Рішення

від 02.04.2019 по справі 457/919/16-ц

ТРУСКАВЕЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 457/919/16-ц

провадження №2/457/38/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі головуючого-судді Марчука В.І.,

секретар судового засідання Мазурик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Гарант , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання недійсним правочину, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Гарант , треті особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину.

Судом також було залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що Договором про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23.05.2015 року, укладеним між ОСОБА_2 та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Гарант порушуються його права та інтереси як стягувача по виконавчих провадженнях на загальну суму 3338103,91 грн. Вважає, що оскільки позивач є стягувачем у примусовому порядку заборгованості з ОСОБА_4, то незавершене будівництво житлового будинку готовністю 28% разом із земельною ділянкою площею 0,1056 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, є одним із майна, на яке може бути звернено стягнення для погашення заборгованості. Доводить до відома суду, що на даний час незавершене будівництво житлового будинку фактично становить п'ятиповерховий багатоквартирний будинок із закінченими фасадними роботами. Покликається також на те, що за даних обставин із урахуванням того, що на земельній ділянці площею 0,0400 га починаючи з 2012 року наявне незавершене будівництво багатоквартирного п'ятиповерхового житлового будинку, яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_4, тому спірний договір укладений з порушенням норм матеріального права, оскільки при укладенні такого правочину не визначено правовий статус нерухомого майна, що розташоване на даній земельній ділянці, та яке фактично належить іншій особі - ОСОБА_4 і перебуває під обтяженнями по виконавчих провадженнях про стягнення заборгованості на користь позивача.

Позивач в судове засідання не з'явився, повідомлений про дату, час та місце судового розгляду належним чином, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник Відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, просить в позові відмовити.

Представник Відповідача Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Гарант позовні вимоги не визнала, просить в позові відмовити.

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не з'явилися, повідомлені про дату, час та місце судового розгляду належним чином.

Заслухавши думку представників відповідачів, дослідивши в судовому засіданні надані письмові докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 23 травня 2015 року між ОСОБА_2 та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Гарант було укладено Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), відповідно до якого ОСОБА_2 передала Обслуговуючому кооперативу Житлово-будівельний кооператив Гарант право забудови земельної ділянки площею 0,0400 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Речові права ОК ЖБК Гарант на підставі Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23.05.2015 року було зареєстровано 05.08.2015 року (номер запису 10735348) відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №41992843 від 10.08.2015 року.

Згідно із Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрованою Департаментом ДАБІ у Львівській області 27.04.2016 р. НОМЕР_3 введено в експлуатацію об'єкт - реконструкція житлового будинку на АДРЕСА_2 У пункті 13 вказаної Декларації у графі Інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою зазначається Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 10.08.2015р. індексний номер 41992843; площа - 0,0400 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Судом також встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 зареєстрували на протязі 2016 року право власності на квартири у зазначеному житловому будинку на АДРЕСА_2

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно зі ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Отже, судом встановлено, що на земельній ділянці, площею 0,0400 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та стосовно якої між сторонами виник спір, розташований житловий будинок, право власності на квартири в якому зареєстровано за фізичними особами.

Відповідно до вимог частини 5 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Наведені положення є реалізацією статті 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протправних посягань, а також частини другої статті 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

До суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті норми статті 4 Цивільного процесуального кодексу України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу (абз.3 п.3.5 мотивувальної частини Рішення КСУ №18-рп/2004 від 01.12.2004 року у справі про охоронюваний законом інтерес).

З наведеного вбачається, що для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору потрібно також встановити, що такий договір порушує права позивача. У випадку, якщо договір прав позивача не порушує, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнання його недійсним.

Як вбачається із позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про визнання недійсним Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), відповідно до якого ОСОБА_2 передала Обслуговуючому кооперативу Житлово-будівельний кооператив Гарант право забудови земельної ділянки площею 0,0400 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, щообумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивачем не наведено жодних фактів та не надано жодних доказів на підтвердження порушення вимог ст. 203 ЦК України при укладенні Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23.05.2015 року.

Суд також приходить до висновку, що Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23.05.2015 року не може бути визнаний удаваним, оскільки відповідно до положень ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Проте позивач в даній справі взагалі не вказує який саме правочин приховали відповідачі, укладаючи Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23.05.2015 року, та якими в такому випадку правилами щодо правочину мають регулюватися відносини сторін.

З матеріалів справи також вбачається, що Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23.05.2015 року сторонами виконаний в повному обсязі: ОСОБА_2 передала для ОК ЖБК Гарант право забудови земельної ділянки площею 0,0400 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, на якій останнім було забудовано та введено в експлуатацію житловий будинок та передано у власність ОСОБА_2 квартири, обумовлені цим Договором.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Виходячи з аналізу до ст. 415 ЦК України, землекористувач за договором суперфіцію має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Отже, виходячи із аналізу ст. 202, ч. 5 ст. 203, ст. 234, ст. ст. 413, 415 ЦК України, ст. ст. 102-1, 120 ЗК України та досліджених судом доказів, суд приходить до висновку про те, що договір виконаний в повному обсязі, а тому про відсутність підстав для визнання Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23.05.2015 року фіктивним та, відповідно, недійсним, а право власності та користування земельною ділянкою площею 0,0400 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 належить ОК ЖБК Гарант .

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. ст. 77,78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на зазначене, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте позивач не надав до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження недійсності Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23.05.2015 року та порушення цим Договором його прав та законних інтересів.

Таким чином суд, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

За наведених вище обставин та з підстав, зазначених в позові, з врахуванням наданих суду позивачем доказів в підтвердження наведених у позовній заяві обставин, - в позові слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Гарант , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання недійсним правочину - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Суддя: В. І. Марчук