Рішення

від 20.05.2019 по справі 480/1013/19

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2019 р. Справа № 480/1013/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 № Ф-20984-54.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 працює на посаді юрисконсульта І категорії в ПАТ "Сумихімпром". Одночасно позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, перебуває на обліку в органах доходів і зборів як самозайнята особа, проте адвокатською діяльністю, як самозайнята особа, він не займається і доходу не отримує. На переконання позивача, Головне управління ДФС у Сумській області протиправно нарахувало йому, як самозайнятій особі, єдиний соціальний внесок в сумі 1804,18 грн. та прийняло вимогу про сплату боргу від 14.02.2019 № Ф-20984-54.

Ухвалою суду від 20.03.2019 відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

11.04.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволені позову, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах ДФС як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, з обліку не знятий, а тому, відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок, незалежно від фінансового стану та отримання прибутку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

ОСОБА_1 працює в ПАТ "Сумихімпром" на посаді юрисконсульта І категорії, що підтверджується трудовою книжкою позивача (а.с. 49-53).

За період з 01.09.2018 по 30.04.2019 ОСОБА_1 отримав заробітну плату у сумі 151293,41 грн., з якої відраховано єдиний соціальний внесок у розмірі 8,41 % у сумі 12723,78 грн., що підтверджується довідкою від 16.05.2019 № 399 (а.с. 48).

12.09.2018 на підставі рішення Ради адвокатів Закарпатської області від 10.09.2018 позивачу видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЗР № 21/1653 (а.с. 13), у зв`язку з чим з 20.09.2018 позивача взято на облік в Головного управління ДФС у Сумській області як особу, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат).

21.01.2019 Головним управлінням ДФС у Сумській області нараховано ОСОБА_1 зобов`язання з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з урахуванням переплати сума несплаченого зобов`язання станом на 21.01.2019 склала 1804, 18 грн. (а.с. 45).

14.02.2019 Головним управлінням ДФС у Сумській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20984-54, згідно якої станом на 31.01.2019 ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 1804,18 грн. (а.с. 10).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

У свою чергу, незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, в яких працюють особи з інвалідністю, встановлюється у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю.

Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статтею 1 якого визначено, що адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката із здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно із ст. 13 вказаного Закону, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до положень п. 63.5 статті 63 Податкового кодексу України всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом. Системний аналіз вищевказаного законодавства свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є найманим працівником - юрисконсультом І категорії в ПАТ "Сумихімпром". За період роботи позивача у ПАТ "Сумихімпром" з 01.09.2018 по 28.02.2019, роботодавець щомісячно сплачував за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як за найманого працівника, в розмірі 8,41% від суми нарахованої заробітної плати.

Відповідач не надав суду доказів того, що ОСОБА_1 крім виконання своїх обов`язків як найманого працівника, займається адвокатською діяльністю як самозайнята особа та отримує від такої діяльності дохід.

Посилання податкового органу на право позивача займатися адвокатською діяльністю, як на підставу сплати єдиного внеску як самозайнятої особи, є необґрунтованими, оскільки право на зайняття діяльністю не означає займатися такою діяльністю.

Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець - ПАТ "Сумихімпром", що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Оскільки види діяльності позивача як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвоката) та найманого працівника - юрисконсульита І категорії співпадають (діяльність у сфері права), то відсутні підстави для подвійного оподаткування ОСОБА_1 , оскільки це суперечить принципам податкового законодавства.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності Європейського суду з прав людини, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Головне управління ДФС у Сумській області, як суб`єкт владних повноважень, не довело правомірності своєї вимоги про сплату боргу. Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 № Ф-20984-54.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, ідентифікаційний код 42394395) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Сумській області Державної фіскальної служби України про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 № Ф-20984-54.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко