Рішення

від 08.05.2019 по справі 521/17307/18

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/17307/18

Провадження № 2/521/949/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Коблової О.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Барвенко А.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати у сумі 106,96 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 856,96 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 938,74 грн. та середній заробіток за затримку виплати розрахунку при звільнені, що станом на 11.01.2019 року становить 41137,98 грн., а також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за затримку виплати розрахунку при звільнені по день ухвалення рішення.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в період з 01.04.2016 року по 30.12.2016 року працював на посаді провідного юрисконсульта та начальника юридичної служби Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру . З 03.10.2016 року його було переведено на посаду т.в.о. начальника юридичної служби з посадовим окладом 3550 грн. За час його роботи, в порушення норм трудового законодавства, відповідач нерегулярно та з порушенням строків виплачував йому заробітну плату.

На день звільнення позивача відповідач не виплатив йому заробітну плату за вересень-грудень 2016 року, не сплатив компенсацію частини заробітної плати за червень-серпень 2016 року у зв`язку з порушенням термінів її виплати, не виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку. Вже після звільнення позивача, 24.07.2017 року відповідач перерахував на користь позивача грошові коштів у загальній сумі 5500,12 грн. На думку позивача, вказана сума грошових коштів не покриває усіє заборгованості відповідача перед ним з оплати праці. Позивач вважає, що з моменту мого звільнення й до теперішнього часу відповідач продовжує не виковує зобов`язання щодо виплати позивачу, як працівникові, при звільнені усіх належних сум.

Позивач подав до суду клопотання, яким просив суд ухвалити рішення за відсутності відповідача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву та заяву на відповідь позивача на відзив на позовну заяву та його заяву про збільшення позовних вимог, згідно з яким позовні вимоги позивача по стягненню заборгованості із заробітної плати не визнав з мотивів перерахування позивачу 24.07.2017 року заборгованості із заробітної плати у повному обсязі. Позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати відповідач визнає частково в сумах 335,22 грн. та 562,50 грн. відповідно. У задоволені позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільнені відповідач просить відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статі 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноваженим ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю.

Як вбачається з наказу від 01.04.2016 року № 20-к позивач був прийнятий на роботу за сумісництвом провідним юрисконсультом юридичної служби з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу з посадовим окладом відповідно до штатного розпису з 01 квітня 2016 року. Відповідно до наказу № 80-к від 03.10.2016 року у зв`язку з реорганізацією та введенням в дію нової організаційної структури філії переведений на посаду т.в.о. начальника юридичної служби (за сумісництвом) з посадовим окладом 3550 грн.

Згідно з наказом № 112/к від 30.12.2016 року, ОСОБА_1 , начальник юридичної служби, звільнений 30 грудня 2016 року з займаної посади за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В контексті статті 116 КЗпП днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані відпустки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, у разі наявності такого порушенням термінів виплати заробітної плати.

При звільнені ОСОБА_1 підприємство мало б виплатити йому заборгованість по заробітній платі, однак ці вимоги закону не виконало. Лише 24.07.2017 року, відповідач перерахував на користь позивача грошові коштів сумі 5500,12 грн.

Посадовий оклад позивача у травні-вересні 2016 року становив 3040 грн. Його заробітна плата з урахуванням сумісництва та за вирахуванням податків та зборів становить у вказаний період становила 1223,60 грн. на місяць. Посадовий оклад позивача за жовтень-грудень 2016 року становив 3550 грн. Його заробітна плата у цей період з урахуванням сумісництва та за вирахуванням податків та зборів становить у вказаний період становила 1428,88 грн. на місяць.

В період з 22.11.2016 року по 01.12.2016 року позивач знаходився у щорічній відпустці. Фактично у листопаді 2016 року позивач відпрацював 15 робочих днів, а у грудні 2016 року - 21 робочий день.

Загальний розмір заробітної плати позивача, за вирахуванням оплаченої відпустки та компенсації невикористаної відпустки, у період його роботи з 01.05.2016 року по 30.12.2016 року становить 9885,05 грн.

Із розрахунку, наведеного відповідачем у відзиві на позовну заяву, вбачається, що підприємство нарахувало та сплатило на користь позивача заробітну плату за період його роботи з 01.05.2016 року по 30.12.2016 року, за вирахуванням оплаченої відпустки та компенсації невикористаної відпустки, у загальній сумі 9778,09 грн.

Таким чином відповідач недоплатив позивачу заробітну плату у розмірі 106,96 грн. На момент розгляду справи вказана заборгованість не була погашена відповідачем, а отже заявлені позовні вимоги щодо стягнення заборгованість із заробітної плати у сумі 106,96 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плат збігається з вихідним, святковим або не робочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати .

Вживання в названому законі і ст. 34 Закону Про оплату праці терміну компенсація не означає, що такі виплати на користь працівників мають правовий статус передбачений для компенсаційних виплат, а навпаки мають статус заробітної плати і в трудових і в податкових правовідносинах. В контексті ст. 115 КЗпП України компенсація за затримку виплати заробітної плати виплачується незалежно від вини власника. Компенсація вилічується при затримці виплати заробітної плати на календарний місяць і більше та розраховується шляхом множення нарахованої заробітної плати на індекс інфляції за період затримки. Питання проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати регулювалося ст. 34 Закону України Про оплату праці , Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (зі змінами і доповненнями від 9 серпня 2001 року, 31 березня 2003 року та 25 січня 2012 року). Дія зазначених нормативних актів поширювалася на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовувалася у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Згідно ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Визначаючи розмір даної компенсації, суд враховує розрахунок наданий позивачем та приходить до висновку, що компенсація втрати частини заробітної плати підлягає стягненню з відповідача у сумі 938,74 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

За умовами Колективного договору Державного підприємства Центр державного земельного кадастру на 2010-2012 роки, який діяв на час роботи позивача, для його посади була передбачена додаткова щорічна відпустка у кількості 4 дні.

Загальна тривалість щорічної відпуски на яку мав право позивач, становила 28 днів.

Згідно ч. 5 ст. 10 Закону України Про відпуски , право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 10 Закону України Про відпуски , щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Норми права щодо пропорційності тривалості відпустку відпрацьованому часу наведені у ч. 6 ст. 10 Закону України Про відпуски , відповідно до якої у разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

З аналізу наведених норм права вбачається, що вже у жовтні місяці позивач мав право на щорічну відпустку повної тривалості - 28 днів, адже безперервно відпрацював у відповідача більше 6 місяців.

У листі від 10.10.2017 року № 2536/0/101-17/284 Мінсоцполітики роз`яснило, що у випадку, якщо у зв`язку із специфікою роботи працівник з неповним робочим днем періодично виконує основну роботу поза межами робочого часу, йому може бути встановлено ненормований робочий день і відповідно щорічну додаткову відпустку на умовах, визначених у колективному договорі.

Згідно ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Частиною 1 ст. 24 Закону України Про відпустки закріплено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно п.п. а) п. 1 розділу І Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Абзацом 3 п. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до абз. 4 п. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 5 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 закріплено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 7 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач оплатив позивачу 10 днів щорічної відпустки та сплатив компенсацію за 2 дні невикористаної відпустки.

Суд враховує розрахунок наданий позивачем та приходить до висновку, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки підлягає стягненню з відповідача у сумі 856,96 грн. за 16 днів невикористаної щорічної відпуски. Доводи відповідача щодо компенсації лише 6 невикористаних днів щорічної відпустки відхиляються.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за період прострочення за правилами статті 117 КЗпП України, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з наказом № 112/к від 30.12.2016 року, ОСОБА_1 , начальник юридичної служби, звільнений 30 грудня 2016 року з займаної посади за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В контексті статті 116 КЗпП днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані відпустки.

Статтею 2 Закону України Про оплату праці визначено структуру заробітної плати, зокрема, основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13.01.2004 року № 5, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати ; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Пунктом 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13.01.2004 року № 5 закріплено, що фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно п.п. 2.2.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13.01.2004 року № 5, до складу фонду додаткової заробітної плати входять суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Відповідно до п.п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13.01.2004 року № 5 до складу фонду додаткової заробітної плати входить оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток.

З аналізу вищевказаних норм права вбачається, що компенсація за не використану щорічну відпустку та компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати є складовими заробітної плати та підлягають обов`язковій виплаті працівникові власником у день звільнення.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 травня 2018 року у справі № 808/858/16.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Не здійснення власником таких обов`язкових виплати у день звільнення тягне за собою настання відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, яка полягає у виплаті працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, міститься висновок про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Враховуючі, що відповідач не сплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, як складових заробітної плати, то строк для звернення позивача до суду не обмежений будь-яким строком до моменту здійснення таких виплат відповідачем. Перебіг строків позовної давності для звернення позивача із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку почнеться лише у день, коли відповідач сплатить позивачу усю заборгованість із заробітну плату, у тому числі компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо строків щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільнені.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно п.п. л) п. 1 розділу І Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 3 п. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 5 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 закріплено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пп. б) п. 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до абз. 17 п. 4 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю/

Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В ході слухання справи встановлено, що позивач не отримав у повному обсязі належну йому до сплати при звільненні заборгованість по заробітній платі, у тому числі компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Відповідно до розрахунку позивача з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог середній заробіток за затримку виплати розрахунку при звільнені обчислено відповідно до вимог законодавства станом на 11 січня 2019 року з урахуванням 507 робочих днів, що сплинули з моменту його звільнення та середньоденної заробітної плати в розмірі 81,14 грн.

Станом на 08 травня 2019 року з 11 січня 2019 року сплинуло ще 79 робочих днів, протягом яких відповідач не здійснює остаточний розрахунок з позивачем.

Суд приходить до висновку, що загальний розмір середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільнені має бути обрахований з урахуванням 586 робочих днів, що сплинули з моменту звільнення позивача, та з урахуванням його середньоденної заробітної плати в розмірі 81,14 грн. і становить 47548 гривень 04 копійки.

Доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення з підприємства середнього заробітку у повному обсязі та необхідність застосування судом принципу співмірності є безпідставним, оскільки нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Під час розгляду справи встановлено, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення заборгованість із заробітної плати , компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аргументи відповідача про зловживання позивачем права на звернення до суду є неспроможними, оскільки невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем не проведено, то позивач обґрунтовано висував вимогу про стягнення з відповідача передбаченого статтею 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з моменту звільнення і до ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Судовий збір у справі складає 704,80 грн., які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 36 , 115, 116, 117 КЗпП України, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру (код ЄДРПОУ 21616582, місцезнаходження: 02000, м. Київ, вулиця Народного Ополчення, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати у сумі 106 (сто шість) гривень 96 копійок, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 856 (вісімсот п`ятдесят шість) грн. 96 копійок, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 938 (дев`ятсот тридцять вісім) гривень 74 копійки та середній заробіток за затримку виплати розрахунку при звільнені в сумі 47548 (сорок сім тисяч п`ятсот сорок вісім) гривень 04 копійки.

Стягнути з Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру (код ЄДРПОУ 21616582, місцезнаходження: 02000, м. Київ, вулиця Народного Ополчення, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30- денний строк з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 15 травня 2019року.

Суддя О.Д. Коблова