Постанова

від 22.04.2019 по справі 352/2778/14-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/2778/14-ц

Провадження № 22-ц/4808/401/19

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Мельник О.В.

з участю апелянта - ОСОБА_1, представника прокуратури ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокуратури Тисменицького району, правонаступником якої є Тисменицька місцева прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Драгомирчанська сільська рада, Тисменицька місцева прокуратура про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки у власність територіальної громади с. Драгомирчани Тисменицького району Івано-Франківської області, з апеляційними скаргами ОСОБА_1 та першого заступника прокурора Івано-Франківської області на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року, постановленого суддею Хоминець М.М.,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У грудні 2014 року прокурор Тисменицького району в інтересах держави в особі Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області звернувся до суду та просив визнати недійсним державний акт серії ЯМ № 749567 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, виданий ОСОБА_5 26 грудня 2012 року.

Заявлені вимоги обґрунтував тим, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року скасовано постанову Тисменицького районного суду від 23 червня 2011 року, якою визнано протиправним та скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_7 та ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани. Визнано протиправним та скасовано рішення ради від 22 жовтня 2009 року про видачу ОСОБА_5 дозволу на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани; рішення ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, передачу земельної ділянки у власність та видачу державного акту.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року задоволено заяву ОСОБА_5 та скасовано за нововиявленими обставинами постанову апеляційного суду від 04 вересня 2012 року, а постанову Тисменицького районного суду від 23 червня 2011 року залишено без зміни. Постановою Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року.

Оскільки скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради про передачу відповідачу у власність спірної земельної ділянки, яке є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку, отриманий відповідачем державний акт слід визнати недійсним. Крім того, у тексті оспорюваного державного акту вказано, що він виданий на підставі рішення від 02 вересня 2010 року 23 сесії 5 скликання № 446 Драгомирчанської сільської ради. Однак, за № 446 сесією сільської ради 02 вересня 2010 року прийнято рішення, яке не стосується питання передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки. Таким чином, у відповідача відсутні будь-які правові підстави набуття права власності на земельну ділянку.

Оскільки законність рішення щодо розпорядження вищевказаною земельною ділянкою перевірялось судом в порядку адміністративного судочинства при розгляді справи, де відповідачем виступала Драгомирчанська сільська рада, в той же час одночасно порушені інтереси Драгомирчанської сільської ради, у власність якої має бути повернута спірна земельна ділянка, вона не може виступати одночасно позивачем та відповідачем у даному позові, прокуратура Івано-Франківської області у цьому випадку набуває статусу позивача.

Пред'явлення вказаного позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави відповідно до ст. 13 Конституції України.

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Драгомирчанська сільська рада, прокуратура Тисменицького району та після зміни позовних вимог просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, виданий ОСОБА_5 26 грудня 2012 року та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу 21 лютого 2013 року, зареєстрований у реєстрі під № 238; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 02 квітня 2013 року, зареєстрований у реєстрі під № 488; повернути земельну ділянку площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області з власності ОСОБА_3 у власність територіальної громади с. Драгомирчани.

Заявлені вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що рішенням Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року земельну ділянку в с. Драгомирчани по вул. Нова в урочищі Руда було незаконно надано ОСОБА_5, а йому відмовлено у виділенні цієї земельної ділянки.

Рішенням № 208 Драгомирчанської сільської ради від 16 грудня 2004 року йому надано дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження для відведення земельної ділянки по вул. Нова в с. Драгомирчани площею 0,25 га для облаштування спортмайданчика. Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року дану земельну ділянку надано ОСОБА_5, а йому відмовлено у виділенні цієї ділянки.

Постановою ВАС України від 30 січня 2014 році залишено чинною постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року, якою визнано протиправним та скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року в частині відмови ОСОБА_1 у виділенні ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства по вул. Нова в с. Драгомирчани та в частині надання дозволу ОСОБА_5 на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га по вул. Нова в ур. Руда с. Драгомирчани, скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою та передачу у власність даної земельної ділянки, Драгомирчанську сільську раду зобов'язано розглянути заяву ОСОБА_1 Однак рішенням Драгомирчанської сільської ради від 30 травня 2014 року йому відмовлено у виділенні спірної земельної ділянки у зв'язку із тим, що вона передана у приватну власність ОСОБА_5

Оспорюваний державний акт на право власності на спірну земельну ділянку видано ОСОБА_5 26 грудня 2012 року. Пізніше спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу від 21 лютого 2013 року, яку через місяць ОСОБА_6 продав ОСОБА_3 на підставі другого оспорюваного договору купівлі-продажу від 02 квітня 2013 року.

Незаконними рішеннями Драгомирчанської сільської ради було порушено його право на отримання земельної ділянки по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, яка перейшла у власність ОСОБА_5 та була відчужена ним ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, тому має право на звернення до суду за захистом свого права на отримання даної земельної ділянки за вказаною адресою шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу. Визнання недійсними рішень Драгомирчанської сільської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_5 є підставою для визнання недійсним оспорюваного державного акту, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення її територіальній громаді с. Драгомирчани.

Відповідач ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку на підставі незаконних рішень Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року про видачу дозволу ОСОБА_5 на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0, 25 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани; від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га в урочищі Руда , передання у власність даної земельної ділянки та видачу Державного акту, які визнано протиправним та скасовано Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року, що залишена без змін постановою ВАСУ від 30 січня 2014 року.

Відповідач ОСОБА_5 знаючи, що триває судовий спір щодо незаконного отримання ним земельної ділянки на підставі незаконних рішень Драгомирчанської сільської ради, в якому він бере участь в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відчужив дану земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №488 від 02 квітня 2013 року. Дане відчуження відбулося на стадії касаційного оскарження незаконної та безпідставної постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року з метою встигнути відчужити земельну ділянку.

Позивач вважає, що договори купівлі-продажу порушують публічний порядок та спрямовані на порушення конституційних прав і свобод мешканців територіальної громади с. Драгомирчани, а тому є нікчемними, і можуть бути визнані недійсними у судовому порядку.

Також позивач обґрунтовуючи заявлені вимоги посилався на те, що незаконними рішеннями ради було порушено його право на отримання спірної земельної ділянки, яка перейшла у власність ОСОБА_5 і має право на захист для отримання цієї ділянки.

Ухвалою суду від 30 вересня 2015 року обидві цивільні справи об'єднано в одне провадження.

Ухвалою суду від 09 червня 2016 року до участі у справі залучено ОСОБА_3, ОСОБА_6 в якості співвідповідачів за первісним позовом.

Ухвалою суду від 29 листопада 2017 року до участі у справі залучено ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача за первісним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду від 28 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні позову прокуратури Тисменицького району про визнання недійсним Державного акту на право власності на землю та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки у власність територіальної громади с. Драгомирчани.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову прокуратури суд першої інстанції дійшов висновку, що прокуратура не надала належного обґрунтування інтересів держави як підстави для звернення до суду з даним позовом, позов прокуратури по суті суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_9І суд вважав, що позивач не скористався своїм правом для одержання спірної земельної ділянки із земель комунальної власності для облаштування дитячого спортивно-відпочинкового майданчика чи у власність для ведення особистого підсобного господарства, оскільки протягом 5 років з моменту винесення сільською радою рішення від 16 грудня 2004 року він не подав до сільської ради матеріали попереднього погодження та не звернувся до сільської ради із заявою про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 118 ЗК України, позивач не набув права на спірну земельну ділянку. Вказане рішення втратило чинність та не може надавати йому жодних переваг перед іншими особами на виділення спірної земельної ділянки, у позивача відсутні будь-які правовстановлюючі документи щодо права власності чи права користування спірною земельною ділянкою. Наміри ОСОБА_1 отримати ділянку для облаштування спортивного майданчика суперечать вимогам ст. 19 ЗК України. Скасуванням рішення Драгомирецької сільської ради від 22 жовтня 2009 року у частині відмови ОСОБА_1 у виділенні ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства по вулиці Нова в с. Драгомирчани зобов'язано розглянути його заяву, а не відновлено право його землекористування. Оскільки ОСОБА_1 не є власником спірного нерухомого майна, він не наділений повноваженнями для заявлення такої позовної вимоги в інтересах територіальної громади с. Драгомирчани, вимога про витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_3 і повернення земельної ділянки у власність територіальної громади до задоволення не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, кадастровий номер: 2625880901:01:002:0034, виданий ОСОБА_5 26 грудня 2012 року на підставі незаконних рішень Драгомирчанської сільської ради та скасувати державну реєстрацію даної земельної ділянки, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2414 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, кадастровий номер 2625880901:01:002:0034, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, 21 лютого 2013 року за №238, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2414 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, кадастровий номер 2625880901:01:002:0034, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 02 квітня 2013 року за №488, повернути земельну ділянку площею 0,2414 га по вул. Нова в урочище Руда с. Драгомирчани, кадастровий номер 2625880901:01:002:0034 з власності ОСОБА_3 у власність територіальної громади с. Драгомирчани.

Зазначає, що в оскаржуваному рішенні Тисменицького районного суду не викладено обґрунтувань Тисменицької місцевої прокуратури щодо інтересів держави як підстави для звернення до суду з позовом. В даному випадку інтереси держави фактично збігаються із інтересами територіальної громади с. Драгомирчани, від імені якої управління та розпорядження належним їй комунальним майном (у т.ч. землями громади) здійснює Драгомирчанська сільська рада, якою протягом 11 місяців не вживалися жодні заходи цивільно-правового характеру щодо визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки у комунальну власність, у зв'язку із чим прокурором подано позов виключно в інтересах Драгомирчанської сільської ради.

Щодо визнання недійсним державного акту, Верховний Суд України у постанові від 22 травня 2013 року у справі №6-33 цс 13 зробив правовий висновок, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку. Це право посвідчене Державним актом і є похідним від відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки. Таким чином, Державний акт на право власності не може бути чинним, враховуючи той факт, що рішення, на основі якого він виданий, скасоване.

Звернення прокурора до суду у даному випадку спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула із її власності незаконно.

Принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, в тому числі і земельних ділянок на користь держави, якщо майно вибуло із приватної власності держави в незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави в право на мирне володіння майном. Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яке виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Суд узаконив рішенням набуття у власність земельної ділянки на підставі визнаних судом протиправними та скасованих рішень Драгомирчанської сільської ради про видачу дозволу ОСОБА_5 на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передання у власність даної земельної ділянки та видачу Державного акту, що суперечить загальним принципам судочинства в Україні та Конституції України.

Суд в оскаржуваному рішенні зосередив увагу на праві ОСОБА_1 на одержання безоплатно у власність спірної земельної ділянки замість того, щоб досліджувати обставини, які стосуються предмета спору, не зазначив, що ОСОБА_5 передчасно оформив Державний акт на право власності на земельну ділянку по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, кадастровий номер: 2625880901:01:002:0034, виданий 26 грудня 2012 року на підставі незаконних рішень Драгомирчанської сільської ради, адже касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України на незаконну постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року ОСОБА_1 було подано 03 грудня 2012 року, про що ОСОБА_5 було відомо.

Суд не врахував, що неодноразово заявляв у судових засіданнях та у відповіді на відзив, що питання про одержання безоплатно у власність спірної та інших земельних ділянок не є предметом даного спору, а оцінку правомірності діям сільської ради у відмові виділення земельної ділянки та у наданні переваги у виділенні цієї ділянки ОСОБА_5 надано Львівським апеляційним адміністративним судом у постанові від 04 вересня 2012 року, яка залишена без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року.

Крім цього, очевидним є те, що грошова оцінка земельної ділянки, яка була продана спочатку ОСОБА_6, а потім останнім ОСОБА_3, батьки якої разом з ОСОБА_5 є співвласниками ТзОВ Дім і компанія , значно занижена. Вважає, що договори потрібні були для того, щоб створити формальну видимість добросовісного набувача.

