Постанова

від 14.08.2019 по справі 1.380.2019.000512

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6254/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Північна околиця про скасування ухвали,

суддя(і) у І інстанції Кухар Н.А.,

час ухвалення рішення 15 год 36 хв,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 17 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ :

31 січня 2019 року заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 (далі - Прокурор) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради (далі - ЛМР) № 4503 від 20 грудня 2018 року Про надання ОК ЖБК Північна Околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Щурата .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 1.380.2019.000512 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що у ЛМР не було підстав для відмови у наданні ОК ЖБК Північна Околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Щурата у м. Львові . Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не передбачає передачу земельної ділянки у власність чи користування, а є лише одним із етапів відведення земельної ділянки. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у користування, не породжує прав та обов`язків стосовно земельної ділянки, а отже виключає можливість порушення такого права та можливість його судового захисту.

Питання щодо відповідності місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків вимогам плану зонування території м. Львова буде досліджене ЛМР за результатами розгляду погодженого в установленому порядку проекту землеустрою Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Північна околиця (далі - ЖБК).

У апеляційній скарзі заступник прокурора Львівської області просить зазначене судове рішення скасувати та позов задовольнити у повному обсязі.

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що земельна ділянка по вул. Щурата у м. Львові частково знаходиться у межах функціональної зони Г-3-1 (зона дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл) та зони ІН-2 (об`єкти інженерних мереж), що свідчить про невідповідність її місця розташування для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків вимогам містобудівної документації і є в силу положень частини 3 статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК) підставою для прийняття ЛМР рішення про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки.

Окрім цього, апелянт наполягає на тому, що ЛМР при прийнятті оспорюваного рішення не було належним чином з`ясовано правовий статус та мету створення ЖБК, а також підстави передачі йому земельної ділянки. Вважає, що ЖБК не створювався як житлово-будівельний кооператив відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, що не було враховано судом першої інстанції при вирішенні спору.

Додатково звертає увагу на безпідставне посилання ЛМР при прийнятті спірної ухвали на статті 42 та 120 ЗК, оскільки такі регламентують земельні відносини у випадках, коли на земельній ділянці знаходиться відповідне нерухоме майно, що належить на праві приватної власності особі, а у даному випадку такі обставини відсутні.

Одночасно акцентує увагу на тому, що ні з тексту оспорюваної ухвали, ні з документів, що стали підставою для її прийняття, ні з інформаційної записки до проекту оспорюваної ухвали не вбачається якою містобудівною документацією обумовлений розмір спірної земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, на думку апелянта, така земельна ділянка підлягає продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах) відповідно до приписів статей 134-139 ЗК.

Представник апелянта у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов Прокурора.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила обґрунтованість доводів апелянта. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, яке вважає законним та обґрунтованим.

Представник ЖБК на виклик апеляційного суду не прибув, надіславши пояснення із проханням розглядати справу у його відсутності та відхилити вимоги апелянта.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 29 листопада 2018 року ЖБК звернувся до ЛМР із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Щурата у м. Львові для будівництва обслуговування багатоквартирного житлового будинку (будинків).

20 грудня 2018 року ЛМР прийняла оспорювану ухвалу № 4503 Про надання ОК ЖБК Північна Околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул . Щурата , якою ЖБК надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,6836 га на вул. В. Щурата для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із частиною 3 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (частина 4 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім того, частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Таким чином, на думку апеляційного суду, на підставі наведеного слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження прокурор може представляти інтереси держави у суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

При цьому суд першої інстанції вірно зауважив, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави і визначальним для застосування цієї правової конструкції є встановлення інтересу держави .

Конституційний Суду України у своєму рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини рішення).

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення).

Відповідно до позовної заяви Прокурора ним в інтересах держави оскаржується ухвала ЛМР № 4503 від 20.12.2018 Про надання ОК ЖБК Північна Околиця дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул . Щурата .

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що виходячи із системного аналізу приписів статей 116, 122, 123 ЗК надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не передбачає передачу земельної ділянки у власність чи користування та не створює безумовного обов`язку в органу місцевого самоврядування щодо затвердження такого проекту та передачі земельної ділянки в користування чи у власність.

За таких обставин, на переконання апеляційного суду, у зв`язку із відсутністю виникнення у будь-кого прав та обов`язків стосовно спірної земельної ділянки у зв`язку із прийняттям ЛМР ухвали № 4503 від 20 грудня 2018 року, таке рішення відповідача не порушує інтересів держави, а отже не дає правих підстав для звернення до адміністративного суду прокурора із позовом про визнання його протиправним та скасування.

Доводи апелянта не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог Прокурора.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При цьому апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, що сформована, зокрема, у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, баланс між вмотивованістю судового рішення, як гарантією реалізації принципу верховенства права, та часом, витраченим на пошук відповідей на всі без винятку аргументи сторін, досягається шляхом:

виключення необхідності надавати відповіді абсолютно на всі доводи учасників справи;

мотивування судового рішення з урахуванням судової інстанції, на розгляді якої перебуває справа;

відсутності, за загальним правилом, потреби повторного повного оцінювання судами першої та/чи апеляційної та/або касаційної інстанцій аргументів учасників справи, якщо таким була надана належна правова оцінка та відповідь судами попередніх інстанцій.

Підсумовуючи наведене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 1.380.2019.000512 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Постанова у повному обсязі складена 15 серпня 2019 року.