Постанова

від 31.03.2020 по справі 521/17307/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4538/20

Номер справи місцевого суду: 521/17307/18

Головуючий у першій інстанції Коблова О. Д.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Драгомерецького М.М, Дрішлюка А.І.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Державного підприємства Центр державного земельного кадастру - Чубарко Максима Вікторовича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 травня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені - задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру (код ЄДРПОУ 21616582, місцезнаходження: 02000, м. Київ, вулиця Народного Ополчення, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати у сумі 106 (сто шість) гривень 96 копійок, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 856 (вісімсот п`ятдесят шість) грн. 96 копійок, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 938 (дев`ятсот тридцять вісім) гривень 74 копійки та середній заробіток за затримку виплати розрахунку при звільнені в сумі 47548 (сорок сім тисяч п`ятсот сорок вісім) гривень 04 копійки.

Стягнуто з Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру (код ЄДРПОУ 21616582, місцезнаходження: 02000, м. Київ, вулиця Народного Ополчення, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Вважаючи заочне рішення суду незаконним представника ДП Центр державного земельного кадастру - Чубарко М.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення стягнення заборгованості із заробітньої плати у сумі 106, 96 грн; вимоги позивача щодо компенсації за невикористану щорічну відпустку у сумі 856,96 грн. - задовольнити частково у сумі 562,50 грн.. Також скаржник просить переглянути рішення суду, що підлягає стягненню як середній заробіток за затримку виплати розрахунку при звільнення у сумі 47548, 04 грн., оскільки на думку відповідача позивач як юрист зловживав своїм правом подачі позову та перенесенням судових засідань, що вплинуло на кількість робочих днів затримки виплати заробітної плати.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції 25 березня 2020 року сторони у справі не з`явилась, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 31 березня 2020 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів 2. 4. 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, гарантує право кожному на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, а саме у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення .

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії), від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (див. рішення від 19 квітня 1994р. у справі Ван де Харк проти Нідерландів (Van de Hurk v. the Netherlands), серія А, №288, ст.20, п.61). Ступінь, в якому цей обов`язок вказувати причини застосовується, може варіюватися в залежності від характеру рішення. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), §58, рішення від 10 лютого 2010р., №4909/04) (див. також рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994р., серія A, №303-A, заява № 18390/91, п.29).

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006р. № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до наказу від 01.04.2016 року № 20-к позивач був прийнятий на роботу за сумісництвом провідним юрисконсультом юридичної служби з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу з посадовим окладом відповідно до штатного розпису з 01 квітня 2016 року. Відповідно до наказу № 80-к від 03.10.2016 року у зв`язку з реорганізацією та введенням в дію нової організаційної структури філії переведений на посаду т.в.о. начальника юридичної служби (за сумісництвом) з посадовим окладом 3550 грн.

Згідно з наказом № 112/к від 30.12.2016 року, ОСОБА_1 , начальник юридичної служби, звільнений 30 грудня 2016 року з займаної посади за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В контексті статті 116 КЗпП днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані відпустки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, у разі наявності такого порушенням термінів виплати заробітної плати.

При звільнені ОСОБА_1 підприємство мало б виплатити йому заборгованість по заробітній платі, однак ці вимоги закону не виконало. Лише 24.07.2017 року, відповідач перерахував на користь позивача грошові коштів сумі 5500,12 грн.

Посадовий оклад позивача у травні-вересні 2016 року становив 3040 грн. Його заробітна плата з урахуванням сумісництва та за вирахуванням податків та зборів у вказаний період становила 1223,60 грн. на місяць. Посадовий оклад позивача за жовтень-грудень 2016 року становив 3550 грн. Його заробітна плата у цей період з урахуванням сумісництва та за вирахуванням податків та зборів у вказаний період становила 1428,88 грн. на місяць.

В період з 22.11.2016 року по 01.12.2016 року позивач знаходився у щорічній відпустці. Фактично у листопаді 2016 року позивач відпрацював 15 робочих днів, а у грудні 2016 року - 21 робочий день.

Загальний розмір заробітної плати позивача, за вирахуванням оплаченої відпустки та компенсації невикористаної відпустки, у період його роботи з 01.05.2016 року по 30.12.2016 року становить 9885,05 грн.

Із розрахунку, наведеного відповідачем у відзиві на позовну заяву, вбачається, що підприємство нарахувало та сплатило на користь позивача заробітну плату за період його роботи з 01.05.2016 року по 30.12.2016 року, за вирахуванням оплаченої відпустки та компенсації невикористаної відпустки, у загальній сумі 9778,09 грн.

Таким чином відповідач недоплатив позивачу заробітну плату у розмірі 106,96 грн. На момент розгляду справи вказана заборгованість не була погашена відповідачем, а отже заявлені позовні вимоги щодо стягнення заборгованість із заробітної плати у сумі 106,96 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плат збігається з вихідним, святковим або не робочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати .

Вживання в названому законі і ст. 34 Закону Про оплату праці терміну компенсація не означає, що такі виплати на користь працівників мають правовий статус передбачений для компенсаційних виплат, а навпаки мають статус заробітної плати і в трудових і в податкових правовідносинах. В контексті ст. 115 КЗпП України компенсація за затримку виплати заробітної плати виплачується незалежно від вини власника. Компенсація вилічується при затримці виплати заробітної плати на календарний місяць і більше та розраховується шляхом множення нарахованої заробітної плати на індекс інфляції за період затримки. Питання проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати регулювалося ст. 34 Закону України Про оплату праці , Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (зі змінами і доповненнями від 9 серпня 2001 року, 31 березня 2003 року та 25 січня 2012 року). Дія зазначених нормативних актів поширювалася на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовувалася у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Згідно ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Визначаючи розмір даної компенсації, суд враховав розрахунок наданий позивачем та дійшов обґрунтованого висновку, що компенсація втрати частини заробітної плати підлягає стягненню з відповідача у сумі 938,74 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

За умовами Колективного договору Державного підприємства Центр державного земельного кадастру на 2010-2012 роки, який діяв на час роботи позивача, для його посади була передбачена додаткова щорічна відпустка у кількості 4 дні.

Загальна тривалість щорічної відпуски на яку мав право позивач, становила 28 днів.

Згідно ч. 5 ст. 10 Закону України Про відпуски , право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 10 Закону України Про відпуски , щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Норми права щодо пропорційності тривалості відпустку відпрацьованому часу наведені у ч. 6 ст. 10 Закону України Про відпуски , відповідно до якої у разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

З аналізу наведених норм права вбачається, що вже у жовтні місяці позивач мав право на щорічну відпустку повної тривалості - 28 днів, адже безперервно відпрацював у відповідача більше 6 місяців.

У листі від 10.10.2017 року № 2536/0/101-17/284 Мінсоцполітики роз`яснило, що у випадку, якщо у зв`язку із специфікою роботи працівник з неповним робочим днем періодично виконує основну роботу поза межами робочого часу, йому може бути встановлено ненормований робочий день і відповідно щорічну додаткову відпустку на умовах, визначених у колективному договорі.

Згідно ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Частиною 1 ст. 24 Закону України Про відпустки закріплено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно п.п. а) п. 1 розділу І Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Абзацом 3 п. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до абз. 4 п. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 5 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 закріплено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 7 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач оплатив позивачу 10 днів щорічної відпустки та сплатив компенсацію за 2 дні невикористаної відпустки.

Суд враховав розрахунок наданий позивачем та дійшов умотивованого висновку, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки підлягає стягненню з відповідача у сумі 856,96 грн. за 16 днів невикористаної щорічної відпуски. Доводи відповідача щодо компенсації лише 6 невикористаних днів щорічної відпустки відхиляються.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за період прострочення за правилами статті 117 КЗпП України, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з наказом № 112/к від 30.12.2016 року, ОСОБА_1 , начальник юридичної служби, звільнений 30 грудня 2016 року з займаної посади за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В контексті статті 116 КЗпП днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані відпустки.

Статтею 2 Закону України Про оплату праці визначено структуру заробітної плати, зокрема, основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13.01.2004 року № 5, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати ; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Пунктом 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13.01.2004 року № 5 закріплено, що фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно п.п. 2.2.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13.01.2004 року № 5, до складу фонду додаткової заробітної плати входять суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Відповідно до п.п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13.01.2004 року № 5 до складу фонду додаткової заробітної плати входить оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток.

З аналізу вищевказаних норм права вбачається, що компенсація за не використану щорічну відпустку та компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати є складовими заробітної плати та підлягають обов`язковій виплаті працівникові власником у день звільнення.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 травня 2018 року у справі № 808/858/16.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Не здійснення власником таких обов`язкових виплати у день звільнення тягне за собою настання відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, яка полягає у виплаті працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, міститься висновок про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Враховуючм, що відповідач не сплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, як складових заробітної плати, то строк для звернення позивача до суду не обмежений будь-яким строком до моменту здійснення таких виплат відповідачем. Перебіг строків позовної давності для звернення позивача із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку почнеться лише у день, коли відповідач сплатить позивачу усю заборгованість із заробітної плати, у тому числі компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано було відхиллено доводи відповідача щодо строків застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільнені.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно п.п. л) п. 1 розділу І Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 3 п. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 5 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 закріплено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пп. б) п. 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до абз. 17 п. 4 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю/

Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В ході слухання справи встановлено, що позивач не отримав у повному обсязі належну йому до сплати при звільненні заборгованість по заробітній платі, у тому числі компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Відповідно до розрахунку позивача з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог середній заробіток за затримку виплати розрахунку при звільнені обчислено відповідно до вимог законодавства станом на 11 січня 2019 року з урахуванням 507 робочих днів, що сплинули з моменту його звільнення та середньоденної заробітної плати в розмірі 81,14 грн.

Станом на 08 травня 2019 року з 11 січня 2019 року сплинуло ще 79 робочих днів, протягом яких відповідач не здійснює остаточний розрахунок з позивачем.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що загальний розмір середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільнені має бути обрахований з урахуванням 586 робочих днів, що сплинули з моменту звільнення позивача, та з урахуванням його середньоденної заробітної плати в розмірі 81,14 грн. і становить 47548 гривень 04 копійки.

Підсумовуючи викладені обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги, критерії, визначені у ч.1 ст. 376 ЦК України правильним є висновок суду, щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на приписах закону, та надані позивачем докази на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, є належними, достовірними та допустимими.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив обставини у справі, надані докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Висновок суду першої інстанції ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з матеріалами справи, у зв`язку із чим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інсатнії принципу співмірності є безпідставним, оскільки нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16. Посилання скаржника на зловживання позивачем права на звернення до суду є неспроможними, оскільки невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем не проведено, то позивач обґрунтовано висував вимогу про стягнення з відповідача передбаченого статтею 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з моменту звільнення і до ухвалення рішення у справі.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення не знайшли своє відображення в матеріалах справи, а отже є необґрунтованими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та спростовані дослідженими судом доказами, яким дана правильна правова оцінка.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Державного підприємства Центр державного земельного кадастру - Чубарко Максима Вікторовича- залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31.03.2020 року.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк