Постанова

від 23.04.2019 по справі 537/3081/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 р.Справа № 537/3081/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 10.12.18 року по справі № 537/3081/18

за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області , Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області (далі - відповідач-1), Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонд соціального страхування у Полтавській області в особі начальника ОСОБА_2 (далі - відповідач-2), в якому просила суд: визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області та начальника Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонд соціального страхування у Полтавській області ОСОБА_2; зобов`язати вчинити певні дії для виплати соціальних виплат ОСОБА_1, як потерпілій від нещасного випадку на виробництві, в результаті якого отримані тяжкі тілесні ушкодження та інвалідність 2 групи, з втратою працездатності 80%, а згодом 70% довічно; стягнути з відповідачів кошти в сумі 270 000 грн на відшкодування шкоди, заподіяної їхніми протиправними діями (бездіяльністю) за невиплату належних позивачу платежів, як потерпілій від нещасного випадку на виробництві та отриману інвалідність 2 групи.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказано, що Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області безпідставно та протиправно не здійснено оплату їй, як потерпілій від нещасного випадку на виробництві, одноразової допомоги при стійкій втраті працездатності, страхових виплат, щомісячної грошової суми у випадку втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого, витрат на медичну допомогу, медичної та соціальної реабілітації, санаторно-курортного лікування. Зазначено, що потрапивши у дорожньо-транспортну пригоду у 1994 році під час виконання трудових обов`язків у відрядженні, вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого їй встановлена 2 група інвалідності зі втратою 80 % працездатності, а пізніше - 2 група інвалідності зі втратою 70 % працездатності. Вважаючи, що вона має право на отримання перелічених вище виплат та компенсацій, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідачів з вимогою здійснити їх виплату, надаючи заяви та всі необхідні документи.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 18 липня 2018 року зазначений адміністративний позов передано за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з'ясування всіх обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідачем 1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з 29.11.1990 по 22.05.1995 ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з МКП "Правовєд", обіймаючи посаду адвоката, і в подальшому - директора підприємства, адвоката по сумісництву.

25.11.1994 ОСОБА_1 потрапила у дорожньо-транспортну пригоду: на трасі Київ-Золотоноша-Кременчук на автомобіль "Форд-Фієста", у якому перебувала ОСОБА_1, скоєно наїзд автомобілем "Урал-3420", внаслідок чого ОСОБА_1 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.

Факт дорожньо-транспортної пригоди та факт спричинення ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень внаслідок цього сторонами не оспорюються.

25.05.1995 ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності зі втратою 80% працездатності.

20.06.1996 позивачу виданий витяг із акту огляду МСЕК № 000414, згідно з якого вбачається, що на період з 20.06.1996 по 01.07.1997 їй встановлена також 2 група інвалідності.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2001 року з підприємства АТ "АТЕК", якому належав автомобіль Урал-3420, і яким керував працівник цього підприємства, на користь позивач стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 342 254 грн 26 коп. та 50 000 грн - моральної шкоди. Рішення набрало законної сили та сторони не мали спору з того приводу, що це рішення було виконано.

Із довідки МСЕК № 0154311 вбачається, що з 28.09.2004 ОСОБА_1 встановлено повторно друга група інвалідності безстроково, причина інвалідності вказана, як - трудове каліцтво, а також встановлена ступень втрати працездатності - 70%.

З копії заяви, наявної у справі вбачається, що позивач 20.06.2002 звернулась до Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області, з вимогою виплатити належні платежі: доплату до середнього заробітку, за лікування та санаторно-курортне лікування, за додаткове дієтичне харчування.

18.11.2004 ОСОБА_1, не отримавши відповідні доплати, знов звернулась до уповноваженого органу Фонду з вимогою про їх виплату.

10.11.2017 позивач звернулась до Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області зі заявою про взяття її на облік Фонду соціального страхування у Полтавській області та про виплату всіх належних їй доплат та компенсацій як особі, яка отримала трудове каліцтво.

Кременчуцьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області листом від 23.11.2017 № 10-03-682 повідомило ОСОБА_1, що підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку за встановленою формою. Вказано, що розгляд справи про страхові виплати буде здійснений за наявності необхідних документів (як вбачається з матеріалів справи за наявності оригіналу такого акта).

В подальшому, 08.12.2017 ОСОБА_1 звернулась до Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області зі заявою аналогічного змісту, надавши для отримання одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат, виплат на медичне, санаторно-курортне лікування копії наступних документів: акта № 1 від 26.11.1994 форми Н-1, рішення суду, довідок МСЕК, довідок про середньомісячну заробітну плату, копію із пенсійної справи, виписку із трудової книжки. Довідки про пенсію по інвалідності позивачем до вказаної заяви додано не було, про що працівником Фонду зазначено на примірнику заяви.

18.12.2017 Кременчуцьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області листом № 10-03-831 зазначило, що підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку за встановленою формою. Вказано, що розгляд справи про страхові виплати буде здійснений за наявності необхідних документів (як вбачається з матеріалів справи за наявності оригіналу такого акта).

11.01.2018 ОСОБА_1, вважаючи, що всі необхідні для відповідних виплат документи нею були подані до відповідача і знаходяться у нього, знову звернулась до відповідача із аналогічною за змістом заявою, на яку 22.01.2018 Кременчуцьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області листом № 05-04-124 запропонувало їй надати до відділення Фонду документи у відповідності до вимог чинного законодавства.

23.05.2018 ОСОБА_1 направлений лист до відділення Фонду з додатком у вигляді акту № 1 про нещасний випадок, за наслідками вивчення якого працівниками відділення встановлено, що фактично наданий не акт № 1 від 26.11.1994, а його копія, про що складений акт працівниками фонду і повідомлено ОСОБА_1 листом від 31.05.2018 № 05-04-793.

На лист № 05-04-793 від 31.05.2018 ОСОБА_1 направила до Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області оригінал акту № 1 від 26.11.1994, за наслідками вивчення якого відділення встановило, що даний документ не є оригіналом, а є його копією (лист від 02.07.2018 № 05-04-985).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час звернень до Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області з вимогою про виплату компенсацій, доплат, страхових виплат, позивачем не надавались належні документи в оригіналах, зокрема, акт про нещасний випадок на виробництві, підписаний уповноваженими на те членами комісії, що не давало правових підстав здійснити відповідні виплати.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні врегульовані Законом України "Про охорону праці" від 14.10.1992 № 2694-ХІІ (далі - Закон № 2694).

Згідно статті 25 Закону №2694 (в редакції, чинній на момент нещасного випадку з позивачем), роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

Відповідно до п.1 "Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 № 472, власник підприємства, установи і організації або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Згідно з пунктом 30 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, виплата суми відшкодування шкоди, провадиться власником, з вини якого настало ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку, професійного захворювання, або з фонду соціального страхування.

11 липня 2001 року Постанова Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 № 472, якою затверджені Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, втратила чинність, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 807.

На час виникнення спірних правовідносин діяло Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 № 623, дія якого поширювалась на підприємства, установи і організації усіх форм власності, що діяли на території України (далі - підприємства), всіх громадян (у тому числі іноземців та осіб без громадянства), які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами (далі - власники), а також на громадян, які виконували на цих підприємствах роботу за трудовим договором (контрактом), проходили виробничу практику або залучались до роботи з інших підприємств.

Пунктом 12 Положення № 623 встановлювалось, що власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування комісією, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції.

На підприємствах, де немає спеціалістів з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова особа (спеціаліст), на яку наказом власника покладені функції з питань охорони праці в порядку сумісництва.

Відповідно до п.13 Положення № 623 Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протягом трьох діб: обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; розглянути і оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці; установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт за формою Н-1 у п'яти примірниках і передати його на затвердження власникові.

