Постанова

від 24.04.2019 по справі 905/3274/16

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2019 р. Справа №905/3274/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В. , суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі судового засідання Шило А.М.,

за участю представників:

апелянт - ОСОБА_1, посв. №ХК №0345 від 22.12.12017, дов. б/н, б/д,

стягувача - ОСОБА_2, посв. адв. №КВ5323 від 21.02.2017, дов. №14/04-12-2018 від 14.12.2018,

боржника - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх.№864Д/1 від 19.03.2019) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 28.02.2019 (м. Харків, суддя Величко Н.В., повний текст ухвали складено 01.03.2019) у справі №905/3274/16,

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Активлізинг , м. Київ,

на бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ, у виконавчому провадженні №56041258,

стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю Активлізинг , м. Київ,

боржник: Державне підприємство Антрацит , м. Дружківка, Донецька обл.,

про стягнення 363926252,45 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Донецької області у справі №905/3274/16 від 06.02.2017 здійснено заміну сторони (позивача) у справі з Товариства з обмеженою відповідальністю Газенерголізинг (36020, Полтавська область, м. Полтава, вул. Паризької Комуни, 36А, код ЄДРПОУ 35840240) на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю АКТИВЛІЗИНГ (03040, м. Київ, пр. Голосіївський, 70, код ЄДРПОУ 40992622); позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати лізингових платежів в розмірі 220843757,50 грн., 3% річних в розмірі 11175100,41грн., інфляційні втрати в розмірі 86838442,09 грн., пеню в розмірі 44862692,58 грн., судовий збір в розмірі 206259,87 грн. В іншій частині позову відмовлено.

На виконання вказаного рішення, 24.02.2017 Господарським судом Донецької області виданий відповідний наказ.

До канцелярії суду надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Активлізинг на бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх.суду №3640/19 від 19.02.2019), в якій скаржник просить:

- визнати незаконною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області від 24.02.2017;

- зобов'язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області від 24.02.2017;

- зобов'язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання положень ч.1 ст. 345 ГПК України повідомити суд і ТОВ Активлізинг про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду даної скарги не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Скарга мотивована тим, що наказ Господарського суду Донецької області від 24.02.2017 у справі №905/3274/16 було пред'явлено до примусового виконання та 13.04.2018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3Г (далі - ВПВР ДДВС МУЮ) відкрито виконавче провадження №56041258, однак, попри тривалий час здійснення виконавчого провадження (більше десяти місяців) заборгованість ДП Антрацит перед ТОВ Активлізинг так і не була погашена. Скаржник звертався до начальника ВПВР ДДВС МУЮ з клопотанням про подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування коштів заявнику відповідно до ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , але отримав відмову, викладену у листі від 15.01.2019 № 56041258/7-20.1, незгода з якою стала підставою для звернення до суду з цією скаргою.

На підтвердження доводів, викладених у скарзі, надано суду: постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2018 ВП№56041258, клопотання від 03.12.2018 з доказами направлення начальнику ВПВР ДДВС МУЮ, лист-відповідь від 15.01.2019 №56041258/7-20.1 з копією поштового конверту, роздруківку відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, судову практику з розгляду подібних справ, які долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.02.2019 скаргу задоволено. Визнано незаконною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, - документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю Активлізинг коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області №905/3274/16 від 24.02.2017 на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 06.02.2017 у справі №905/3274/16. Зобов'язано начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю Активлізинг коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області №905/3274/16 від 24.02.2017 на виконання рішення господарського суду Донецької області від 06.02.2017 у справі №905/3274/16. Зобов'язано начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання положень ч.1 ст.345 ГПК України повідомити суд і Товариство з обмеженою відповідальністю Активлізинг про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду даної скарги не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 28.02.2019 у справі №905/3274/16 та прийняти нову, якою у задоволенні скарги на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - відмовити в повному обсязі; справу розглянути за участю апелянта; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування своєї позиції по справі, апелянт зазначає, що підстави для передачі пакету документів до органів казначейської служби для виконання рішення суду за рахунок бюджетних коштів відсутні, а такі доводи стягувача є передчасними. Апелянт вважає, що норми ч.2 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , на які посилається стягувач у своїй скарзі, не можуть бути застосовані в даному випадку на стадії та у стані розшуку майна боржника та при його наявності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 23.04.2019; призначено справу до розгляду на 24.04.2019.

Від ТОВ Активлізинг надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4175 від 23.04.2019), в якому просить ухвалу Господарського суду Донецької області від 28.02.2019 у справі №905/3274/16 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Стягувач звертає увагу на те, що сплив шестимісячного строку з моменту відкриття виконавчого провадження є самостійною та безумовною підставою для виконання рішення суду відповідно до Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ; об'єднання виконавчих проваджень у зведене провадження не впливає на обов'язок начальника відділу ДВС звернутись до Казначейства; законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно ДП Антрацит , що виключає можливість виконання рішення суду за рахунок його активів.

В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 24.04.2019 представник боржника не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Копія ухвали апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду направлялась рекомендованим листом з повідомленням про вручення за належними адресами.

Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Копія ухвали про призначення справи до розгляду, направлена на адресу ДП Антрацит , зазначену як місцезнаходження товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду із відміткою відсутній адресат .

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд апеляційної інстанції обмежений строками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, продовження вказаних строків чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи шляхом надіслання копій ухвал про призначення справи до розгляду на юридичні адреси учасників справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, а також положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 24.04.2019 представник апелянта вимоги скарги підтримав, просив задовольнити її в повному обсязі. Представник стягувача проти вимог скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом норм права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень ч.1 ст. 269 ГПК України встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, ВПВР ДДВС МУЮ 13.04.2018 відкрито виконавче провадження ВП №56041258 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №905/3274/16 від 24.02.2017.

Згідно інформації про стан виконавчого провадження за №56041258 в Автоматизованій системі виконавчого провадження (електронний ресурс: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) станом на 28.02.2019, значиться, що 05.12.2018 ВПВР ДДВС МУЮ винесена постанова про розшук майна боржника (згідно інформації Регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України за боржником зареєстровано транспортні засоби); 23.01.2019 винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №58179313 (номери виконавчих проваджень, які входять до складу зведеного виконавчого провадження: № 56041258, № 50963893, № 44220296).

Згідно до пункту 6 Положення Про автоматизовану систему виконавчого провадження , затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 05.08.2016 №2432/5 автоматизована система виконавчого провадження забезпечує автоматизацію технологічних процесів обробки інформації в органах державної виконавчої служби, у приватного виконавця, а саме: реєстрацію виконавчих дій, надання сторонам виконавчого провадження інформації про виконавче провадження; централізоване зберігання документів виконавчого провадження в електронному вигляді.

Отже, в Автоматизованій системі виконавчого провадження, чітко відображається інформація по номеру провадження.

03.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Активлізинг звернулось до начальника ВПВР ДДВС МУЮ з клопотанням щодо підготування та направлення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування ТОВ Активлізинг коштів відповідно до ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень на виконання наказу господарського суду Донецької області №905/3274/16 від 24.02.2017.

Листом від 15.01.2019 ВПВР ДДВС МУЮ відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання з посиланням на відсутність підстав для повернення виконавчого документа та повідомив, що за Державним підприємством Антрацит значиться належне на праві власності нерухоме майно, яке знаходиться у місті Антрацит, Луганська область, також запропоновано стягувачу з'явитись на прийом до державного виконавця для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

У справі, яка розглядається, заявлені вимоги стягувача (позивача по справі) про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця, у невиконанні вимог Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень щодо передачі виконавчого документа до органу Держказначейства для його виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; і зобов'язання державного виконавця подати до вказаного органу документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, стягуваних за рішенням суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Згідно з ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, - і за її межами.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції ).

У рішенні у справі Савіцький проти України , no. 38773/05, від 26.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26.04.2005, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19.02.2009).

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Іммобільяре Саффі проти Італії зазначено, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права.

