Рішення

від 10.05.2019 по справі 607/17671/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10.05.2019 Справа №607/17671/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2019 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючої судді Черніцької І.М.

- при секретарі судового засідання Бойко І.І., Облещук О.В.

з участю позивача- ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Котиса В.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ТІР-Сервіс Тернопіль про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТІР-Сервіс Тернопіль про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок незаконного звільнення з роботи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав на те, що 1 лютого 2016 року пройшов інструктаж у директора ТОВ ТІР-Сервіс Тернопіль , ознайомився із умовами праці на посаді охоронця по 2 год. позмінно, із оплатою праці у розмірі 1300грн. щомісячно. 02 лютого 2016 року о 8 00 год. ранку приступив до виконання обов`язків за вказаною посадою у ТОВ ТІР-Сервіс Тернопіль , що по вул. Об`їзна, 27 а в с.Великі Гаї Тернопільського району. У його обов`язки входило відмічати у Журналі заїздів і виїздів вантажних автомашин, які потребували ремонту чи діагностики. Також, відмічав час коли заступав на чергування і розписувався за кожне чергування. На вказаній посаді пропрацював більше шести місяців, починаючи з 02 лютого 2016 року по 30 липня 2016 року, із оплатною праці 1300грн.щомісяця. До виконання своїх обов`язків ставився сумлінно. Однак, 02 серпня 2016 року до нього зателефонував менеджер та повідомив про звільнення з 02 серпня 2016 року. Не погоджуючись із звільненням, він 30 серпня 2016 року подав позов до суду про визнання неправомірним звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заочним рішення суду від 23 січня 2018 року його позов був задоволений частково.

Вважає, що внаслідок неправомірного звільнення він поніс душевні страждання, втратив звичний спосіб життя, хворів та змушений був вживати ліки. Це вплинуло на відносини з близькими людьми, приходилось витрачати гроші, які він заощадив на операцію та позичати кошти у знайомив, щоб прожити.

Посилаючись на наведене, просить поновити строк звернення до суду із вказаним позовом та стягнути з відповідача 33 000 грн. завданої йому моральної шкоди.

Відповідач подав відзив на позов. Вказав, що позивач не зазначив в чому полягає незаконність його звільнення, не навів жодних доказів; позивачем пропущено встановлений законом трьохмісячний строк звернення до суду із вказаним позовом; позивачем не доведено факт заповідання йому моральної шкоди. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку, а також судові витрати. Рішенням суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання звільнення незаконним відмовлено. Судом зазначено, що трудовий договір між сторонами не укладався, трудові відносити між ОСОБА_1 та відповідачем фактично припинені з 01 серпня 2016 року з ініціативи роботодавця. Із звільненням з роботи ОСОБА_1 погодився та не оспорював сам факт звільнення. Відтак, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними.

Крім того, вважає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, оскільки про вказані обставини позивачу було відомо 02 серпня 2016 року, а даний позов подано 05 вересня 2018 року. Доказів поважності причин пропуску встановленого законом строку суду не подано. Посилаючись на наведене, просив застосувати строк позовної даності, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати, у тому числі витрати на професійну правову допомога адвоката покласти на позивача.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві. Крім того, у підготовчому судовому засіданні позивач зазначив, що вказана моральна шкода завдана не лише, на його думку, незаконним звільнення, але і несвоєчасною виплатою розрахункових при звільненні.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю ТІР-Сервіс Тернопіль вказав, що позовних вимог не визнає з підстав викладених у відзиві. Просив відмовити у позові .

Судом встановлено, що постановою Управління Держпраці у Тернопільській області № ТЕ 103/19-16-58/173 від 25.04.2017 року накладено штраф на ТОВ ТІР-СЕРВІС Тернопіль в розмірі 96000,00 грн., у зв`язку із тим, що у ТОВ ТІР-Сервіс Тернопіль виявлено працівника, а саме ОСОБА_1 , який працював без укладеного трудового договору та виконував трудові функції охоронника.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року визнано постанову Управління Держпраці у Тернопільській області № ТЕ 103/19-16-58/173 від 25.04.2017 року про накладення штрафу на ТОВ ТІР-СЕРВІС Тернопіль в розмірі 96000,00 грн., законною і правомірною. Також даною постановою суду встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ТОВ ТІР-СЕРВІС Тернопіль і виконував функції роботи охоронника з 01 лютого 2016 року по 01 серпня 2016 року по змінах з 8:00 по 20:00 та з 20:00 до 8:00 наступного дня, за що отримував заробітну плату в розмірі 1300,00 грн. Трудового договору ОСОБА_1 з ТОВ ТІР-СЕРВІС Тернопіль не укладав.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року залишено без змін.

09 жовтня 2017 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання звільнення без зазначення підстав незаконним, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди.

18 жовтня 2017 позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати звільнення незаконним, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, вихідну доплатну та компенсацію за час затримки розрахунку. Просив не розглядати позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 січня 2018 року позов задоволено частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТІР-СЕРВІС Тернопіль на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 650 грн. 00 коп. та 7154 грн. 98 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішено питання судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Дане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

Вказаним рішенням суду встановлено, що трудові правовідносини між ОСОБА_1 та ТОВ ТІР-СЕРВІС Тернопіль фактично припинені з 01.08.2016 року з ініціативи роботодавця. Зі звільненням з роботи ОСОБА_1 погодився. ОСОБА_1 не оспорював сам факт його звільнення, однак просив визнати незаконними підстави його звільнення з роботи, без зазначення конкретної статті КЗпП України. Відтак, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо визнання звільнення незаконним, оскільки останнім не подано жодного документу, який би свідчив про підстави його звільнення з роботи охоронника ТОВ ТІР-СЕРВІС Тернопіль .

Згідно платіжного доручення за №821 від 16 квітня 2018 року встановлено, що відповідач виплатив позивачу кошти згідно рішення суду від 23 січня 2018 року у повному обсязі 16 квітня 2018 року, що визнається сторонами спору.

05 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши та оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях( ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до норм ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

В силу вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ч.2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Положеннями ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин,

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, стягнення невиплачених коштів при звільненні, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 6-23цс12 від 25.04.2012.

Судом встановлено, що позовні вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок незаконного звільнення є безпідставними та необґрунтованими, оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 січня 2018 року, яке набрало законної сили та позивачем не оскаржувалось, не встановлено факт незаконного звільнення позивача з роботи та у задоволенні його позовних вимог про визнання звільнення незаконним відмовлено. Відтак, підстав для стягнення моральної шкоди з даних підстав, суд не вбачає.

Однак, судом у рішенні від 23 січня 2018 року встановлено факт невиплати відповідачем у день звільнення позивача заробітної плати у розмірі 650 грн., яка стягнута судом.

Отже, з позивачем при звільненні не було проведено повного розрахунку, тому в останнього виникло право на покладення на відповідача обов`язку з відшкодування завданої йому моральної шкоди, внаслідок порушення його трудових прав.

Положеннями ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117 КЗпП України) .

Положеннями ст. 233 КЗпП України встановлено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В силу вимог ст. 234 КЗпПУ у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішення суду виконане відповідачем 16 квітня 2018 року, що підтверджується платіжним дорученням та визнається позивачем.

Відтак, днем, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, слід вважати день фактичного розрахунку відповідача із позивачем 16 квітня 29018 року і саме з цієї дати слід відраховувати тримісячний строк звернення з позовом до суду.

Позивач звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди 05 вересня 2018 року, тобто з пропуском тримісячного строку, перебіг якого розпочинається з наступного дня після повного розрахунку, а саме 17 квітня 2018 року та закінчився 17 липня 2018 року.

Позивачем не наведено суду жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку та підстав для його поновлення. Доводи позивача про тривалість розслідування кримінальної справи як поважність причин пропуску строку є безпідставними та необґрунтованими.

Таким чином, суд приходить до переконання у задоволенні позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди завданої наслідок несвоєчасного розрахунку слід відмовити у зв`язку пропуском строку звернення до суду та відсутністю поважних причин для його поновлення.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним звільнення та несвоєчасним розрахунком при звільненні слід відмовити.

Безпідставними є твердження позивача що вказані позовні вимоги не обмежуються будь-яким строком звернення до суду, з огляду на наступне.

Так, до спірних правовідносин застосовується трьохмісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. Відповідач здійснив повний розрахунок із позивачем 16 квітня 2018 року і саме з цього часу обчислюється вказаний строк.

Даний спір не стосується коштів, що отримуються працівником як заробітна плата та державні гарантії, що виплачуються під час перебування працівника в трудових відносинах. Вказаний спір виник у зв`язку з реалізацією державних гарантій компенсацій, що отримує працівник після розірвання трудового договору та які пов`язані із виплатами після розірвання трудового договору, зокрема, через неналежний розрахунок при звільненні.

На вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення трудових прав розповсюджується тримісячний строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, що узгоджується з роз`ясненнями, наданими у рішенні Конституційного Суду України у справі №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду від 24 січня 2019 року у справі за № 462/4985/14-ц.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою суду від 10 вересня 2018 позивача звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 13, 72- 86, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, Кодексом законів про працю України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю ТІР-Сервіс Тернопіль ( вул.Об`їзна,27а с.Великі Гаї Тернопільського району, код ЄДРПОУ - 38512928) про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю ТІР-Сервіс Тернопіль , вул. Об`їзна,27а с.Великі Гаї Тернопільського району, код ЄДРПОУ - 38512928.

Повне судове рішення складено 20 травня 2019 року.

Головуюча