Постанова

від 16.07.2019 по справі 915/222/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/222/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВК - 1» , м. Миколаїв - не з`явився;

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з`явився;

від Приватного підприємства « К.В.М.» , м. Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року, м.Миколаїв, суддя Ржепецький В.О., повний текст рішення складено 16.05.2019 року

у справі № 915/222/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВК - 1» , м. Миколаїв

до відповідача Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватне підприємство « К.В.М.» , м. Миколаїв

про визнання права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ІВК - 1 , м.Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, в якій просило суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» право оренди земельної ділянки, визначеної умовами договору оренди землі від 21.10.2013 року, зареєстрованого в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради від 21.10.2013 року №9646; вважати укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі від 21.10.2013 року, зареєстрованого в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради від 21.10.2013 року № 9646, між Миколаївською міською радою, Приватним підприємством «К.В.М.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» у редакції, викладеній у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок набуття позивачем права власності на торгівельний комплекс, у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України, до останнього перейшло право оренди на земельну ділянку, на якій розміщена споруда, у зв`язку з чим заявник вказує на необхідність заміни сторони у договорі оренди землі, укладеному між попереднім власником торгівельного комплексу та Миколаївською міською радою, м. Миколаїв.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року у справі №915/222/19 (суддя Ржепецький В.О.) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» , м. Миколаїв до Миколаївської міської ради, м.Миколаїв про визнання права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відчуження споруди, розташованої на орендованій земельній ділянці, не є підставою для внесення змін до договору оренди, зокрема, і в частині осіб, які є його сторонами, зважаючи на те, що договір у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже , й відповідні права та обов`язки, в зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку, що право оренди позивача виникло з правочину та триває незалежно від правової волі або процесуальних тверджень іншого учасника цих правовідносин - відповідача. За таких обставин, суд зазначив, що необхідність додаткового визнання судом права оренди не витікає з жодної норми права та не є необхідним для захисту позивачем того чи іншого свого інтересу, які б виникали з цього права, та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Миколаївська міська рада, м. Миколаїв з мотивувальною частиною рішення Господарського суду Миколаївської області не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року у справі №915/222/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІВК - 1 , м.Миколаїв до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, третя особа Приватне підприємство К.В.М. , м. Миколаїв , про визнання права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі , змінити шляхом виключення з його мотивувальної частини наступних абзаців: абзацу 7 сторінки 8, абзаців 1,2,3,4,5 сторінки 9.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає , що рішенням Миколаївської міської ради від 24.07.2018 року № 41/33 Приватному підприємству К.В.М. , м. Миколаїв продовжено оренду земельної ділянки для обслуговування зупиночного комплексу , розташованого по вул. АДРЕСА_1 , між вулицями Фалєєвською та Декабристів у місті Миколаїв, без оформлення права власності на майно на 1 рік. На виконання вищевказаного рішення між Миколаївською міською радою та Приватним підприємством К.В.М. , м. Миколаїв було укладено Договір про зміни від 14.11.2018 року № 98-18 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 21.10.2013 року за № 9646. Відповідно до даного договору Миколаївська міська рада продовжила на 1 рік (з дати прийняття рішення) Приватному підприємству К.В.М. , м. Миколаїв оренду земельної ділянки для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу між вулицями Фалєєвською та Декабристів, без права оформлення права власності на нерухоме майно. Договір про зміни від 14.11.2018 року № 98-18 діє до 24.07.2019 року.

Апелянт посилається на те, що у оскаржуваному рішенні Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року по справі № 915/222/19 з цього приводу зазначено: так, сторонами частково замінено п.1.1. договору, а також використано термін торгівельний павільйон замість терміну тимчасово розміщений зупиночний комплекс щодо споруди , для обслуговування якої третій особі було надано в оренду відповідну земельну ділянку . Але, як викладено у апеляційній скарзі скаржником , ніяких змін щодо назви споруди в договір оренди землі не вносилося.

Також, скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» , м. Миколаїв , станом на момент розгляду цієї справи в суді , є орендарем за договором оренди землі від 21.10.2013 року, зареєстрованим в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради за №9646 від 21.10.2013 року, оскільки тимчасово розміщений зупиночний комплекс, власником якого є позивач по справі, є лише тимчасовою спорудою (встановлений без влаштування фундаменту , може бути переміщений в інше місце), який не підпадає під визначення будівлі та споруди у розумінні ст.120 Земельного кодексу України, оскільки останні, у відповідності до ст. 377 Цивільного кодексу України, є будівельними системами, які нерозривно пов`язані із земельною ділянкою та відповідно є об`єктами нерухомого майна.

Крім того, скаржник зазначає, що сторонами у договорі оренди землі від 21.10.2013 року № 9646 було передбачено відсутність права нового власника на переоформлення договору оренди землі у зв`язку з відчуженням тимчасової споруди.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 року у справі № 915/222/19 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року у справі № 915/222/19 та призначено справу до розгляду.

15.07.2019 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВК - 1» , м. Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року у справі № 915/222/19 відхилити, а рішення залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач зазначає, що аналіз положень норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника , з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже , з моменту набуття права власності на майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває право оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України.

Отже, відчуження споруди, розташованої на спірній земельній ділянці, не є підставою для внесення змін до договору оренди, зокрема, і в частині осіб, які є його сторонами, зважаючи на те, що договір у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки.

При цьому скаржник зазначає, що торгівельний комплекс, власником якого наразі є Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВК - 1» , м. Миколаїв, у відповідності до приписів ст. 14.1.15., 14.1.238. Податкового кодексу України, ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , ч. 4 ст. 15 Закону України Про благоустрій населених пунктів та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 відноситься до різновиду споруд, в зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки станом на момент розгляду цієї справи в суді позивач, як новий власник вищезазначеної споруди , вже є орендарем за договором оренди землі від 21.10.2013 року на підставі ст. 120 Земельного кодексу.

Також, 15.07.2019 року електронною поштою від Миколаївської міської ради, м.Миколаїв надійшла заява, в якій скаржник просив суд на підставі ст. 46, 58, 169 Господарського процесуального кодексу справу № 916/222/19 розглядати за відсутності її представника. Судовою колегією заяву розглянуто та задоволено .

В судове засідання 16.07.2019 року, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення ухвал суду, про причини неявки суд не повідомили та не скористалися своїми процесуальними правами на участь у судових засіданнях.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв підлягає задоволенню , а рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року у справі № 915/222/19 підлягає зміні , виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

21.10.2013 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв та Приватним підприємством «К.В.М.» , м. Миколаїв було укладено Договір оренди землі № 9646, за умовами пункту 1.1. якого відповідач, на підставі рішення від 04.04.2013 року № 27/42, продовжує Приватному підприємству «К.В.М.» , м. Миколаїв оренду земельної ділянки для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу по вул. Великій Морській, між вулицями Фалєєвською та Декабристів у місті Миколаїв, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (Центральний район).

Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди землі, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 26 кв.м., у тому числі за функціональним призначенням: 10 кв.м. - землі комерційного використання, 16 кв.м. - землі громадського призначення під критий майданчик, без права передачі її в суборенду (кадастровий номер 4810137200: НОМЕР_1 : НОМЕР_2 : НОМЕР_3 ).

Згідно із пунктом 2.2 Договору оренди землі на земельній ділянці знаходиться зупиночний комплекс. Земельна ділянка передається в оренду для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу (п. 5.1.).

Відповідно до п. 3.1. договір діє до 21.06.2016 року.

З відомостей Публічної кадастрової карти України від 07.02.2019 року вбачається, що вказана земельна ділянка належить до земель комунальної власності, цільове призначення - В.03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі).

За актом приймання-передачі від 21.10.2013 року Миколаївська міська рада, м.Миколаїв передала, а Приватне підприємство «К.В.М.» , м. Миколаїв отримало в оренду вищезазначену земельну ділянку.

Як, вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 04.11.2013 року № 12152226 та від 21.11.2018 року №146311389, право оренди на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 між АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , належним чином зареєстроване за Приватним підприємством К.В.М. , м.Миколаїв.

Рішенням Миколаївської міської ради, м. Миколаїв від 24.07.2018 року № 41/33 Про продовження оренди земельної ділянки суб`єкту господарювання для тимчасового розміщення споруд та малих архітектурних форм без оформлення права власності на нерухоме майно по Центральному району м. Миколаєва продовжено Приватному підприємству «К.В.М.» , м. Миколаїв на 1 рік з дати прийняття рішення міської ради оренду земельної ділянки площею 26 кв.м (кадастровий номер 4810137200:09:017:0001), оренду якої було продовжено рішенням міської ради від 04.04.2013 № 27/42, залишивши земельну ділянку площею 26 кв.м в землях громадської забудови (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) для обслуговування зупиночного комплексу по АДРЕСА_1 , між АДРЕСА_3 , без оформлення права власності на майно, відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 28.12.2016 року № 17-6452 (п. 1 рішення)

Пунктом 2 зазначеного рішення зобов`язано землекористувача укласти договір про зміни до договору оренди землі.

На виконання вимог вищезазначеного рішення, 14.11.2018 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв та Приватним підприємством «К.В.М.» м.Миколаїв було укладено договір про зміни № 98-18 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 14.11.2018 року за № 9646.

Відповідно до п.1.2. договору про зміни від 14.11.2018 року № 98-18 пункт 3.1. договору оренди землі від 21.10.2013 року № 9646 викладено у такій редакції: Дія договору продовжується до 24.07.2019 року. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору .

01.12.2018 року між Приватним підприємством «К.В.М.» , м. Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» , м. Миколаїв укладено договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов`язався передати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. договору предметом договору є: торгівельний комплекс, який складається з кіоску та конструкції запинки (металевий каркас, покрівля з полікарбонату ПХБ та дерев`яними лавками), що розташований по АДРЕСА_1 Морській, між вулицями АДРЕСА_2 та Декабристів у місті Миколаїв.

Згідно з п. 2.1., 2.2. вищезазначеного договору, продавець повинен повністю передати товар Покупцю протягом 3 днів з моменту укладання договору. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару Покупцю, що оформлюється актом приймання-передачі.

Продавцем зазначений товар передано Товариству з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» , м. Миколаїв, про що свідчить акт передачі-приймання від 01.12.2018 року.

Враховуючи ту обставину, що земельна ділянка надавалася в оренду для розміщення та функціонування на ній торгового комплексу, якою фактично користується не Приватне підприємство «К.В.М.» , м. Миколаїв, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» , м. Миколаїв, останній звернувся до відповідача з заявою від 17.12.2018 року з приводу підписання договору про зміни до договору оренди в частині заміни орендаря. До вказаного листа позивачем було додано, у тому числі, договір купівлі-продажу торговельного павільйону, підписані з його сторони та Приватним підприємством «К.В.М.» , м. Миколаїв проект додаткової угоди договору про заміну сторони в договорі оренди землі від 21.10.2013 року № 9646, згода Приватного підприємства «К.В.М.» , м. Миколаїв на таку заміну.

Заяву позивача від 17.12.2018 року зі всіма додатками відповідач отримав 17.12.2018 року, що підтверджується штампом канцелярії з вхідним номером 000798.

Відповіді відповідача на звернення позивача матеріали справи не містять.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до вимог ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

У відповідності до ст . 8 Земельного кодексу України, п. 34 ч . 1 ст . 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі ).

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 123 Земельного кодексу України унормовано, що надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підстави та порядок передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності встановлений ст. 124, 134 Земельного кодексу України та нормами Законом України "Про оренду землі".

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таким чином, приписи чинного законодавства України передбачають певну процедуру укладання договорів оренди земельних ділянок комунальної власності.

За приписами ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як зазначалося раніше, за договором купівлі-продажу від 01.12.2018 року Приватне підприємство «К.В.М.» , м. Миколаїв продало Товариству з обмеженою відповідальністю «ІВК-1» , м. Миколаїв зупиночний комплекс, розташований на орендованій у відповідача земельній ділянці.

Предметом позову у цій справі є визнання за позивачем права оренди земельної ділянки, визначеної умовами договору оренди землі від 21.10.2013 року за № 9646 та внесення змін до цього договору шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди у редакції, викладеній в позовній заяві, виходячи із того, що внаслідок відчуження «торгівельного павільйону» , розташованого на спірній земельній ділянці, право користування спірною земельною ділянкою перейшло до іншої особи.

За змістом ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

За приписами ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто. має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17.

У вирішенні спорів щодо переходу права власності на земельну ділянку внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень ст. 331, 376 Цивільного кодексу України, ст. 116, 123, 124, 126 Земельного кодексу України.

При цьому, у разі переходу права власності на нерухомість, заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.

Однак в даному випадку з матеріалів справи вбачається, що є помилковим твердження позивача і висновок суду першої інстанції про автоматичний перехід права користування земельною ділянкою до нового власника торгівельного комплексу , виходячи з наступного.

Судова колегія зазначає, що спорудам, в розумінні ст. 120 Земельного Кодексу України та ст. 377 Цивільного Кодексу України, є будівельні системи, які нерозривно пов`язані з земельною ділянкою та відповідно є об`єктами нерухомого майна, тобто, вищезазначені приписи чинного законодавства України розповсюджують свою дію лише у разі переходу права власності саме на об`єкт нерухомого майна, з огляду на що, перш ніж застосовувати до спірних правовідносин ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", необхідно встановити правовий статус зупиночного (торгівельного) комплексу, розміщеного на спірній земельній ділянці.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Разом з тим, відповідно до ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Згідно з п. 1.3. наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності" від 21.10.2011 року № 244, тимчасовою спорудою торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності є одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій, з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Також поняття споруди визначено Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, відповідно до якого споруда - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Відповідно до п. 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 N868, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.

Так, відповідно до пункту 1.1. Договору оренди землі від 21.10.2013 року № 9646 Миколаївська міська рада, на підставі рішення від 04.04.2013 року № 27/42 продовжила Приватному підприємству К.В ОСОБА_1 М. оренду земельної ділянки для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу по вул. Великій Морській у місті Миколаєві.

Як вбачається з Договору купівлі-продажу від 01.12.2018 року, укладеного між Приватним підприємством К.В.М. , м. Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю ІВК - 1 , м. Миколаїв, позивачем по справі було придбано торгівельний комплекс, який складається з кіоску та конструкції зупинки (металевий каркас, покрівля з полікарбонату ПХБ та дерев`яними лавками), що розташований по АДРЕСА_1 Морській, між вулицями Фалєєвською та Декабристів у місті Миколаїв.

Проаналізувавши вищезазначені приписи чинного законодавства України, наявні матеріали справи та дослідивши правову природу об`єкту - зупиночного (торгівельного) комплексу, розміщеного на спірній земельній ділянці, на предмет його віднесення до нерухомого майна в розумінні ст. 120 Земельного Кодексу України та ст. 377 Цивільного Кодексу України, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що зазначений торгівельний (зупиночний) комплекс є тимчасовою спорудою, оскільки ця одноповерхова споруда виготовлена з полегшених конструкцій, не має фундаменту (бетонного), підлоги (асфальт), його переміщення можливе без знецінення та зміни призначення.

Таким чином, в даному випадку, тимчасова споруда, а саме: торгівельний (зупиночний) комплекс не має статусу нерухомого майна, та, відповідно не підлягає реєстрації як об`єкт права, а перехід права власності на тимчасову споруду, в розумінні норм ст. 377 Цивільного кодексу України, ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", не породжує наслідків переходу права оренди земельної ділянки, тому на день звернення до суду у позивача відсутнє право користування земельною ділянкою, на якій розташована належна йому тимчасова споруда, в зв`язку з чим отримання позивачем права оренди на спірну земельну ділянку під тимчасовою спорудою має здійснюватися на загальних засадах, а не на підставі статті 120 Земельного кодексу України, як на це посилається позивач у поданому до Господарського суду Миколаївської області позові.

Аналогічного правового висновку дотримується Верховний суд у постанові від 28.02.2018 року у справі № 920/1195/16.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п . 4 ч . 1 ст . 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного зазначає, що місцевий господарський суд при ухваленні рішення у справі № 915/222/19 помилково дійшов висновку про те, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ІВК - 1 , м. Миколаїв на підставі ст. 120 Земельного кодексу Украйни є орендарем за договором оренди землі від 21.10.2013 року, зареєстрованого в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради від 21.10.2013 року № 9646, а тому необхідність додаткового визнання судом права оренди не є необхідним для захисту позивачем того чи іншого свого інтересу, які б виникали з цього права, та відмовив у задоволенні позову саме з цих підстав , проте в цілому дійшов правомірних висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог, що у відповідності до ст . 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для зміни судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року у справі № 915/222/19 підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року у справі № 915/222/19 задовольнити частково .

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019 року у справі №915/222/19 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені статтею 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.07.2019 року.

Повний текст постанови складено 17 липня 2019 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош