Постанова

від 16.12.2019 по справі 738/1178/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 738/1178/18

провадження № 61-10856св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Менська міська рада Чернігівської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу , - публічне акціонерне товариство Менаагропостач ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 травня 2019 року у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Менської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю .

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору від 1 5 липня 1996 року Менський міжрайагропостач придбав половину недобудованого будинку зі всіма господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 46,9 кв. м, для надання їй в якості житла. У зазначене житлове приміщення вона вселилася на підставі ордера, в якому помилково був зазначений номер будинку 5 , такий же номер будинку був указаний й у технічному паспорті, проте у подальшому розбіжності з номером будинку були усунуті.

Вказувала, що зазначеним житлом вона відкрито і безперервно користується понад 10 років, а на 1/2 частини будинку, в якій вона постійно проживає з 1996 року, право власності не зареєстроване і на балансі у юридичної особи не перебуває, тому вважала, що вона набула право власності на спірне майно за набувальною давністю.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку зі всіма господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 46,9 кв. м за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 07 листопада 2018 року у складі судді Слісаря А. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/2 частини житлового будинку зі всіма господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 46,9 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач добросовісно володіє спірним нерухомим майном, оскільки це житло було придбано підприємством, в якому вона працювала, для її проживання. У цьому житлі позивач проживає понад 10 років, право власності на це приміщення ні за ким не зареєстроване і на балансі не перебуває, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК України є підставою для визнання за ними права власності на цей об`єкт нерухомості за набувальною давністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Менаагропостач (далі - ПАТ Менаагропостач ) задоволено.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 07 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Менаагропостач судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право власності за набувальною давністю на об`єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цивільним законодавством передбачено особливий порядок набуття права власності на таке нерухоме майно.

Крім того, відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Встановивши, що 01 березня 2016 року між ПАТ Менаагропостач і ОСОБА_1 було укладено договір оренди житла, за умовами якого остання прийняла у довгострокове користування житлове приміщення (півбудинку) по АДРЕСА_1 , апеляційний суд дійшов висновку, що вказані обставини виключають можливість задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не врахував, що ПАТ Менаагропостач не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження набуття права власності на спірне нерухоме майно, тому договір оренди цього майна, укладений між нею та товариством, у силу положень статей 203, 215 ЦК України є недійсним, оскільки ПАТ Менаагропостач ввело її в оману, фактично змусивши укласти цей договір. З урахуванням вказаного апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ПАТ Менаагропостач подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 липня 1996 року між Менською міжрайбазою Чернігівського ОПС та Менським міжрайагропостач було укладено договір № 31, за умовами якого останній придбав половину недобудованого будинку з усіма господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 46,9 кв. м для надання в якості житла секретарю Міжрайагропостач ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Менської міської ради від 22 листопада 1996 року № 281 був затверджений протокол від 28 жовтня 1996 року № 6 на виділення квартир працівникам райагропостачу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

На підставі вказаного протоколу 22 листопада 1996 року ОСОБА_1 було видано ордер № 281 на трикімнатне житлове приміщення площею 46,9 кв. м по АДРЕСА_2 на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_1 , її чоловіка ОСОБА_3 і сина ОСОБА_4 .

З абонентної книжки на ім`я ОСОБА_3 вбачається, що останній з 18 грудня 2000 року був абонентом Менського управління по газопостачанню та газифікації Менагаз , а 24 вересня 2008 року між ОСОБА_1 і відкритим акціонерним товариством Чернігівгаз було укладено типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з листом комунального підприємства Чернігівське МБТІ від 25 травня 2008 року станом на 31 грудня 2012 року право власності на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 05 лютого 2008 року. На іншу 1/2 частини вказаного будинку право власності станом на 31 грудня 2012 року не зареєстровано.

Відповідно до листа Менської міської ради від 11 червня 2018 року будинок по АДРЕСА_1 на балансі міської ради не перебуває.

Наказом Регіонального відділення по Чернігівській області Фонду регіонального майна від 28 червня 1996 року № 859 створено відкрите акціонерне товариство Менаагропостач (далі - ВАТ Менаагропостач ) шляхом перетворення державного комунального підприємства Менське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення Міжрайагропостач у відкрите акціонерне товариство.

Як свідчать відомості наявності виробничих основних засобів ВАТ Менаагропостач станом на 30 жовтня 2001 року на балансі товариства перебувала половина будинку (дата введення 01 серпня 1996 року).

Перебування даного приміщення на балансі скаржника станом на 31 березня 2017 року, 31 січня 2018 року, 31 січня 2019 року відображено у відповідних відомостях (а. с. 127, 129, 130). Конкретної адреси розташування вказаної половини будинку у наведених відомостях не відображено.

Правонаступником ВАТ Менаагропостач є ПАТ Менаагропостач .

01 березня 2016 року між ПАТ Менаагропостач і ОСОБА_1 було укладено договір № 6 про оренду житла, за умовами якого товариство передало, а ОСОБА_1 прийняла у довгострокове користування житлове приміщення (півбудинку) за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 46,9 кв. м, яке знаходиться на балансі підприємства. Сторони також узгодили інші істотні умови, а саме: порядок розрахунків, термін дії договору та відповідальність сторін, що і було засвідчено їх особистими підписами.

Копії прибуткових касових ордерів свідчать про те, що у період з 14 лютого 2001 року до 21 грудня 2018 року ОСОБА_1 вносила до ПАТ Менаагропостач платежі у вигляді квартплати (а. с. 132-140).

У звітах, які надавались ПАТ Менаагропостач до органів статистики у 2009-2019 роках, відображена наявність у товариства житлового фонду у вигляді житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_3 загальною площею 47 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю можуть будь-які учасники цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається у повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

З указаного вбачається, що йдеться про добросовісне, але неправомірне, у тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

З урахуванням вказаного, встановивши, що позивач користується спірних нерухомим майном на підставі договору оренди від 01 березня 2016 року, укладеного з ПАТ Менаагропостач , що свідчить про те, що вона володіє чужим майном, яке їй не належить, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що вказані обставини виключають можливість задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України, оскільки у її діях відсутня добросовісність.

Твердження заявника про недійсність договору оренди спірного нерухомого майна, укладеного з ПАТ Менаагропостач , є безпідставними, оскільки цей договір є чинним, в установленому порядку недійсним не визнавався.

Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 206 ЦК України, вказані доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян