором №110-17 від 22.08.2017 року отримана і введена в експлуатацію ФГ "Агроінвест-Топилище" в серпні 2017 року.

Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище" всупереч вимогам умов договору №110-17 від 22.08.2017 року оплату за отриману сівалку не здійснило.

07.02.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" звернулося до Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" із вомогою про проведення оплати ціни товару у сумі 115 000,00 євро у строк до 15.02.2018 р.

14.03.2018 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" повторно звернулося із претензією до Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" про оплату за Договором №110-17 від 22.08.2017 р. - за поставку зернової сівалки HorschPronto 6 DC PPF 2017 р.

Вказані вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

28.03.2018 року між ТОВ "Золочів ТХ" та ФГ "Агроінвест-Топилище" укладено додаткову угоду до договору №110-17 від 22.08.2017 року, згідно умов якої сторони вирішили розірвати договір №110-17 від 22.08.2017 року із 28.03.2018 року. ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов`язалося в строк до 29.03.2018 року передати, а ТОВ "Золочів ТХ" прийняти раніше переданий товар - зернову сівалку HorschPronto 6 DC сер.№23485147, 2017 р. в. в якості виконання раніше взятих зобов`язань на підставі спірного договору.

Повернення товару відбувається на підставі видаткової накладної на повернення товару та/або за бажанням сторін може бути додатково також оформлено актом прийому-передачі товару. Сторони погодили, що не мають жодних претензій одна до одної згідно договору №110-17 від 22.08.2017 року. Будь-які фінансові та майнові претензії (як в частині сплати суми заборгованості за товар, так і в частині сплати інших можливих нарахувань - курсової різниці, пені, штрафу тощо) ТОВ "Золочів ТХ" до ФГ "Агроінвест-Топилище" згідно договору №110-17 від 22.08.2017 року відсутні.

29.03.2018 року сторони підписали акт №1 про повернення постачальнику спірної сівалки, виконавши таким чином додаткову угоду.

В подальшому, Додаткову угода №1 від 28.03.2018 р. визнано недійсною рішенням господарського суду Волинської області від 23.07.2018 року у справі №903/298/18, яке залишено без змін Постановою від 23.10.2018р. Північно-західного апеляційного господарського суду.

Крім того, рішенням Господарського суду Волинської області від 18.07.2018р. у справі №903/195/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018р., було стягнуто з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Золочів ТХ"- 190 325 грн. 00 коп. штрафу за прострочення оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є відносинами за договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи норми чинного законодавства України, колегія суддів звертає увагу на те, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір №110-17 від 22.08.2017р. недійсним судом не визнавався, у встановленому Законом порядку змінений чи розірваний не був.

В розділі 4 цього договору сторонами узгоджено, що покупець зобов`язується здійснити оплату за товар шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця впродовж чотирьох календарних днів з моменту підписання угоди.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Враховуючи норми чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки, Договір №110-17 від 22.08.2017р. підписано сторонами 22.08.2017р., а відтак, останній день оплати товару - 28.08.2017 року (з врахуванням того, що 26.08.2017р. та 27.08.2017р.-вихідні дні).

При розгляді господарським судом Волинської області справи №903/195/18 встановлено факти: укладення між ТОВ "Золочів ТХ" та ФГ "Агроінвест-Топилище" договору №110-17; поставку ТОВ "Золочів ТХ" сівалки Horsch Pronto 6 DC сер.№23485147, 2017 р. вип. за ціною 3 886 868 грн. 15 коп. та отримання її ФГ "Агроінвест-Топилище"; невиконання ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов`язань по оплаті отриманої сівалки; існування у ФГ "Агроінвест-Топилище" перед ТОВ "Золочів ТХ" заборгованості по оплаті отриманої сівалки на загальну суму 115 000 Євро.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження сплати відповідачем вартості зернової сівалки HorschPronto 6 DC PPF (2017 р.в.) за договором поставки №110-17 від 22.08.2017 року вартістю 115 000 Євро, що в еквіваленті станом на час звернення позивача з даним позовом до суду становить 3 783 500,00 грн.

Неналежне виконання відповідачем умов договору, стало підставою для звернення в суд з даним позовом.

Водночас, висновки господарського суду при розгляді справ №903/195/18 та № 903/298/18 спростовують доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про неотримання товару, відсутності обов`язку розрахуватися за отриманий товар та періоду виникнення зобов`язання по оплаті товару.