У пілотному рішенні Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу №1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень (див. рішення у справі ОСОБА_4 проти України , від 15.10.2009, N 40450/04, п. 83-84). Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (там же, п. 85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі ОСОБА_4 проти України ).

Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов'язком держави.

Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.

Разом з тим, згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення зазначеної статті необхідно, з-поміж іншого, розуміти так, що органи державної влади, якими є і національні суди, здійснюючи передбачену законодавством діяльність, повинні не тільки не допускати порушення Конституції та законів України, а й здійснювати таку діяльність у визначених законодавством межах та у передбачений ним спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.

Таким чином, під час розгляду скарг на дії/бездіяльність державного виконавця, судам необхідно, серед іншого, перевіряти законність вчинення/невчинення останнім відповідних дій, тобто досліджувати діяльність державного виконавця на предмет її відповідності положенням законодавства.

В свою чергу, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, боржником у цій справі є Державне підприємство Антрацит , основним видом діяльності якого є добування кам'яного вугілля.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , за приписами п. 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження , крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Пунктом 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, визначено, що у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Отже, обов'язок органу ДВС здійснювати дії, передбачені ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, пов'язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).

Підстави, передбачені ч.2 та ч.3 ст.4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.03.2018 у справі №908/2671/13, від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14).

Також, колегія суддів зазначає, що вказаний Закон не передбачає ніяких обставин переривання/призупинення перебігу 6-місячного строку для виконання судового рішення про стягнення коштів із державного підприємства. Більше того, фраза але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті , що міститься в ч.З ст.4 Закону про гарантії, встановлює альтернативність двох самостійних умов для застосування Закону про гарантії:

сплив 6-місячного строку з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження;

встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувану у відповідності до п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження .

Отже, зважаючи, що постанова про відкриття ВП 56041258 була винесена 13.04.2018, вже починаючи з 14.10.2018 у зв'язку з невиконанням рішення суду у Начальника відділу ДВС виник обов'язок звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство) для переходу до процедури виконання рішення суду відповідно до Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду).

Тому, факт невиконання рішення суду понад шість місяців (а фактично - більше року) з моменту винесення постанови про відкриття ВП 56041258 є самостійною та безумовною підставою для виконання рішення суду за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, шляхом звернення Начальника відділу ДВС до Казначейства. Тобто, обов'язок Начальника відділу ДВС звернутися до Казначейства виникає незалежно від встановлення державним виконавцем підстав для повернення виконавчого документа стягувану, відповідно до п.2-4, 9 ч.1 ст.37 ЗУ Про виконавче провадження , якщо судове рішення не виконано на протязі шести місяців з моменту відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, твердження апелянта про неможливість звернення до Казначейства у зв'язку з не встановленням державним виконавцем наявності підстав для повернення виконавчого документа заявнику у відповідності до п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження - спростовується викладеними вище обставинами та їх обґрунтуванням.

Також слід вказати на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р визначено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до яких, зокрема, віднесено місто Антрацит Луганської області.

Колегія суддів зазначає, що місцезнаходження майна ДП Антрацит на тимчасово неконтрольованій території об'єктивно унеможливлює доступ державного виконавця до такого майна боржника та його опис. Крім того, сам факт реєстрації майна за боржником на тимчасово неконтрольованій території жодним чином не свідчить про реальне існування такого майна (не знищення) на даний час.

Також, неможливість звернення стягнення на майно Державного підприємства Антрацит прямо випливає з положень ст. 1 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна від 29.11.2001 №2864-III (з наступними змінами та доповненнями), якими встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Дія мораторію, встановлена частиною першою цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об'єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією Нафтогаз України та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, мають місце підстави для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2, 9 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження , що свідчить про наявність підстав для подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що мав повідомити в установленому порядку стягувача, як це передбачено ч.3 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

Відтак, з огляду на викладене, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Активлізинг на бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного провадження апелянтом не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Донецької області від 28.02.2019 у справі №905/3274/16 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 02 травня 2019 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя В.С. Хачатрян