Постанова

від 10.04.2019 по справі 535/1255/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 535/1255/17

провадження № 61-39026 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство Святослав ,

представник відповідача - Павлухін Дмитро Юрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Приватного сільськогосподарського підприємства Святослав - Павлухіна ДмитраЮрійовича на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Прядкіна О. В.,

Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства Святослав (далі ПСП Святослав ) про визнання договору оренди землі припиненим та його розірвання, зобов'язання повернути земельну ділянку.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,66 га. 11 жовтня 2007 року між нею та ПСП Святослав укладено договір оренди землі строком на 10 років, який зареєстрований у Котелевському районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру (далі Котелевський РВ Полтавської РФ ДП Центр ДЗК ), про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 січня 2008 року за № 040854500255. 01 вересня 2017 року вона направила ПСП Святослав лист-повідомлення про небажання продовжувати орендні відносини, у відповідь на яке представники відповідача повідомили, що договір оренди землі продовжує діяти відповідно до додаткової угоди від

12 жовтня 2015 року, якою договір оренди землі був викладений у новій редакції, зокрема визначено, що строк дії договору оренди становить сім років.

Посилаючись на те, що дія договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, з урахуванням внесених до нього змін додатковою угодою від 12 жовтня

2015 року, припинилась у 2014 році, просила визнати його припиненим у зв'язку із закінченням строку його дії та розірвати його, зобов'язати ПСП Святослав повернути ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 19 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк дії договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 12 жовтня

2015 року, не закінчився, оскільки його було продовжено на сім років, а тому оскаржуваний договір є діючим, при цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для його дострокового припинення та розірвання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 березня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Визнано припиненим з 25 січня 2018 року договір оренди землі від 11 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 12 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП Святослав .

Зобов'язано ПСП Святослав повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 3,66 га, яка знаходиться на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області у стані не гіршому, ніж вона була надана в оренду.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що додаткова угода від

12 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року укладена з порушенням процедури, визначеної пунктом 8 договору та статті 33 Закону України Про оренду землі , а саме додаткова угода укладена передчасно в період чинності договору оренди, без повідомлення орендодавця про намір продовжити дію договору у визначений законом строк та без попереднього вручення йому примірника цієї угоди. В додатковій угоді від

12 жовтня 2015 року сторони не визначили наслідки її укладення щодо діючої редакції договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року. Крім того, волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткової угоди не було, що відповідно до вимог частини третьої статті 203 ЦК України, свідчить про нікчемність додаткової угоди від 12 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ПСП Святослав - Павлухіна Д. Ю., у якій він просить скасувати постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року, та залишити в силі рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог частини шостої статті 367 ЦПК України змінив та розглянув позовні вимоги, що не були предметом розгляду в даній справі, а саме припинив дію оскаржуваного договору оренди землі з 25 січня 2018 року, хоча позивач в позовній заяві просив визнати його припиненим у зв'язку із закінченням строку дії з 25 січня 2015 року. Висновок суду апеляційної інстанції про нікчемність додаткової угоди від 12 жовтня 2015 року до договору оренди землі від

11 жовтня 2007 року є безпідставним, оскільки не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону. Крім того, поза увагою апеляційного суду залишились позовні вимоги про розірвання оскаржуваного договору оренди землі.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

17 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якому вона просила поновити строк на його подання, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги вона отримала лише 02 жовтня 2018 року, а тому не мала змоги надати відзив у встановлений судом строк.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Наведені представником позивача обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу представника ПСП Святослав - Павлухіна Д. Ю. та приєднати його до матеріалів справи.

На обгрунтування відзиву на касаційну скаргу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначала, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та ухвалив законне і обгрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,66 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 30 січня 1996 року.

11 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП Святослав укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надав а орендар прийняв у строкове (на 10 років) платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області, загальною площею 3,66 га.

Договір оренди землі від 11 жовтня 2007 року зареєстрований у Котелевському районному відділі Полтавського РФ ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 січня 2008 року за № 040854500255.

