Постанова

від 31.07.2019 по справі 607/17671/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/17671/18Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/817/702/19 Доповідач - Ткач З.Є. Категорія - 311000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Ткач З.Є.

суддів: Ткач О. І., Шевчук Г. М.,

за участю секретаря Кантицька О.І.,

з участю ОСОБА_1 , представника товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР - Сервіс Тернопіль" Котиса В.Я.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/17671/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2019 року, ухваленого суддею Черніцька І.М., повний текст рішення складено 20 травня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР - Сервіс Тернопіль" про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТІР-Сервіс Тернопіль (далі - ТОВ ТІР-Сервіс Тернопіль ) про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок незаконного звільнення з роботи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав на те, що з 02 лютого 2016 року працював у відповідача на посаді охоронця без укладення трудового договору в письмовій формі та отримував заробітну плату у розмірі 1300 грн. щомісяця.

Однак, 02 серпня 2016 року менеджер ТОВ ТІР-Сервіс Тернопіль повідомив його по телефону про звільнення з роботи з 02 серпня 2016 року, без повідомлення підстав звільнення.

30 серпня 2016 року він подав позов до суду про визнання звільнення незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заочним рішення суду від 23 січня 2018 року його позов був задоволений частково.

Вважає, що внаслідок незаконного звільнення він поніс душевні страждання, втратив звичний спосіб життя, хворів та змушений був вживати ліки. Це вплинуло на відносини з близькими людьми, приходилось витрачати гроші, які він заощадив на операцію та позичати кошти у знайомив, щоб прожити.

Посилаючись на наведене, просив суд поновити строк звернення до суду із вказаним позовом та стягнути з відповідача 33000 грн. завданої йому моральної шкоди.

Крім того заподіяння моральної шкоди обґрунтовував затримкою розрахунку при звільненні.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2019 року вирішено:

"У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю ТІР-Сервіс Тернопіль (вул.Об`їзна, 27а с.Великі Гаї Тернопільського району, код ЄДРПОУ - 38512928) про відшкодування моральної шкоди відмовити."

Не погодившись із даним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права чи неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Наголошує на тому, що внаслідок незаконного звільнення йому спричинено моральну шкоди.

Вказує, що суд першої інстанції в порушення п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України не залучив до участі представника Управління Держпраці в Тернопільській області чи представника Уповноваженого з прав людини у Тернопільській області.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Однак, відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, зіславшись на мотиви викладені в ній.

Представник ТОВ ТІР-Сервіс Тернопіль Котис В.Я. доводи апеляційної скарги заперечив і просив рішення суду залишити без зміни.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 01 лютого 2016 року.

02 серпня 2016 року ОСОБА_2 був повідомлений представником відповідача про звільнення з роботи з 02 серпня 2016 року, без зазначення підстави його звільнення.

Вказане стало причиною для звернення ОСОБА_2 до суду з позовом до ТОВ ТІР-СЕРВІС Тернопіль про визнання звільнення з роботи без зазначення підстав незаконним, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виплату вихідної допомоги.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2018 року встановлено, що позивач працював у відповідача на умовах трудового договору. Позов ОСОБА_1 задоволено частково і стягнуто з ТОВ ТІР-СЕРВІС Тернопіль на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 650 грн. 00 коп. та 7154 грн. 98 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішено питання судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду відповідач 16 квітня 2018 року виплатив позивачу кошти у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням за №821 від 16 квітня 2018 року та визнається сторонами спору.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вищевказаним позовом про відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які слід застосувати для їх вирішення.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не доведено заподіяння йому шкоди внаслідок звільнення.

При вирішенні питання щодо моральної шкоди, судом першої інстанції було вірно встановлено відсутність порушення прав працівника ОСОБА_1 у сфері трудових відносин, що призвели до моральних страждань позивача, втрати ним нормальних життєвих зв`язків.

Як вбачається зі змісту рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2018 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Вказаним рішенням було встановлено що ОСОБА_2 був звільнений з роботи за ініціативою відповідача без зазначення підставу звільнення. Крім того рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 із даним звільненням погодився, питання про поновлення його на роботі не порушував, а дії відповідача оскаржував в тій частині, що останній не вказав підстави звільнення.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 вищевказані обставини підтвердив.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно врахував обставини, встановлені рішення суду від 23 січня 2018 року, та зроблений судом висновок, що незаконного звільнення ОСОБА_1 з роботи не було.

Вищенаведене рішення в апеляційному та касаційному порядку ОСОБА_1 не оскаржувалось.

Окрім цього, матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок звільнення позивача з посади охоронника відбулись негативні зміни в повсякденному житті ОСОБА_1 , які б вплинули на реалізацію життєвих планів, призвели до втрати зв`язків чи внесли суттєві зміни в його звичайний життєвий ритм.

Колегія суддів не приймає до уваги як належний доказ виписку із медичної картки стаціонарного хворого 02/05747, так як ОСОБА_1 перебував на стаціонарі у період з 04.06.2018 року по 15.06.2018 року, після спливу майже дворічного терміну з дня звільнення. (а.с. 63)

Із листка непрацездатності серії АГЮ №988649 виданого позивачу 17 листопада 2016 року не вбачається конкретного переліку хвороб, що призвели до тимчасової втрати непрацездатності.

Інших документів, які б опосередковано вказували на перенесення ОСОБА_1 моральних страждань чи душевних переживань внаслідок звільнення, позивачем не подано.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди в порядку ст. 237-1 КЗпП України, оскільки звільнення ОСОБА_1 не свідчить про завдання позивачу такої шкоди.

Доводи апеляційної скарги, що внаслідок звільнення позивачу спричинено моральну шкоди є безпідставними, оскільки спростовуються вищенаведеними обставинами справи.

Іншою підставою для відшкодування моральної шкоди позивач зазначав те, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні.

Відмовляючи в цій частині позовних вимог суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Як вище встановлено, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2018 року яким на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повністю виконано 16 квітня 2018 року.

Позивач звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди 05 вересня 2018 року, тобто з пропуском тримісячного строку, перебіг якого розпочинається з наступного дня після повного розрахунку, а саме 17 квітня 2018 року та закінчився 17 липня 2018 року.

Позивачем не наведено суду жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку та підстав для його поновлення. Доводи позивача про тривалість розслідування кримінальної справи як поважність причин пропуску строку є безпідставними та необґрунтованими.

Доводи позивача про те що до цих спірних правовідносин строки звернення до суду не застосовується є безпідставними.

Так щодо цього питання суд першої інстанції вірно зіслався на висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України

Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а фактично зводяться до переоцінки рішення, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та положення ст. 375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 382, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 05 серпня 2019 року.

Головуючий: Ткач З.Є.

Судді: Ткач О.І.

Шевчук Г.М.