Постанова

від 16.05.2019 по справі 480/216/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.05.19

22-ц/812/614/19

Провадження №22-ц/812/614/19

Категорія 23

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2019 року м. Миколаїв

справа № 480/216/18

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Базовкіної Т.М., Данилової О.О.,

із секретарем судового засідання Лептугою С.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Фермерського господарства ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства Ніколь-Агро про визнання договорів оренди землі недійсними, за апеляційною скаргою, поданою представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області, ухвалене 23 січня 2019 року під головуванням судді Терентьєва Г.В. у приміщенні цього суду, повний текст судового рішення складено цього ж дня,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року Фермерське господарство Вербового О.А. (далі - ФГ Вербового О.А.) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства Ніколь-Агро (далі -ПП Ніколь-Агро ) і ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів оренди землі.

Позивач зазначав, що на підставі укладених з ОСОБА_2 договорів оренди землі від 22 квітня 2012 року в період з 2012 року по 2017 рік він користувався двома належними на праві власності орендодавцю ОСОБА_2 земельними ділянками, площею 13,4698 га та 1,3549 га, що знаходяться на території Комсомольської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Строк дії цих договорів становить 10 років. Зазначені договори оренди землі було зареєстровано відділом Держкомзему у Миколаївському районі Миколаївської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 червня 2012 року за № 482420004001315 та № 482420004001316.

Як вказав позивач, йому стало відомо, що ОСОБА_2 уклав договори оренди цих земельних ділянок з іншим орендарем ПП Ніколь-Агро , які 13 липня 2017 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В результаті чого були порушені права ФГ ОСОБА_1 як орендаря зазначених земельних ділянок.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсними договори оренди землі, укладені між ОСОБА_2 та ПП Ніколь-Агро , зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 21370399 та за № 21370161 від 13 липня 2017 року, щодо оренди земельної ділянки площею 13,4698 га та земельної ділянки площею 1,3549 га, розташованих на території Комсомольської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області .

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2019 року (з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 31.01.2019 року) позов ФГ ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними договори оренди землі, укладені між ОСОБА_2 та ПП Ніколь-Агро , зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 21370399 та за № 21370161 від 13 липня 2017 року, щодо оренди земельної ділянки площею 13,4698 га та земельної ділянки площею 1,3549 га відповідно, розташованих на території Комсомольської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Стягнуто з ПП Ніколь Агро та з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі по 1762 грн. 00 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Коваль М.Г., посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову. Апелянт зазначав, що ОСОБА_2 договори оренди з ФГ ОСОБА_1 не укладав та не підписував, про їх існування дізнався лише під час розгляду даної справи, а тому він мав право передати земельні ділянки в оренду ПП Ніколь-Агро , проте судом вказані обставини не були з`ясовані.

ФГ ОСОБА_1 правом на відзив на апеляційну скаргу не скористалося.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанці представник ОСОБА_2 - адвокат Коваль М.Г. підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник ФГ Вербового О.А. - адвокат Васеньов Д.О.- просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджуються матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_2 на підставі Державних актів на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , виданих 05 березня 2012 року Миколаївською районною державною адміністрацією Миколаївської області, є власником земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 13,4698 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , та 1,3549 га, кадастровий номер НОМЕР_4 , що знаходяться на території Комсомольської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

22 квітня 2012 року ФГ ОСОБА_1 уклало з ОСОБА_2 договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 10 років, які були зареєстровані у відділі Держкомзему у Миколаївському районі Миколаївської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 червня 2012 року за № 482420004001315 та № 482420004001316, що підтверджується копіями цих договорів, а також змістом листа відділу Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.11.2017 року № 505/115-17. Вказані земельні ділянки відповідно до Актів приймання передачі земельних ділянок від 22 квітня 2012 року, підписаних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , були передані у користування позивачу відповідно до умов договорів оренди (а.с. 9, 89-94).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) (тут і далі у редакції, чинній на час укладення вищевказаних договорів оренди землі між ФГ ОСОБА_1 . і ОСОБА_4 В.) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону орендодавець зобов`язаний, зокрема, не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, а відповідно до статті 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно із частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Встановивши, що 10 липня 2017 року ОСОБА_2 уклав з ПП Ніколь-Агро договори оренди земельних ділянок площею 13,4698 га та 1,3549 га, що розташовані на території Комсомольської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, які 13 липня 2017 року були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 21370399 та за № 21370161 (а.с. 7-8, 89-94) , тобто до закінчення дії договорів оренди цих же земельних ділянок від 22 квітня 2012 року, укладених між позивачем ФГ ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строком на 10 років, суд першої інстанції вірно виходив із того, що спірні договори порушують права ФГ ОСОБА_1 , як орендаря вказаних земельних ділянок.

За такого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди.

Такі висновки суду є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону, а наданим доказам суд дав належну правову оцінку відповідно до ст. 89 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 договори оренди з ФГ ОСОБА_1 не укладав та не підписував, а тому він мав право передати земельні ділянки в оренду ПП Ніколь-Агро , не можуть бути прийняті до уваги.

Так, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Із зустрічним позовом про визнання недійсними укладених 22 квітня 2012 року із ФГ ОСОБА_1 договорів оренди земельних ділянок ОСОБА_2 не звертався.

Відповідно до ухвали судді Миколаївського районного суду Миколаївської області провадження у справі № 480/323/19 за позовом ОСОБА_2 до ФГ Вербового О.А. про визнання недійсними договорів оренди було відкрито 03 травня 2019 року, тобто, вже під час апеляційного розгляду даної справи. На теперішній час рішення у справі за позовом ОСОБА_2 не ухвалено. До того ж у разі встановлення судовим рішенням у справі №480/323/19 обставин, які можуть вплинути на оскаржуване рішення суду, ОСОБА_2 має право звернутися до суду із заявою в порядку, передбаченому Главою 3 Розділу V ЦПК України.

Згідно частини п`ятої статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року № 134 "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру", наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174 "Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель", постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1088 "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру, на час реєстрації договорів оренди землі, укладених 22 квітня 2012 року між ФГ Вербового ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , покладалися на Державний комітет України по земельних ресурсах. Отже, вказані договори пройшли державну реєстрацію в установленому законом порядку, відповідно до діючого на той час законодавства. Реєстрація вказаних договорів у відділі Держкомзему у Миколаївському районі Миколаївської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 20 червня 2012 року, ніким не оспорювалась, не визнавалась недійсною та не скасована.

Таким чином, на час укладення (10 липня 2017 року) та реєстрації (13 липня 2017 року) оспорюваних договорів оренди земельних ділянок між ОСОБА_2 і ПП Ніколь Агро були чинними договори оренди цих же об`єктів, укладені між ОСОБА_2 і позивачем зі строком дії до 22 квітня 2022 року і в установленому законом порядку не припинені.

За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив із правомірності договорів оренди земельних ділянок, укладених 22 квітня 2012 року між ФГ ОСОБА_1 . та ОСОБА_2 .

Таким чином, право користування земельних ділянок, яке виникло та існує у позивача на підставі договорів, було порушено внаслідок укладення договорів оренди цих же земельних ділянок між відповідачами, і таке право підлягає захистові в обраний позивачем спосіб.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням наведеного та положень ст. 375 ЦПК України оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд , змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2019 року підлягає залишенню без змін, апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367 , 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Т.М. Базовкіна

О.О. Данилова

Повний текст постанови складено 17 травня 2019 року