Рішення

від 26.04.2019 по справі 826/15766/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2019 року № 826/15766/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючий суддя - Пащенко К.С., судді: Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Еко Трансбуд до проДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії представники сторін:позивача - Коробейко Н.П.; відповідача - Кульков В.С., ВСТАНОВИВ:

10.10.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю Еко Трансбуд (далі - позивач або ТОВ Еко Трансбуд ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС в м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ в Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило суд:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у неприйнятті й нереєстрації податкової накладної № 1 від 05.09.2016, податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2016 року, додатку № 4 Звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів;

- вважати прийнятою та зареєстрованою 19.09.2016 в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 1 від 05.09.2016;

- вважати прийнятими та зареєстрованими 19.09.2016 податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2016 року та додаток № 4 Звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів;

- зобов'язати ДПІ в Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві відновити можливість подання засобами електронного зв'язку в електронній формі податкової звітності позивача відповідно до умов договору № 220320161 від 22.03.2016 про визнання електронних документів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.03.2016 між позивачем та відповідачем укладено договір № 220320161 про визнання електронних документів; починаючи із 07.09.2016 відповідач не приймав подані позивачем засобами електронного зв'язку документи, зазначаючи в квитанції: можливо розірвано договір про визнання електронної звітності ; в листі № 14055/10/26-50-08-04 від 22.09.2016 про невизнання податкової декларації відповідач зазначив, що податкова звітність, складена з порушенням п. 48.7 ст. 48 ПК України не вважається податковою декларацією; також відповідач проінформував позивача, що 06.09.2016 ним було направлено повідомлення про виникнення спірних питань, пов'язаних із автентичністю податкових документів в електронному вигляді, часом їх відправлення, а також коректністю ключової інформації; втім позивач н отримував жодних повідомлень від відповідача, датованих 06.09.2016; коли позивач звернувся на гарячу лінію ДФС України, йому повідомили, що договір є заблокованим; однак чинним законодавством України не передбачено такого поняття, як блокування договору; відповідно до п. 49.8 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком податкового органу.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Качуру І.А.

22.11.2016 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/15766/16 та призначено судовий розгляд справи на 07.02.2017.

07.02.2017 через неявку представників сторін розгляд справи відкладено на 21.03.2017.

09.02.2017 до суду надійшли заперечення відповідача, в яких відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що керуючись п. 1 розділу 5 договору № 220320161 від 22.03.2016 відповідачем було направлено повідомлення про виникнення спірних питань, пов'язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді, часом їх відправлення, а також коректністю ключової інформації; документи та/або пояснення, що підтверджують автентичність зазначених в повідомленні електронних документів позивачем надано не було; відповідно до п. 49.11 ст. 49 ПК України в разі подання податкової декларації з порушенням вимог п. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації; у зв'язку із недостовірністю даних, податкова декларація позивача з ПДВ за серпень 2016 не вважається податкової декларацією відповідно до п. 48.7 ст. 48 ПК України.

21.03.2017 до суду від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій позивач просить суд:

- залучити до участі у справі в якості співвідповідача Державну фіскальну службу України;

- визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України, які полягають у неприйнятті й нереєстрації податкової накладної № 1 від 05.09.2016, податкової накладної № 190 від 26.08.2016;

- вважати прийнятими та зареєстрованими: податкову накладну № 190 від 26.08.2016 - вважати прийнятою та зареєстрованою 07.09.2016, податкову накладну № 1 від 05.09.2016 - вважати прийнятою та зареєстрованою 14.09.2016;

- визнати протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронної звітності № 220320161 від 22.03.2016;

- зобов'язати ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві відновити можливість подання засобами електронного зв'язку в електронній формі податкової звітності позивача відповідно до умов договору № 220320161 від 22.03.2016 про визнання електронних документів.

В судовому засіданні 21.03.2017 суд, заслухавши представника позивача, оголосив перерву в судовому засіданні до 17.05.2017.

В судовому засіданні 17.05.2017 суд, заслухавши представника позивача, оголосив про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розпорядженням Керівника апарату суду № 7246 від 11.10.2017 справу № 826/15766/16 було передано на повторний автоматичний розподіл.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу від 12.10.2017 справу № 826/15766/16 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Пащенко К.С., судді: Келеберда В.І., Федорчук А.Б.

Ухвалою від 17.11.2017 суддя Пащенко К.С. прийняв справу № 826/15766/16 до свого провадження та призначив до розгляду в судовому засіданні на 24.01.2018.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу від 23.01.2018 справу № 826/15766/16 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Пащенко К.С., судді: Чудак О.М., Шейко Т.І.

24.01.2018 до суду від позивача надійшли копії: договору № 03/14/3 на перевезення вантажів від 14.03.2016; договору-заявки на перевезення вантажу від 05.09.2016; акту надання послуг № 60/90 М від 05.09.2016; товарно-транспортної накладної № Р1875 від 05.09.2016; договору комісії № Т-00000277 від 01.06.2016; додаткової угоди № 4 до договору комісії № Т-00000277 від 01.06.2016; акту № 1 виконаних робіт по додатковій угоді № 4.

В судовому засіданні 24.01.2018 позивач звернувся до суду із заявою про зміну позовних вимог, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронної звітності № 220320161 від 22.03.2016;

- зобов'язати ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві відновити можливість подання засобами електронного зв'язку в електронній формі податкової звітності позивача відповідно до умов договору № 220320161 від 22.03.2016 про визнання електронних документів.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, оголосив перерву до 14.03.2018 та зобов'язав позивача надати пояснення щодо сертифікатів електронних ключів.

05.02.2018 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що єдиною підставою для розірвання договору про визнання електронних документів податковим органом в односторонньому порядку є ненадання платником податків нового посиленого сертифіката відкритого ключа замість скасованих, або зміна платником податків місця реєстрації; позивач не змінював місце реєстрації, а посилені сертифікати ЕЦП позивача є чинними.

В судовому засіданні 14.03.2018 суд, заслухавши пояснення представника позивача, ухвалив витребувати у відповідача належним чином засвідчене повідомлення від 06.09.2016 про виникнення спірних питань, пов'язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді, часом їх відправлення, а також коректністю ключової інформації та докази направлення та отримання такого повідомлення позивачем, та оголосив перерву до 18.04.2018.

11.04.2018 до суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення із доданими до них копією листа ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.09.2016 № 14177/10/26-50-08-04, доказами надсилання вказаного листа позивачу, копією реєстру відправлених повідомлень платникам податків, копією службової записки від 06.09.2016 № 2163/26-50-12.

Заслухавши в судовому засіданні 18.04.2018 представників сторін та зважаючи на заявлене клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.03.2016 між ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та ТОВ Еко Трансбуд був укладений договір № 220320161 про визнання електронних документів (надалі - договір № 220320161), предметом якого є визнання електронних документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Договір № 220320161 було прийнято та зареєстровано податковим органом за № 9040619653, що підтверджується квитанцією № 2.

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2., 3.1., 3.2. вказаного договору платник податків зобов'язаний надсилати до органу ДФС податкові документи в електронному вигляді у форматі (стандарті) електронного документа звітності, який затверджено наказом; для накладення ЕЦП на податкові документи в електронному вигляді при їх передачі до органів ДФС використовувати особистий ключ, відповідно якому посилений сертифікат відкритого ключа надано платником податків до органу ДФС разом із договором; орган ДФС зобов'язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у термін, визначений законодавством для податкових документів у паперовому вигляді та їх комп'ютерну обробку; забезпечити відправлення квитанцій на електронну адресу платника податків.

Пунктом 1 розділу 5 договору № 220320161 встановлено, що у разі виникнення спірних питань, пов'язаних із автентичністю податкових документів в електронному вигляді та часом їх відправлення, зацікавлена Сторона Договору направляє іншій Стороні письмове повідомлення з обґрунтуванням причин своєї вимоги та зазначення дати і номера електронного документа, що є предметом спору.

Відповідно до п. 3 розділу 6 договору № 220320161, договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів.

Орган ДФС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації (п. 4 розділу 6 договору № 220320161).

07.09.2016 позивач надіслав засобами телекомунікаційного зв'язку до контролюючого органу податкову накладну № 190 від 26.08.2016. У відповідь отримав квитанцію № 1 від 07.09.2016, в якій зазначено про неприйняття документу. При цьому, в графі виявлені помилки зазначено: порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів і електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України № 233 від 10.04.2008; можливо розірвано договір про визнання електронної звітності .

14.09.2016 позивач надіслав засобами телекомунікаційного зв'язку до контролюючого органу податкову накладну № 1 від 05.09.2016. У відповідь отримав квитанцію № 1 від 14.09.2016, в якій зазначено про неприйняття документу. При цьому, в графі виявлені помилки зазначено: порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів і електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України № 233 від 10.04.2008; можливо розірвано договір про визнання електронної звітності .

20.09.2016 позивач звернувся до відповідача із запитом (вих. № 09/20/1 від 20.09.2016), в якому просив надати інформацію з приводу того, на якій підстав було припинено реєстрацію податкових накладних, та на якій підставі було розірвано договір № 220320161 про визнання електронних документів від 22.03.2016.

Листом (вих. № 14177/10/26-50-08-04 від 26.09.2016) ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомила позивача, що 06.09.2016 йому було надіслано повідомлення про виникнення спірних питань, пов'язаних із автентичністю податкових документів в електронному вигляді, часом їх відправлення, а також коректністю ключової інформації, однак позивач документи та/або пояснення, що підтверджують автентичність зазначених у повідомленні електронних документів не надав.

Не погоджуючись із такою позицією контролюючого органу, відповідач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначені Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233 та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011 (далі - Інструкція), дія якої поширюється на Державну податкову адміністрацію України та її територіальні органи, платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді.

Відповідно до п. 2 Інструкції для подання податкових документів до органів ДПС в електронному вигляді платник податків повинен мати: спеціалізоване програмне забезпечення для формування податкових документів в електронному вигляді у затвердженому форматі (стандарті); доступ до мережі Інтернет та можливість відправлення/приймання електронних повідомлень по електронній пошті; засіб КЗІ (сумісний за форматами даних із засобами КЗІ, що використовуються в органах ДПС); чинні посилені сертифікати відкритих ключів, сформованих акредитованим центром сертифікації ключів для платника податків та уповноважених посадових осіб платника податків, підписи яких є обов'язковими для податкової звітності у паперовій формі. Пунктом 7 Інструкції передбачено, що підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді є: його відповідність затвердженому формату (стандарту); підтвердження ЕЦП платника податків та його посадових осіб, підписи яких є обов'язковими для звітів в паперовій формі за умов, встановлених статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис"; чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладання ЕЦП (підтверджується за допомогою позначки часу, отриманої від акредитованого центру сертифікації ключів, або якщо до моменту одержання електронного документа строк дії відповідного сертифіката не був закінчений або відповідний сертифікат не був скасований/блокований).

При цьому, п.7.3, п.7.4 та п.7.5 Інструкції встановлено, що після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту). Перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним. Підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Згідно із п.7.6 Інструкції якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

За приписами ст. ст. 15, 16 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи, юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операціях), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів.

Платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (п.п. 16.1.2., 16.1.3 п. 16.1. ст. 16 ПК України).

Відповідно до п. 19-1.1.27 ст. 19 ПК України, функцією контролюючого органу, крім інших випадків, є забезпечення розвитку, впровадження та технічне супроводження інформаційно-телекомунікаційних систем і технологій, автоматизацію процедур, зокрема, контроль за повнотою та правильністю виконання митних формальностей, організовують впровадження електронних сервісів для суб'єктів господарювання.

Укладений між сторонами договір про визнання електронних документів № 220360121 від 22.03.2016 є адміністративним договором, істотні умови якого визначаються, зокрема, положеннями цивільного законодавства.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, адміністративний договір може бути розірвано або за згодою сторін, або за рішенням суду, або у випадках, встановлених у самому договорі.

Відповідно до п. 3 розділу 6 договору № 220320161, договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів.

Орган ДФС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації (п. 4 розділу 6 договору № 220320161).

З матеріалів справи вбачається, що посилені сертифікати ЕЦП ТОВ Еко Трансбуд реєстраційний номер 0100000000000000000000000000000006994се2 (уточнене призначення відкритого ключа: цифрова печатка) та реєстраційний номер 0100000000000000000000000000000006994се0 (уточнене призначення відкритого ключа: підпис директора) на момент виникнення спору були чинними, що підтверджується посиленими сертифікатами відкритого ключа та листом ТОВ Центр сертифікації ключів Україна (вих. № 01/02-17-2018 від 01.02.2018).

Місцезнаходження позивача: м. Київ, провулок Червоноармійськіий, 14, корпус 3-б, офіс 12 на момент існування спірних відносин також не змінювалось.

Відтак право на розірвання договору № 220320161 в односторонньому порядку у органу ДФС було відсутнє.

Пунктом 1 розділу 5 договору № 220320161 встановлено, що у разі виникнення спірних питань, пов'язаних із автентичністю податкових документів в електронному вигляді та часом їх відправлення, зацікавлена Сторона Договору направляє іншій Стороні письмове повідомлення з обґрунтуванням причин своєї вимоги та зазначення дати і номера електронного документа, що є предметом спору.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем на вимогу суду не надані належні докази того, що позивачу направлялось письмове повідомлення в порядку, передбаченому п. 1 розділу 5 договору № 220320161.

Таким чином, при розірванні договору № 220320161 про визнання електронних документів контролюючий орган діяв не на підставі й не в межах наділених законодавцем повноважень, та не у спосіб, встановлений чинним законодавством України.

Суд акцентує увагу, що під час судового розгляду справи відповідачем до суду не надано жодних доказів на підтвердження зміни позивачем свого місцезнаходження або закінчення строку дії посилених сертифікатів ЕЦП підприємства, а відтак у податкового органу були відсутні законодавчо визначені підстави для розірвання в односторонньому порядку договору з ТОВ Еко Трансбуд про визнання електронної звітності.

Таким чином, доводи позивача про неправомірність одностороннього розірвання відповідачем договору про визнання електронних документів є обґрунтованими і підтверджуються достатніми доказами.

Натомість відповідач, на якого Кодексом адміністративного судочинства України покладено тягар доказування правомірності вчинених дій, не спростував доводів позивача і наданих ним доказів та не довів наявність підстав для одностороннього розірвання вказаного договору.

Такий висновок суду узгоджується із практикою Верховного суду, в постанові від 20.02.2018 у справі № 820/363/17 (адміністративне провадження № К/9901/3994/17), в якій зазначено, що: відповідачем не дотримано порядку врегулювання спорів, які виникають під час виконання Договору про визнання електронних документів…. чинними нормативно-правовим актами передбачено вичерпний перелік підстав для одностороннього розірвання Договору про визнання електронних документів: закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів і ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; зміна платником податків місця реєстрації. Вказані підстави повинні обґрунтовуватись наявними в матеріалах справи доказами, а не лише припущеннями податкового органу .

Поряд з цим, суд звертає увагу на обов'язок контролюючого органу повідомити платника податків про розірвання договору про визнання електронних документів, оскільки вказані обставини перешкоджають суб`єкту господарювання виконати свої податкові зобов'язання у повному обсязі та у межах передбаченого строку.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 29.03.2017 по справі № К/800/47440/15.

Отже, суд приходить до висновку, що факт одностороннього розірвання відповідачем договору про визнання електронних документів обмежив і порушив права позивача та його законні інтереси на подання податкових документів в електронному вигляд у законодавчо визначені терміни.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо одностороннього розірвання договору про визнання електронних документів № 220320161 від 22.03.2016, укладеного між ТОВ Еко Трансбуд та ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975р. у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, з метою поновлення порушеного права позивача, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів № 220320161 від 22.03.2016, укладеного між ТОВ Еко Трансбуд та ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, та зобов'язання відповідача відновити можливість подання засобами електронного зв'язку в електронній формі податкової звітності ТОВ Еко Трансбуд відповідно до умов договору № 220320161 від 22.03.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В даному випадку, позивач відмовився від частини позовних вимог, а саме:

- визнати протиправними дій Державної фіскальної служби України, які полягають у неприйнятті й нереєстрації податкової накладної № 1 від 05.09.2016, податкової накладної № 190 від 26.08.2016;

- вважати прийнятими та зареєстрованими: податкову накладну № 190 від 26.08.2016 - вважати прийнятою та зареєстрованою 07.09.2016, податкову накладну № 1 від 05.09.2016 - вважати прийнятою та зареєстрованою 14.09.2016;

у зв'язку з тим, що вказані вимоги були задоволені контролюючим органом вже під час розгляду даної справи в суді.

Згідно із ст. 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Натомість позивач не звертався до суду із заявою про відшкодування йому витрат, понесених на момент звернення до суду із позовом.

За таких обставин суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, приймає рішення про відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору за позовні вимоги, які були уточнені позивачем в судовому засіданні 24.01.2018, та згодом задоволені судом.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Еко Трансбуд , з урахуванням поданих уточнень, задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів № 220320161 від 22.03.2016.

3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код - 39468461, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 23) відновити можливість подання засобами електронного зв'язку в електронній формі податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю Еко Трансбуд (ідентифікаційний код - 39891786, адреса: 03039, м. Київ, провул. Руслана Лужевского, буд. 14, корп. 3-Б, оф. 12) відповідно до умов договору про визнання електронних документів № 220320161 від 22.03.2016.

4. Стягнути з Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код - 39468461, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 23) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Еко Трансбуд (ідентифікаційний код - 39891786, адреса: 03039, м. Київ, провул. Руслана Лужевского, буд. 14, корп. 3-Б, оф. 12), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 2 756 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість гривень) 00 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Головуючий суддя К.С. Пащенко

Суддя О.М. Чудак

Суддя Т.І. Шейко