Постанова

від 10.05.2019 по справі 444/2463/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/2463/17 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/811/1513/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.

з участю представника апелянта Тарасенка Л.Л., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Живко О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державної наукової установи Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва імені Л.Погорілого на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2018 року, постановлене в складі головуючого судді Мікули В.Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної наукової установи Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва імені Л.Погорілого про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 79-к від 28.09.2017 року щодо його звільнення з посади молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л. Погорілого, поновити на посаді молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого, стягнути з Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого на його користь компенсацію за час вимушеного прогулу з 02.10.2017 року по день винесення судового рішення у розмірі середнього місячного заробітку. Окрім цього, просить стягнути в його користь моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. 00 коп. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що працював у Львівській філії УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого (до 01.01.2006 року Львівська машиновипробувальна станція, перейменована внаслідок реорганізації з 07.08.2001 року). Зазначає, що з 01 вересня 2007 року його було переведено на посаду молодшого наукового співробітника в лабораторію наукових досліджень, випробування та прогнозування нової сільськогосподарської техніки і технологій. 30.03.2017 року наказом № 15-к від 29.03.2017 року його звільнено з займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності працівників. Проте, рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13 липня 2017 року визнано незаконним та скасовано наказ щодо його звільнення та поновлено його на посаді молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого. Але 28 вересня 2017 року наказом № 79-к його знову звільнено з роботи з 02 жовтня 2017 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників. Вважає вказане звільнення з посади молодшого наукового співробітника незаконним та безпідставним.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 79-к від 28.09.2017 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого.

Поновлено ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рава-Руська Жовківського району Львівської області, зареєстрованого АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на посаді молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого.

Стягнуто з Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого(юридична адреса: 80327, смт. Магерів Жовківського району Львівської області, вул. Л. Мартовича, 15, код - 33894357, МФО - 820172, ГУДКСУ України у Львівській області р/р НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рава-Руська, Жовківського району Львівської області, зареєстрованого АДРЕСА_1 , ІПН - 2890103150), компенсацію за час вимушеного прогулу з 02.10.2017 року по день винесення судового рішення 13.06.2018 року у розмірі середнього місячного заробітку.

В решті позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого і виплати йому середнього заробітку за один місяць, без урахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

Стягнуто з Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого (юридична адреса: 80327, смт. Магерів Жовківського району Львівської област, вул. Л. Мартовича, 15, код - 33894357, МФО - 820172, ГУДКСУ України у Львівській області р/р 35225270007702) судовий збір в розмірі - 640 грн. 00 коп., який сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України .

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2018 року оскаржив відповідач - Державна наукова установа Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва імені Л.Погорілого .

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неповно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, неправильно оцінив докази у справі, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд не ухвалив рішення стосовно прийняття чи відхилення ряду доказів у справі та неправильно застосував відповідні норми матеріального права до спірних правовідносин. Вважає, що звільнення позивача з роботи в порядку скорочення штату працівників було законним та позивач взагалі не має переважного права на залишення на роботі. Посилається на те, що основним критерієм для визначення працівника, якого було залишено на посаді під час скорочення, що мало місце у відповідача, було - більш висока кваліфікація і продуктивність праці. Цей критерій визначено ч. 1 ст. 42 КЗпП України, що судом першої інстанції не було взято до уваги. Твердження суду першої інстанції про те, що порівняльний аналіз кваліфікаційних вимог та продуктивності праці працівників під час скорочення не проводився є помилковим та зазначає, що у матеріалах справи були документи, складені комісією спеціально створеною для визначення переважного права на залишення на роботі. Посилається також і на те, що суд першої інстанції помилково вказав, що комісія лише провела порівняльну характеристику загального та наукового стажу працівників та звертає увагу на те, що загальний та науковий стаж також є критеріями кваліфікації працівника. Зазначає, що працівник, якого залишили на посаді, мав вищу кваліфікацію, ніж позивач, тому суд не мав підстав застосовувати ч. 2 ст. 42 КЗпП України, а повинен був вирішити спір з посиланням на ч. 1 ст. 42 КЗпП України.

