Ухвала

від 02.05.2019 по справі 580/431/19

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Черкаси

02 травня 2019 року справа № 580/431/19

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тимошенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інкубаторно-птахівниче підприємство» до Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Ліана» , про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2019 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Інкубаторно-птахівниче підприємство» до Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, в якому просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39123657 від 05.01.2018 шляхом внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме виключити зі складу права власності ТОВ "Ліана", код ЄДРПОУ: 22797252, майно, що належить ТОВ "Інкубаторно-птахівниче підприємство» : 1) складова частина об'єкта нерухомого майна: інкубаційний цех, адмін. приб., А-1,а; 2) складова частина об'єкта нерухомого майна: склад, Б-1,В-1; 3) складова частина об'єкта нерухомого майна: гараж, Г-1; 4) складова частина об'єкта нерухомого майна: огорожа, 1,2; 5) складова частина об'єкта нерухомого майна: водонапірна башта.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради ОСОБА_1 від 05.01.2018 №39123657 проведено державну реєстрацію права власності об'єкта незавершеного будівництва, що розташований за адресою: Черкаська область, м.Черкаси, вул. Грибна, буд. 1, за товариством з обмеженою відповідальністю Ліана ; підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу серія АЕІ828584 від 28.01.2002. Позивач зазначає, що за договором купівлі-продажу від 28.01.2002 ТОВ Ліана придбало незавершену будівництвом житлову будівлю складу загальною площею 99,9 кв.м., будівельною готовністю 73 %, що знаходиться у м. Черкаси, вул. Грибна, 1. Інше майно, яке зареєстровано за ТОВ Ліана , знаходиться на земельній ділянці, що не було предметом договору купівлі-продажу, та належить до цього часу ТОВ Інкубаторно-птахівниче підприємство , згідно з протоколом №8 від 11.05.2018. У зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення, допущено подвійну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Черкаси, вул. Грибна, буд. 1.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду Тимошенко В.П. від 11.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю «Ліана» .

Під час розгляду справи по суті судом встановлено наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Предметом розгляду в справі, що розглядається, є вимоги про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований на вул. Грибна, 1, у м. Черкаси, за ТОВ Ліана , шляхом внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та виключення зі складу майна ТОВ Ліана майна, що належить позивачу.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою заявленого позову слугували обставини того, що спірне нерухоме майно, розташоване в м. Черкаси, вул. Грибна, 1, належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Інкубаторно-птахівниче підприємство» , згідно з протоколом №8 від 11.05.2018. Майно, яке зареєстроване за ТОВ Ліана , знаходиться на земельній ділянці, не було предметом договору купівлі-продажу АЕІ828584 від 28.01.2002, та належить до цього часу позивачу. У зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення, допущено подвійну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Черкаси, вул. Грибна, буд. 1.

На думку суду, спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (а саме, права власності на об'єкт незавершеного будівництва) не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на нежитлові будівлі від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права власності і відсутністю такого права у ТОВ Ліана і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ Ліана щодо права на спірне нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням прав позивача на нежитлові будівлі іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тих же будівель. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкти незавершеного будівництва безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нежитлових будівель з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж будівлі. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах ОСОБА_2 Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, що застосовується судом при вирішенні даної справи згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, яка передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ОСОБА_2 Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 зазначила, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на нерухоме майно не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

З огляду на положення ч.1 ст.19 ЦПК України та п.13 ч.1 ст.20 ГПК України вимоги щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій можуть розглядатися судами в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу) якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав у зв'язку з оскарженням заінтересованою особою не самої реєстраційної дії (рішення), а підстави її проведення, як-от правочину, свідоцтва тощо.

Таке розмежування обумовлене й обсягом судового контролю в адміністративному судочинстві, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, який не охоплює оцінку правомірності діянь/рішень суб'єкта владних повноважень з огляду на наслідки, які це діяння/рішення спричинили, чи правомірність юридичного факту, що став підставою реєстрації.

Таким чином, на підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим. Такий спір має приватно-правовий характер, з огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства, що, у свою чергу, виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

На виконання вимог частини 1 статті 239 КАС України суд зазначає, що даний спір належить розглядати у порядку господарського судочинства за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Сплачений позивачем судовий збір згідно з платіжним дорученням від 05.02.2019 №27 підлягає поверненню позивачу на підставі ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 47, 132, 142, 238, 239, 243, 248, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі № 580/431/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інкубаторно-птахівниче підприємство» до Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Ліана» , про скасування рішення, - закрити.

Роз'яснити позивачу про право на звернення до суду у порядку господарського судочинства.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Інкубаторно-птахівниче підприємство» (19601, Черкаська область, Черкаський район, с. Геронимівка, вул. Вишнева, 31, ідентифікаційний код 21363356) з Державного бюджету України сплачений судовий збір в сумі 1921,00 (одну тисячу дев?ятсот двадцять одну) грн 00 коп., сплаченого згідно платіжного доручення №27 від 05.02.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Тимошенко