Рішення

від 19.04.2019 по справі 727/10440/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/10440/18

Провадження № 2/727/299/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2019 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого судді Слободян Г.М.

при секретарі судових засідань Ільчука М.В.

за участю сторін:

представника відповідача, адвоката Байцар І.

розглянувши у порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Київського національного торговельно-економічного університету, в особі Чернівецького торговельного економічного інституту з позовом про зобов'язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду до відповідача Київського національного торговельно-економічного університету в особі Чернівецького торговельного економічного інституту з позовом про зобов'язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Мотивує заявлені вимоги тим, що 30 вересня 2018 р. вона подала заяву директору ЧТЕІ Київського національного торговельно-економічного університету (надалі - ЧТЕІ КНТЕУ) Ореховській Т.М. про прийняття її на вакантну посаду доцента кафедри менеджменту і туризму за трудовим договором до проведення конкурсу. Листом від 4 вересня 2018 р. № 579/01-02 відповідач повідомив ОСОБА_2, що її заява про прийняття на посаду доцента кафедри менеджменту і туризму за трудовим договором не може бути задоволена у зв'язку з відсутністю вакансій. Вважає, що відмова у прийнятті ОСОБА_2 на роботу відповідачем є необґрунтованою, просить, суд зобов'язати відповідача укласти з нею трудовий договір та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав суду відзив на позовну заяву в якому, просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що станом на день звернення позивача з заявою про прийняття її на посаду доцента кафедри менеджменту і туризму у відповідача не було вакантних посад, а, отже, відмова у прийнятті ОСОБА_2 на роботу є законною.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги та заперечення щодо них, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, в межах заявлених вимог, зважає на наступне.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України", суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France, Суд зазначив, що"стаття 6 § 1 Конвенції, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Судом належними, допустимими доказами установлено, що позивач ОСОБА_2 працювала в ЧТЕІ Київського національного торговельно-економічного університету з 2001 р. по 30.06.2018 р., згідно трудової книжки НОМЕР_2 (а.с.9-12).

30.06.2018 р. у позивача закінчився контракт, у зв'язку з чим її було звільнено з посади доцента кафедри менеджменту і туризму, наказ №112-к від 25.06.2018 року (а.с.12).

Згідно об'яви надрукованої в ЗМІ, зокрема: газеті Буковина 20.07.2018 року, Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету оголосив конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників, в тому числі доцента кафедри менеджменту і туризму (а.с.14).

Позивачем, Директору Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету була подана 30.08.2018 року заява, в якій позивач просила прийняти її на вакантну посаду доцента кафедри менеджменту і туризму за трудовим договором до проведення конкурсу (а.с.15).

З протоколу № 1 закритого засідання вченої ради Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету вбачається, що постановлено: рекомендувати директору не призначати позивача ОСОБА_2 на посаду доцента кафедри менеджменту і туризму, як таку, що не обрана за конкурсним відбором (а.с.16-34).

На запит позивача від 10.09.2018 року (а.с.35), Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету повідомив та надали інформацію щодо навчального навантаження викладачів кафедри менеджменту і туризму на 2018-2019 навчальний рік станом на 27.08.2018 р. Штатні розписи кафедр в інституті не передбачені, а штатний розпис інституту на період звернення ще не було затверджено.

Документи, що є підставою прийняття на роботу конкретних працівників містять конфіденційну інформацію і не можуть бути надані без їх згоди стороннім особам (а.с.37).

Згідно повідомлення Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету №579/01-02 від 04.09.2018 року на адресу позивача, звернення щодо проведення конкурсу на заміщення вакантних посад викладачів розглянуто. Під час проведення конкурсу порушень в його організації виявлено не було. Офіційних заяв ваших щодо участі у засіданнях Вчених рад як факультету так і інституту не надходило. Документи інших конкурсантів для ознайомлення можуть бути надані лише з їх згоди. Заява про прийняття на посаду доцента кафедри менеджменту і туризму за трудовим договором не може бути задоволена у зв'язку з відсутністю вакансій (а.с.39).

У відповідності до Витягу з наказу №155-к від 29.08.2018 року по особовому складу, продовжено трудові відносини на умовах строкового трудового договору ОСОБА_8, к.г.н., доценту кафедри менеджменту і туризму на посаді доцента цієї ж кафедри з 01.09.2018 року до проведення конкурсу (а.с.81).

Відповідно до колективного договору Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету, адміністрація зобов'язана здійснювати прийняття на роботу і звільнення з роботи працівників інституту, а також укладання, зміну і розривання трудових договорів у відповідності з чинним законодавством про працю в Україні. Проводити обрання та прийняття на роботу на посади наукових педагогічних працівників шляхом конкурсного відбору з подальшим укладенням трудового договору (контракту) згідно з чинними нормативно - правовими документами КНТЕУ та ЧТЕІ КНТЕУ щодо конкурсного обрання та призначення на посади науково-педагогічних працівників (а.с.105-124).

З розкладу занять для студентів факультету управління, сфери обслуговування та харчових технологій спеціальності Менеджмент на 1 семестр 2018/2019 навчального року, предмети Туристично-рекреаційне країнознавство , Туристична картографія , Рекреологія , Географія туризму викладає ОСОБА_8 (а.с.125-127); предмети Організація туризму , Інформаційні системи і технології в управлінні організацією , Адміністративний менеджмент викладає ОСОБА_9; предмет Операційний менеджмент викладає ОСОБА_10 (а.с.125-134).

До викладацького складу кафедри менеджменту і туризму входять ОСОБА_9, ОСОБА_8 (а.с.136), станом на 20-30 вересня 2018 року к.е.н., доцент ОСОБА_9 проводила туристичний квест Кулінарні родзинки Чернівців , приймала участь у семінарі - нараді на тему Перспективи розвитку сільського зеленого туризму на території Буковини (а.с.137).

Штатним розписом професорсько-викладацького складу, адміністративно-господарського та навчально-допоміжного персоналу ЧТЕІ КНТЕУ з 01.09.2018 року встановлено загальний фонд АУП за умовами оплати праці віднесений до НПП (а.с.139-145). Згідно розподілу ставок між викладачами кафедри менеджменту і туризму на 2018-2019 навчального року, станом на 27.08.2018 р. включено в тому числі і таких працівників: ОСОБА_9 штатна - 0,25 ставки старшого викладача та 0,75 ставки доцента; ОСОБА_8, штатна 1 ставка доцента; ОСОБА_10 - штатна 1 ставка доцента (а.с.146-147), що також підтверджується розподілом навчальної роботи в годинах кафедри менеджменту (а.с.148-167).

Наказом Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету від 29.08.2018 року № 155-к кафедри менеджменту і туризму факультету управління сфери обслуговування та харчових технологій, продовжено трудові відносини на умовах строкового трудового договору ОСОБА_8 на посаді доцента кафедри менеджменту і туризму з 01.09.2018 року до проведення конкурсу; переведено на умовах строкового договору ОСОБА_10 старшого викладача кафедри економічної кібернетики та міжнародних економічних відносин на кафедру менеджменту і туризму з 29.08.2018 року по 30.06.2019 року; (а.с.173-194). У відповідності до контракту з науково-педагогічним працівником від 01.09.2015 року, ОСОБА_8 призначено на посаду доцента кафедри менеджменту і туризму строком з 01.09.2015 року по 31.08.2018 року, за два місяці до закінчення дії контракту він може бути продовжений чи укладений на новий строк ( а.с.196-197).

Відповідно до повідомлення №42/01-02 від 23.01.2019 року Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету на адресу позивача ОСОБА_2, штатний розпис кафедри менеджменту та туризму жодними нормативними та внутрішніми документами університету не передбачено.

Згідно положення про Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, інститут здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України та законів України Про освіту , Про вищу освіту , Про науково-технічну діяльність , актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, інших законодавчих і нормативно-правових актів, Статуту КНТЕУ, наказів розпоряджень ректора КНТЕУ та цього Положення.

20 липня 2018 р. у газеті Буковина № 29 (2593) на стор. 8 було надруковано оголошення відповідача про конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників, зокрема, доцентів кафедри менеджменту і туризму (канд. ек. наук, доцент) - 2 (1 - для спец. Туризм і 1 - для спец. Менеджмент ) (далі - конкурс).

29 серпня 2018 р. відбулось засідання вченої ради ЧТЕІ КНТЕУ, на якому, за результатами таємного голосування, на одну вакантну посаду доцента кафедри менеджменту і туризму обрано ОСОБА_7, а щодо позивачки ОСОБА_2 (яка також приймала участь у даному конкурсі) прийнято рішення про не обрання її на посаду доцента кафедри менеджменту і туризму. Таким чином, одна посада доцента кафедри менеджменту і туризму ЧТЕІ КНТЕУ (кваліфікаційні вимоги - кандидат економічних наук, доцент) залишилася вакантною.

Відповідно до Конституції України кожному гарантовано право на працю, ст. 22 КЗпП України встановлено, що необґрунтована відмова у прийняття на роботу забороняється. Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Згідно ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню. Вимогами ст. 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Відповідно ст. 421 КЗпП України, працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором. Виходячи з положень зазначеної норми, закон надає право зазначеним у ній працівникам на укладення трудового договору у випадках, якщо власник після раніше проведеного ним скорочення чисельності або штату та звільнення працівників, знову здійснює прийняття працівників на роботу.