Так факт поставки сівалки підтверджено накладно. № 19-07 від 01.02.2018 та гарантійним листом за підписом голови ФГ "Агроінвест-Топилище", з підтверодженням вчасного отримання товару, що також встановлено і рішеннями судів у справах №903/195/18 та № 903/298/18.

Умовами договору передбачено строки розрахунків за ним, зокрема п. 4.1 зобов`язано покупця оплатити повну вартість сівалки протягом 4-ох календарних днів з моменту підписання договору, факт підписання договору 22.08.2017 жодна зі сторін не спростовує, а відтак заперечення відповідача щодо моменту поставки не може впливати на обов`язок здійснити оплату у відповідності до умов п.4.1 договору. Факт перебування сівалки на території позивача останнім не заперечується, водночас волевиявлення до повернення товару у позивача не було. Дії на повернення товару вчинено відповідачем самостійно, згідно пояснень представника, у зв`язку з укладенням додаткової угоди від 28.03.2018 про розірвання договору купівлі-продажу від 22.08.2017, яку (додаткову угоду) було визнано недійсною в судовому порядку (справа № 903/298/18). Суд зазначає, що самовільна передача товару покупцем (відповідач у справі) продавцю не припиняє зобов`язань за договором купівлі продажу.

Предметом розгляду по даній справі є майнова вимога про стягнення з в ФГ "Агроінвест-Топилище" пені в розмірі 174 000,00грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання по оплаті товару за період з 01.01.2018р. по 25.02.2018р., а також 151 000,00грн. суми трьох процентів річних за період з 01.09.2017р. по 31.12.2018р., нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 11.3. договору №110-17 від 22.08.2017р. за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті вартості (ціни) товару, покупець сплачує на користь продавця пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Оскільки, прострочення оплати наданих послуг у відповідача виникло з 29 серпня 2017 року, а тому, позивач мав право нараховувати пеню за період з 29.08.2017р по 28.02.2018р. Враховуючи межі позовних вимог, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно нарахував до стягнення з відповідача пеню за період з 01.01.2018р. по 25.02.2018р. в розмірі 174 000,00грн.

Водночас, відповідно до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права -позовна давність, встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності не підлягають задоволенню у зв`язку із спливом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (частина 4 статті 267 ЦК України).

Положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України, а тому: 1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення . Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму , а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права; 2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

У відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Судом встановлено, що в даному випадку підстави для застосування позовної давності та наслідків її спливу до спірних правовідносин наявні, оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, про що засвідчено судом за наслідками розгляду даної справи.

У відзиви на позовну заяву №14-1/02 від 14.02.2019р. відповідачем, заявлено про застосування спеціальної річної позовної давності в якості підстави для відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог в частині стягнення суми пені.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що прострочення з оплати виконання зобов`язання за договором у відповідача розпочалось з 29.08.2017р. та в той же день і розпочався період, за який позивач мав право нарахувати відповідачу пеню, тобто з 29.08.2017р. по 28.02.2018р.

Враховуючи вказане, колегія суддів констатує, що у даній справі на майнову вимогу про стягнення пені за період з 29.08.2017р по 28.02.2018р. поширюється спеціальна позовна давність тривалістю у один рік.

Таким чином, суд враховуючи положення ст. 232 ГК України, ст. 261 ЦК України, вважає, що в даному випадку строк позовної давності для позивача з врахуванням кінцевої дати можливості нарахування пені до 28.02.2018р. закінчився 28 лютого 2019 року.

При цьому, судом встановлено, що ТОВ "Золочів ТХ" звернувся до Господарського суду Волинської області з позовною заявою про стягнення пені та річних - 26 січня 2019 року, що підтверджується відбитком штемпеля поштового відділення зв`язку на конверті кореспонденції.

Оскільки, строк позовної давності до вимог про стягнення з відповідача пені, закінчується - 28.02.2019р., з позовом до суду позивач звернувся - 26.01.2019р., враховуючи межі позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені за період з 01.01.2018р. по 25.01.2018р. в сумі 75 000 грн.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 75000 грн. пені за період з 01.01.2018р. по 25.01.2018р. задоволенню не підлягають.

Разом з тим, здійснивши розрахунок пені за період з 26.01.2018р. по 25.02.18 р. з використанням системи "Ліга" колегія визначила розмір пені в сумі 102828,27 грн., водночас враховуючи позовні вимоги (заявлено до стягнення за даний період 99511,23 грн.) та межі перегляду справи в апеляційній інстанції (відсутність заперечень з боку позивача), колегія суддів погоджується рішенням про стягнення з відповідача 99000 грн. пені.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 10%, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Враховуючи обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем, в розумінні ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України не доведено підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язання з оплати отриманого ним товару, так і не доведено винятковості даного випадку, не надано суду жодних доказів про важкий фінансовий стан господарства чи неспроможність виконання зобов`язань, при цьому враховано ступінь виконання основного зобов`язання (основний борг не сплачено), а тому, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 151 000 грн. трьох процентів річних за період прострочки платежів з 01.09.2017р. по 31.12.2018р., колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу на те, що нарахування 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, а також здійснивши розрахунок за допомогою системи "Ліга", сума 3% річних за період 01.09.2017 по 31.12.2018 складає 151443,66 грн. Водночас враховуючи межі позовних вимог (заявлено до стягнення 151000 грн.), апеляційний суд погоджується з правильністю рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 151 000грн. трьох процентів річних за період прострочення з 01.09.2017р. по 31.12.2018р.

Крім того, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 5000,00 грн., колегія суддів враховує наступне.

Правова допомога є Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до статті 26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Як вбачається із матеріалів справи 30.12.18 р. між адвокатом Олейник І.Ю. та ТОВ "Золочів ТХ" (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до умов Договору, адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Гонорар Адвоката при надання правової допомоги за даним Договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 5000,00 грн. (п. 5.1. Договору)

Пунктом 5.2. Договору визначено, що Клієнт проводить оплату не пізніше 5 банківських днів з дати підписання сторонами акту, який засвідчує факт надання послуг, чи з дати виставлення адвокатом рахунку.

При цьому, частиною третьою ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження надання послуг, представником Позивача надано: свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, ордер серії ВЛ №000051167, акт виконаних робіт від 26.02.19 р.

На підтвердження понесених витрат у сумі 5 000,00 грн. позивачем надано копії платіжного доручення № 7273 від 25.02.19 р. на суму 5000 грн., рахунок на оплату № СФ-1/19-02/2019.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в суді першої інстанції в сумі 5000 грн. є співрозмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт та ціною позову.

Водночас, згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову-на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А тому, враховуючи прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, слід відшкодувати йому за рахунок відповідача на підставі ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 846,15грн.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не підтверджені належними та допустимими доказами, не спростовують висновку суду першої інстанції, а тому, не є підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, колегія суддів враховує наступне.

При розгяді даної заяви враховується усне клопотання представника відповідача щодо зменшення заявлених до стягнення витрат у зв`язку з їх неспівмірністю.

Надання адвокатом позивачу адвокатських послуг в суді апеляційної інстанції при розгляді справи № 903/87/19 підтверджується: договором про надання правової допомоги № від 11.06.19 р., ордером ВЛ №000051177 від 11.06.19р., платіжним дорученням № 7713 від 12.06.19 р., що підтверджує оплату наданих послуг у розмірі 8000 грн.

З детального опису робіт від 11.06.19р. вбачається, що загальна кількість витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції становить: ознайомлення з матеріалами справи № 903/87/19 - 4 год., підготовка процесуальних документів - 3 год., представництво інтересів позивача - 1 год.

Зважаючи на ціну позову та витрати на послуги адвоката, а також з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг не є співрозмірним із ступенем складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання цих робіт, вартістю послуг адвокатів, яка склалася в країні та Волинській області, у зв`язку з чим вказані витрати підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у розмірі 4000 грн.

Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за відповідачем.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" на рішення Господарського суду Волинської області від 22 квітня 2019 року у справі № 903/87/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від від 22 квітня 2019 року у справі № 903/87/19 залишити без змін.

Стягнути з Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" (Волинська область, Іваничівський район, село Топилище, код ЄДРПОУ 34626298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочів ТХ" (Львівська область, Золочівський район, місто Золочів, вулиця Промислова, будинок 4, код ЄДРПОУ 01737300) 4000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/87/19 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "31" липня 2019 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Філіпова Т.Л.