Постанова

від 01.04.2020 по справі 352/2778/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 352/2778/14

провадження № 61-10719св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В.О.,

суддів: Жданової В.С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В.М., Карпенко С.О., Тітова М.Ю.,

учасники справи:

позивач - прокуратура Тисменицького району, правонаступником якої є Тисменицька місцева прокуратура Івано-Франківської області, в інтересах держави в особі Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області,

позивач за іншим позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа: головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області,

треті особи за іншим позовом: Драгомирчанська сільська рада, Тисменицька місцева прокуратура, правонаступником якої є Тисменицька місцева прокуратура Івано-Франківської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року в складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Маткісьвкого Р.Й., Василишин Л.В., Максюти І.О. та касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Маткісьвкого Р.Й., Василишин Л.В., Максюти І.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року прокуратура Тисменицького району звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, в якому просила визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 26 грудня 2012 року серії ЯМ № 749567, виданий на ім`я ОСОБА_2 , для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034.

Позов мотивовано тим, що Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 02 вересня 2010 рокупро передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, на підставі якого отриманий вказаний державний акт. Враховуючи зазначене, вважає, що державний акт слід визнати недійсним, а земельна ділянка має бути повернута в комунальну власність.

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Драгомирчанська сільська рада, Тисменицька місцева прокуратура, в якому, з урахуванням змін та доповнень, просив: визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 26 грудня 2012 року серії ЯМ № 749567, виданий на ім`я ОСОБА_2 , для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 21 лютого 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 02 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 у власність територіальної громади с. Драгомирчани.

Позов мотивовано тим, що 25 травня 2009 року він звернувся до Драгомирчанської сільської ради із заявою про надання йому земельної ділянки, що по АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства, так як, згідно рішенням Драгомирчанської сільської ради № 208 від 16 грудня 2004 року йому надано дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження для відведення земельної цієї ж ділянки, для облаштування спортмайданчика.

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року йому відмовлено у виділенні вказаної земельної ділянки, а саму ділянку надано ОСОБА_2 .

Вказує, що Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року визнано протиправним та скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року в частині відмови ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки, площею 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 та в частині надання дозволу ОСОБА_2 на вибір земельної ділянки, скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою та передачу у власність даної земельної ділянки, а Драгомирчанську сільську раду зобов`язано розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання спірної земельної ділянки.

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 30 травня 2014 року ОСОБА_1 повторно відмовлено у виділенні спірної земельної ділянки у зв`язку із тим, що вона передана у приватну власність ОСОБА_2 .

Вважає, що визнання недійсними рішень Драгомирчанської сільської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 є підставою для визнання недійсним оспорюваного державного акта, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсними правочинів щодо її відчуження, повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді с. Драгомирчани.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог прокуратури Тисменицького району та ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимогпрокуратури Тисменицького району, виходив з того, що прокуратура належним чином не обґрунтувала порушення інтересів держави як підстави для звернення до суду з даним позовом, а сам позов суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5 суд зазначив, що рішенням Драгомирчанської сільської ради № 303-16/2014 від 30 травня 2014 року ОСОБА_1 повторно відмовлено у виділенні спірної земельної ділянки, дане рішення ним не оспорювалося. Вказано, що ОСОБА_1 не наділений повноваженнями заявляти позовні вимоги в інтересах територіальної громади с. Драгомирчани.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області задоволено частково.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог прокуратури Тисменицького району скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні вимог за недоведеністю. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, виходив з того, що прокуратурою Тисменицького району у позовній заяві належним чином обґрунтовано підстави для звернення до суду, а тому висновок суду першої інстанції щодо неналежного обґрунтування інтересів держави є помилковим.

Підставою відмови в позові вказано, щопозивачами не доведено незаконність набуття права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Апеляційний суд, залишаючи в решті рішення місцевого суду без змін, погодився з його висновками щодо відсутності фактичного порушення прав ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся з даним позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2019 року ОСОБА_1 та перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернулись до Верховного Суду із касаційними скаргами.

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року лише в частині його позовних вимог та ухвалити нове рішення про їх задоволення.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку на підставі рішення сільської ради, яке згодом було скасовано. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби та повернення земельної ділянки до комунальної власності.

ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги обох позивачів.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_2 неправомірно отримав спірну земельну ділянку та в подальшому незаконно її відчужив. Суди, вказуючи на відсутність порушення його прав, не звернули уваги на те, що громада села Драгомирчани Тисменицького району Івано-Франківської області уповноважила його представляти їх інтереси. Зазначає, що спірна земельна ділянка становить значний суспільний інтерес для громади села Драгомирчани.

Крім того, дана земельна ділянка розміщена під повітряною лінією електропередачі, яка належить ПАТ Прикарпаттяоблененерго , охоронних зон електричних мереж, при здійсненні приватизації даної земельної ділянки між ПАТ Прикарпаттяобленерго та ОСОБА_2 не було укладено договору сервітуту, а державним кадастровим реєстратором не було внесено відомостей до Державного земельного кадастру про обмеження у використанні цієї земельної ділянки та про межі частини земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту.

Вказує, що ухвалою Тисменицького районного суду Івана-Франківської області від 20 лютого 2015 року накладено арешт на спірну земельну ділянку, проте всупереч судовому рішенню про накладення арешту ОСОБА_3 розділила дану земельну ділянку на дві земельні ділянки.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У вересні 2019 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому остання просить касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що доводи скарг зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів, які вже були оцінені судом першої та апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалами Верховного Суду від 27 червня та 03 липня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 рокузупинена дія постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У липні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2019 року справу за позовом Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Драгомирчанська сільська рада, Тисменецька місцева прокуратура Івано-Франківської області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки у власність, призначена до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга першого заступника прокурора Івано-Франківської області підлягає частковому задоволенню, тоді як, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід зашити без задоволення, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року ОСОБА_1 відмовлено у виділенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 02 вересня 2010 року № 446 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в урочищі Руда для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га передано вказану земельну ділянку у його власність, видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

На підставі вказаного рішення сільської ради ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯМ № 749567 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда , Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.

Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, про скасування рішення ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, передачу земельної ділянки у власність та видачу державного акту.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року постанову Тисменицького районного суду від 23 червня 2011 року скасовано, визнано протиправним та скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 22 жовтня 2009 року про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; визнано протиправним та скасовано рішення ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, передачу земельної ділянки у власність та видачу державного акту; зобов`язано Драгомирчанську сільську раду в місячний строк розглянути заяву ОСОБА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 лютого 2013 року, що укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , спірна земельна ділянка відчужена ОСОБА_4

02 квітня 2013 року ОСОБА_4 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_3 .

Рішенням Драгомирчанської сільської ради від 30 травня 2014 року № 303-16/2014 ОСОБА_1 повторно відмовлено у виділенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,25 га для особистого селянського господарства.

ОСОБА_1 вказане рішення Драгомирчанської сільської ради не оскаржував.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду, виходив з того, що прокуратура Тисменицького району у позовній заяві належним чином обґрунтувала підстави для звернення з позовом в інтересах держави.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з вказаним висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина третя статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

У справі, що переглядається, прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що законність рішення щодо розпорядження спірною земельною ділянкою перевірялася судом в порядку адміністративного судочинства при розгляді справи, де відповідачем виступала Драгомирчанська сільська рада, в той же час порушенні інтереси Драгомирчанської сільської ради, у власність якої має бути повернута спірна земельна ділянка, вона не може виступати одночасно позивачем та відповідачем у даному позові. Пред`явлення даного позову обумовлена необхідністю захисту інтересів держави.

Таким чином, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру , частини четвертої статті 56 ЦПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову прокуратури Тисменицького району, помилково прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог, не врахувавши преюдиційне значення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року, якою визнано протиправним та скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 02 вересня 2010 року про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, передачу земельної ділянки у його власність та видачу державного акта.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно частини 1 статті 155 ЗК України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Отже, оскільки первинні підстави вибуття спірної земельної ділянки із володіння Драгомирчанської сільської ради вже скасовані, то для вирішення питання щодо повернення зазначеної ділянки в комунальну власністьоспорювання державного акта не є ефективним способом захисту права власника.

Зазначене повністю узгоджується з викладеними висновками в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року по справі №367/2022/15-ц.

З огляду на викладене вище в сукупності, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в частині вирішення позовних вимог прокуратури Тисменицького району підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позові з інших підстав.

З приводу вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , то суди відмовляючи в їх задоволенні, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що рішенням Драгомирчанської сільської ради від 30 травня 2014 року №303-16/2014 йому повторно відмовлено у виділенні земельної ділянки, обґрунтовано прийшли до висновку про відсутність порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувсядо суду з даним позовом.

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, щогромада села Драгомирчани, Тисменицького району Івано-Франківської області уповноважила його представляти їх інтереси, є необґрунтованими, оскільки відповідно до положень статті 58 ЦПК України ОСОБА_1 не наділений правом здійснювати представництво інтересів вказаної територіальної громади.

Посилання відносно того, що ОСОБА_3 , всупереч судовому рішенню про накладення арешту, здійснила поділ спірної земельної ділянки, не впливають на правильність вирішення даного спору.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 також не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у оскаржуваних мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене вище в сукупності, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог прокуратури Тисменицького району підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

В іншій частині судові рішення суду першої та другої інстанції відповідно до положень статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) слід залишити без змін.

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року зупинена дія постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення в частині, що залишена касаційним судом без змін, підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Згідно підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову прокуратури Тисменицького району відмовлено, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог прокуратури Тисменицького району, правонаступником якої є Тисменицька місцева прокуратура Івано-Франківської області, скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову прокуратури Тисменицького району, правонаступником якої є Тисменицька місцева прокуратура Івано-Франківської області, в інтересах держави в особі Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Драгомирчанська сільська рада, Тисменецька місцева прокуратура Івано-Франківської області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки у власність залишити без змін.

Поновити дію постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року в частині, що залишена касаційним судом без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов