Рішення

від 07.05.2019 по справі 915/222/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

===================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року Справа № 915/222/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» (вул. Богородична, 11, м. Миколаїв, 54002, код ЄДРПОУ 40987827)

до відповідача: Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001),

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Приватне підприємство «К.В.М.» (вул. Богородична, 11, м. Миколаїв, 54002)

про визнання права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, -

за участі представників учасників справи :

від позивача: Сорочан Є.В., довіреність №1 від 05.02.19

від відповідача: Супрун Т.О., довіреність №475/02.02.01-22/02.06/14/19 від 14.02.19,

від 3-ої особи: не з`явився, -

В С Т А Н О В И В:

08.02.2019 позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою від 08.02.2019, якою просить суд:

- визнати за товариством з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» право оренди земельної ділянки, визначеної умовами договору оренди землі від 21.10.2013, зареєстрованого в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради за №9646 від 21.10.2013;

- вважати укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі від 21.10.2013, зареєстрованого в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради за №9646 від 21.10.2013 між Миколаївською міською радою, приватним підприємством «К.В.М.» та товариство з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» у редакції, викладеній у позовній заяві.

Ухвалою від 13.02.2019 відкрито провадження у справі, судом постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.03.2019 о 10.30 год., встановлено сторонам процесуальний строк для надання суду заяв по суті справи, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача приватне підприємство «К.В.М.» , запропоновано третій особі в 5-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду письмові пояснення щодо позовних вимог з урахуванням вимог ст. 168 ГПК України.

20.02.2019 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву з доказами надіслання копії відзиву іншим учасникам справи.

Відповідач позов не визнає, просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заперечення відповідача обґрунтовано посиланням на норми ст. 19 Конституції України, ст. ст. 629, 637 Цивільного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26, ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування , ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 124, ст. ст. 125, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 15, 30, 31, 33 Закону України Про оренду землі , ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , п. 1.2 Договору про зміни від 14.11.2018 №98-18, пп. з п.9.4 Договору оренди землі від 21.10.2013 №9646 та мотивовано тим, що відповідачем не порушено права позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

На обґрунтування зазначених заперечень відповідачем зазначено наступне:

- рішенням Миколаївської міської ради від 24.07.2018 № 41/33 продовжено ПП К-В.М. на 1 рік з дати прийняття рішення міської ради оренду земельної ділянки площею 26 кв.м (кадастровий номер 4810137200:09:017:0001), оренду якої було продовжено рішенням міської ради від 04.04.2013 № 27/42, залишивши земельну ділянку площею 26 кв.м в землях громадської забудови (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) для обслуговування зупиночного комплексу по вул. Великій Морській, між вулицями Фалєєвською та Декабристів, без оформлення права власності на майно, відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 28.12.2016 № 17-6452;

- на виконання вище зазначеного рішення між Миколаївською міською радою та ПП К.В.М. було укладено Договір про зміни від 14.11.2018 № 98-18 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 21.10.2013 за № 9646. Відповідно до даного договору Миколаївська міська рада продовжила на 1 рік (з дати прийняття рішення) ПП К.В.М. оренду земельної ділянки для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу між вулицями Фалєєвською та Декабристів, без права оформлення права власності на нерухоме майно;

- договір про зміни від 14.11.2018 № 98-18 діє до 24.07.2019. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення Договору на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку цього Договору (пункт 1.2 Договору про зміни від 14.11.2018 № 98-18);

- відповідно до підпункту з пункту 9.4 Договору оренди землі від 21.10.2013 № 9646 орендар зобов`язаний у разі відчуження споруд, розташованих на земельній ділянці, до спливу строку договору, демонтувати споруди, привести земельну ділянку у стан, придатний для її використання за призначенням та письмово звернутися до орендодавця з питання дострокового розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі. До розірвання міською радою договору та повернення її орендодавцю за актом приймання-передачі орендна плата виконується орендарем у повному обсязі, у т.ч. після спливу строку договору до дати повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі.

- 01.12.2018 ПП К.В.М. та ТОВ ІВК-1 уклали договір купівлі продажу торгівельного комплексу, який складається з кіоску та конструкції зупинки (металевий каркас, покрівля з полікарбонату ПХБ та дерев`яними лавками). У відповідності до умов договору купівлі-продажу, передав споруду ТОВ ІВК-1 , що було оформлено актом передачі-приймання від 01.12.2018

Таким чином, на думку відповідача, факт відчуження тимчасової споруди не породжує право нового власника на переоформлення договору оренди землі, і призводить до необхідності виконання ПП К.В.М. взятих на себе зобов`язань за підпункту з пункту 9.4 Договору оренди землі від 21.10.2013 № 9646, а саме демонтувати споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для її використання за призначення та письмово звернутися до орендодавця з питання дострокового розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі.

Ухвалою суду від 11.03.2019 задоволено клопотання представника позивача про оголошення перерви в підготовчому засіданні, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 08 квітня 2019 року о 10:00.

Третьою особою письмових пояснень щодо позовних вимог суду не надано, правом участі у підготовчому засіданні третя особа не скористалась.

Ухвалою суду від 08.04.2019 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті на 07.05.2019.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, зазначає, що позивачем додано до позовної заяви усі можливі докази на підтвердження позовних вимог.

Представник відповідача позовні вимоги заперечує з підстав, викладених у відзиві.

На підставі ст. 233 ГПК України, в судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

21 жовтня 2013 року між Миколаївською міською радою (далі - відповідач) та Приватним підприємством К.В.М. (далі - ПП К.В.М. ) було укладено Договір оренди землі № 9646, за умовами якого відповідач на підставі рішення від 04.04.2013р. № 27/42 продовжує ПП К.В.М. оренду земельної ділянки для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу по вул. Великій Морській, між вулицями Фалеєвською та Декабристів, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно /Центральний район/ (п. 1.1.).

Пунктом 2.1 Договору оренди землі встановлено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 26 /двадцять шість/ кв.м., у тому числі за функціональним призначенням: 10 кв.м. - землі комерційного використання, 16 кв.м. - землі громадського призначення під критий майданчик, без права передачі її в суборенду (кадастровий номер 4810137200:09:017:0001).

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 12152226 від 04.11.2013 та № 146311389 від 21.11.2018 та відомостей з Публічної кадастрової карти України від 07.02.2019 вказана земельна ділянка належить до земель комунальної власності, цільове призначення - В.03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі).

Пунктом 2.2 Договору оренди землі встановлено, що на земельній ділянці знаходиться зупиночний комплекс.

Відповідно до п. 3.1. договір діє до 21.06.2016.

Рішенням Миколаївської міської ради від 24.07.2018 №41/33 (п.1) продовжено ПП К.В.М. на 1 рік з дати прийняття рішення міської ради оренду земельної ділянки площею 26 кв.м (кадастровий номер 4810137200:09:017:0001), оренду якої було продовжено рішенням міської ради від 04.04.2013 №27/42, залишивши земельну ділянку площею 26 кв.м в землях громадської забудови (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) для обслуговування зупиночного комплексу по вул.. Великій Морській, між вулицями Фалеєвською та Декабристів, без оформлення права власності на майно, відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 28.12.2016 №17-6452.

Пунктом 2 зазначеного рішення зобов`язано землекористувача укласти договір про зміни до договору оренди землі.

14 листопада 2018 року між відповідачем та ПП К.В.М. укладено договір про зміни до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 21.10.2013 за №9646.

Так, сторонами частково замінено п.1.1. договору, а також використано термін торгівельний павільйон замість терміну тимчасово розміщений зупиночний комплекс щодо споруди для обслуговування якої третій особі було надано в оренду відповідну земельну ділянку.

Відповідно до п.1.2. цього договору пункт 3.1. договору викладено у такій редакції: Дія договору продовжується до 24.07.2019. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку цього Договору .

01 грудня 2018 року між ПП К.В.М. (далі - продавець) та ТОВ ІВК-1 (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов`язується передати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору.

Предметом договору є: торгівельний комплекс, який складається з кіоску та конструкції запинки (металевий каркас, покрівля з полікарбонату ПХБ та дерев`яними лавками), що розташований по вул. Великій Морській, між вулицями Фалеєвською та Декабристів.

Згідно пунктів 2.1. та 2.2. вищезазначеного договору, продавець повинен повністю передати товар Покупцю протягом 3 днів з моменту укладання договору. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару Покупцю, що оформляється актом приймання-передачі.

Продавцем зазначений товар передано покупцю, про що свідчить акт передачі-приймання від 01.12.2018.

Таким чином, судом встановлено, що за договором купівлі-продажу від 01.12.2018 ПП К.В.М. продало ТОВ ІВК-1 зупиночний комплекс, розташований на орендованій у відповідача земельній ділянці.

Враховуючи ту обставину, що земельна ділянка надавалася в оренду для розміщення та функціонування на ній торгового комплексу, якою фактично користується не ПП К.В.М. , а ТОВ ІВК-1 , останній звернувся до відповідача з заявою від 17.12.2018 року з приводу підписання договору про зміни до договору оренди в частині заміни орендаря. До вказаного листа позивачем було додано, у тому числі, договір купівлі-продажу торговельного павільйону, підписані з його сторони та ПП К.В.М. проект договору про заміну сторони в договорі оренди землі, згода ПП К.В.М. на таку заміну.

Заяву позивача від 17.12.2018 зі всіма додатками відповідач отримав 17.12.2018 року, що підтверджується штампом канцелярії з вхідним номером 000798.

На вищевказану пропозицію жодної відповіді відповідач не надав, рішення з порушеного питання не прийняв.

Предметом позову у цій справі є визнання за позивачем права оренди земельної ділянки, визначеної умовами договору оренди землі від 21.10.2013 за №9646 та внесення змін до цього договору шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди у редакції, викладеній в позовній заяві, виходячи із того, що внаслідок відчуження торгівельного павільйону , розташованого на спірній земельній ділянці, право користування спірною земельною ділянкою перейшло до іншої особи.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом частини 1 статі 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Водночас питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 337 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до визначень ст. ст. 14.1.15., 14.1.238. Податкового кодексу України, будівлі - земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності; споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, під спорудами розуміється будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Статтею 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Згідно ч. 4 ст. 15 Закону України Про благоустрій населених пунктів , власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов`язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Сторонами в даній справі не оспорюється факту належності зупиночного комплексу до різновиду споруд, в тому числі в розумінні ст.ст. 120, 337 ЗК України.

Додатково на користь цієї думки свідчить і встановлений законом обов`язок власника тимчасової споруди забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території, що було б неможливим без наявності в нього права користування цією територією.

Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому частиною першою статті 93 Земельного кодексу України, приписи якої кореспондуються зі статтею 1 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі", визначено, що засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (за змістом частини дев`ятої статті 93 Земельного кодексу України та частини першої статті 2 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За положенням частини 3 статті 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України.

Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому Договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже Договір не підлягає зміненню.

У розумінні наведених положень при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник зазначених об`єктів, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, відчуження споруди, розташованої на орендованій земельній ділянці, не є підставою для внесення змін до договору оренди, зокрема, і в частині осіб, які є його сторонами, зважаючи на те, що договір у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки.

Наведене також узгоджується з правовою позицією постанов Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 19.06.2018 у справі №922/3655/17, від 04.05.2018 у справі №910/14212/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №32/563.

Таким чином, судом встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» станом на момент розгляду цієї справи в суді є орендарем за договором оренди землі від 21.10.2013, зареєстрованого в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради за №9646 від 21.10.2013.

Разом з тим, це не тягне за собою задоволення позову з огляду на такі міркування.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

Отже, обраний позивачем та застосований судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст.ст. 2, 6 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Дійсно, згідно приписів ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Разом з тим, як витікає з наведених вище положень, право оренди не виникає з судового рішення. У разі його виникнення та існування на підставах, визначених законом, його визнання або підтвердження рішенням суду не вимагається.

Натомість, право оренди земельної ділянки, як і будь-яке інше право, у разі його порушення (або наявності обґрунтованої загрози його порушення) підлягає судовому захисту на загальних підставах , наприклад, шляхом заборони вчиняти ті чи інші дії із земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні нею, визнання переважного права на укладення договору оренди землі та ін.

Право оренди позивача, як зазначено вище, виникло з правочину та триває незалежно від правової волі або процесуальних тверджень іншого учасника цих правовідносин - відповідача.

За таких обставин, необхідність додаткового визнання судом права оренди не витікає з жодної норми права та не є необхідним для захисту позивачем того чи іншого свого інтересу, які б виникали з цього права.

До того ж в своїй позовній заяві позивач взагалі не наводить обставин, які б свідчили про існування загрози порушення цих інтересів ані відповідачем ані іншими особами.

Твердження представника позивача про те, що відповідач порушує його право користування земельною ділянкою, не здійснюючи дій щодо переукладення договору оренди, не свідчать про жодну реальну загрозу прав або законних інтересів, які витікають з Договору оренди землі від 21.10.2013 або Закону, з огляду на наведені вище міркування щодо порядку, в якому відбувся перехід права оренди.

Аналогічними міркуваннями суд керується і відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі від 21.10.2013, оскільки, як витікає з наведених в цьому рішенні міркувань, перехід права оренди вже відбувся на підставах, визначених Законом.

Таким чином, позивачем не доведено, що в результаті задоволення цього позову ті чи інші його права будуть відновлені чи здійснено їх ефективний захист.

Щодо тверджень відповідача про відсутність підстав набуття позивачем права оренди, в тому числі і через відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, на яких ґрунтується поданий ним відзив, суд зазначає, що вони повністю спростовуються наведеними вище міркуваннями щодо належного правозастосування положень статей 120 та 337 ЗК України.

Стосовно тверджень відповідача, які стосуються положень п. 9.4. Договору оренди землі від 21.10.2013 та встановленого ним обов`язку третьої особи у разі відчуження споруд, розташованих на земельній ділянці, до спливу строку договору, демонтувати споруди, привести земельну ділянку у стан, придатний для її використання за призначенням та письмово звернутися до орендодавця з питання дострокового розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до положень ст. 611 Цивільного кодексу України, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання у разі порушення зобов`язання, допускається тільки якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Матеріали справи не містять ані доказів односторонньої відмови відповідача від зобов`язань за Договором оренди землі від 21.10.2013 ані здійснення ним жодних інших дій щодо виконання договору в цій частині. Не звернувся він і до суду ані з позовом про усунення перешкод в користування майном чи звільнення земельної ділянки тощо, ані з позовом про розірвання договору, зокрема, у зв`язку із істотною зміною обставин.

Виходячи з принципу диспозитивності в господарському судочинстві, закріпленого в ст.ст. 2, 14 ГПК України, суд не може захищати право, на захист якого у встановленому законом порядку не подано позову.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати за таких обставин покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» (вул. Богородична, 11, м. Миколаїв, 54002, код ЄДРПОУ 40987827) до Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001) про визнання права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі - відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

4. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено і підписано 16.05.2019.

Суддя В.О. Ржепецький