Постанова

від 08.05.2019 по справі 2а-10773/12/2670

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2а-10773/12/2670 Головуючий у 1 інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Костюк Л.О. Кузьменка В.В. Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Ландшафт" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Ландшафт" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт-Ландшафт" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 07 липня 2012 року №0006742209.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2012 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2017 року №К/800/31343/13 попередні судові рішення у справі скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт-Ландшафт" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що отримані від ПП "Фірма "Володар" послуги та товар були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами та долученою до апеляційної скарги таблицею реалізованих послуг. На думку апелянта, судом першої інстанції не в повній мірі досліджено докази щодо фактичної поставки позивачу підрядних робіт; не встановлено результати розгляду кримінальної справи, тощо.

03 травня 2019 року від Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли пояснення по справі.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, правонаступником якої є відповідач, від 07 липня 2012 року №0006742209, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, ТОВ "Еліт-Ландшафт" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2 356 257,00 грн., у тому числі, за основним платежем на 2 161 099,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 195 158,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте, на підставі акта від 18 червня 2012 року №388/22-9/34478669 "Про результати невиїзної позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "Еліт-Ландшафт", код за ЄДРПОУ 34478669 по взаємовідносинам з ПП "Фірма "Володар", код ЄДРПОУ 31988783 з питань правильності обчислення податкових зобов`язань та податкового кредиту за листопад, грудень 2010 року, січень, квітень, травень, липень 2011 року" (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено податок на додану вартість за листопад, грудень 2010 року, січень, квітень, травень, липень 2011 року на суму 2 161 099,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних у ПП "Фірма "Володар" товарів та послуг, у зв`язку із не доведенням реальності господарських операцій, що базується на висновках акта ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 31 січня 2012 року №72/23-1/31988783 про неможливість проведення перевірки ПП "Фірма "Володар" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов`язання та кредит за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2011 року, зокрема: відповідно висновку щодо наявності ознак "фіктивності" та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ПП "Фірма "Володар" за юридичною адресою не знаходиться, фактична адреса невідома; на підприємстві відсутні будь-які основні засоби та виробничі потужності; найманих працівників немає, директор, бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії та на території України відсутня; вказані факти свідчать про неможливість факту реального здійснення господарської діяльності; висновок експерта №617 від 28 вересня 2011 року встановлено що підпис від директора ПП "Фірма "Володар" в договорі №134 про визнання електронних документів від 29 квітня 2011 року укладеному між ПП "Фірма "Володар" та ДПІ у Вишгородському районі виконаний не громадянкою ОСОБА_1 , а іншою особою; згідно пояснення громадянки Російської федерації ОСОБА_1 , яка згідно офіційної реєстраційної документації значиться керівником головним бухгалтером ПП "Фірма "Володар" вона взяла участь у реєстрації підприємства без мети займатися фінансово-господарською діяльністю; крім того, проти ПП "Фірма "Володар" порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України; ДПІ у Вишгородському районі встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ПП "Фірма "Володар", а тому договори відповідно статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є нікчемними і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

З огляду на викладене, податковий орган дійшов висновку про те, що угоди з поставки по ланцюгу ПП "Фірма "Володар" - ТОВ "Еліт-Ландшафт" не спричиняють реального настання правових наслідків, фактично не здійснювались та не мали на меті подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Вважаючи вказане податкове повідомлення - рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України)(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. На даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Первинний документ, згідно з визначенням ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вказує, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

Відповідно до п. 44.1, п.п. 44.3 - 44.5 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Колегія суддів, також, зазначає, що законодавцем визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення економічної господарської операції, здійснення договірних відносин за результатами яких відбулась зміна майнового стану платника податків та змінились показники податкового зобов`язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити укладання договору між платником податку, у даному випадку позивачем, його виконання тобто отримання послуг для власної діяльності, здійснення оплати, що передбачає передачу коштів від замовника на рахунок виконавця.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Еліт-Ландшафт" (замовник) та ПП "Фірма "Володар" (виконавець) укладено договори від 16 жовтня 2010 року №В-19, від 02 грудня 2010 року №В-40, від 02 листопада 2010 року №В-25, від 30 листопада 2010 року №В-38, від 23 листопада 2010 року №В-36, від 03 грудня 2010 року №В-42, від 19 листопада 2010 року №В-35, від 21 жовтня 2010 року №В-20, від 09 листопада 2010 року №В-28, від 10 грудня 2010 року №В-46, від 03 грудня 2010 року №В-39, від 03 грудня 2010 року №В-43, від 10 січня 2011 року №В-01/11, від 12 січня 2011 року №В-05/11, від 12 січня 2011 року №В-03/11, від 10 січня 2011 року №В-02/1, від 17 січня 2011 року №В-04/11, від 09 листопада 2010 року №В-29, від 02 грудня 2010 року №В-41, від 22 жовтня 2010 року №В-21, від 12 жовтня 2010 року №В-32, від 15 жовтня 2010 року №В-18, від 21 березня 2011 року №В-15/11, від 25 березня 2011 року №В-17/11, від 07 квітня 2011 року №В-38/11, від 15 квітня 2011 року №В-40/11, від 15 квітня 2011 року №В-45/11, від 18 квітня 2011 року №В-46/11, від 27 квітня 2011 року №ВТ-023, від 05 травня 2011 року №ВТ-025, від 04 травня 2011 року №В-48/11, від 12 травня 2011 року №В-49/11, за умовами яких виконавець зобов`язався виконати комплекс робіт на об`єкті "Центр відпочинку та здоров`я" за адресою: Київська обл., Вишгородський районі, с. Нові Петрівці, вул. Івана Франка, буд. 19, на території готельно-ресторанного комплексу на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області, благоустрою набережної за адресою: Київська обл., Вишгородський районі, с. Нові Петрівці, "Вишгородський масив", вул. Івана Франка, буд. 19, зокрема: по плануванню грунтсуміші та укладці рулонного газону, висадці рослин, по благоустрою території, укладці георешітки на набережній, по висадці сосон, прополці рослин, а також поставити декоративні рослини (наприклад, туї, ялівець, фіалки, сосни, рододендрон, барбарис, таволга, хоста, спірея).

На підтвердження виконання вказаних договорів, позивачем надано суду копії актів приймання-передачі виконаних робіт та видаткової накладної, згідно яких, виконавець протягом листопада, грудня 2010 року, січня, квітня, травня, липня 2011 року надав визначені сторонами послуги та поставив товар (зокрема, декоративні рослини) на загальну суму 12 966 594,00 грн.

Протягом листопада, грудня 2010 року, січня, квітня, травня, липня 2011 року ПП "Фірма "Володар" виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 12 966 594,00 грн., у тому числі, податок на додану вартість 2 161 099,00 грн.

На підтвердження оплати за поставлений товар, позивач надав копії виписок банку.

Так, відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов`язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об`єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

В силу підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що до складу податкового кредиту не включаються суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні норми щодо формування податкового кредиту містить Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Так, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Отже, з наведених норм права вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП "Фірма "Володар", у зв`язку з придбанням товарів та робіт (послуг).

Як зазначалося та вірно вказано судом першої інстанції, наявність у покупця належно оформлених податкових накладних та первинних документів, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведеності факту реальності господарських операцій та використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 01 березня 2017 року, скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2012 року, факт поставки позивачу від ПП "Фірма "Володар", підрядних послуг не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог ст. 86 КАС України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що позивач не надав суду будь-яких письмових пояснень з приводу реальності здійснених господарських операцій та мети придбання у ПП "Фірма "Володар" товарів та робіт (послуг) на об`єктах "Центр відпочинку та здоров`я" за адресою: Київська обл., Вишгородський районі, с. Нові Петрівці, вул. Івана Франка, буд. 19, на території готельно-ресторанного комплексу на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області, благоустрою набережної за адресою: Київська обл., Вишгородський районі, с. Нові Петрівці, "Вишгородський масив", вул. Івана Франка, буд. 19, зокрема: по плануванню грунтсуміші та укладці рулонного газону, висадці рослин, по благоустрою території, укладці георешітки на набережній, по висадці сосон, прополці рослин.

Вказано, що у справі відсутні документи по плануванню, благоустрою території об`єктів, наприклад розроблений дендроплан, докази належності вказаних об`єктів третім особам та щодо правових відносин позивача із такими особами. Також, відсутні докази на підтвердження фактичної поставки декоративних рослин, зокрема доказів перевезення, оприбуткування у позивача та подальшої поставки третім особам.

Під час апеляційного розгляду справи апелянт, на підтвердження фактичної поставки підрядних послуг від ПП "Фірма "Володар" та спростування висновків суду першої інстанції, будь - яких інших доказів, крім тих, які містять матеріали справи, не надав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем надано суду лише копії договорів, первинних документів та податкових накладних по відносинам із ПП "Фірма "Володар", а також аналогічні документи по відносинам із ТОВ "Архітектурно-будівельна компанія "ІНТЕБ", ТОВ "Дім Лісника" та ТОВ "Танталіт".

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів, зокрема, надання позивачем ПП "Фірма "Володар" матеріалів для виконання робіт, зберігання позивачем таких матеріалів, згідно умов укладених договорів. Також, доказів придбання та зберігання позивачем рослин, доказів використання техніки для виконання замовлених робіт тощо.

Крім цього, як зазначає податковий орган, контрагент позивача - ПП "Фірма "Володар" відсутній за своїм місцезнаходжзенням, відсутні основні засоби, підприємство не мало найманих працівників, директор, бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії, яка відсутня на території України. З отриманих пояснень директора вказаного підприємства - громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 від 14.12.2011 року в рамках кримінальної справи вбачається, що вона спростувала факт підпису будь - якої документації, пов`язаної з господарською діяльністю ПП "Фірма "Володар" та своє відношення до господарської діяльності вказаного підприємства.

На думку колегії суддів, самі по собі вказані відомості не є беззаперечним доказом безтоварності операцій між ТОВ "Еліт-Ландшафт" та ПП "Фірма "Володар".

Разом з тим, з огляду на вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що з метою доведення правомірності своїх дій щодо формування податкового кредиту по операціях з ПП "Фірма "Володар", позивач зобов`язаний надати суду копії всіх документів, які підлягали складанню під час виконання договорів поставки та можуть підтвердити фактичне виконання сторонами своїх зобов`язань за вищевказаними договорами.

Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Частиною 5 статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Положення покладає на керівника підприємства, головного бухгалтера обов`язок обліковувати первинні документи. За п. 2.15 Положення Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Положенням забороняється приймати до виконання лише первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення. (п. 2.16 Положення).

Проаналізувавши дані правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції позивача з ПП "Фірма "Володар" не підтверджуються стосовно їх фактичного здійснення, оскільки відсутні відмості щодо місцезнаходження використаних матеріалів та майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем договори, первинні та платіжні документи, податкові накладні не дають можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції із ПП "Фірма "Володар", ТОВ "Архітектурно-будівельна компанія "ІНТЕБ", ТОВ "Дім Лісника" та ТОВ "Танталіт".

Також, в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року висвітлено правову позицію, що сама лише наявність податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту. При цьому, зазначено, що податкові накладні які стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Доводи апелянта щодо наступної реалізації товарів, колегія суддів вважає необгрунтованими, так як надані документи не підтверджують подальшу реалізацію послуг, що отримані саме від ПП "Фірма "Володар".

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження апелянта щодо доведеності господарських операцій позивача з ПП "Фірма "Володар" щодо придбання виконаних робіт, послуг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а тому є безпідставними .

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає вірним доводи податкового органу про правомірність збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Ландшафт" та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250,315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт-Ландшафт" залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2019 року року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Костюк Л.О. Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлено 10.05.2019 року