Ухвала

від 24.04.2019 по справі 909/481/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 909/481/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Національного банку України (далі - НБУ)

на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2018 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019

за позовом НБУ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера"

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

ВСТАНОВИВ:

07.03.2019 (згідно з поштовими відмітками на конверті) НБУ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 зі справи № 909/481/18, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Крім того, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження у справі №909/481/18.

17.04.2019 на адресу Касаційного господарського суду від товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі №909/481/18, в яких відповідач просить відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №909/481/18.

Дослідивши матеріали справи, касаційної скарги з доданими до неї документами у справі №909/481/18 та заперечення відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено і в частині першій статті 17 ГПК України, якою передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з приписами частини першої статті 304 ГПК України ухвали судів першої інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини першої статті 287 цього Кодексу .

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

У поданій касаційній скарзі НБУ просить скасувати ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2018, залишену без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, якою призначено у справі судову оціночно-земельну експертизу та зупинено провадження у справі №909/481/18.

Однак ухвала про призначення експертизи та зупинення провадження у справі не міститься у переліку ухвал, на які згідно з пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу після їх перегляду в апеляційному порядку.

Натомість вказана ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до пунктів 11, 12 частини першої статті 255 ГПК України.

Наведені норми ГПК України спростовують доводи скаржника щодо можливості оскарження названих судових рішень в порядку касаційного оскарження.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі (з посиланням на практику Верховного Суду у справах № 910/9971/17, № 922/4110/16), стосовно того, що судові рішення, зокрема, про призначення судової експертизи незалежно від можливості їх оскарження в касаційному порядку мають бути "перевірені" Верховним Судом, не беруться до уваги з огляду на те, що наведена практика, на яку посилається скаржник, стосується ухвал господарських судів апеляційної інстанції, а не ухвал судів першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.

Крім того, посилання скаржника на наявність фундаментального значення вказаної ухвали для формування єдиної правозастосовчої практики також не приймається судом касаційної інстанції, оскільки наявність чи відсутність такого значення впливає на вирішення питання про відкриття касаційного провадження в разі оскарження судових рішень у малозначних справах відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (MUSHTA v. UKRAINE 8863/06, § 37, ЄСПЛ, від 18 листопада 2010 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини Levages Prestations Services v. France (№ 21920/93, §48, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою НБУ на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 зі справи № 909/481/18, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 293 ГПК України, Касаційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національного банку України на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 зі справи № 909/481/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков