Постанова

від 07.05.2019 по справі 738/1178/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 травня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 738/1178/18

Головуючий у першій інстанції - Слісар А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/595/19

Чернігівський апеляційний суд у складі :

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Менська міська рада Менського району Чернігівської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства МЕНААГРОПОСТАЧ на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 7 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Менської міської ради Менського району Чернігівської області про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за набувальною давністю,

місце ухвалення рішення суду - м. Мена,

час проголошення рішення 10 год. 23 хв.,

дата складання повного тексту рішення суду - 8 листопада 2018 року.

У С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку площею 46,9 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 за набувальною давністю, мотивуючи заявлені вимоги тим, що згідно з договором від 15 липня 1996 року Менський міжрайагропостач придбав половину вказаного житлового будинку для надання їй в якості житла. У зазначене житлове приміщення вона вселилася на підставі ордера № 281, у якому помилково був зазначений номер будинку АДРЕСА_2, такий же номер будинку був указаний і у технічному паспорті, проте у подальшому розбіжності з номером будинку були усунуті. Оскільки вона користується житлом відкрито і безперервно понад 10 років, а на 1/2 частину будинку, в якій вона постійно проживає з 1996 року, право власності не зареєстроване і на балансі у юридичної особи не перебуває, вважає, що набула право власності на спірне майно за набувальною давністю.

Рішенням від 07 листопада 2018 року Менський районний суд позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/2 частину житлового будинку, площею 46,9 кв.м з господарськими спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

З апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 352 ЦПК України, звернулось ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ , яке не брало участі у справі. Заявник, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, всупереч вимогам ст.ст. 335, 344 ЦК України та роз`ясненням, викладеним у п.п. 9, 11 постанови Пленуму ВССУ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07 лютого 2014 року № 5, судом першої інстанції не було достовірно встановлено власника спірного житла або факту безхазяйності майна.

Представник заявника вказує на те, що районний суд лише обмежився запитами щодо знаходження майна на балансі у КП Чернігівське МБТІ та Менської міської ради, проте з невідомих причин не звернувся до ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ , яке є правонаступником Менського міжрайагропостач, який у відповідності договору купівлі-продажу від 15 липня 1996 року набув право власності на половину недобудованого будинку АДРЕСА_1

Зазначає, що з 01 серпня 1996 року половина будинку перебуває на балансі підприємства і надавалась позивачу лише в оренду, останній договір оренди укладався 01 березня 2016 року. Саме за договорами оренди житла ОСОБА_1 весь час, починаючи з кінця 1996 року по січень 2018 року, регулярно сплачувала орендну плату до ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ , що підтверджується прибутковими касовими ордерами, а товариство, у свою чергу, подавало необхідну звітність до контролюючих органів про наявність на балансі житлової будівлі та сплачувало до бюджету податок на нерухоме майно.

Стверджує, що оскаржуваним рішенням грубо порушені права товариства, як власника житлового приміщення, а позивач ввела суд в оману, оскільки достовірно знала про належність 1/2 частини будинку на праві власності ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ , якою вона користувалась лише на правах орендаря.

У наданому відзиві представник позивача, вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду - законним, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що власником спірної половини житлового будинку був Менський міжрайагропостач, який у подальшому припинив свою діяльність, спірне майно у ліквідаційну масу не потрапило і нікому у приватну власність не передавалось. Позивач відкрито користується половиною спірного будинку, яка є єдиним житлом для неї.

Представник вказує, що стороною позивача надані беззаперечні докази відсутності відомостей щодо реєстрації будь-яких речових прав на спірне нерухоме майно. З наданих до відзиву письмових доказів вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 ВАТ МЕНААГРОПОСТАЧ не передавався і відомості про те, що частина спірного житлового будинку входить до статутного фонду товариства, відсутні.

Звертає увагу, що скаржником не надано жодних правовстановлюючих документів на майно, а твердження останнього про перебування майна на його балансі з поданням звітів до відповідних органів, є суперечливими, оскільки звіти в органи статистики подавались скаржником починаючи з 2009 року, в той час як державна реєстрація ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ відбулась 17 липня 1996 року.

Вважає, що надані скаржником копії договорів оренди та касові ордери жодним чином не свідчать про наявність у нього речових прав на житлове приміщення, у зв`язку з чим укладення договорів оренди та отримання від позивача грошових коштів у вигляді квартплати є повністю безпідставним та незаконним.

Менською міською радою відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач є добросовісним, у розумінні ст. 344 ЦК України, володільцем 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , оскільки це помешкання для неї купувало підприємство, на якому вона працювала, і позивач безперервно проживає у цьому помешканні більше 10 років, про що свідчать покази допитаних свідків та укладені з комунальними підприємствами договори. Суд прийняв до уваги і той факт, що право власності на вказане приміщення ні за ким не зареєстроване і на балансі не перебуває.

З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що 15 липня 1996 року між Менською міжрайбазою Чернігівського ОПС та Менським міжрайагропостач був укладений договір № 31, згідно з умовами якого останній придбав половину недобудованого будинку зі всіма господарськими спорудами по АДРЕСА_1 загальною площею 46,9 кв.м для надання у якості житла секретарю Міжрайагропостач ОСОБА_1 . (а.с. 6).

Рішенням виконкому Менської міської ради № 281 від 22 листопада 1996 року був затверджений протокол № 6 від 28 жовтня 1996 року на виділення квартир працівникам райагропостачу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а.с. 8).

На підставі зазначеного протоколу 22 листопада 1996 року ОСОБА_1 видано ордер № 281 на трикімнатне житлове приміщення площею 46,9 кв.м по АДРЕСА_2 на сім`ю з трьох чоловік - позивача, її чоловіка ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 (а.с. 14).

З абонентної книжки на ім`я ОСОБА_3 вбачається, що останній з 18 грудня 2000 року був абонентом Менського управління по газопостачанню та газифікації Менагаз і його домашня адреса вказана: АДРЕСА_1 , за якою виконувались відповідні профілактичні роботи газового обладнання (а.с . 18). 27 вересня 2001 року ОСОБА_3 був укладений договір про користування електричною енергією у домоволодінні АДРЕСА_2 (а.с. 20).

23 липня 2008 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був розірваний (а.с. 19). Після розлучення зі своїм чоловіком, а саме 24 вересня 2008 року, ОСОБА_1 уклала з ВАТ Чернігівгаз типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22-23).

Листом від 05 листопада 2018 року завідувач архівного сектору Менської РДА повідомив суд першої інстанції про те, що у протоколах засідань сесій та виконкому Менської міської ради відомостей щодо зміни нумерації будинку по АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 у період з 15 липня 1996 року по 01 січня 2008 року виявлено не було (а.с. 81).

Сторони не заперечували, що спір стосується половини будинку АДРЕСА_1 .

З листа КП Чернігівське МБТІ від 25 травня 2008 року вбачається, що станом на 31 грудня 2012 року право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 05 лютого 2008 року. На іншу 1/2 частину будинку право власності станом на 31 грудня 2012 року не зареєстроване (а.с. 24, 27).

Відповідно до листа Менської міської ради від 11 червня 2018 року будинок АДРЕСА_1 на балансі міської ради не перебуває (а.с. 28).

Наказом Регіонального відділення по Чернігівській області Фонду регіонального майна № 859 від 28 червня 1996 року створено ВАТ Менаагропостач шляхом перетворення державного комунального підприємства Менське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення Міжрайагропостач у відкрите акціонерне товариство (а.с. 125-127).

Як свідчать відомості наявності виробничих основних засобів ВАТ Менаагропостач станом на 30 жовтня 2001 року, на балансі товариства перебувала половина будинку (дата введення 01 серпня 1996 року) (а.с. 128). Перебування даного приміщення на балансі скаржника станом на 31 березня 2017 року, 31 січня 2018 року, 31 січня 2019 року відображено у відповідних відомостях (а.с. 127, 129, 130). Конкретної адреси розташування вказаної половини будинку у наведених відомостях не відображено.

Правонаступником ВАТ Менаагропостач є ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ , про що свідчить детальна інформація про юридичну особу у витязі з ЄДР, відповідно до якої державна реєстрація ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ відбулась 17 липня 1996 року (а.с. 122-123).

01 березня 2016 року між ПАТ Менаагропостач та ОСОБА_1 був укладений договір № 6 на оренду житла, за умовами якого товариство передало, а позивач прийняла у довгострокове користування житлове приміщення (півбудинку) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,9 кв.м, яке знаходиться на балансі підприємства (а.с. 131). Сторони також узгодили інші істотні умови, а саме, порядок розрахунків, термін дії договору та відповідальність сторін, що і було засвідчено їх особистими підписами.

Наявні у матеріалах справи копії прибуткових касових ордерів свідчать про те, що у період з 14 лютого 2001 року по 21 грудня 2018 року ОСОБА_1 вносила до ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ платежі у вигляді квартплати (а.с. 132-140).

У звітах, які надавались ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ до органів статистики у 2009-2019 роках, відображена наявність у товариства житлового фонду у вигляді житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 загальною площею 47 кв.м (а.с. 141-162).

Позивач, посилаючись на приписи ст. 344 ЦК України, звернулась до суду з позовом про визнання за нею за набувальною давністю права власності на 1/2 частину спірного житла, оскільки вона відкрито та безперервно володіє приміщенням з 1996 року, право власності на нього не зареєстроване і на балансі будь-якої юридичної особи воно не перебуває.

Відповідно до приписів ст.ст. 321, 328 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 3 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону державній реєстрації прав підлягає право власності.

Частиною 1 ст. 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Таким чином, передумовою звернення до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю є наявність всіх істотних умов для даної категорії справ.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності за набувальною давністю за наявністю для цього законних підстав не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону.

Частиною 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) віднесені земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України). З відповіді КП Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації від 25 травня 2018 року № 380 (а.с. 24) вбачається, що право власності на спірну 1/2 частину будинку не зареєстровано. Матеріали справи не свідчать також про те, що будинок зданий в експлуатацію. Таким чином, спірне приміщення зі статусом нерухомого майна, як об`єкт цивільних відносин не існує, що унеможливлює визнання за позивачем права власності за набувальною давністю у контексті вимог ч. 1 ст. 344 ЦК України.

Наведене залишилось поза увагою суду першої інстанції при винесенні оспорюваного рішення. Крім цього, зазначаючи у позові відповідачем Менську міську раду Менського району, ОСОБА_1 указала, що 1/2 частина будинку на балансі установи не перебуває. За змістом позиції відповідача в суді першої інстанції, спір між сторонами з приводу саме цього майна був відсутній. Представник позивача в апеляційній інстанції також не зміг пояснити суду необхідність визнання права власності на частину будинку за ОСОБА_1 саме у судовому порядку з огляду на твердження позивача про тривале правомірне використання майна. Визнаючи за ОСОБА_1 право власності, суд не звернув увагу на положення ч. 1 ст. 4 ЦПК України, відповідно до яких судовому захисту підлягають лише невизнані, порушені або оспорювані права, свободи чи законні інтереси. Встановивши відсутність між сторонами спору про право, суд фактично перебрав повноваження органу, уповноваженого здійснювати державну реєстрацію нерухомого майна за наявності відповідних підстав.

Крім цього, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 , достеменно знаючи про наявність договорів оренди майна, що укладались між нею та ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ , тривалий час сплачуючи товариству орендну плату за нього, фактично приховала від суду ту обставину, що існує юридична особа, яка може заявити права на спірну половину будинку та викривила обставину добросовісності володіння чужим майном. Суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, не перевірив наявність або відсутність правонаступників КП Менське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення Міжрайагропостач , що призвело до неправильного визначення кола осіб, що мають брати участь у справі і зумовило хибне рішення.

Беручи до уваги неповноту з`ясування районним судом обставин, що мають значення для справи, апеляційний суд, відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь ПАТ МЕНААГРОПОСТАЧ підлягає стягненню судовий збір у сумі 1057,2 грн за розгляд справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства МЕНААГРОПОСТАЧ - задовольнити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 7 листопада 2018 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Менської міської ради Менського району Чернігівської області про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за набувальною давністю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства МЕНААГРОПОСТАЧ (код ЄДРПОУ 00909325, 15600, Чернігівська обл., м. Мена, вул. 8 Березня, 22) 1152 (одну тисячу сто п`ятдесят дві) грн 60 коп. cудового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 травня 2019 року.

Головуючий: Судді: