Рішення

від 17.05.2019 по справі 400/223/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2019 р. Справа № 400/223/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 про:скасування вимоги від 20.11.2018 року № Ф-78144-17, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДФС) № Ф-78144-17 від 20.11.2018 року.

Ухвалою від 31.01.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 09.04.2019 року суд ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 16.05.2019 року суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що протягом 2017 - 2018 років, працюючи на посадах директора ТОВ Ефесто - М та ТОВ Трієм, забезпечив перерахунок єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування в розмірі більшому, ніж мінімально встановлений у 2017 році - 8448,00 грн. та у 2018 році - 9828,72 грн. Отже, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваної вимоги.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні. В своєму відзиві відповідач зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. Одночасно з цим, фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з припиненням підприємницької діяльності цією фізичною особою. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 припинено діяльність лише 18.01.2019 року, отже статусу платника єдиного внеску він позбавлений з 18.01.2019 року, отже вимога про сплату податкового боргу, винесена 20.11.2018 року, є законною.

У відповіді на відзив позивач знов зазначив, що забезпечив перерахунок єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за 2017 - 2018 роки в розмірі більшому, ніж мінімально встановлений та підтримав свої позовні вимоги.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

26.07.2006 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис № 25220000000021323. 23.08.2006 року позивач був взятий на облік як платник єдиного внеску.

Згідно запису № 17 у трудовій книжці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року його призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Ефесто - М (код ЄДРПОУ 38622241).

Відповідно до наказу № К-5 від 15.05.2018 року ОСОБА_1 з 22.05.2018 року призначено за сумісництвом на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Трієм (код ЄДРПОУ 38313603).

18.01.2019 року позивач припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, обидва підприємства - ТОВ Ефесто - М та ТОВ Трієм - не перебувають у стані припинення, діючий керівник - ОСОБА_1 .

20.11.2018 року ГУ ДФС виставлено позивачу податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-78144-17 на суму 15819,54 грн. - борг зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 року.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Згідно пп. 14.1.226. п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 2464-VІ від 08.07.2010 року (далі - Закон України № 2464), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464, - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, Інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що фізична особа-підприємець вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої підприємницької діяльності.

Перебуваючи протягом 2017 - 2018 років на посаді директора ТОВ Ефесто - М та ТОВ Трієм позивач був найманим працівником, за якого єдиний внесок в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати сплачував роботодавець.

В підтвердження проведених перерахунків позивачем надані квитанції, платіжні доручення та виписки з банківських рахунків (арк. спр. 88 - 101).

Крім того, відповідно до положень п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України № 2464, єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України № 2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Законом України № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності.

Разом з тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п. 4.1.4 пп. 4.1 ст. 4 ПК України).

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи викладене суд робить висновок, що у позивача були відсутні підстави для винесення податкової вимоги від 20.11.2018 року № Ф-78144-17.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення, натомість позивачем надано усіх необхідних доказів в підтвердження обґрунтованості його позовних вимог, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв. 54001, код ЄДРПОУ 39394277) - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Миколаївській області від 20.11.2018 року № Ф-78144-17.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв. 54001, код ЄДРПОУ 39394277) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.05.2019 року.

Суддя О.В. Малих