Рішення

від 12.12.2018 по справі 826/7365/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 12 грудня 2018 року                      №826/7365/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ТОВ «Сіті Бізнес Естейт» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва,   (також далі - суд), надійшов позов ТОВ «Сіті Бізнес Естейт»   (далі - позивач), до Головного управління ДФС у м. Києві (далі відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №020840304 та №0207140304 від 24.02.2017 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2017 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2017 року відкрито провадження та справу призначено до розгляду у судовому засіданні. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення було винесено податковим органом у супереч вимогам законодавства. У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити у повному обсязі, оскільки в акті перевірки податковим органом зроблено хибний висновок, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено неправомірно. Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити повністю, оскільки податкові повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог законодавства. Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження. Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне. В період з 24.01.2017 року по 01.02.2017 року Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Бізнес Естейт» (код ЄДРПОУ 37143874) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 01.02.2017 року, за результатами якої складено акт від 08.02.2017 року №31/1-26-15-14-03-04/37143874. Перевіркою встановлено наступні порушення: 1) ст. 107 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, із змінами та доповненнями, а саме не надано до перевірки передавальний баланс (акт); 2) п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а результаті чого занижено податку на прибуток на загальну суму 39499 грн., в тому числі по періодах: 2013 рік – 39499 грн.; 3) абз. 5 п. 188.1 ст. 188,п. 189.1 ст. 189, пп. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суми податку, що підлягає (підлягала) бюджетному відшкодуванню на загальну суму 104302 грн., в тому числі по періодах: березень 2014 року – 104302 грн. На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 24.02.2017 року №0208140304 та №0207140304. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно пп. 14.1.27 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Стаття 75 ПК України передбачає, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Відповідно до п. 85.2 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (п. 85.6 ПК України). Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису (п. 85.7 ПК України). Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (абз. 1 п. 44.3 ст. 44 ПК України). Пункт 44.6 ст. 44 ПК України регламентує, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці   другому пункту 44.7   цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених   розділом II   цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України). Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (138.4 ст. 138 ПК України). Згідно п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: - прямих матеріальних витрат; - прямих витрат на оплату праці; - амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; - загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; - вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; - інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).    Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139  ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14   Кодексу   безоплатно наданими товарами, роботами, послугами є товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею. Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14   Кодексу   визначено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар, визначений у розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, у тому числі при зменшенні зобов'язань, з урахуванням особливостей для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій, встановлених положеннями розділу III Кодексу (пункт 135.4 статті 135 та 137.1 статті 137   Кодексу). Пунктом 135.2 статті 135   Кодексу   визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до Договору про приєднання до електричних мереж №13030/43507/54016 від 05.10.2010 року, укладеного між АЕК «Київенерго» (власник) та ТОВ «Сіті Бізнес Естейт» (замовник), власник здійснює приєднання та підключення електроустановок замовника до своїх електричних мереж після виконання замовником за власний рахунок: - розроблення та узгодження проектно-кошторисної документації згідно з Технічними умовами; - Технічних умов №43507 у повному обсязі; - укладення договору про постачання або користування електричною енергією та у необхідних випадках договору про спільне використання технологічних електричних мереж або договору про технічне забезпечення електропостачання. Згідно додаткової угоди №1 до договору про приєднання до електричних мереж від 05.10.2010 року №13030/43507/24016 від 13.02.2013 року, у зв'язку з перейменування Акціонерної електропостачальної компанії «Київенерго» у Публічне акціонерне товариство «Київенерго» назву власника у договорі змінено на Публічне акціонерне товариство «Київенерго». Відповідно до договору №2093/КЕМ-44-12 від 20.11.2012 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» (сторона-1) та ТОВ «Сіті Бізнес Естейт» (сторона-2), для забезпечення енергопостачання офісного центру сторони-2 за адресою: м. Київ, пров. Тараса Шевченка, 3 проводяться роботи, в результаті яких виводяться з експлуатації, а отже втрачають своє функціональне призначення, як об'єкти електроенергетики, основні засоби – обладнання ТП -4130 (надані енергооб'єкти), що належать на праві власності стороні-1, у зв'язку з чим сторона-1 зазнає майнових витрат. Сторони дійшли згоди про те, що сторона-1 надає згоду стороні-2 на ліквідацію своїх енергооб'єктів наведених у п. 1.2, а сторона-2 передає нове обладнання ТП-4130 та кабельну лінію 1-кВ, які побудовано відповідно до Договору про приєднання до електричних мереж від 27.03.2012 року №13030/43507/54016 (надалі –новий енергооб'єкт) з характеристиками наведеними у п. 1.3 цього Договору, у власність сторони-1, взамін вартості виведеного з експлуатації майна сторони-1 на умовах визначених цим Договором. Вартість обладнання, що є власністю сторони-1 становить: без ПДВ: 478565,00 грн., ПДВ 20%: 95713,00 грн., з ПДВ: 574278,00 грн. Вартість нового енергооб'єкту становить: без ПДВ: 478565,00 грн., ПДВ 20%: 95713,00 грн., з ПДВ: 574278,00 грн. Новий енергооб'єкт повинен бути переданий стороні-1 протягом 9 (дев'яти) місяців з моменту підписання цього договору. Новий енергооб'єкт передається стороні-1 за його місцезнаходженням. Передача нового енергооб'єкта здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі між сторонами. За невиконання або несвоєчасне невиконання зобов'язань за цим договором сторона-2 оплачує стороні-1 всі нанесені збитки  та штраф у розмірі: 574278,00 грн. Згідно акту приймання-передачі основних засобів від 01.08.2013 року ТОВ «Сіті Бізнес Естейт» передало КЕМ, на підстав договору №2093/КЕМ-44-21 від 20.11.2012 року, об'єкт КЛ-10 кВ XRUHAKXS20 3(1х120) 209,0 м, вартістю 303965,00 грн. Згідно акту приймання-передачі основних засобів від 01.08.2013 року ТОВ «Сіті Бізнес Естейт» передало КЕМ, на підстав договору №2093/КЕМ-44-21 від 20.11.2012 року, обладнання РУ-0,4 кВ в ТП-4130, вартістю 174600,00 грн. Таким чином, відповідно до вище перелічених актів прийому-передачі загальна вартість переданих-прийнятих основних засобів складає 478565,00 грн. (без ПДВ), як і було передбачено договором. Однак, суд звертає увагу на те, що номер договору, зазначений у актах прийому-передачі, не відповідає номеру договору, відповідно до якого здійснювався прийом-передача відповідного обладнання. Поряд з цим, відповідно до бухгалтерської довідки 15 від 01.08.2013 року списання собівартості обладнання при передачі на баланс ПАТ «Київенерго» складає 341739,38 грн. + 179772,53 грн., що у сумі становить 521511,91 грн., та ПДВ 104302,38 грн., що відрізняється від суми, передбаченої договором. Згідно абз. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; Згідно пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПК України, основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації) (пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів - сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації (пп. 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Згідно додатків до договору №2093/КЕМ-44-12, дата введення в експлуатацію обладнання, зазначеного у договорі – 2012 рік. Однак відповідно до бухгалтерського обліку дані засоби в експлуатацію не введені, а тому балансова вартість зазначеного обладнання у зв'язку не нарахуванням амортизації на новий об'єкт визначена не вірно. Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту. Згідно з п.   198.2   ст.   198 Податкового кодексу України   датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України   не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Вимоги щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака фактичного здійснення господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків. Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Таким чином, враховуючи, що суми вартості обладнання в договорі та у бухгалтерській довідці і акті прийому-передачі відрізняються, інших документів на підтвердження понесених позивачем витрат до суду не надано, суд погоджується із твердженнями відповідача щодо не підтвердження позивачем понесених витрат, тобто позивачем не підтверджено реальні зміни у майновому стані, а отже і не підтверджено відповідну господарську операцію. Відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до   пункту 189.1   статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Пункт 189.1 ст. 189 ПК України визначає, що у разі здійснення операцій відповідно до   пункту 198.5   статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання. Враховуючи вимоги пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПК України, операції з безоплатної передачі майна у податковому обліку прирівнюються до продажу такого майна. Наказом Державної податкової служби України від 05.07.2012 року №581 встановлено, що якщо платник податку на прибуток безоплатно надає товари (роботи, послуги), незалежно від статусу отримувача, дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) визначається за звичайною ціною. При цьому платник має право включити до витрат собівартість таких товарів (робіт, послуг). Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. В той же час, позивачем включено до декларації суму витрат, яка є більшою від суми, визначеної договором. Твердження позивача стосовно того, що податковим органом зроблено висновок, що платником неправомірно віднесено до витрат звітного періоду витрати, які не призначені для використання в господарській діяльності, є необґрунтованими, оскільки в акті перевірки податковий орган про це нічого не вказує, а навпаки наголошує, що дана операція платника податку не пов'язана з господарською діяльністю, у зв'язку з чим платником податку дані витрати в декларації не вірно віднесено до рядка 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), оскільки даний об'єкт вилучається з активів, з чим суд погоджується. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що при винесенні податкових повідомлень-рішень відповідач діяв в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень, з огляду на що, відсутні підстави для задоволення адміністративного позову. Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із      Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»            є джерелом права. Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її позовні вимоги, суду не надав. Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку та правомірність прийняття оскаржуваних рішень. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні адміністративного позову, відсутні правові підстави, передбачені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України для стягнення судових витрат. Керуючись ст.ст.  2, 5-11, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Бізнес Естейт» (код ЄДРПОУ 37143874, адреса: 01001, м. Київ, пров. Тараса Шевченка, 3) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя          Ю.Т. Шрамко