Зазначена норма передбачає переважне право працівника, що працював раніше, бути прийнятим на старе місце роботи, насамперед перед іншими працівниками, які такого права не мають.

При цьому, власник повинен вчасно проінформувати звільненого на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України працівника про появу вакансії аналогічної кваліфікації та запропонувати укласти трудовий договір.

Згідно статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою і проголошеною резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН (док. ООН А/RES/2200 А(ХХІ) Держави, які беруть участь у цьому Пакті (прим. - в тому числі Україна) визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права.

Згідно ст. 22 Кодексу законів про працю України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Частиною 12 ст. 55 Закону України Про вищу освіту визначено, що в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.

Враховуючи, що вакантна посада, оголошена на конкурс (доцент кафедри менеджменту і туризму) не була заповнена, тобто існує неможливість забезпечення освітнього процесу штатними працівниками, а відтак в силу положень ч. 12 ст. 55 Закону України Про вищу освіту мало відбутися заміщення вакантної посади за трудовим договором до проведення нового конкурсу.

Судом встановлено, що всього у відповідача існує 4 ставки доцента кафедри менеджменту і туризму, що ним не заперечується, а також підтверджується попереднім розподілом ставок між викладачами кафедри менеджменту і туризму на 2018-2019 навчального року, станом на 27.08.2018 р. та розподілом ставок між викладачами кафедри менеджменту і туризму на 2018-2019 навчальний рік.

Відповідно до вказаних документів ставки доцента, за твердженням відповідача, були розподілені наступним чином: ОСОБА_7 (1 ставка, штатний працівник) - як така, що обрана за конкурсом, ОСОБА_8 (1 ставка, штатний працівник) - на умовах строкового трудового договору, ОСОБА_10 (1 ставка, штатний працівник) - на умовах строкового трудового договору, ОСОБА_9 (0,75 ставки, штатний працівник) - на умовах строкового трудового договору, ОСОБА_11 (0,25 ставки, сумісник) - на умовах строкового трудового договору.

Із вказаних працівників відповідач довів працевлаштування на момент подачі позивачем заяви про укладення строкового трудового договору (30.08.2018 р.) лише ОСОБА_7, як обраної за конкурсом.

Так, доказів того, що зазначені особи приймалися на посади, які не є аналогічними кваліфікації позивача відповідачем до суду не надано; зокрема, доказів укладення строкового трудового договору з ОСОБА_9 відповідачем не надано взагалі, а щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_11 надано лише наказ відповідача від 29.08.2018 р. № 155-К про укладення строкових трудових договорів із вказаними особами. Будь-яких інших доказів (відповідна заява, сам строковий трудовий договір тощо) фактичного укладення строкового трудового договору з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відповідачем не надано. Стосовно ОСОБА_8, слід вказати наступне. 29.08.2018 р. згідно наказу від 29.08.2018 р. № 155-К було продовжено трудові відносини з ОСОБА_8 на посаді доцента кафедри менеджменту і туризму за трудовим договором. Також відповідач надав відповідну заяву ОСОБА_8 від 29.08.2018 р.; проте заява ОСОБА_8 не містить відмітки відповідача про реєстрацію поданої заяви, натомість згідно п. 3.6 Розділу ІV Організація документообігу та виконання документів Інструкції з діловодства у Київському національному торговельно-економічному університеті, введеного в дію наказом ректора № 3946 від 16.12.2016 р., факт надходження документа до Університету обов'язково фіксується шляхом проставлення на вхідних документах відмітки про його надходження до Університету, яка проставляється за допомогою штампа на лицьовому полі у правому куті нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є реєстраційний індекс і дата надходження документа. Робота з незареєстрованими документами не дозволяється (п. 3.7 згаданої Інстуркції).

Інструкція з діловодства у Київському національному торговельно-економічному університеті, введена в дію наказом ректора № 3946 від 16.12.2016 р., є обов'язковою для відповідача згідно п. 1.2. та 1.8. Положення про Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету.

Таким чином, на момент звернення позивачки із заявою від 30.08.2018 р. про прийняття на вакантну посаду доцента кафедри менеджменту і туризму за трудовим договором до проведення конкурсу у відповідача було 3 незаповнені вакансії на посаді доцента кафедри менеджменту і туризму, а відтак відмова відповідача у прийнятті позивачки на роботу є безпідставною, а доводи відповідача зводяться лише до того, що на момент звернення позивача із заявою про укладення строкового договору в нього були відсутні вакантні посади, що спростовуються матеріалами справи. Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що право позивача на поворотне прийняття на роботу відповідно до ст. 421 КЗпП України.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.1992 р. Відповідно до ч.2ст.232КЗпП суди безпосередньо розглядають позови про укладення трудових договорів:…- інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (наприклад,коли у випадках, передбачених законодавством, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний приймати в порядку працевлаштування інвалідів і неповнолітніх, направлених на роботу в рахунок броні; осіб,які були звільнені в зв'язку з направленням на роботу закордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулись після закінчення цієї роботи чи служби), або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст.22 КЗпП. При обгрунтованості позову суд рішенням зобов'язує власника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення з першого робочого дня наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи (якщо була обумовлена інша дата - з цієї дати), з іншими особами - з дня їх звернення до власника або уповноваженого ним органу з приводу прийняття на роботу.

Отже, виходячи з сукупності досліджених доказів, з ясованих в засіданні обставин, суд вважає, що право позивача на укладення строкового трудового договору виникло з дня її звернення із відповідною заявою до відповідача (30.08.2018 р.). Однак позивач у позовній заяві просила, суд зобов'язати відповідача укласти трудовий договір з нею з 03.09.2018 р., а суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог. Відтак, суд вважає за можливе зобов'язати відповідача укласти строковий трудовий договір з ОСОБА_2 з 03.09.2018 р.

Як зазначено в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів (з наступними змінами та доповненнями) відповідно до ч.2 ст.232 КЗпП суди безпосередньо розглядають позови про укладення трудових договорів:

працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;

вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років;

виборних працівників після закінчення строку повноважень;

працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (наприклад, коли у випадках, передбачених законодавством, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний приймати в порядку працевлаштування інвалідів і неповнолітніх, направлених на роботу в рахунок броні; осіб, які були звільнені в зв'язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулись після закінчення цієї роботи чи служби), або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст.22 КЗпП.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Згідно ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.1992 р. якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил ч.2 ст.235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Отже, як вбачається з положень зазначеної вище норми підставою для виплати заробітку за час вимушеного прогулу є поновлення працівника на роботі.

За заявленими позовними вимогами, позивач просить суд не поновити її на роботі, а зобов'язати відповідача укласти з нею трудовий договір. Вимоги ч. 2 ст. 235 КЗпП України не можуть бути застосовані судом, оскільки регулюють інші за змістом правовідносини, ніж ті, що є предметом розгляду у даній справі.

Статтею 58 ЦПК України, встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Положення ст. 12, 13 ЦПК України, передбачають, що учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача в користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768.40 грн.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано ст. 59 Конституції України та ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України.

За приписами ст. 79, 84 ЦПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат. Відповідно до ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах визначено граничний розмір витрат на правову допомогу. Відповідно до ст. 1 вищезазначеного закону, передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Така позиція закріплена і у п. п. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах . судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Зокрема, п. 48 вищезазначеної постанови встановлено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що позивачем заявлено попередній розрахунок суми судових витрат (а.с. 72 - 73), який в загальній сумі складає 3200 грн., який документально підтверджений актом виконаних робіт № 3-8/18 (а.с. 74 -75). Отже, виходячи з з ясованих обставин і досліджених документів що підтверджують витрати на правову допомогу, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача вказану вище суму витрат, так як документально позивачем доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст..55, 124 Конституції України; ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст.. ст. 2, 2-1, 22 КЗпП України, ст. 55 Закону України Про вищу освіту ; Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції"; ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦК України, - УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов язати Чернівецький торговельно - економічний інститут Київського національного торговельно - економічного університету (код ЄЛРПОУ 05476322) (адреса місцезнаходження: м. Чернівці площа Центральна, 7) вирішити питання щодо укладення трудового договору з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на виконання трудових обов язків доцента кафедри менеджменту і туризму Чернівецький торговельно - економічний інститут Київського національного торговельно - економічного університету з 03.09. 2018 року до проведення конкурсу на заміщення цієї посади у поточному навчальному році.

Стягнути з Київського національного торговельно - економічного університету (код ЄЛРПОУ 05476322) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1; місце проживання: АДРЕСА_1) судові витрати пов язані з наданням правової допомоги, документально підтверджені, у розмірі 3200 грн.

Стягнути з Київського національного торговельно - економічного університету (код ЄЛРПОУ 05476322) на користь держави судовий збір в сумі 768.40 грн.

В іншій частині заявлених вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернівецького апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Чернівців, протягом тридцяти днів з дня проголошення, а особами які не були присутні при проголошенні рішення в той же термін з дня отримання його копії.

Повний текст рішення виготовлено 26.04. 2019р.

Суддя Слободян Г.М.