Відповідно до акту прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 11 жовтня 2007 року ОСОБА_1 передала земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 3,66 га, розташовану за межами населених пунктів Ковалевської сільської ради, а ПСП Святослав прийняв вищевказану земельну ділянку в оренду в придатному для сільськогосподарського використання стані.

12 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ПСП Святослав укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, відповідно до якої сторони внесли зміни до договору та визначили строк дії договору -

7 років з правом пролонгації, а також орендну плату в розмірі 6% від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації, що становить 7 029,37 грн на 2015 рік.

28 березня 2017 року проведено державну реєстрацію права оренди ПСП Святослав спірної земельної ділянки строком на сім років на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП Святослав , від

11 жовтня 2007 року та додаткової угоди до договору оренди землі від

12 жовтня 2015 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

За змістом статей 13, 14 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі, за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону України Про оренду землі при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Зі змісту статей 525, 526 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 30 Закону України Про оренду землі передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частин третьої, четвертої статті 31 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі припиняється в тому числі і у разі закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що сторони, укладаючи додаткову угоду від 12 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, у встановленому законодавством порядку дійшли згоди щодо всіх необхідних змін до умов договору, в тому числі щодо продовження строку дії договору на сім років.

ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вона не укладала додаткової угоди від 12 жовтня 2015 року, чи її волевиявлення було спрямовано на зменшення строку дії договору до 7 років, у зв'язку з чим, на її думку, договір припинив свою дію у жовтні 2014 року.

Аналізуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що укладеною сторонами додатковою угодою від 12 жовтня 2015 року, строк дії договору оренди землі продовжено на 7 років, тобто строк дії договору на момент звернення позивача до суду та розгляду справи по суті не закінчився, а тому позовні вимоги про визнання договору оренди землі припиненим з підстав закінчення строку, на який його було укладено, є необгрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельних кодексом України та іншими законами України.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування передбачених статтею 32 Закону України Про оренду землі підстав для дострокового розірвання договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, а тому суд першої інстанції, належним чином дослідивши та надавши оцінку зібраним у справі доказам, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо висновків апеляційного суду про нікчемність додаткової угоди від

12 жовтня 2015 року до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про нікчемність додаткової угоди від 12 жовтня 2015 року з огляду на відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткової угоди та не дотримання сторонами вимог статті 33 Закону України Про оренду землі при її укладенні.

Такого висновку апеляційний суд дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та оцінки наявних у справі доказів. Посилання апеляційного суду на порушення відповідачем при укладенні додаткової угоди статті 33 Закону України Про оренду землі є безпідставними, оскільки положення зазначеної статті визначають правові підстави та порядок поновлення договору оренди землі по закінченню строку його дії, тоді як із встановлених судом обставин справи вбачається, що сторони скористалися своїм правом на внесення змін до діючого договору оренди землі.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від

06 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 215 та 216 ЦК України розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Визнаючи нікчемною додаткову угоду від 12 жовтня 2015 року до договору оренди землі, апеляційний суд не звернув увагу, що позивач не заявляла вимог про визнання зазначеної угоди недійсною, та не урахував взаємовиключність вимог про визнання недійсним договору та його розірвання.

Зважаючи на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обгрунтованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року підлягає скасуванню, з залишенням в силі рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 березня 2018 року.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на висновок Верховного Суду щодо суті вирішення касаційної скарги, понесені ПСП Святослав судові витрати у зв'язку з подачею касаційної скарги у розмірі 2 560,00 грн покладаються на ОСОБА_1

Керуючись статтями 141, 400 , 402, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Приватного сільськогосподарського підприємства Святослав - Павлухіна Дмитра Юрійовича задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року скасувати, а рішення Котелевського районного суду Полтавської області від

19 березня 2018 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного сільськогосподарського підприємства Святослав 2 560,00 грн на відшкодування судових витрат.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик