Постанова

від 24.04.2019 по справі 145/685/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/685/18

Провадження № 22-ц/801/777/2019

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 рокуСправа № 145/685/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Сопруна В.В., Стадника І.М.

Секретар: Куленко О.В.

За участю: представника позивача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області та Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини і про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

Рішення ухвалив суддя Ратушняк І.О.

Рішення ухвалено: час - невідомий, в смт. Тиврові Вінницької області

Повний текст рішення складено 6 грудня 2018 року,

Встановив:

24 квітня 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області і Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, про визнання права власності на земельну ділянку та про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 червня 2009 року померла його тітка ОСОБА_5, яка до дня смерті була зареєстрована і проживала у будинку по вул. Мічуріна, 17 в с. Черемошне Тиврівського району Вінницької області. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить право власності на земельну ділянку № 35 площею 2,1043 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Черемошненської сільської ради, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ВН № 047725 від 8 жовтня 2002 року кадастровий номер 0524587000:01:001:0077 і право на земельну частку (пай) розміром 2,29 умовних кадастрових га на території Черемошненської сільської ради, яку ОСОБА_5 в свою чергу успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_6, померлої 21 лютого 2000 року.

За життя ОСОБА_5 склала заповіт від 3 квітня 2009 року, посвідчений секретарем Черемошненської сільської ради ОСОБА_7 і зареєстрований в реєстрі за № 7, за яким все своє майно заповіла йому.

На час відкриття спадщини заповіт не змінений і не скасований. Спадкоємців на обов'язкову частку після смерті ОСОБА_5 немає.

Після смерті ОСОБА_5 він прийняв спадщину в силу частини 3 статті 1268 ЦК України, так як на час відкриття спадщини постійно проживав разом із нею однією сім'єю і від спадщини не відмовився.

З метою оформлення спадщини він звернувся до Тиврівської державної нотаріальної контори, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом йому відмовлено з тих підстав, що документально не підтверджений факт його постійного проживання із спадкодавцем. Крім цього, щодо земельної ділянки № 35 площею 2,1043 га в державному земельному кадастрі зазначено, що вона перебуває в державній власності і її власником є Тиврівська районна державна адміністрація, а щодо земельної частки (паю) розміром 2,29 умовних кадастрових га в сертифікаті відсутня відмітка про перехід права на неї в порядку спадкування до ОСОБА_5.

Він вважає, що спадщину після ОСОБА_5 він прийняв належним чином виходячи із того, що згідно даних його паспорта з 15 листопада 1977 року його місце проживання зареєстроване у ІНФОРМАЦІЯ_1, тоді як місцем проживання спадкодавця ОСОБА_5 на час смерті був будинок № 17 по вул. Мічуріна в селі Черемошне Тиврівського району Вінницької області.

Разом з тим, будучи у 2009 році уже пенсіонером за станом здоров'я він постійно проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2 і доглядав за тіткою ОСОБА_5, яка через похилий вік - на момент смерті їй виповнилося 89 років, не могла забезпечити своїх основних потреб і потребувала стороннього догляду.

Ці обставини підтверджує довідкою виконавчого комітету Черемошненської сільської ради на поясненнями свідків: ОСОБА_8 і ОСОБА_9.

Тому позивач просив встановити факт його постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла 18 червня 2009 року, у її будинку по вул. Мічуріна, 17 в с. Черемошне Тиврівського району.

Встановлення даного факту йому необхідно для того, щоб реалізувати своє право на спадкування і одержати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, залишеним тіткою ОСОБА_5.

У зв'язку з чим просив визнати за ним право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0524587000:01:001:0077 площею 2,1043 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлої 18 червня 2009 року в с. Черемошне Тиврівського району і визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 2,29 умовних кадастрових гектарів на території Черемошненської сільської ради Тиврівського району в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлої 18 червня 2009 року в с. Черемошне Тиврівського району, яка успадкувала дане право в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої 21 лютого 2000 року в с. Черемошне Тиврівського району Вінницької області.

29 листопада 2018 року представник позивача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_10 подав до суду клопотання про залишення частини позовних вимог без розгляду, яким просив суд залишити без розгляду третій пункт прохальної частини позовної заяви ОСОБА_3 щодо визнання за ним права на земельну частку (пай) площею 2,29 умовних кадастрових гектарів на території Черемошненської сільської ради в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлої 18 червня 2009 року в селі Черемошне Тиврівського району, яка успадкувала дане право в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері ОСОБА_6, померлої 21 лютого 2000 року в с. Черемошне Тиврівського району.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним і необґрунтованим через порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідачі не надали відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, пояснивши, що позивач ОСОБА_3 підтримав клопотання свого представника - адвоката ОСОБА_10 від 29 листопада 2018 року про залишення частини позовних вимог без розгляду. Просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити: встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_5 у її будинку по вул. Мічуріна, 17 в с. Черемошне Тиврівського району та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 2,1043 га в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5.

Відповідачі: Черемошненська сільська рада і Тиврівська районна державна адміністрація, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання своїх представників не направили.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 18 червня 2009 року померла тітка позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, яка до дня смерті була зареєстрована і проживала у будинку по вул. Мічуріна, 17 в с. Черемошне Тиврівського району Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-АМ № 146141, виданим 19 червня 2009 року виконавчим комітетом Черемошненської сільської ради Тиврівського району (актовий запис № 7 від 18 червня 2009 року) (а. с. 10).

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить право власності на земельну ділянку № 35 площею 2,1043 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Черемошненської сільської ради, яка належала спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ВН № 047725 від 8 жовтня 2002 року кадастровий номер 0524587000:01:001:0077 (а. с. 13, 19-21) і право на земельну частку (пай) розміром 2,29 умовних кадастрових га на території Черемошненської сільської ради, яку ОСОБА_5 в свою чергу успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_6, померлої 21 лютого 2000 року (а. с. 17, 18, 14-16).

За життя ОСОБА_5 склала заповіт 3 квітня 2009 року, посвідчений секретарем Черемошненської сільської ради ОСОБА_7 і зареєстрований в реєстрі за № 7, яким все своє майно заповіла ОСОБА_3. Згідно вчиненого на ньому запису, даний заповіт по Черемошненській сільській раді не змінено, не перемінено і не скасовано (а. с. 12). Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) заповіт є чинним (а. с. 62).

Із довідки № 98, виданої 19 березня 2018 року виконавчим комітетом Черемошненської сільської ради вбачається, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, згідно погосподарської книги за 1991-2000 роки особового рахунку № 38 була зареєстрована з 1951 року і проживала до дня смерті 18 червня 2009 року в селі Черемошне по вул. Мічуріна, 17 Тиврівського району Вінницької області. На день смерті проживала разом з племінником ОСОБА_3, який проживав без реєстрації (а. с. 25).

Згідно Інформаційної довідки зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) відсутня інформація у спадковому реєстрі щодо відкриття спадкової справи після смерті 18 червня 2009 року ОСОБА_5 (а. с. 55).

За загальними положеннями про спадкування, згідно вимог статей 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1223, 1270 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно роз'яснень наданих у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування № 7 від 30 травня 2008 року якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи, у тому числі, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Статтею 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення певних фактів (частина 1), в переліку яких відсутній такий факт, як факт постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Проте, згідно частини 2 цієї статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Постійне місце проживання пов'язується саме з місцем реєстрації (прописки).

У свідоцтві про смерть ОСОБА_5 зазначено місце смерті: Вінницька область Тиврівський район с. Черемошне (а. с. 10).

Відповідно до довідки № 98 від 19 березня 2018 року, виданої виконавчим комітетом Черемошненської сільської ради ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, згідно погосподарської книги за 1991-2000 роки особового рахунку № 38 була зареєстрована з 1951 року і проживала до дня смерті 18 червня 2009 року в с. Черемошне по вул. Мічуріна, № 17 (а. с. 25).

Згідно пункту 3.22. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Такої довідки позивач ОСОБА_3 суду не надав і не зазначав про неї у своїй позовній заяві, надавши при цьому паспорт громадянина України № ОО211229 виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 23 вересня 1999 року, де на аркуші паспорта № 11 вказано його місце проживання: м. Київ Управління внутрішніх справ Дніпровського району, прописаний: вул. Лохвицька, 50 п.б., 15 лютого 1977 року (а. с. 31).

Довідка № 98, видана 19 березня 2018 року виконавчим комітетом Черемошненської сільської ради (а. с. 25) підтверджує факт проживання спадкодавця ОСОБА_5 разом із племінником - позивачем по справі ОСОБА_3, але без реєстрації і без зазначення того, що ОСОБА_3 саме постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, як того вимагає частина 3 статті 1268 ЦК України.

У позовній заяві ОСОБА_3 зазначив, що з метою оформлення спадщини він звернувся до Тиврівської державної нотаріальної контори, однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом йому було відмовлено, зокрема, з тих підстав, що документально не підтверджений факт його постійного проживання із спадкодавцем (а. с. 5).

Також у позові (а. с. 8) ОСОБА_3 зобов'язався надати суду до початку підготовчого засідання постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, чого не зробив і таку постанову до матеріалів цивільної справи не надав.

В той час матеріали цивільної справи містять відомості про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_5, яка померла 18 червня 2009 року, не відкривалася (а. с. 54, 55).

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як роз'яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" № 7 від 30 травня 2008 року, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.

З огляду на такі положення ЦК України та з урахуванням тверджень ОСОБА_3, що він постійно проживав разом із спадкодавцем тіткою ОСОБА_5, отже вважає себе таким, що прийняв спадщину після її смерті, тому він не позбавлений права на одержання свідоцтва про право на спадщину у нотаріальній конторі, чого позивач не вчинив і до нотаріальної контори не звертався, оскільки протилежне ним не доведено.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, з огляду на те, що надана ним довідка № 98 від 19 березня 2018 року (а. с. 25) не підтверджує факту постійного проживання позивача із спадкодавцем на час відкриття спадщини і пояснення свідка ОСОБА_8 також не підтверджують даного факту, оскільки свідок пояснив, що позивач до спадкодавця періодично приїжджав, а постійно не проживав.

Таким чином позивач не довів факт прийняття ним спадщини як спадкоємцем, що постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

З урахуванням наведеного вимога позивача про визнання за ним права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом до задоволення не підлягає.

Доводи апеляційної скарги в тому, що довідка органу (Черемошненської сільської ради), який згідно із законом наділений повноваженнями формування та ведення реєстру територіальної громади щодо місця проживання позивача на час смерті із спадкодавцем, є належним і допустимим доказом по справі в розумінні вимог процесуального закону, спростовуються таким.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними (ст. 77 ЦПК України), допустимими (ст. 78 ЦПК України), достовірними (ст. 79 ЦПК України), достатніми (ст. 80 ЦПК України).

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6).

Оцінка зібраних по справі доказів надається відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, яка зобов'язує суд оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач ОСОБА_3 у своєму позові зазначив, що він у 2009 році, будучи пенсіонером за станом здоров'я постійно проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2 і доглядав за тіткою ОСОБА_5, яка через похилий вік (на момент смерті їй виповнилося 89 років) (а фактично їй виповнився 81 рік) не могла забезпечити своїх основних потреб та потребувала стороннього догляду. Вказані обставини підтверджуються зокрема довідкою виконавчого комітету Черемошненської сільської ради та їх можуть підтвердити свідки - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а. с. 5).

Будь-яких інших обґрунтувань своїх вимог позивач у заяві не наводив та не надавав суду відповідних доказів на підтвердження факту свого постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, як того вимагає частина 3 статті 1268 ЦК України.

Таким чином позивач не довів заявлених позовних вимог.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийОСОБА_2 СуддіОСОБА_11 ОСОБА_12

Повний текст судового рішення складено 26 квітня 2019 року