Відповідно до п.14 Положення № 623, затверджені акти протягом трьох діб надсилаються: потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові охорони праці; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.

На вимогу потерпілого власник зобов'язаний ознайомити потерпілого або особу, яка представляє його інтереси, з матеріалами розслідування нещасного випадку.

Копія акта за формою Н-1 надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство, у разі відсутності такого органу - місцевому органу виконавчої влади.

Згідно з п. 15 Положення № 623, ОСОБА_3 за формою Н-1 разом з матеріалами розслідування підлягає зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий. Інші примірники акта та його копії зберігаються до здійснення всіх намічених у них заходів, але не менш як два роки.

У разі ліквідації підприємства акти за формою Н-1 підлягають передачі правонаступникові, який бере на облік ці нещасні випадки, а у разі його відсутності або банкрутства - до державного архіву.

З 23 вересня 1999 року правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-ХІV.

Відповідно до прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-ХІV, передача документів, що підтверджують право працівника на страхову виплату, інші соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також розміри цієї виплати та послуг здійснюється підприємствами Фонду соціального страхування від нещасних випадків по акту. Форма акта, перелік документів, а також строк передачі встановлюються Фондом.

Згідно з частиною 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-ХІV факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці".

Відповідно до статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-ХІV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Фонд приймає рішення про виплати у разі втрати годувальника за умови подання таких документів, які видаються відповідними організаціями у триденний строк з моменту звернення заявника:

1) копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;

2) довідки житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - довідки виконавчого органу ради чи інших документів про склад сім'ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні, або копії відповідного рішення суду;

3) довідки житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - виконавчого органу ради про батьків або іншого члена сім'ї померлого, який не працює та доглядає дітей, братів, сестер чи онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку;

4) довідки навчального закладу про те, що член сім'ї потерпілого віком від 18 до 23 років, який має право на відшкодування шкоди, навчається за денною формою навчання;

5) довідки навчального закладу інтернатного типу про те, що член сім'ї потерпілого, який має право на відшкодування шкоди, перебуває на утриманні цього закладу.

Відповідно до вимог статті 43 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", справи про страхові виплати розглядаються на підставі документів, перелік яких зазначений цією статтею, якщо вони надані в оригіналі.

Статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-ХІV передбачено, що фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Згідно з пунктом 3 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-ХІV, Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення). Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого.

Якщо внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання потерпілий тимчасово втратив працездатність, Фонд фінансує всі витрати на його лікування.

Механізм організації цілеспрямованого, своєчасного та ефективного лікування потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (далі - потерпілі), їх медичної реабілітації, а також забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція Фонду), управліннями виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділеннями виконавчої дирекції Фонду у районах та містах обласного значення (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) визначаються Положенням про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення, затвердженим Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 09.06.2010 № 18.

Відповідно до пункту 1 та 2 розділу ІІ Положення № 18, облік потерпілих, які мають право на забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення, ведуть робочі органи виконавчої дирекції Фонду за місцем реєстрації їх особових справ.

Для взяття на облік потерпілий (законний представник потерпілого) повинен подати до робочих органів виконавчої дирекції Фонду такі документи: а) заяву; б) копію висновку медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) про потребу у забезпеченні лікарськими засобами, виробами медичного призначення; в) копію індивідуальної програми реабілітації, затверджену МСЕК (у разі наявності); г) перелік необхідних лікарських засобів, виробів медичного призначення, визначений лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я (поновлюється під час кожного призначення ліків, але не рідше одного разу на рік); ґ) виписку з медичної карти амбулаторного хворого (поновлюється щороку).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Положення № 18 підставою для фінансування витрат на лікування потерпілих, їх медичну реабілітацію є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування хронічного професійного захворювання за формами.