Крім цього, дана земельна ділянка розміщена під повітряною лінією електропередачі напругою 35 кВ, яка належить ПАТ Прикарпаттяоблененерго , що підтверджується викопіюванням із генерального плану забудови с. Драгомирчани. Проте незважаючи на наявність очевидних обмежень у використанні земельної ділянки через наявність охоронних зон електричних мереж, при здійсненні приватизації даної земельної ділянки між ПАТ Прикарпаттяобленерго та ОСОБА_5 не було укладено договору сервітуту, а державним кадастровим реєстратором не було внесено відомостей до Державного земельного кадастру про обмеження у використанні цієї земельної ділянки та про межі частини земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту. Таким чином, ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку площею 0, 2414 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, кадастровий номер 2625880901:01:002:0034 не тільки на підставі незаконних рішень Драгомирчанської сільської ради, а і з порушенням порядку реєстрації даної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

На дане рішення також подав апеляційну скаргу перший заступник прокурора Івано-Франківської області, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову прокуратури. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та у зв'язку з порушенням норм процесуального права і неправильного застосування судом норм матеріального права.

У спірних правовідносинах Драгомирчанська сільська рада є органом, уповноваженим на здійснення контролю за дотриманням інтересів держави та територіальної громади в частині розпорядження майном територіальної громади. В даному випадку звернення прокурора до суду з позовною заявою спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значущого питання щодо належного розпорядження майном територіальної громади. Державний акт на право власності на землю не може бути чинним, враховуючи той факт, що рішення, на основі якого він виданий, скасоване. Оскільки державний акт серії ЯМ №749567 площею 0,2414 га, виданий 26 грудня 2012 року ОСОБА_5 на підставі рішення Драгомирчанської сільської ради від 02 вересня 2010 року, яке скасоване судом, є достатні підстави вимагати визнання його недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню безпосередньому власнику, чиї майнові інтереси порушено, тобто Драгомирчанській сільській раді. Крім цього, як вбачається з тексту державного акту, виданого ОСОБА_5 за №446, сесією даної сільської ради 02 вересня 2010 року прийнято рішення, яке зовсім не стосується питання передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,2414 га в урочищі Руда . Таким чином, у відповідача ОСОБА_5 відсутні правові підстави набуття права власності на вказану земельну ділянку, що підтверджується вимогами ст. ст. 116, 125, 155 ЗК України.

Незаконне вибуття землі із комунальної власності без достатньої правової підстави відповідає критеріям, затвердженим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст відзивів на апеляційні скарги

В.о. начальника управління Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подав відзив на апеляційну скаргу, зазначивши, що при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

ОСОБА_3 теж скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, зазначивши, що прокуратура не надала належного обґрунтування інтересів держави як підстави для звернення до суду з позовом, натомість прослідковується захист інтересів ОСОБА_1, що є неприпустимим з огляду на те, що він не відноситься до категорії осіб, які вправі користуватися таким видом правового захисту зі сторони прокуратури. Крім цього, ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного ним правочину, а також не є власником чи повноважним користувачем спірної земельної ділянки, його позов про визнання державного акту, договорів купівлі-продажу недійсними та повернення земельної ділянки до власності територіальної громади не підлягає до задоволення. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року №395 вирішено ОСОБА_5 надати дозвіл на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га в урочищі Руда . Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 02 вересня 2010 року №446 ОСОБА_5 затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га в урочищі Руда , передати у власність земельну ділянку та видати Державний акт (а.с.7, 10).

На підставі рішення органу місцевого самоврядування від 02 вересня 2010 року відповідач ОСОБА_5 26 грудня 2012 року отримав Державний акт серії ЯМ № 749567 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області (а.с.174 т.2).

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 23 грудня 2003 року №139 передано безоплатно у власність ОСОБА_1 0,12 га для ведення особистого селянського господарства та рішенням Драгомирчанської сільської ради від 26 березня 2004 року вирішено видати Державний акт на право власності на землю (а.с. 58, т.3).

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 16 грудня 2004 року дано ОСОБА_1 дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження на відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,30 га для облаштування дитячого спортивно-відпочинкового майданчика (а.с. 59, т.3).

Згідно рішення Драгомирчанської сільської ради від 04 вересня 2009 року №387 надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства для передачі у власність площею 0,12 га по вул. Нова в с. Драгомирчани Тисменицького району Івано-Франківської області.

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 11 грудня 2015 року погоджено уточнення площі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка передається у власність згідно рішення сесії від 04 вересня 2009 року №387 загальною площею 0, 1602 га ОСОБА_1 (а.с. 61, т.3).

Позивач ОСОБА_1 у засіданні апеляційного суду підтвердив, що земельні ділянки, які передавались йому у власність для ведення особистого селянського господарства, рішеннями ради від 23 грудня 2003 року №139 площею 0,12 га, від 04 вересня 2009 року №387 площею 0,12 га, від 11 грудня 2015 року після погодження уточнення площі 0, 1602 га по вул. Нова в с. Драгомирчани Тисменицького району Івано-Франківської області є однією і тою ж ділянкою біля його домоволодіння, а спірна ділянка, яка рішенням Драгомирчанської сільської ради від 16 грудня 2004 року орієнтовною площею 0,30 га, надавалась для облаштування дитячого спортивно-відпочинкового майданчика і знаходиться у кінці вулиці, яка фактично і на даний час використовується всіма жителями села для спорту та відпочинку.

Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_7 у виділенні земельної ділянки площею 0,25 га, з яких 0,12 га для ведення садівництва, 0,13 га для ведення особистого селянського господарства; рішення від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства; рішення ради від 22 жовтня 2009 року про видачу ОСОБА_5 дозволу на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га та рішення ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га, передачу земельної ділянки у власність та видачу державного акту; зобов'язання повторно розглянути заяви про виділення земельної ділянки.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року скасовано постанову Тисменицького районного суду від 23 червня 2011 року, визнано протиправним та скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_7 та ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани; визнано протиправним та скасовано рішення ради від 22 жовтня 2009 року про видачу ОСОБА_5 дозволу на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани; визнано протиправним та скасовано рішення ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, передачу земельної ділянки у власність та видачу державного акту; зобов'язано Драгомирчанську сільську раду в місячний строк розглянути заяви позивачів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року заяву ОСОБА_5 задоволено, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року скасовано, а постанову Тисменицького районного суду від 23 червня 2011 року залишено без змін.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 лютого 2013 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 по реєстру № 238, спірна земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області відчужена ОСОБА_6

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 квітня 2013 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 по реєстру № 488, власником спірної земельної ділянки площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області стала відповідач ОСОБА_3 (т.2, а.с.141-142). Право власності останньої на спірну земельну ділянку 02 квітня 2013 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідною інформаційною довідкою (т.2, а.с.131).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року (т.2, а.с.10-12).

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 30 травня 2014 року №303-16/2014 ОСОБА_1 відмовлено у виділенні земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 0, 25 га в урочищі Руда у зв'язку з тим, що дана ділянка передана у приватну власність. Відмовлено ОСОБА_7 у виділенні земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 0, 12 га та 0,13 га для ведення садівництва в урочищі Руда у зв'язку з тим, що дана ділянка передана у приватну власність (а.с.14, зворот, т.2).

Позиція суду апеляційної інстанції

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вислухавши апелянта, який вимоги апеляційної скарги підтримав, представника відповідача, яка вимоги скарги заперечила, представника прокуратури, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення цих статей ґрунтуються на нормах Конституції України про обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, захист прав і свобод людини і громадянина судом.

Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1, то колегія суддів вважає рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України.

Як правило, власник чи землекористувач може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Тому, враховуючи вимоги вищезазначених нормативних актів, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що необхідним елементом для правильного вирішення даного спору було з'ясування, чи не порушено право чи інтерес позивача ОСОБА_1 або сільської ради, необхідності захисту земельних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Навіть якщо позивач вказує, що право власності відповідачем ОСОБА_5 набуто за формальними ознаками, має тільки вигляд законного, юридичне оформлення права власності відбулось внаслідок скасування рішення апеляційного суду, яке пізніше відновило свою дію, не звільняє позивача від обов'язку доводити наявність права на користування спірною земельною ділянкою чи набуття її у власність.

Встановлено, що постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_7 у виділенні земельної ділянки площею 0,25 га, з яких 0,12 га для ведення садівництва, 0,13 га для ведення особистого селянського господарства; рішення від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства; рішення ради від 22 жовтня 2009 року про видачу ОСОБА_5 дозволу на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га та рішення ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га, передачу земельної ділянки у власність та видачу державного акту; зобов'язання повторно розглянути заяви про виділення земельної ділянки.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року скасовано постанову Тисменицького районного суду від 23 червня 2011 року, визнано протиправним та скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_7 та ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани; визнано протиправним та скасовано рішення ради від 22.10.2009 р. про видачу ОСОБА_5 дозволу на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани; визнано протиправним та скасовано рішення ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, передачу земельної ділянки у власність та видачу державного акту; зобов'язано Драгомирчанську сільську раду в місячний строк розглянути заяви позивачів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року заяву ОСОБА_5 задоволено, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року скасовано, а постанову Тисменицького районного суду від 23 червня 2011 року залишено без змін.

Відповідно до ч.5 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не допускається при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, якій такі обставини були встановлені.

Згідно ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи зазначені норми ЦПК України, і не порушуючи принципу права на справедливий судовий розгляд та правової визначеності взяв до уваги, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року, яке набрало законної сили у справі за позовами ОСОБА_7, ОСОБА_1 до Драгомирчанської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання до вчинення дій встановлено, що рішення Драгомирчанської сільської ради щодо вирішення заяви ОСОБА_1 про відмову у передачі спірної ділянки, яка вирішувалась разом із заявою ОСОБА_5 про надання земельної ділянки у власність, не відповідають вимогам закону, оскільки прийняте без належного обґрунтування відмови та розгляд заяв про виділення земельної ділянки проводився у закритому пленарному засіданні, що є порушенням вимог ч.16 ст. 46 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , згідно якої сесія ради проводиться гласно. Суд також вважав, що у зв'язку із порушенням порядку вирішення заяви ОСОБА_1 підлягають також і скасуванню рішення ради про надання у власність цієї земельної ділянки і ОСОБА_5

Суд у цьому ж рішенні також встановив, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання Драгомирчанську сільську раду прийняти законне рішення, оскільки право позивача не порушено, тому відмовив у задоволенні вимоги про виділення йому спірної земельної ділянки .

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 30 травня 2014 року №303-16/2014 ОСОБА_1, яке приймалось на виконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року, відмовлено у виділенні земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 0, 25 га в урочищі Руда у зв'язку з тим, що дана ділянка передана у приватну власність і зазначене рішення позивачем не оскаржувалось.

Зазначені обставини ще раз підтверджують необхідність встановлення порушення прав чи інтересів позивача ОСОБА_1 на спірну ділянку, чи існування реальної небезпеки такого порушення, тобто визначальним є те, чи порушено право ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, яка була передана у власність ОСОБА_5

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 16 грудня 2004 року дано ОСОБА_1 дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження на відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,30 га для облаштування дитячого спортивно-відпочинкового майданчика і саме ця ділянка на даний час є спірною. Позивач визнав той факт, що втратив право на реалізацію цього рішення, тому й знову звернувся до сільської ради про передачу йому цієї ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0, 25 га в урочищі Руда .

Судом з'ясовано, що позивач ОСОБА_1 за рішеннями ради від 23 грудня 2003 року №139, від 04 вересня 2009 року №387, від 11 грудня 2015 року після погодження уточнення площі отримав у власність для ведення особистого селянського господарства 0, 1602 га по вул. Нова в с. Драгомирчани Тисменицького району Івано-Франківської області біля його домоволодіння, тобто використав своє право на приватизацію за цим цільовим призначенням.

У засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав свої висновки викладені у апеляційній скарзі у тій частині, що неодноразово заявляв у судових засіданнях та у відповіді на відзив, що питання про одержання безоплатно у власність спірної та інших земельних ділянок не є предметом даного спору, не бажав і не бажає отримувати цю земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки має у власності ділянку за цим цільовим призначенням, а діє виключно у інтересах територіальної громади для залишення ділянки у її власності з використанням як і раніше для жителів вулиці Нова. Як позивач ОСОБА_1, так і прокурор вважають, що Державний акт, виданий ОСОБА_5, підлягає визнанню недійсним у зв'язку з визнанням неправомірними та скасуванням рішень ради від 22 жовтня 2009 року про видачу ОСОБА_5 дозволу на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани та від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани, передачу земельної ділянки у власність та видачу Державного акту на підставі постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року, яка залишена без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року.

Колегія суддів вважає, що поряд з іншими обставинами, суд першої інстанції дав правильну оцінку тому факту, що на момент видачі ОСОБА_5 26 грудня 2012 року Державного акту на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани набрала чинності постанова Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2011 року, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_7 у виділенні земельної ділянки площею 0,25 га, з яких 0,12 га для ведення садівництва, 0,13 га для ведення особистого селянського господарства; рішення від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства; рішення ради від 22 жовтня 2009 року про видачу ОСОБА_5 дозволу на вибір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га та рішення ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га, передачу земельної ділянки у власність та видачу державного акту; зобов'язання повторно розглянути заяви про виділення земельної ділянки на підставі постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року якою заяву ОСОБА_5 задоволено, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року скасовано, а постанову Тисменицького районного суду від 23 червня 2011 року залишено без змін.

Тільки 30 січня 2014 року Постановою Вищого адміністративного суду України скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року (т.2, а.с.10-12).

Тобто на час видачі ОСОБА_5 26 грудня 2012 року Державного акту на право власності на земельну ділянку для ведення ОСГ площею 0,2414 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани ділянка була вільною а рішення ради про передачу у власність чинними, тому передача у власність відповідала вимогам ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України.

Подальше відчуження земельної ділянки відбувалося на підставі укладених договорів купівлі-продажу, які ОСОБА_1 вважає такими, що порушують публічний порядок, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод мешканців територіальної громади с.Драгомирчани та самі договори є нікчемними, посилаючись на ст. 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою статті 152 ЗК України.

Колегія суддів керується тим, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Судом першої інстанції з'ясовано, що спірна земельна ділянка не вибувала з володіння власника - територіальної громади с. Драгомирчани - поза її волею, а цілком законно, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісних набувачів - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в порядку статті 388 ЦК України.

У даній справі позивачі за обома позовами повинні були доводити порушення, невизнання або оспорювання свого права власності відповідачами на земельну ділянку, і суд повинен встановити чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, у чому полягає таке порушення прав і якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого, суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції вважає, що позивачами за обома позовами не доведено існування порушення прав на користування, загрози порушення таких прав, які мають носити реальний характер у бути доведені у кожному конкретному випадку.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача за обома позовами у тому, що скасування рішень Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року про дозвіл ОСОБА_5 на вибір земельної ділянки для ведення селянського господарства площею 0,25 га по вул. Нова в урочищі Руда с. Драгомирчани та рішення цієї ж ради від 02 вересня 2010 року №448 про затвердження проекту землеустрою і передачу цієї земельної ділянки йому у власність на підставі постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року є автоматичною умовою для скасування Державного акту ОСОБА_5 та наступних договорів купівлі-продажу цієї ділянки, посилаючись на висновки Верховного Суду України у подібних правовідносинах у зв'язку з чим порушено принципи судочинства.

По-перше, у перелічених постановах касаційної інстанції обставини справи були іншими, ніж у даній справі. По-друге, у перелічених апелянтами постановами касаційної інстанції мова йде про захист законних землекористувачів, які мають право на поновлення порушених прав відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України та ст.ст. 116-118, 152 ЗК України.

Однак, у даній справі не встановлено, що законні права або інтереси чи реальна небезпека такого порушення дійсно мала місце. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року не встановлено, що права позивача ОСОБА_1 на землекористування порушені. Не доведено позивачами за обома позовами у даній справі і порушення прав ОСОБА_1 при вирішенні надання йому земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства чи порядку вирішення цього питання радою в інтересах територіальної громади села. За висновками позиції касаційної інстанції, на які посилались апелянти, також наголошується необхідність перевірки законності рішення органу місцевого самоврядування при розгляді позову про визнання недійсними Державних актів на землю. За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах , не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або законність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки ні попереднім рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року, ні у даній справі незаконність набуття права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0, 2414 га в урочищі Руда с. Драгомирчани не встановлена, позовні вимоги за обома позовами є необґрунтованими.

Позивачі за обома позовами безпідставно вважають, що Державний акт, виданий ОСОБА_5 неправомірно також у зв'язку із тим, що сесією даної сільської ради 02 вересня 2010 року прийнято рішення, яке зовсім не стосується питання передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,2414 га в урочищі Руда . При розгляді судами справ у адміністративному порядку вже встановлено, що сесія Драгомирчанської сільської ради 02 вересня 2010 року затверджувала проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 по вул. Нова в урочищі Руда в с. Драгомирчани ОСОБА_5, що підтверджено також протоколом засідання сесії ради на а.с. 8-9, т.1. Відображено також у зазначеному протоколі і результати голосування по даному питанню. Зазначення у протоколі з цього питання іншого номеру рішення №450 зовсім не впливає на волевиявлення ради про передачу у власність ділянки саме ОСОБА_5 Цих обставин не заперечили у судовому засіданні і позивачі. Вони самі вважають, що невідповідність номера рішення не суперечить фактичній передачі земельної ділянки радою саме відповідачу ОСОБА_5

Однак, відмовляючи в задоволенні позову прокуратури Тисменицького району з тих підстав, що позов нею заявлено з підстав не інтересів держави в особі сільської ради, а тільки в інтересах ОСОБА_1, зроблено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення у цій частині з ухваленням нового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор при зверненні з позовом посилався на те, що законність рішення щодо розпорядження спірною земельною ділянкою перевірялась судом у порядку адміністративного судочинства при розгляді справи, де відповідачем виступала Драгомирчанська сільська рада, в той же час одночасно порушені інтереси Драгомирчанської сільської ради, у власність якої має бути повернута спірна земельна ділянка, вона не може виступати одночасно позивачем та відповідачем у даному позові, прокуратура Івано-Франківської області у цьому випадку набуває статусу позивача.

Колегія суддів вважає, що прокуратура належним чином у позовній заяві обґрунтувала підстави для звернення з позовом, а тому висновок суду першої інстанції щодо неналежного обґрунтування інтересів держави є помилковим.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України таким документом є державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Із системного аналізу норм ЗК України вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 346 ЦК України право власності особи припиняється на майно, яке за законом не може належати цій особі.

ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Драгомирчанської сільської ради від 02 вересня 2010 року.

Колегія суддів вважає, що суд правильно вирішуючи спір у даній справі застосував принцип пропорційності.

Оскільки особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, колегія суддів вважає, що протиправної поведінки набувача земельної ділянки ОСОБА_5 не встановлено та підстав для повернення земельної ділянки немає, судом першої інстанції дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Згідно ч.4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув обидва позови згідно принципів і критеріїв правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу та судом дотримано принцип пропорційності при вирішенні спору.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права і рішення у цій частині необхідно залишити без змін. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити частково та рішення в цій частині скасувати, ухваливши нове про відмову у задоволенні позову за необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року в частині відмови в позові прокуратури Тисменицького району, правонаступником якої є Тисменицька місцева прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання недійсним державного акту на право власності на землю скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову прокуратури Тисменицького району, правонаступником якої є Тисменицька місцева прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання недійсним державного акту на право власності на землю відмовити за недоведеністю.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 26 квітня 2019 року.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_10