Рішення

від 14.05.2019 по справі 1.380.2019.000512

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000512

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Кухар Н.А.

секретаря судового засідання Шавель М.М.

представника позивача - Цинайко Н.І.

представник відповідача - Поліщук О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Житлово - будівельний кооператив "Північна околиця" про визнання протиправною та скасування ухвали, -

в с т а н о в и в :

31 січня 2019 року заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Житлово - будівельний кооператив "Північна околиця", (далі - третя особа, ОК ЖБК Північна Околиця ), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 4503 від 20.12.2018 Про надання ОК ЖБК Північна Околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Щурата .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами вивчення оскаржуваної ухвали було встановлено, що вказана ухвала суперечить вимогам чинного земельного законодавства. Позивач стверджує, що земельна ділянка по вул. Щурата у м. Львові, на яку відповідачем надано дозвіл на виготовлення ОК ЖБК Північна Околиця проекту землеустрою, частково знаходиться в межах функціональної зони Г-3-1 (зона дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл) та зони ІН-2 (об`єкти інженерних мереж), що свідчить про невідповідність місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків вимогам плану зонування території м. Львова. Вказує, що ОК ЖБК Північна Околиця не створювалося як житлово-будівельний кооператив, а є обслуговуючим кооперативом, тому відповідач не виконав свого обов`язку щодо з`ясування правового статусу, мети та підстав створення кооперативу, жодним чином не переконався у додержанні кооперативом порядку його створення у відповідності до вимог чинного законодавства, та не перевірив підстав надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На переконання позивача, незаконне відчуження землі на підставі спірної ухвали ослаблює економічні основи місцевого самоврядування та відповідно інтереси держави у сфері земельних відносин, тобто внаслідок прийняття зазначеної ухвали наявне порушення інтересів держави та територіальної громади міста Львова. Просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та додаткових поясненнях, просив позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала не порушує свобод або законних інтересів позивача, оскільки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є переданням земельної ділянки у власність чи користування, а є лише одним з етапів відведення земельної ділянки. Отже, розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має на меті визначення меж земельної ділянки в натурі, а також з`ясування обставин, що можуть бути перешкодою для надання земельної такої ділянки громадянину. При цьому, відповідач наголошує, що оскаржувана ухвала вичерпала свою дію одночасно з її прийняттям, тому не може бути скасована чи змінена. Вказує, що оскаржувана ухвала стосується лише погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому відсутні будь-які порушення інтересів держави. Стверджує, що лише за результатами розгляду погодженого в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки міська рада буде вирішувати питання щодо передачі спірної ділянки у користування ОК ЖБК Північна околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В.Щурата. На переконання відповідача, позивачем не вказано у чому полягає порушення або загрози порушення інтересів держави, і яким чином захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві, просив в задоволенні позову відмовити.

7 березня 2019 року представник третьої особи подав письмові пояснення на позов, в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Третя особа зазначила, що наведенні позивачем у позовній заяві доводи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Зазначив, що згідно з Статутом ОК ЖБК Північна Околиця організовується з метою забезпечення житлом членів Кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку (будинків), а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками). Зазначив, що Статут ОК ЖБК Північна Околиця містить усі необхідні реквізити, відтак покликання позивача на невідповідність статуту вимогам законодавства не заслуговують уваги. При цьому, третя особа наголошує, що якщо позивач вважає Статут кооперативу чи окремі його положення незаконними, він повинен звернутися в суд і в судовому порядку довести цей факт шляхом визнання недійсним Статуту кооперативу в цілому чи окремих його положень. Стосовно твердження позивача про те, що ОК ЖБК Північна Околиця не є житлово-будівельним кооперативом, то третя особа зазначила, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи, як виробничі, обслуговуючі та споживчі, а за напрямами діяльності можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, тощо. Отже, житлово-будівельний кооператив можна віднести до типу обслуговуючий кооператив про що зазначено в статуті ОК ЖБК Північна Околиця . Відтак, аргументи позивача про те, що обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Північна околиця не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом не ґрунтується на нормах чинного законодавства України. Щодо невідповідності земельної ділянки плану зонування території м. Львова, то третя особа зазначила, що у відповідь на її звернення управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило, що відповідно до плану зонування Шевченківського району, затвердженого ухвалою сесії Львівської міської ради від 21.05.2015 № 4657, вказана земельна ділянка розташована в межах функціональної зони Ж-3 - зона багатоповерхової житлової забудови. Зазначила, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки жодного відчуження землі на підставі оспорюваної ухвали не відбувається, а, відтак, відсутнє порушення інтересів держави та територіальної громади міста Львова. Третя особа, звернула увагу суду, що не претендує на отримання у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,6836 га на вул. В. Щурата, а лише на отримання в оренду. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та зазначив, що оскаржувана ухвала є законною, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

13 березня 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що відзив та пояснення не спростовують наведені у позовній заяві доводи. Зазначив, що дискреційні повноваження не є абсолютними, оскільки міська рада є представницьким органом відповідної територіальної громади, тому на раду покладається і виконання певних обов`язків. Вказує, що Львівська міська рада зобов`язана діяти виключно в інтересах територіальної громади м. Львова, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян. Водночас, здійснення Львівською міською радою права власності, зокрема наміру щодо розпорядження земельною ділянкою, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, зокрема, у позаконкурентний спосіб, не може вважатись вираженням волі територіальної громади. Відносно пояснень третьої особи, то позивач зазначив, що за результатами опрацювання статуту ОК ЖБК Північна околиця та інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не вказано, що, як мінімум, троє осіб є засновниками кооперативу, статут підписаний не усіма засновниками. Зазначив, що статутом кооперативу не визначено кількості квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, а також не затверджено список членів кооперативу виконавчим комітетом Львівської міської ради. Позивач вважає, що вказані обставини у своїй сукупності створюють можливість для здійснення кооперативом діяльності, що суперечить меті створення обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу - забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей (пункт перший статуту), а не будівництво житла для інших осіб. Просив позов задовольнити.

01 лютого 2019 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні 23.04.2019 суд протокольною ухвалою закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду.

Суд з`ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, заперечення та пояснення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідив докази у справі, встановив наступне.

29 листопада 2018 року ОК ЖБК Північна Околиця звернулося до Львівської міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Щурата у м . Львові для будівництва обслуговування багатоквартирного житлового будинку (будинків).

20 грудня 2018 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 4503 Про надання ОК ЖБК Північна Околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Щурата .

Як зазначено в ухвалі, розглянувши звернення ОК ЖБК Північна Околиця від 29.11.2018 (зареєстроване у Львівській міській раді 29.11.2018 за № 3-О-124789/АП-Ф-2403), керуючись ст. 144 Конституції України, пп 34 п. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 12, 42, 120, 123 Земельного кодексу України, міська рада ухвалила надати ОК ЖБК Північна Околиця дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,6836 га на вул. В. Щурата для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.

Позивач вважає, що оскаржувана ухвала суперечить вимогам чинного земельного законодавства, порушує інтереси держави та територіальної громади міста Львова, що зумовило звернення позивача з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Як вбачається із змісту позовної заяви, заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1, який звернувся в інтересах держави вважає, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради № 4503 від 20.12.2018 Про надання ОК ЖБК Північна Околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Щурата суперечить вимогам чинного земельного законодавства, порушує інтереси держави та територіальної громади міста Львова, що зумовило звернення позивача з цим позовом.

Суд аналізуючи зазначені доводи заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною другою статті 123 ЗК України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Положеннями частини третьої статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З наведеного слідує, що розпорядження землями, які перебувають у комунальній власності, в тому числі надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки покладено на відповідну сільську, селищну, міську раду, у даному випадку - Львівську міську раду.

Таким чином, системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 27 березня 2018 року в справі № 463/3375/15-а, від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17.

Суд встановив, що 29 листопада 2018 року ОК ЖБК Північна Околиця звернулося до Львівської міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул . Щурата у м. Львові для будівництва обслуговування багатоквартирного житлового будинку (будинків).

До вказаної заяви ОК ЖБК Північна Околиця було надано Львівській міській раді наступні документи:

інформаційну записку до проекту ухвали Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради ;

довідку Держгеокадастру у Львівській області від 23.11.2018 №0.13-0.37-8479/169-18;

протокол № 1/27 загальних зборів членів ОК ЖБК Північна околиця від 27.11.2018;

виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

20 грудня 2018 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 4503 Про надання ОК ЖБК Північна Околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Щурата .

Львівська міська рада вказаною ухвалою за результатами розгляду звернення ОК ЖБК Північна Околиця від 29.11.2018 (зареєстроване у Львівській міській раді 29.11.2018 за № 3-О-124789/АП-Ф-2403), керуючись ст. 144 Конституції України, пп 34 п. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 12, 42, 120, 123 Земельного кодексу України, надала ОК ЖБК Північна Околиця дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною пощею 2,6836 га на вул. В. Щурата для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.

Підстав для відмови Львівською міською радою у наданні такого дозволу ОК ЖБК Північна Околиця судом не встановлено, а такими підставами могли бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначені підстави, як наведено вище, регламентовані положеннями ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала Львівською міською радою, як суб`єктом владних повноважень, прийнята у межах повноважень, відповідно до закону, з дотриманням встановленої процедури та відповідає усім вимогам зазначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.

При цьому суд наголошує, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не передбачає передачу земельної ділянки у власність чи користування, а є лише одним із етапів відведення земельної ділянки. Надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не створює безумовного обов`язку в органу місцевого самоврядування щодо затвердження такого проекту та передачі земельної ділянки в користування чи у власність.

Суд також наголошує, що відповідно до частини першої статті 123 ЗК України рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа №820/3507/15), 13 грудня 2016 року (справа № 815/5987/14).

Такого ж змісту позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 5 березня 2019 року у справі №806/602/18, в якій суд зазначив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не породжує зазначених позивачем прав та обов`язків стосовно земельної ділянки та виключає можливість порушення такого права та можливість його судового захисту, відсутність передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, а також зважаючи на факт, що оскаржуване розпорядження вичерпало свою дію внаслідок його виконання та його скасування не породжує правових наслідків для учасників спірних правовідносин. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З врахуванням висновків Верховного суду України та Верховного Суду, суд дійшов висновку, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не породжує прав та обов`язків стосовно земельної ділянки та виключає можливість порушення такого права та можливість його судового захисту, що свідчить про безпідставність позовних вимог заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави.

При цьому суд звертає увагу, що не приймає до уваги покликання позивача, що Статут ОК ЖБК Північна Околиця чи окремі його положення не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки при видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки такі не оцінюються.

Суд наголошує, що предметом розгляду у даній справі було встановлення правомірності надання суб`єктом владних повноважень ОК ЖБК Північна Околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Щурата та законність оскаржуваної ухвали.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що критично оцінює доводи позивача, що земельна ділянка по вул. Щурата у м. Львові, на яку відповідачем надано дозвіл на виготовлення ОК ЖБК Північна Околиця проекту землеустрою, частково знаходиться в межах функціональної зони Г-3-1 (зона дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл) та зони ІН-2 (об`єкти інженерних мереж), що свідчить про невідповідність місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків вимогам плану зонування території м. Львова, виходячи з наступного.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, з наведеного слідує, що дослідження питання щодо відповідності місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків вимогам плану зонування території м. Львова буде досліджена на одному з наступних етапів порядку безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами.

Водночас із змісту наявної в матеріалах справи копії інформаційної записки до проекту ухвали Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради слідує, що саме при затвердженні Львівською міською радою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В. Щурата площа земельної ділянки буде відкоригована, тобто з меж земельної ділянки будуть вилучені частини земельних ділянок, які відповідно до план зонування Шевченківського району потрапляють у зони Г-3-1 та ІН-2.

Таким чином, лише за результатами розгляду погодженого в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Львівська міська рада буде вирішувати питання щодо передачі спірної ділянки у користування ОК ЖБК Північна околиця .

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, базуючись на встановлених дійсних обставинах справи в їх сукупності, відповідних приписах чинного законодавства України, керуючись наведеними вище міркуваннями, суд не знаходить достатнього підтвердження доводам позивача та вважає їх необґрунтованими.

Суд зауважує, що правосуддя в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим, заявляючи певні позовні вимоги особа повинна нести тягар їх доказування. Однак, у даному випадку прокурором не надано суду належних, достовірних і достатніх доказів на підтвердження своїх вимог і ним не доведено протиправності оспорюваного рішення з тих підстав, які заявлені за цим позовом.

У зв`язку з чим, зважаючи на необґрунтованість доводів прокурора суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Житлово - будівельний кооператив "Північна околиця" про визнання протиправною та скасування ухвали - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.05.2019.

Суддя Кухар Н.А.