Пунктом 2 розділу ІІІ Положення № 18 передбачено, що фінансуванню підлягають витрати у разі надання потерпілим медичної допомоги у стаціонарах закладів охорони здоров'я (у тому числі спеціалізованих), реабілітаційних послуг у закладах охорони здоров'я (у тому числі спеціалізованих), санаторно-курортних, реабілітаційних закладах (відділеннях) та надання медичної допомоги в амбулаторних умовах під час тимчасової непрацездатності до встановлення МСЕК ступеня втрати професійної працездатності у відсотках або одужання.

Пунктом 4 розділу ІІІ Положення № 18 встановлено, що у разі самостійної оплати лікування, медичної реабілітації їх вартість компенсується виконавчою дирекцією Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду потерпілим чи законним представникам потерпілих, роботодавцям за умови перебування потерпілого на обліку на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків, оригіналів розрахункових документів, що підтверджують їх витрати.

Колегія суддів зауважує, що факт отримання ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень внаслідок ДТП 25 листопада 1994 року, у зв`язку з чим на даний час їй встановлена безстроково друга група інвалідності зі втратою 70% працездатності підтверджений і не ставиться під сумнів ані відповідачами, ані судом.

Спірною в даній справі є обставина, чи спричинені відповідні тілесні ушкодження саме під час виконання позивачем трудових обов`язків, тобто чи можна їх вважати трудовим каліцтвом.

Як свідчать письмові докази, нещасний випадок з ОСОБА_1 трапився о 18 год. 40 хв. 25 листопада 1994 року на трасі Київ-Золотоноша-Кременчук. Автомобіль Форд-Фієста, у якому перебувала позивач, внаслідок порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля Урал-3420 зазнав наїзду останнього.

Наполягаючи на тому, що ОСОБА_1 під час цієї події виконувала трудові обов`язки адвоката МКП "Правовєд", вона зазначала, що спричинені їй ушкодження носять характер трудового каліцтва та сталися на виробництві, оскільки вона була на той момент у відрядженні і в автомобілі, що належав підприємству, де вона працювала.

Водночас, жодних доказів на підтвердження того, що позивач знаходилась у відрядженні (наказу про відрядження, посвідчення про відрядження, тощо), суду не надано.

Доводи апелянта щодо відсутності відповідних документів у зв`язку з ліквідацією МКП "Правовєд", колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до наданої Архівним відділом Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області інформації встановлено, що на архівне зберігання до Трудового архіву 16.08.2002 надійшли документи з особового складу такого підприємства. Однак єдиним документом, що виявлений в архіві відносно ОСОБА_1, є копія наказу від 01.07.1991 № 1-К про прийняття на роботу ОСОБА_1 ОСОБА_3 журнал обліку нещасних випадків, ані акт розслідування нещасного випадку з ОСОБА_1 за формою Н-1, ані повідомлення про нещасний випадок - на зберігання до архіву не надходили (а.с. 126).

З рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29.12.2001 вбачається, що автомобіль Форд-Фієста належав особисто ОСОБА_1, яка просила відшкодувати вартість його пошкодження, в той же час, МКП "Правовєд" не зверталося до суду з позовом про відшкодування вартості автомобіля (а.с. 153).

Також, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що підтвердженням того, що нещасний випадок пов`язаний з виробничим процесом, є запис в акті про нещасний випадок на виробництві Н-1. Згідно цього запису, 25 листопада 1995 року перебуваючи у відрядженні у м. Києві, повертаючись у м. Кременчук на автомобілі Форд-Фієста, який належить підприємству, ОСОБА_4 потрапила у ДТП (а.с. 118-119). Відповідна копія акту № 1 про нещасний випадок на виробництві не може вважатися належним доказом, оскільки викликає у суду сумніви відносно його достовірності.

Так, у матеріалах справи, наявні три різні копії акту про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1:

- акт № 1 про нещасний випадок на виробництві від 26.11.1994, у п. 11 якого вказано на приналежність автомобіля (без зазначення його марки) ОСОБА_1, підписаний начальником цеха ОСОБА_3 та бухгалтером ОСОБА_5 (а.с. 99-100),

- акт № 1 про нещасний випадок на виробництві від 26.11.1994, що має іншу форму, у п. 7 якого вказано на приналежність автомобіля (без зазначення його марки) ОСОБА_1, підписаний заступником директора з технічних питань ОСОБА_3 та бухгалтером ОСОБА_5 (а.с. 107-108),

- акт № 1 про нещасний випадок на виробництві від 26.11.1994, у якому вказано на те, що автомобіль Форд-Фієста належав підприємству, який підписаний одноособово начальником цеха - ОСОБА_6 (а.с. 118-119).

З огляду на те, що вказані копії акту № 1 за формою Н-1 містять суперечливу інформацію, зважаючи на те, що до архівного відділу взагалі не надходила копія останнього після ліквідації підприємства, а також те, що позивачем не наданий оригінал вказаного акта, у суду немає можливості встановити, яка з копій є дійсною і відповідає обставинам справи.

Враховуючи наведене та у зв`язку з відсутністю доказів пов`язаності нещасного випадку, що стався з позивачем з виробничим процесом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що тредовий характер нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1, не підтверджено.

Також, колегія суддів зауважує про неможливість прийняти у якості такого підтвердження наявні в матеріалах довідки МСЕК, у яких в якості причини інвалідності зазначене трудове каліцтво (а.с. 96-97), оскільки встановлення факту трудового каліцтва не входить до компетенції МСЕК відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83.

Відповідач-2, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової допомоги при стійкій втраті працездатності, страхових виплат, щомісячної грошової суми у випадку втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого, витрат на медичну допомогу, медичну та соціальну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, виходив з того, що ОСОБА_1 надавались неналежні документи. Зокрема, нею не надавався оригінал акта за формою Н-1, з наданих копій встановлено, що акт підписаний неналежними особами, не встановлено факту направлення акта органу місцевого самоврядування/ інспектору праці.

Отже, під час розгляду справи встановлено, що жодним документом не підтверджено те, що ОСОБА_1 надсилала до уповноваженого органу Фонду оригінал акта про нещасний випадок за формою Н-1. Твердження про навмисне знищення такого документа працівниками відділення свого підтвердження не знайшли.

Оскільки вимоги Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 10.08.1993 № 623, поширювались на підприємства, установи і організації всіх форм власності, що діяли на території України, відповідно до його пункту 15, акт про нещасний випадок з ОСОБА_4 повинен бути підписаний комісією, до складу якої повинні входити керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), представник профспілкової організації, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці.

З наданих до суду копії актів про нещасний випадок вбачається, що два акта підписані особами із різним зазначенням їх посад, а з третьої копії вбачається, що акт підписаний взагалі одноособово ОСОБА_6. Тобто, жодний з актів не був підписаний комісією у належному складі, що є порушенням вимог п.15 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 10.08.1993 № 623.

Вживаючи заходи для встановлення дійсних обставин справи та встановлення факту нещасного випадку на виробництві, суд першої інстанції витребовував від Архівного відділу Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради відомості щодо того, чи здавались на зберігання документи МКП "Правовєд" відносно нещасного випадку з ОСОБА_1

Як зазначено вище, окрім наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу в МКП "Правовєд", інших документів МКП "Правовєд" до архіву не здавалось.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем під час звернень до Кременчуцького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Полтавській області з вимогою про виплату компенсацій, доплат, страхових виплат не надавались належні документи в оригіналах, зокрема, акт про нещасний випадок на виробництві, підписаний уповноваженими на те членами комісії, що не давало правових підстав здійснити відповідні виплати.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не здійснюючи нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги при стійкій втраті працездатності, страхових виплат, щомісячної грошової суми у випадку втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого, витрат на медичну допомогу, медичну та соціальну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, відповідачі діяли у межах своїх повноважень і у спосіб, визначений законом.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 року по справі № 537/3081/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повний текст постанови складено 25.04.2019 року