Також вважає, що суд безпідставно послався на преюдиційність рішення суду в іншій справі, оскільки судом не встановлено тотожність всіх обставин звільнення, в тому числі щодо залишення на роботі тих же працівників. Стверджує, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень вказавши, що відповідач повинен скоротити посади інженерів, а не молодших наукових співробітників або відповідач може скоротити посади молодших наукових співробітників, але повинен звільнити інженерів і перевести на їх місце позивача. При цьому суд першої інстанції не досліджував посадові інструкції працівників та незаконно прирівняв інженерів до наукових працівників.

Зазначає, що суд помилково вказує, що в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України позивачу не було запропоновано жодної іншої посади. Порушення цієї норми матеріального права відповідачем не допущено, оскільки жодної вакантної посади на підприємстві не було, про що є докази в матеріалах справи. Крім цього, роботодавець не зобов`язаний проводити перегрупування працівників з інших відділів з метою залишення на будь-якій іншій посаді позивача.

Просить рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л. Погорілого про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з того, що: відповідачем фактично лише проведено порівняльну характеристику загального стажу роботи та наукового стажу кожного з п`яти молодших наукових співробітників філії; та всупереч вимогам законодавства, яке вимагає скорочувати менш кваліфікованих працівників, було скорочено ОСОБА_1 , який обіймав посаду, що відповідала кваліфікації молодшого наукового співробітника, натомість залишено на роботі менш кваліфікованих: інженера ІІІ категорії, інженерів ІІ категорії.

Проте, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, зважаючи на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач - Державна наукова установа Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва імені Л.Погорілого є державною науковою установою (код КВЕД 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук (основний)).

04.04.2002 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу інженером І категорії в лабораторію картоплярських машин Львівської машиновипробувальної станції (01.01.2006 року Львівська машиновипробувальна станція внаслідок реорганізації перейменована у Львівську філію УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого).

01 вересня 2007 року ОСОБА_1 було переведено на посаду молодшого наукового співробітника в лабораторію наукових досліджень, випробування та прогнозування нової сільськогосподарської техніки і технологій.

30.03.2017 року наказом №15-к від 29.03.2017 року позивача звільнено з займаної посади згідно п. 1ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності працівників.

13 липня 2017 року на виконання рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 липня 2017 року були затверджені зміни до штатного розпису та введено посаду молодшого наукового співробітника в лабораторію наукових досліджень та прогознозування нової сільськогосподарської техніки Львівської філії УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого.

13 липня 2017 року, на виконання цього ж рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 липня 2017 року, наказом № 51-к скасовано п. 3 наказу № 15-к від 29.03.2017 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого наукового співробітника Львівської філії УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого та поновлено його на посаді молодшого наукового співробітника Львіської філії УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого з 30.03.2017 року.

Відповідно до наказу по ЛФ УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого від 24 липня 2017 року № 56-к створено комісію для проведення порівняльного аналізу кваліфікаційних вимог та фахового рівня працівників щодо переважного права залишення на посаді молодшого наукового співробітника. Згідно даного наказу скороченню підлягають чотири штатні посади - молодшого наукового співробітника.

З протоколу № 2 засідання робочої комісії від 26.07.2017 року вбачається, що комісія оглянувши матеріали справ працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , вирішила запропонувати кандидатуру ОСОБА_3 , на посаду молодшого наукового співробітника для внесення в штатний розпис та подання на затвердження. Крім того, комісією бралась до уваги таблиця, в якій проведено порівняльну характеристику освіти, загального стажу роботи, наукового стажу та стаж на керівній посаді кожного з п`яти молодших наукових співробітників філії.

16 липня 2017 року було винесено наказ № 58-к Про попередження працівників щодо звільнення з яким позивач ОСОБА_1 був ознайомлений 01.08.2017 року.

01.08.2017 року позивач ОСОБА_1 був письмово повідомлений про звільнення з роботи з 02 жовтня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КзпП України у зв`язку із скороченням штату працівників. Також на виконання ст. 49-2 КЗпП України його повідомлено, що на даний момент йому не може бути запропоновано іншу роботу в межах установи у зв`язку з відсутністю вакантних посад.

28 вересня 2017 року наказом № 79-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 02 жовтня 2017 року згідно п. 1 ст. 40 КзпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

02.10.2017 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку.

Як роз`яснено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З вищенаведеного вбачається, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення штату працівників.

Апеляційним судом встановлено, що позивача звільнено з посади у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, що підтверджуються матеріалами справи.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до пункту 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З повідомлення директора Державної наукової установи Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва імені Л.Погорілого В ОСОБА_6 . Кравчука від 03.08.2017 року вбачається, що відповідно до затверджених штатних розписів вакантні посади відсутні ( а.с. 35).

З штатних розписів за 2017 - 2018 роки, як надані відповідачем, вбачається, що в установі, в період з 01 серпня 20017 року і до звільнення позивача, були відсутні вакантні посади, які б відповідали кваліфікаційному рівню позивача, освіті та досвіду роботи.

Встановлено, що вакантною була посада провідного юрисконсульта.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Відповідно до абзацу другого розділу третього Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 26 грудня 2008 року № 916 Про затвердження Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності , продуктивність праці (однофакторна продуктивність) - це узагальнюючий показник результативності праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг.

За змістом абзацу першого розділу другого та додатків 1 та 2 до згаданих Тимчасових методичних рекомендацій розрахунок продуктивності праці здійснюється на підставі статистичної інформації, тобто за фактичним результатом праці.

В економічній теорії продуктивність праці - це результативність виробничої діяльності людей, що вимірюється кількістю часу, що витрачається на одиницю продукції, або кількістю продукції, створюваної за одиницю робочого часу (година, день, місяць, рік).

При цьому індивідуальна продуктивність праці - це продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва.

Таким чином індивідуальна продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва також повинна визначатися на підставі фактичних результатів праці такого працівника (кількість продукції, фактично створюваної працівником за одиницю робочого часу), а не відповідно до потенційних можливостей такого працівника.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

За правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 7 листопада 2011 року (справа № 6-45цс11) поняття кваліфікації включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а і здатність виконувати особливі доручення.

Отже, при визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо, які за висновками Верховного Суду України, також є складовими кваліфікації

Судова практика не допускає можливості проведення експертизи з метою визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Тому учасники трудового спору мають право подавати будь-які допустимі ЦПК України докази, що підтверджують факт наявності у працівника, який звільняється, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Такими доказами можуть бути документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. При застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку суд при розгляді трудового спору повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України .

Вищевикладені висновки узгоджуються з висловленою правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 09 серпня 2017 року у цивільній справі №6-1264цс17.

Згідно ст.1 Закону України Про наукову та науково-технічну діяльність науковий працівник - вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації.

Відповідно до ст. 22 цього Закону посадами наукових працівників наукових установ та організацій (їх філіалів, відділень тощо) є: керівник (президент, генеральний директор, генеральний конструктор, директор, начальник); заступник керівника (віце-президент, заступники генерального директора, генерального конструктора, директора, начальника) з наукової роботи; академік-секретар (його заступники); головний учений секретар, учений секретар (їх заступники); керівник (завідувач) та заступники керівника (завідувача) наукового підрозділу (відділу, лабораторії , сектору, бюро, групи); головний конструктор, головний інженер, головний технолог з основного напряму діяльності наукової установи, організації, закладу та їх заступники; провідний конструктор, провідний інженер, провідний технолог з основного напряму діяльності наукової установи, організації, закладу; головний науковий співробітник; провідний науковий співробітник; старший науковий співробітник; науковий співробітник; науковий співробітник-консультант; молодший науковий співробітник; докторант.

З кадрової записки вбачається, що з травня 2002 року по березень 2017 року ОСОБА_3 займав посади: завідувача лабораторією, наукового співробітника, старшого наукового співробітника та знову завідувача лабораторією, а з 05 квітня 2017 року займає посаду молодшого наукового співробітника на період декретної відпустки основного працівника (по 11.07.2019 року).

Безперервний трудовий стаж ОСОБА_3 становить 37 років.

З аналізу відомостей щодо професійної кар`єри позивача в порівнянні із іншими працівниками, які на момент скорочення займали посаду молодшого наукового співробітника вбачається, що саме ОСОБА_3 займав посади, які підтверджують факт наявності у нього більш високої кваліфікації, в порівнянні з іншими, в тому числі і позивача, оскільки займав посади наукового співробітника, старшого наукового співробітника та неодноразово займав керівні посади, працюючи завідувачем лабораторії.

Необхідно також зазначити, що і досвід наукової роботи ОСОБА_3 є більшим, так як його науковий стаж ОСОБА_3 становить 17 років, в той час як у позивача він становить лише 12 років.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що ОСОБА_3 мав переважне право на залишення на роботі.

При цьому слід зазначити, що суд першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення безпідставно послався на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 липня 2017 року, оскільки вказане рішення не було предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Вказане рішення було подане позивачем лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

А отже і висновок, що відповідачем не доведено жодних фактів, які б вказували на втрату ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі в період від винесення судом вказаного рішення про поновлення на роботі до незаконного скорочення 02.10.2017 року є необґрунтованим.

Колегія суддів звертає увагу і на той факт, що ОСОБА_3 з 05 квітня 2017 року займає посаду молодшого наукового співробітника на період декретної відпустки основного працівника, а позивач був перший раз звільнений з роботи 30.03.2017 року наказом № 15-к від 29.03.2017 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності працівників.

В той же час ОСОБА_2 і ОСОБА_7 також було звільнено з роботи 28 вересня 2017 року відповідно до наказу № 79-к з 02 жовтня 2017 року згідно п. 1 ст. 40 КзпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

З штатного розпису, який введено в дію з 01 лютого 2018 року вбачається, що в лабораторії наукових досліджень техніко-технологічних рішень Львівської філії УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого є лише одна посада молодшого наукового співробітника, яку займає ОСОБА_3 на час декретної відпустки ОСОБА_8 ( а.с. 56-59).

Національний класифікатор України Класифікатор професій ДК 003:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327 (чинний від 01 листопада 2010 року) у розділі п`ятому містить посилання на такі професії як: Наукові співробітники (інші галузі інженерної справи) код класифікатора професій - 1149.1 та Інженери (інші галузі інженерної справи) код класифікатора професій - 1149.2.

Згідно із п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992р. Про практику розгляду судами трудових спорів судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Відповідно безпідставним є і висновок суду першої інстанції, що відповідачем всупереч вимогам законодавства, було скорочено ОСОБА_1 - молодшого наукового співробітника, натомість залишено на роботі менш кваліфікованих: інженера ІІІ категорії, інженерів ІІ категорії.

Встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності штату працівників, позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, останнього повідомлено про неможливість запропонувати іншу роботу в силу відсутності вакантних посад, які б відповідали його кваліфікаційному рівню, освіті та досвіду роботи, колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем не порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, частини першої статті 42 КЗпП України, а тому відповідач мав підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник .

З письмового повідомлення від 05.02.2019 року надісланого ОСОБА_1 вбачається, що на час його звільнення з Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого він не був членом профспілки, оскільки такої організації не було.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про підставність позову, а відтак і про його задоволення, не відповідає фактичним обставинам справи та не грунтується на вимогах матеріального права, тому в задоволенні заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 79-к від 28.09.2017 року про його звільнення з посади молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л. Погорілого та поновлення його на посаді молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого необхідно відмовити.

Не підлягають також до задоволення позовні вимоги про стягнення з Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого на користь позивача компенсації за час вимушеного прогулу з 02.10.2017 року по день винесення судового рішення у розмірі середнього місячного заробітку, та стягнення моральної шкоди, оскільки задоволення першої вимоги є можливим у випадку встановлення судом вимушеного прогулу, а задоволення другої є можливим за наявності встановленого судом факту спричинення відповідачем такої шкоди, чого не встановлено у даній справі.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також Європейський суд з прав людини вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню , або незастосування закону, який підлягав застосуванню;порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Державної наукової установи Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва імені Л.Погорілого - задовольнити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної наукової установи Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва імені Л.Погорілого про визнання незаконним та скасування наказу № 79-к від 28.09.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л. Погорілого; поновлення ОСОБА_1 на посаді молодшого наукового співробітника Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого; стягнення з Львівської філії Державної наукової установи УкрНДІПВТ імені Л.Погорілого на користь ОСОБА_1 компенсації за час вимушеного прогулу з 02.10.2017 року по день винесення судового рішення у розмірі середнього місячного заробітку; та стягнення в користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 30 000 грн. 00 коп. - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 травня 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.