Постанова

від 14.05.2019 по справі 2-290/2007

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2-290/2007

Провадження № 22-ц/818/1678/19

14 травня 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря Іманвердізаде А.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - Лозівська державна нотаріальна контора Харківської області.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Лозівського районного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року (суддя Смірнова Н.А.)

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Лозівська державна нотаріальна контора Харківської області про розірвання договору дарування , -

встановив:

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третьої особи - Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області про розірвання договору дарування, в якому просив розірвати договір дарування житлового будинку, укладений 22 січня 1997 року між ним та відповідачем по справі в зв`язку з тим, що обдарована створює загрозу втрати дарунка.

В обгрунтування вимог посилався на те, що він з відповідачкою по справі знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 27.09.1989 року. Йому на праві приватної власності належав будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , але в силу тяжких сімейних обставин він 22 січня 1997 року подарував спірний будинок відповідачці по справі, уклавши договір дарування. Згідно умов договору відповідач по справі повинна утримувати будинок в нормальному стані, але на теперішній час будинок прийшов в негідність, так як на протязі 10 років відповідачка жодного разу не проводила поточний ремонт.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12.07. 2018 року первісний відповідач - ОСОБА_3 замінена на належного відповідача - ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Остапенко С.Ю. в судове засідання не з`явилися.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Рішенням Лозівського районного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що даний будинок має для нього велику немайнову цінність, оскільки це родовий будинок, який руйнується.

Правом на надання відзиву відповідач не скористався.

Вислухавши доповідь судді, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано 27.09.1989 року, що підтверджується копією повторного свідоцтва по шлюб серія НОМЕР_1 , виданого 01.11.2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 54.

22.01.1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Даний жилий будинок належав дарувальнику на підставі договору дарування від 08.02.1980 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.12.1996 року.

Право власності ОСОБА_3 на вищевказаний житловий будинок зареєстровано 28.02.1997 року у Лозівському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 1566 в реєстровій книзі № 7 та підтверджується копією технічного паспорту на жилий будинок індивідуального житлового фонду від 16.12.1996 року, де зазначено, що власником будинку в цілому є відповідач по справі.

06.05.2008 року шлюб між сторонами розірваний, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 , виданого 06.05.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 94.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 , виданим виконавчим комітетом Панютинської селищної ради м. Лозова Харківської області 30.03.2017 року.

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_2 04.10.2017 року ОСОБА_2 отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірний будинок.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування своїх доводів щодо підстав для розірвання договору дарування.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

За змістом ч.1ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст.316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.243 ЦК Української РСР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, за договором дарування одна сторона безвідплатно передає у власність іншій стороні майно. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно до положень вказаного ЦК, за договором дарування від дарувальника до обдарованого переходять право власності на майно.

Відповідно до ст. 244 ЦК Української РСР договір дарування на суму більш ніж 500 рублів, а при даруванні валютних цінностей на суму більш ніж 50 рублів повинен бути нотаріально посвідчений.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що договір дарування було вчинено ним внаслідок помилки, а також, що даний будинок має для нього велику немайнову цінність, оскільки це родовий будинок, який руйнується.

Статтею 56 ЦК Української РСР передбачено: правочин, здійснений під впливом помилки, яка має суттєве значення, може бути визнаний недійсним за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Правочин, здійснений під впливом помилки вважається таким лиш в тому випадку, якщо помилка мала суттєве значення, тобто помилка мала відношення до предмету, характеру, субєкту правочину або іншим її суттєвим моментам, які обумовлювали вчинення правочину. Помилка щодо мотивів здійснення правочину, не є суттєвим та не може тягнути за собою визнання правочину недійсним.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України визначає обов`язок кожної сторони довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог і заперечень проти позову, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 2 ст. 77, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи, при цьому докази мають бути належними, тобто такими, що містять інформацію щодо предмета доказування, і допустимими, тобто такими, що можуть бути підтверджені певними засобами доказування.

Проте доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин було вчинено під впливом помилки, та на підтвердження загрози безповоротної втрати дарунка, матеріали справи не містять, таких не було надано і суду апеляційної інстанції.

Також, в укладеному договорі дарування жодні зобов`язання щодо утримання та збереження домоволодіння відсутні, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на факт руйнування будинку на увагу не заслуговують.

Крім того, в матеріалах справи міститься рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18.12.2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області про визнання договору дарування недійсним, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Дане рішення не оскаржене і набрало законної сили.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується тільки за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні чи порушено право, чи охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право, чи інтерес особи не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки одночасне застосування аргументації про безпідставність позовних вимог та сплив позовної давності є несумісним, та взаємовиключним обґрунтуванням судового рішення, колегія суддів вважає позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.376,374,375,381-383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Лозівського районного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 травня 2019 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

І.П. Коваленко