Рішення

від 25.04.2019 по справі 263/4484/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа F 263/4484/18

Провадження F2/263/137/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Кулика С.В., за участю секретаря судового засідання Ребеко О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів фіктивними,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФПГ Металпромресурс», звернулось до Жовтневого районного суду міста Маріуполя з позовом про визнання недійсним договорів позики від 21.01.2007 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на загальну суму 250000 грн., між ОСОБА_1та ОСОБА_3 на загальну суму 250000 грн., а також договорів позики від 22.01.2007 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на загальну суму 500000 грн., та між ОСОБА_1та ОСОБА_4 на загальну суму 500000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.08.2006 року між ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 було укладено кредитним договір F 39, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 1 200 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути, сплативши проценти за користування кредитом у строк до 30.07.2021 року, здійснюючи погашення заборгованості відповідно до умов договору. Виконання вказаних зобов'язань, було забезпечено іпотекою нежитлового приміщення у будинку F 28 по вул.Енгельса в м. Маріуполі. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26.02.2016 року з ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 604839,35 доларів США, внаслідок не виконання останнім своїх зобовFязань за кредитним договором.

Згідно договору про відступлення права вимоги від 18.11.2016 року F 39/2016, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» до фінансової компанії перейшло право вимоги, що належало ПАТ «ПУМБ» на підставі кредитного договору F 39 від 04.08.2006 року та іпотечного договору F 39/1 від 04.08.2006 року, стосовно ОСОБА_1

18.11.2016 року між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпромресурс» було укладено договір про відступлення права вимоги F 39/2016/1. Відповідно до п. 2.2 вказаного договору до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора F ТОВ «ФК «Алькор Інвест» у зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не обмежуючись, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафних санкцій відповідно до кредитного договору, стосовно ОСОБА_1 На теперішній час, заборгованість за кредитним договором не виплачується та ОСОБА_1 не здійснює погашення існуючої заборгованості.

21.01.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на загальну суму 250000 грн., в той же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики на загальну суму 250000 грн. Крім того, 22.01.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики на загальну суму 500000 грн., а також між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики на загальну суму 500000 грн.

Оскількі зобовFязання за вказаними договорами позики ОСОБА_1, не було виконано то в подальшому відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 коштів, отриманих за договорами позики.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10.10.2007 року було затверджено мирову угоду, укладену між сторонами вищевказаних договорів позики від 21.01.2007 року та 22.01.2007 року, на підставі якої ОСОБА_3 отримав у власність 1/8 частки двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А F 2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса 28, ОСОБА_2 отримала у власність 1/8 частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А F 2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса 28; ОСОБА_5 отримав право власності на ј частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А F 2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28, а ОСОБА_4 отримала у власність ј частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А F 2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28. Раніше зазначене майно перебувало у власності ОСОБА_1

Саме з метою врегулювання виниклої на підставі зазначених договорів позики заборгованості, було укладено мирову угоду, внаслідок якої ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5та ОСОБА_4 стали власниками відповідного майна. Позивач вважає, що зобовFязань за вказаними договорами позики в дійсності не існувало, а позов кредиторів ОСОБА_1, за вказаними договорами позики від 21.01.2007 року та 22.01.2007 року був штучним та поданим з єдиною метою подальшого відчуження та незаконного поділу належних ОСОБА_1 вищевказаних об'єктів нерухомого майна, та уникнення ОСОБА_1 відповідальності за реальним існуючим борговим зобов'язанням за кредитним договором F 39, укладеного між ЗАТ «Донгорбанк» та ОСОБА_1, право вимоги за яким на теперішній час належить ТОВ «ФПГ Металпромресурс».

ТОВ «ФПГ Металпромресурс», звернулось до суду з позовом про визнання фіктивними договорів позики, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та ОСОБА_1та ОСОБА_2 від 21.01.2007 року,а також договорів позики, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та ОСОБА_1та ОСОБА_4 від 22.01.2007 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 17.04.2018 року за заявою ТОВ «ФПГ Металпромресурс» вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена (Енгельса), 28, які на праві приватної власності належать відповідачам ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04.05.2018 року у справі відкрито загальне позовне провадження.

Відповідачем ОСОБА_1 надано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову через безпідставність та необгрунтованість заявлених вимог. В обгрунтування свої заперечень зазначив, що згідно з вимогами ч.3ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред' явлена будь-якою заінтересованою особою.

Сторонами оскаржуваного договору є він, як позичальник, та позикодавці - ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Позивач ТОВ «ФПГ Металпромресурс» не був стороною цих договорів та до кінця 2016 року взагалі не був обізнаний про наявність будь-яких відносин між ним та банком. Цивільний Кодекс України не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним. Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Вказує, що коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Тому вказівка зазначена в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

В обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «ФПГ «Металпромресурс» зазначив, що на підставі договору про відступлення права вимоги F39/2016/1 від 18.11.2016 року до нього перейшли всі права первісного кредитора - ТОВ «ФК «Алькор Інвест» у зобов'язаннях, що виникли із кредитного договору та договору іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не обмежуючись, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені і штрафних санкцій відповідно до кредитного договору від 04.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ».

Вважає, ствердження позивача, що оскільки між ОСОБА_1 та ним існують грошові зобов'язання на підставі кредитного договору, які підтверджені рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26.02.2016 року та ухвалою суду від 10.02.2017 року про заміну сторони виконавчого провадження, то невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків по кредитному договору свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача саме ОСОБА_1, безпідставним та необгрунтованим. Вказав, що позивач не має право вимоги про визнання фіктивними всіх договорів позики, які колись укладались ОСОБА_1 з іншими особами, в тому числі відповідачами.

Оскаржувані позивачем договори були укладені у 2007 році, у 2008 році по них було здійснено повне виконання, а заміну сторони у виконавчому провадженні здійснено у 2017 році ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 20.02.2017 року. Тобто, позивач набув прав стягувача лише з 2017 року, на стадії виконавчого провадження та має право стягнення в межах виконавчого провадження.

Зазначає про необґрунтованість вимог позивача, оскільки не могли бути порушені права та інтереси позивача у 2017 році угодою, яку було укладено у 2008 році та яка виконана за декілька років до набуття позивачем прав стягувача у виконавчому провадженні. Тому на думку відповідача, позивач не є заінтересованою особою в розумінні ч. 5 ст. 216 ЦК України, оскільки не довів конкретні факти порушення його майнових прав та інтересів. Вважає, що позивач зловживає своїми правами з метою завдання шкоди іншим особам, а тому його позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, зазначив, що виконання ним зобов'язань за кредитним договором було забезпечено іпотекою. Згідно з п.2.1 іпотечного договору F39/1 від 04.08.2006 року, за рахунок предмету іпотеки задовольняються вимоги іпотекодержателя за кредитним договором F39 від 04.08.2006 року у повному обсязі, включаючи оплату процентів, неустойки, основної суми боргу, а також будь-яке збільшення цієї суми або процентів за основним зобов'язанням.

Пунктом 2.2 договору іпотеки встановлено, що за рахунок предмета іпотеки задовольняються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки, збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов цього договору.

Позивач ТОВ «ФПГ Металпромресурс» має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна, переданого в іпотеку. А від цього, його дії, пов'язані з оспорюванням інших цивільно-правових договорів, в яких він не брав участі та не є його стороною, явно виходять за межі закону та порушують права та інтереси інших осіб.

Зазначив, що під час укладання договорів позики між ним та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 було дотримано встановленої законом письмової форми договорів, за всіма договорами він отримав грошові кошти на певний строк на умовах повного повернення. Через погіршення майнового стану він не зміг в повному обсязі виконати взяті на себе зобов'язання у передбачений договорами строк, у зв'язку із чим позикодавці звернулись до суду за захистом своїх прав. Судом було встановлено як факт укладання договорів позики, так факт невиконання ним в повному обсязі своїх обов'язків за цими договорами. Нерухоме майно, яке на той час будувалося в тому числі за рахунок запозичених коштів, в подальшому стало предметом мирової угоди та передано у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за укладеними з ними договорами позики. За таких обставин вважає, що не мається жодних підстав для задоволення позовних вимог.

Також наголосив, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог в передбаченому законом порядку не надано належних та допустимих доказів, щодо фіктивності оскаржуваних правочинів. Ствердження позивача, що сторони оскаржуваного правочину не бажали реального настання правових наслідків за цим правочином, є лише необгрунтованими припущеннями, які нічим об'єктивно не підтверджені та не доведені в суді. Оскаржувані договори були укладені ще у 2007 році та виконані в повному обсязі. В той час і в подальшому він виконував свої забовFязання за кредитним договором, укладеним з ЗАТ «Донгорбанк». При цьому заборгованість за договорами позики була стягнута в судовому порядку у 2008 році, після чого він ще понад пFять років здійснював повернення кредитних коштів банку. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Справу просив розглянути без його участі.

Представником відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_7 наданий відзив на позов, у якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Вказаний відзив є аналогічним за змістом відзиву, який було надано відповідачем ОСОБА_1

Відповідачем ОСОБА_2 також наданий відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначила, що посилання позивача на те, що сторони оскаржуваних договорів позики штучно створили ці договори, без фактичного реального передання грошових коштів ОСОБА_1 для унеможливлення звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: двоповерхове нежитлове приміщення літ. «А-2», що знаходиться за адресою м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28. загальною площею 3905,7 кв.м для виконання реально існуючих боргових зобовFязань ОСОБА_1 перед ЗАТ «Донгорбанк», є безпідставними. Вказала аналогічні за змістом заперечення, що і відповідач ОСОБА_1, стосовно того, що позивач є правонаступником вже на стадії виконавчого провадження з виконання виконавчих листів про стягнення боргу і має право стягнення лише у межах виконавчого провадження.

Крім того, згідно ст. 257 Цивільно кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У звFязку з тим, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу строку позовної давності, ТОВ «ФПГ Металпромресурс», як новий стягувач у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів, не має права звертатися з таким позовом до суду, особливо, коли в нього пропущений строк позовної давності.

На час укладання договору позики від 21.01.2007 року на суму 250000 грн. та укладення мирової угоди у 2007 році у ОСОБА_1 будь-яких зобовFязань перед ТОВ «ФПГ Металпромресурс» не було. Учасником правовідносин по стягненню заборгованості за кредитним договором ТОВ «ФПГ Металпромресурс» стало лише у лютому 2017 року.

Вказала, що між відповідачами по справі для врегулювання маючихся боргових зобовFязань була укладена мирова угода, яка була затверджена ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10.10.2007 року. З моменту визнання мирової угоди зобов'язання сторін по спірним договорам позики вважаються виконаними. Відповідна ухвала набрала законної сили. Отже, ще 10.10.2007 року Жовтневий районний сул м. Маріуполя дав правову оцінку вищевказаним договорам та виніс з цього приводу ухвалу, в якій визнав зобовFязання сторін виконаними.

07.05.2018 року представник ТОВ «ФПГ «Металпромресурс» звернувся до апеляційного суду Донецької області з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10.10.2007 року, проте ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15.05.2018 року у поновленні строку на апеляційне оскарження та відкритті провадження у справі було відмовлено з тих підстав, що ТОВ «ФПГ Металпромресурс» не був стороною у справі, не є учасником правовідносин, що були предметом позову, а права стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів по справі за позовом ПрАТ «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором набув лише у лютому 2017 року.

У звFязку з наведеним відповідач вважає, що ТОВ «ФПГ Металпромресурс» взагалі не може виступати позивачем по справі, оскільки оскаржувані ним правочини не можуть порушувати його права.

Згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.02.2016 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 604839, 35 доларів США. Вказана заборгованість утворилася з 2014 року. Таким чином, укладений 04.08.2006 року кредитний договір, забезпечений іпотекою, боржник продовжував виконувати та сплачувати кредит протягом більше ніж 8 років після укладання кредитного договору. Таким чином, твердження позивача про те, що укладаючи оскаржувані правочини, ОСОБА_1 мав намір уникнути майнової відповідальності за кредитним договором F39 від 04.08.2006 року є необґрунтованим.

У позові ТОВ "ФПГ Металпромресур» не зазначило жодного факту та не надало жодного доказу щодо наявності в неї, як сторони оскаржуваного правочину, умислу на укладення фіктивного правочину, а доказування не може грунтуватися на припущеннях.

У звFязку з наведеним у задоволенні позову просила відмовити, справу розглянути за її відсутністю.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09.01.2019 року закрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача F адвокат ДFяконова К.І. у судовому засіданні позов підтримала з викладених у ньому підстав та додатково зазначила, що відповідно до отриманих на запит суду відомостей з ДФС України, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не мали достатнього офіційного доходу, для того, щоб надати ОСОБА_1 в борг грошові кошти вказані у відповідних договорах позики. Вказане підтверджує доводи позивача, що вказані договори позики укладені між відповідачами 21.01.2007 року та 22.01.2007 року носили фіктивний характер та їх єдиною ціллю було передача майна, для того щоб ОСОБА_1 уникнув майнової відповідальності за кредитним договором F39 від 04.08.2006 року.

Представник відповідача ОСОБА_4 F адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог та просив у позові відмовити, посилаючись на недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, а також, оскільки позивачем не представлено доказів того, що оскаржувані правочини порушують його права та інтереси.

Представник відповідача ОСОБА_2 F адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні також заперечував проти задоволення позову, за аналогічними підставами.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у судове засідання не зFявилися з невідомих суду причин, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відзив на позовну заяву не надали.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобовFязані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовFязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.ст. 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обFєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звFязок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 04.08.2006 року між ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 було укладено кредитним договір F 39, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 1 200 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути, сплативши проценти за користування кредитом у строк до 30.07.2021 року, здійснюючи погашення заборгованості відповідно до умов договору.

Виконання вказаних зобов'язань, було забезпечено іпотекою нежитлового приміщення у будинку F 28 по вул.Енгельса в м. Маріуполі, що підтверджується договором іпотеки F 39/1 від 04.08.2006 року.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26.02.2016 року з ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за кредитним договором F 39 від 04.08.2006 року в розмірі 604839,35 доларів США у звFязку з невиконанням останнім своїх зобовFязань за кредитним договором F39 від 04.08.2006 року.

Згідно з договором про відступлення права вимоги від 18.11.2016 року F 39/2016, укладеним між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» до фінансової компанії перейшло право вимоги, що належало ПАТ «ПУМБ» на підставі кредитного договору F 39 від 04.08.2006 року та іпотечного договору F 39/1 від 04.08.2006 року, стосовно боржника ОСОБА_1

18.11.2016 року між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ТОВ «ФПГ Металпромресурс» було укладено договір про відступлення права вимоги F 39/2016/1. Відповідно до п. 2.2 вказаного договору до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора F ТОВ «ФК «Алькор Інвест» у зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не обмежуючись, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафних санкцій відповідно до кредитного договору, стосовно ОСОБА_1

На теперішній час, заборгованість за кредитним договором не виплачується та ОСОБА_1 не здійснює погашення існуючої заборгованості.

Як вбачається з наданих суду ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10.02.2017 року у справі за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Донецькій області про заміну сторони виконавчого провадження від 06.03.2017 року у виконавчому провадженні F 53243894 замінено стягувача - ПАТ «ПУМБ» на правонаступника F ТОВ «ФПГ Металпромресурс».

Згідно відповіді з Маріупольського ГУ ДФС України в Донецькій області було отримано відомості про доходи відповідачів за 2006-2007 роки. З вказаних відомостей вбачається, що ОСОБА_3 отримав протягом 2006 року дохід у розмірі 100700 грн. Відомості за 2007 рік відсутні. Відповідач ОСОБА_5 отримав у перший половині 2006 року дохід у розмірі 6444,75 грн., інформація за другу половину 2006 року та 2007 рік відсутня. ОСОБА_4 протягом 2006 року та першого кварталу 2007 року отримала дохід 11100 грн., інформація за 3 квартали 2007 року відсутня. ОСОБА_2 протягом вказаного періоду часу отримала дохід в сумі 4650 грн. Відповідач ОСОБА_1 отримав за вказаний період часу дохід у розмірі 469834,03 грн.

Згідно ст. 15 та ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року F 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

21.01.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на загальну суму 250000 грн., в той же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики на загальну суму 250000 грн.

Крім того, 22.01.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики на загальну суму 500000 грн., а також того ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики на загальну суму 500000 грн.

В матеріалах справи також маються розписки, надані позичальником ОСОБА_1 позикодавцям ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, у яких ОСОБА_1 підтвердив отримання ним сум грошових коштів, обумовлених вищевказаними оскаржуваними договорами позики від 21.01.2007 року та 22.01.2007 року, та зобовFязався повернути їх у визначений договорами строк.

В подальшому, у звFязку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобовFязань за договорами позики від 21.01.2007 року та 22.01.2007 року відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 коштів, отриманих за вказаними договорами позики.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10.10.2007 року було затверджено мирову угоду, укладену між сторонами вищевказаних договорів позики від 21.01.2007 року та 22.01.2007 року, на підставі якої ОСОБА_3 отримав у власність 1/8 частки двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А F 2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса 28, ОСОБА_2 отримала у власність 1/8 частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А F 2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса 28; ОСОБА_5 отримав право власності на ј частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А F 2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28, а ОСОБА_4 отримала у власність ј частку двоповерхового нежитлового приміщення (магазин) літера А F 2, загальною площею 3905,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28.

На теперішній час вказана ухвала суду набрала законної сили, виконана сторонами у повному обсязі.

Аналізуючи зазначені обставини, суд вважає, необгрунтованими доводи позивача, що договори позики, укладені 21.01.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 250000 грн., між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 250000 грн., а також 22.01.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на суму 500000 грн., між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на суму 500000 грн., не відповідають вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Належних та допустимих доказів того, що оскаржувані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, позивачем під час розгляду справи не представлено. Спрямованість сторін оскаржуваних правочинів на реальне настання правових наслідків, обумовлених цими правочинами свідчить затвердження ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10.10.2007 року мирової угоди, за якою позичальник ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу за договорами позики передав у власність позикодавців частки нерухомого майна, яке належало йому на праві приватної власності.

При цьому суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 виконував свої зобовFязання за кредитним договором F39 від 04.08.2006 року укладеного між ним та ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", до того як було укладено оскаржувані правочини, а також продовжував їх виконувати більше 5 років після того як Жовтневим районним судом міста Маріуполя було затверджено мирову угоду укладену між відповідачами для врегулювання майнових зобов'язань. Зазначене вочевидь спростовує доводи представника позивача стосовно того, що оскаржувані правочини було укладено між відповідачами виключно з метою уникнути майнової відповідальності ОСОБА_1 забовFязань за кредитним договором від 04.08.2006 року.

Аналізуючи отримані відомості з ГУ ДФС України в Донецькій області з приводу офіційних доходів отриманих відповідачами за 2006-2007 роки, суд враховує, що вказані відомості є не повними, оскільки щодо певних періодів часу інформація відсутня. Окрім того, вказані відомості не відображають у повній мірі майновий стан відповідачів, оскільки не охоплюють наявність заощаджень як в готівковій так і в безготівковій формі іншого майна. Тому посилання представника позивача, на те, що відповідачі не мали можливості виходячи з розміру отриманих доходів надати грошові кошти за договорами позики ОСОБА_1 не знайшли свого беззаперечного підтвердження.

Що стосується заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

До спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України пребіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом вказаної правової норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, а також чи доведені в передбаченому законом порядку заявлені позовні вимоги. У разі коли позовні вимоги не доведені в передбаченому законом порядку, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що позовні вимоги доведені в передбаченому порядку, право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази, як кожний окремо, так і в їх сукупності, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов задоволенню не підлягає через його необґрунтованість.

На підставі ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.202, 203, 215, 234, ч.1 ст.261, 1046, 1047 ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів фіктивними відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 06.05.2019 року.

Позивач - Товариство з обмеженою віповідальністю «ФПГ Металпромресурс», ЄДРПОУ 34685512, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, буд.13.

Відповідач - ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1/20, кв.46.

Відповідач - ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач - ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_3, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідач - ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_4, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідач - ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_5, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Суддя С.В.Кулик