Рішення

від 26.04.2019 по справі 826/1924/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2019 року № 826/1924/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ПД Лондрі Менеджмент доГоловного управління ДФС у м. Києві представники сторін:позивача - Ільяшов Б.М.; відповідача - Рогоза Д.В., Кучерявий О.В., ВСТАНОВИВ:

05.02.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю ПД Лондрі Менеджмент (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 8242615141 від 12.10.2017, № 8252615141 від 12.10.2017, № 8262615141 від 12.10.2017, № 0052551409 від 12.10.2017.

В якості підстав позову позивач посилався на порушення відповідачем при встановленні порушень у висновку акта перевірки за результатами перевірки позивача, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення, норм Податкового кодексу України. Зокрема, позивач зазначає, що 25.09.2017 в приміщенні ГУ ДФС у м. Києві отримав акт від 25.09.2017 № 392/26-15-14-01-03/39434118 Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ ПД Лондрі Менеджмент (код 39434118) податкового законодавства за період з 08.10.2014 по 31.12.2016, валютного за період з 08.10.2014 по 31.12.2016, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 08.10.2014 по 31.12.2016 (далі - акт); не погоджуючись з висновками, викладеними в акті, позивач подав заперечення на акт, проте, ГУ ДФС у м. Києві було прийнято рішення про залишення висновків акту без змін; 23.10.2017 позивач отримав засобами поштового зв'язку податкові повідомлення - рішення № 8242615141 від 12.10.2017, № 8252615141 від 12.10.2017, № 8262615141 від 12.10.2017, № 0052551409 від 12.10.2017; не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до ДФС України зі скаргою, за результатами розгляду якої було прийнято рішення залишити скаргу позивача без задоволення; згідно висновків акту перевіркою встановлено порушення п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку відповідача, занижено податок на додану вартість на суму 885 497,00 грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень у сумі 42 306,00 грн.; п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України в частині порушення граничних термінів сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6 635,00 грн., п. 2.8 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 в частині перевищення ліміту залишку готівкових коштів в касі підприємства на загальну суму 6 565,6 грн.; посадові особи органу ДФС посилаються на те, що для перевірки платник податків надав акти списання рушників, однак в актах відсутня інформація щодо причин списання товарів (рушників); перевіряючим не надано обґрунтування причин списання рушників, не надано накази керівника про проведення інвентаризації товарних запасів та затвердження складу комісії, протоколи інвентаризаційної комісії, відомості щодо проведення інвентаризацій, не надано накази керівника про списання товарів, не надано акти утилізації списаних товарів; проте, первинні документи, складені у зв'язку із здійсненням господарської діяльності ТОВ ПД Лондрі Менеджмент (акти списання рушників) містять всі передбачені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні обов'язкові реквізити; правовідносини щодо нарахування та сплати орендної плати регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України; для здійснення орендних платежів, як правило, складається акт виконаних робіт (послуг), який є підставою для розрахунків, та підписується посадовими особами орендодавця та орендаря; ТОВ ПД Лондрі Менеджемент складено у відповідності до вимог чинного законодавства всі акти наданих послуг щодо нарахування орендної плати, які своєчасно і в повному обсязі включено до складу доходів Товариства; для здійснення списання рушників достатньо одного наказу на рік і немає необхідності чи вимог законодавства видавати наказ під кожне списання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

12.02.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1924/18 та призначено її до розгляду в підготовче засідання на 26.03.2018.

15.03.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву про скасування податкових повідомлень - рішень. Відповідач не погоджується з позовними вимогами з наступних підстав. В акті перевірки вчинено записи, що позивач до перевірки надав картки рахунків 201 Сировина й матеріали за 2015 рік, 2016 рік, відповідно до яких встановлено списання рушників з кредиту бухгалтерського рахунку 201 Сировина й матеріали у дебет бухгалтерського рахунку 903 Собівартість реалізованих робіт і послуг ; у актах про списання рушників, які надав для перевірки позивач, відсутня інформація щодо причин списання товарів; оскільки при придбанні списаного товару був сформований податковий кредит, то відповідно до пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту; позивач в порушення пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України не нарахував податкові зобов'язання з податку на додану вартість в момент списання товару, що призвело до заниження податкових зобов'язань у жовтні 2015 року - у грудні 2016 року на загальну суму 927 803,00 грн. Також перевіркою встановлено наявність понадлімітних залишків готівки у касі на загальну суму 6 565,60 грн.; ліміт залишку готівки у касі на підприємстві не розраховувався та не встановлювався. Крім того, позивачем порушено граничний термін сплати грошових зобов'язань самостійно визначених у податковій декларації з податку на додану вартість у сумі 6 635 грн. за червень 2015 року згідно з податковою декларацією від 15.07.2015 № 9148090469 (граничний термін сплати 30.07.2015, фактично сплачено 07.08.2015).

26.03.2018 Окружний адміністративний суд м. Києва оголосив перерву у справі до 15.05.2018.

15.05.2018 Окружний адміністративний суд м. Києва оголосив перерву у справі до 12.06.2018.

12.06.2018 Окружний адміністративний суд м. Києва оголосив перерву у справі до 12.07.2018.

12.07.2018 Окружний адміністративний суд м. Києва оголосив перерву у справі до 31.07.2018.

31.07.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 21.08.2018.

21.08.2018 до Окружного адміністративного суду надійшло клопотання представників сторін про розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Зважаючи на заявлене клопотання, суд ухвалив адміністративну справу відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України розглядати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі ст. ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок платників податків за ІІІ квартал 2017 року, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві № 7300 від 02.08.2017, була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ ПД Лондрі Менеджмент з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.10.2014 по 31.12.2016, валютного законодавства за період з 08.10.2014 по 31.12.2016, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 08.10.2014 по 31.12.2016.

На підставі зазначеної перевірки оформлено Акт від 25.09.2017 № 392/26-15-14-01-03/39434118 Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ ПД Лондрі Менеджмент (код 39434118) податкового законодавства за період з 08.10.2014 по 31.12.2016, валютного за період з 08.10.2014 по 31.12.2016, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 08.10.2014 по 31.12.2016 (далі - акт).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 885 497,00 грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень у сумі 42 306,00 грн.; п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України в частині порушення граничних термінів сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6 635,00 грн., п. 2.8 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 в частині перевищення ліміту залишку готівкових коштів в касі підприємства на загальну суму 6 565,6 грн.

На підставі акту було винесено наступні податкові повідомлення - рішення: № 8242615141 від 12.10.2017, № 8252615141 від 12.10.2017, № 8262615141 від 12.10.2017, № 0052551409 від 12.10.2017.

Не погоджуючись із висновками, що були викладені в акті, та спірними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач реалізував своє право щодо адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень - рішень до ДФС України. Проте, рішенням ДФС України від 28.12.2017 № 32002/6/99-99-11-01-01-25 було залишено без змін спірні податкові повідомлення - рішення.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, не скасувавши їх у адміністративному порядку, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції станом на 20.11.2016) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції станом на 20.11.2016) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з ЄДРПОУ видами економічної діяльності позивача є наступні: 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, 77.29 прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку, 46.41 оптова торгівля текстильними товарами, 49.41 вантажний автомобільний транспорт, 81.21 загальне прибирання будинків, 96.01 прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем здавалися в оренду текстильні вироби, а саме рушники, а також надавалися послуги з їх прання, що узгоджується із видами діяльності позивача, а саме видами діяльності 77.29 прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку, 96.01 прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів.

За твердженнями відповідача, ТОВ ПД Лондрі Менеджмент було списано рушники з кредиту бухгалтерського рахунку 201 Сировина й матеріали у дебет бухгалтерського рахунку 903 Собівартість реалізованих робіт і послуг . На підтвердження списання рушників позивачем для перевірки було надано відповідачу відповідні акти списання, а саме: № 28 від 31.10.2015 на суму 670 039,25 грн., № 27 від 30.11.2015 на суму 682 223,10 грн., № 36 від 31.12.2015 на суму 472 165,15 грн., № 12 від 31.03.2016 на суму 797 694,80 грн., № 21 від 31.05.2016 на суму 96 215,35 грн., № 26 від 30.06.2016 на суму 376 324,35 грн., № 36 від 30.09.2016 на суму 826 168,50 грн., № 57 від 31.10.2016 на суму 100 000,75 грн., № 45 від 30.11.2016 на суму 303 093,75 грн., № 56 від 31.12.2016 на суму 265 621,95 грн., № 51 від 31.12.2016 на суму 49 464,90 грн. Проте, як зазначає відповідач, у зазначених актах відсутня інформація щодо причин списання товарів.

З аналізу норми пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції 2015-2016 років) вбачається, що платник податків зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання у разі списання товарів, якщо під час придбання або виготовлення таких товарів мало місце віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Проте, ані акт перевірки, ані інші зібрані у справі докази не містять жодних доказів щодо формування позивачем сум податкового кредиту по списаних товарах. Податкові накладні на придбання спірних товарів у матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, в суду є підстави вважати, що в ході перевірки контролюючий орган не встановив, а під час розгляду справи належними та допустимими доказами не довів факт придбання позивачем списаних товарів із ПДВ у складі їх ціни та включення його до складу податкового кредиту, що в свою чергу виключає нарахування податкових зобов'язань в разі списання таких товарів.

Отже, висновок ГУ ДФС у м. Києві про заниження податкових зобов'язань по операціях зі списання рушників не ґрунтується на відповідних доказах.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає висновки контролюючого органу про порушення позивачем пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України необґрунтованим та доходить висновку у відсутності правових підстав для донарахування податкових зобов'язань з ПДВ за операціями зі списання по бухгалтерському обліку позивача товарів на суму 885 497,00 грн., та штрафних санкцій у розмірі 221 374,00 грн. (25 % відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України).

До того ж, суд звертає увагу на той факт, що відповідно до пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України повинен мати місце факт використання товарів/послуг, необоротних активів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Проте, як встановлено судом, позивач використовує рушники для своєї господарської діяльності, яка полягає у наданні рушників в оренду та наданні послуг з прання таких рушників. Зазначене узгоджується із видами діяльності позивача.

Відповідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, всупереч наведеним процесуальним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності та обґрунтованості прийняття податкового повідомлення - рішення № 8242615141 від 12.10.2017 з урахуванням вимог встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України, зокрема, не довів і фактів використання спірних рушників у діяльності відмінній від господарської діяльності позивача та не надав жодних доказів щодо формування позивачем сум податкового кредиту по списаних рушниках.

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення - рішення № 8252615141 від 12.10.2017 варто зазначити наступне.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 200.1, 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Судом встановлено, що у пп. 3.1.2.1 акту перевірки відповідачем зазначено, що за період з 01.12.2014 по 31.12.2016 ТОВ ПД Лондрі Менеджмент задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 4 122 639 грн.

Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.12.2014 по 31.12.2016 встановлено їх заниження на загальну суму ПДВ 924 803 грн., в т.ч. у грудні 2016 року на суму 63 017 грн.

Відповідачем під час проведення перевірки було встановлено списання рушників з кредиту бухгалтерського рахунку 201 Сировина й матеріали у дебет бухгалтерського рахунку 903 Собівартість реалізованих робіт і послуг , а саме за грудень 2016 року: списання рушників 50*100 у кількості 1 609 штук на загальну суму 136 301,95 грн., списання рушників 70*140 у кількості 1 106 штук на загальну суму 178 784,9 грн.

Позивачем було визначено від'ємне значення з ПДВ шляхом формування різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду - ряд. 9 декларації (169 231,00 грн.), та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду - ряд. 17 декларації (211 537,00 грн.), що складає - 42 306,00 грн.

Відповідачем, при переконанні що позивачем занижено податкові зобов'язання за грудень 2016 року на суму 63 017,00 грн., визначено від'ємне значення з ПДВ шляхом формування різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду - ряд. 9 декларації (232 248,00 грн.), та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду - ряд. 17 декларації (211 537,00 грн.), що складає - 20 711,00 грн.

Відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції станом на 20.11.2016) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

З аналізу норми пп. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції 2015-2016 років) вбачається, що платник податків зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання у разі списання товарів, якщо під час придбання або виготовлення таких товарів мало місце віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Проте, як вже встановлювалося судом в рамках розгляду цієї справи, ані акт перевірки, ані інші зібрані у справі докази не містять жодних доказів щодо формування позивачем сум податкового кредиту по списаних товарах. Податкові накладні на придбання спірних товарів у матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, в суду є підстави вважати, що в ході перевірки контролюючий орган не встановив, а під час розгляду справи належними та допустимими доказами не довів факт придбання позивачем списаних товарів із ПДВ у складі їх ціни та включення його до складу податкового кредиту, що в свою чергу виключає нарахування податкових зобов'язань в разі списання таких товарів.

Саме тому, включення податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 63 017,00 у суму рядка 9 декларації № 9267657490 від 20.01.2017 є необґрунтованим.

Відповідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно та вірно обчислено суму від'ємного значення з ПДВ за грудень 2016 року, а тому податкове повідомлення - рішення № 8252615141 від 12.10.2017 підлягає скасуванню.

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення - рішення № 8262615141 від 12.10.2017 варто зазначити наступне.

Відповідно до п. п. 36.1, 36.2 ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (у редакції від 01.07.2015) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України (у редакції від 01.07.2015) податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Так, з огляду на зазначені норми Податкового кодексу України граничний строк подачі декларації за червень 2015 року № 9148090469 від 15.07.2015 відповідно до п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України припадав на 20.07.2015, а граничний строк сплати узгодженого податкового зобов'язання відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України - на 30.07.2015.

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України (у редакції від 01.07.2015) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.

Аналіз наведеної норми доводить, що об'єктом застосування штрафу є погашена сума податкового боргу, спосіб такого погашення значення не має (є це самостійна сплата чи примусове стягнення). Погашення податкового боргу за положеннями пп. 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

У межах спірних відносин відбулося погашення суми податкового боргу, а тому суд доходить до висновку, що відповідачем правомірно нарахована штрафна санкція на погашену суму податкового боргу у розмірі 663,50 грн., а відповідальність у вигляді штрафу не поставлена в залежність від способу та порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Аналогічна позиція висловлена і Верховним судом України в постанові від 13.02.2018 у справі № 808/2290/17 (провадження № К/9901/3879/17).

З матеріалів справи, зокрема акту перевірки, розрахунку штрафних санкцій доданого до податкового повідомлення - рішення, а також відзиву на позовну заяву, судом вбачається, що проведеною перевіркою податковим органом виявлено, що позивачем було проведено сплату по податковим зобов'язанням з податку на додану вартість з порушенням п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме із затримкою у 8 календарних днів.

Отже, перевіркою дотримання термінів сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2014 по 31.12.2016 вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України несвоєчасно було сплачено нараховану по декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року від 15.07.2015 № 9148090469 суму податку на додану вартість у сумі 6 635 грн.

З огляду на вищевикладене, податкове повідомлення - рішення № 8262615141 від 12.10.2017 є обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення - рішення № 0052551409 від 12.10.2017 варто зазначити наступне.

Відповідно п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

Як встановлено перевіркою, ліміт залишку готівкових коштів в касі підприємства не розраховувався та не встановлювався.

Відповідно п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Проведеною перевіркою встановлено факт перевищення ліміту залишку готівкових коштів в касі підприємства на загальну суму 6 565,6 грн., а саме: згідно записів касової книги 06.11.2015 відповідно до відомості на виплату заробітної плати № 24 видавалась готівка (заробітна плата) працівникам підприємства у розмірі 3 615,35 грн., яка не підтверджена підписами одержувачів; 22.12.2016 згідно видаткового касового ордеру № 73 від 22.12.2016 видавалися готівкові кошти у сумі 1 256,02 грн.; 21.12.2016 згідно видаткового касового ордеру № 72 від 21.12.2016 видавалися готівкові кошти у сумі 1 125,83 грн.; 01.11.2016 згідно видаткового касового ордеру № 61 від 01.11.2016 видавалися готівкові кошти у сумі 568,40 грн., які не підтверджені підписами одержувачів. У зв'язку з чим зазначені суми не приймаються для виведення залишку готівки в касі.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України № 436/95 від 12.06.1995 Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки у разі перевищення суб'єктами господарювання встановлених лімітів залишку готівки в касах до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що відсутність у видатковому касовому ордері або видатковій відомості на видачу готівки підпису одержувача коштів є порушенням вимог п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004, а сума готівки за такими видатковими документами має додаватися до залишку готівки в касі в день, у якому їх оформлено, та є понадлімітною.

Зазначена позиція висловлена і Верховним судом України у його постанові від 05.02.2019 у справі № 815/6669/15 (провадження № К/9901/36023/18).

З огляду на вищевикладене суд доходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення № 0052551409 від 12.10.2017 є обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (caseofChuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція знаходить свій прояв і в рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції . Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

З огляду на ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначений підхід ЄСПЛ при розгляді судом спору щодо правомірності рішень контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п. 45 Рішення ЄСПЛ у справі Бочаров проти України від 17.06.2011, заява № 21037/05; п. 53 Рішення ЄСПЛ у справі ОСОБА_3 проти України від 15.10.2010, заява № 38683/06; п. 75 Рішення ЄСПЛ у справі Огороднік проти України від 05.05.2015, заява № 29644/10; п. 52 Рішення ЄСПЛ у справі Єрохіна проти України від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( Лелас проти Хорватії , заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і Тошкуце та інші проти Румунії , заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( Онер'їлдіз проти Туреччини , п. 128, та Беєлер проти Італії , п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ( Лелас проти Хорватії , п. 74).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ ПД Лондрі Менеджмент підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на висновки суду про часткове задоволення позову, мають місце правові підстави для стягнення на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме судового збору за подання адміністративного позову щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 8252615141 від 12.10.2017 та № 8242615141 від 12.10.2017 у загальному розмірі 17 096,10 грн.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ПД Лондрі Менеджмент - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 8252615141 від 12.10.2017.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 8242615141 від 12.10.2017.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві шляхом їх безспірного списання на користь ТОВ ПД Лондрі Менеджмент (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 5, офіс 1/3, код ЄДРПОУ 39434118) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 17 096 (сімнадцять тисяч дев'яносто шість) грн. 10 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко