Постанова

від 16.05.2019 по справі 278/1822/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/1822/17 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 278/1822/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визначення частки майна

за апеляційною представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2019 року, ухваленого під головуванням судді Грубіяна Є.О. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому, уточнивши позовні вимоги, просила:

- встановити факт, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 з 13 березня 2012 року по 09 березня 2017 року;

- визнати житловий будинок, загальною площею 227 кв.м., 51,4 кв.м житловою площею та земельну ділянку площею 1493 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, загальна площа 227 кв.м., 51,4 кв.м - житлова площа, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 1493 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована за цією ж адресою.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 19.06.2008 було зареєстровано шлюб, який розірвано 02.03.2012. Проте після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не припинили проживати однією сім`єю за однією адресою, шлюбні відносини збереглися, вони продовжували вести спільне господарство, мали спільний бюджет, в інших зареєстрованих шлюбах не перебували.

09 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 повторно було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті залишилась спадщина, що складається з житлового будинку, загальна площа 227 кв.м., 51,4 кв.м - житлова площа, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 1493 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована за цією ж адресою.

Після відкриття спадщини ОСОБА_1 дізналась, що ОСОБА_4 залишив заповіт, яким вищезазначене майно заповів своїй дочці від першого шлюбу ОСОБА_2

Посилаючись на те, що земельна ділянка була придбана за кошти виручені ОСОБА_1 від продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки, а будинок побудовано за спільні кошти з ОСОБА_4 та в період їх спільного проживання, позивач просила задовольнити позов.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову від 17 жовтня 2017 року про накладення арешту та про заборону вчиняти дії щодо житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьмін Дмитро Леонідович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Окрім того просить винести окрему ухвалу щодо порушень судді Грубіяна Є.О. та повідомити про виявлені порушення Вищу раду правосуддя, судові витрати стягнути з відповідача.

Представник позивача посилається на те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продовжували проживати однією сім`єю, мали спільний побут і бюджет, представляли один одного як чоловіка і дружину та проживали разом до моменту смерті ОСОБА_4 зазначене підтверджується тим, що вони були зареєстровані за однією адресою до смерті ОСОБА_4 , після розірвання шлюбу продовжували подорожувати і відпочивати разом. Їх сусіди, допитані як свідки, підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 весь час, починаючи з 90-х років, до дня смерті останнього проживали разом і були як одна сім`я. Збереження саме сімейних стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_4 після розірвання шлюбу підтверджується також журналом судового засідання по справі №295/19234/14-ц , де ОСОБА_4 особисто підтвердив те, що він з ОСОБА_1 підтримує подружні стосунки після розлучення, вони ведуть спільне господарство. Представник також зазначає, що під час перебування у шлюбі подружжям було придбано значну кількість майна та коштів, проте спору про поділ майна не було, що підтверджує те, що вони продовжували проживати разом. Відповідач ОСОБА_2 визнала факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 після листопада 2014 року до дня смерті останнього.

В апеляційній скарзі також зазначено, що у разі поділу майна , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Спірна земельна ділянка купувалась, а спірний будинок будувався за кошти ОСОБА_1 , адже в цей період ОСОБА_4 не мав відповідного власного доходу. Відповідачем не зазначено за які кошти ОСОБА_4 придбав земельну ділянку і будував будинок, оскільки у 2014 році він чотири рази перебував на лікуванні у Житомирській обласній психіатричній лікарні, так як зловживав спиртними напоями та періодично лікувався.

Окрім того в апеляційній скарзі вказано й на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд, в порушення норм ЦПК України відхилив докази позивача, як такі, що не є доказами в розумінні ст. 76 ЦПК України.

До апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вона просить апеляційну скаргу задовольнити частково. Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у частково визнаний нею за позовом спірний час - з 11 лютого 2016 року до 9 березня 2017 року. В решті рішення суду залишити без змін.

У відзиві зазначено, що ОСОБА_4 з часу розірвання шлюбу та до листопада 2014 року не мешкав за адресою проживання ОСОБА_1 Те, що він не змінив реєстрацію свого місця проживання, облікованого у належному на праві власності ОСОБА_1 будинку не означає, що він жив весь вказаний час із нею однією сім`єю. Зазначає, що суд надав правильну оцінку показанням свідків, зокрема, показанням свідка ОСОБА_5 , який називав себе надзвичайно близькою до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 людиною, проте не був обізнаний з драматичними подіями у їхніх стосунках, зокрема, не знав про позови про виселення. Вказує, що спільні подорожі чоловіка та жінки не доказують, що між ними існує сім`я в розумінні ч.2 ст.3 СК України. На думку відповідача, суд не порушив процесуальний закон, зіславшись на ст. 76 ЦПК України, відхиляючи як доказ дані, що їх містять пояснення покійного ОСОБА_4 у судовому засіданні 26 травня 2015 року у справі про виселення. Вважає, що відсутність спору про поділ майна подружжя, про що зазначено в апеляційній скарзі, не може свідчити про існування сім`ї. Зазначає, що виклад в апеляційній скарзі обставин визнання нею позову щодо періоду не відповідає дійсності. Однак вказує, що суд першої інстанції зробив хибний висновок про те, що у період з 11 лютого 2016 року до 9 березня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не проживали однією сім`єю. Відповідачка зазначає, що у цей період її батько дедалі тяжче нездужав і вже жив з позивачкою однією сім`єю під одним дахом. ОСОБА_1 справді опікувалася ним у цей період, лікувала його і доглядала за ним. ОСОБА_2 наголошує, що суд правильно відхилив усі майнові вимоги ОСОБА_1 , правильно оцінивши докази як такі, що не свідчать про її ( ОСОБА_1 ) участь у будівництві спірного будинку. Вказує, що суд першої інстанції правильно оцінив заяву ОСОБА_6 від 16 лютого 2018 року, з нотаріально засвідченою справжністю його підпису на ній, як письмовий доказ.

Окрім того у відзиві на апеляційну скаргу міститься клопотання про постановлення окремих ухвал за наслідками виявлення під час розгляду справи підробки доказів, що їх містять надані адвокатом Кузьміним Д.К. від імені ОСОБА_1 копії документів.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити. ОСОБА_3 надав пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.

ОСОБА_1 пояснила, що прожила з ОСОБА_4 понад двадцять років. Зазначила, що ОСОБА_4 був дуже доброю людиною, проте зловживав спиртними напоями, а тому на цьому грунті між ними виникали конфлікти, що призводило до позовів до суду - про розірвання шлюбу та про виселення. Однак, вони примирювались і постійно проживали разом однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет і спільно будували спірний житловий будинок. ОСОБА_1 зазначила, що у неї дітей немає, а у ОСОБА_4 є дочка від першого шлюбу- ОСОБА_2 , з якою чоловік не підтримував жодних зв`язків і лише завдяки їй ( ОСОБА_1 ) батько налагодив стосунки з дочкою. Вона і ОСОБА_4 допомагали ОСОБА_7 у студентські роки, винаймали житло, давали кошти, в подальшому допомагали у будівництві будинку. ОСОБА_1 також вказала, що останні роки лише вона займалась бізнесом, оскільки ОСОБА_4 зловживав спиртним, а потім захворів. На думку ОСОБА_1 скласти заповіт ОСОБА_4 спонукала його дочка, оскільки між ними ( ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) була домовленість нікому нічого не заповідати.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_8 проти доводів апеляційної скарги заперечили з підстав, викладених у відзиві. Окрім того ОСОБА_2 пояснила, що почала спілкуватись з батьком майже у повнолітньому віці. Допомога від батька та ОСОБА_1 була незначною. Вона не просила батька скласти заповіт на її користь, оскільки проживає у іншому населеному пункті і у зв`язку з вагітністю і народженням дитини з ним не бачилась. У своїх поясненнях ОСОБА_2 посилалась на пояснення свідка ОСОБА_6 щодо обставин справи, проте особистих конкретних та однозначних пояснень з посиланням на періоди та докази проживання (непроживання) однією сім`єю її батька та ОСОБА_1 не надала.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю саме як чоловіка та дружини ОСОБА_9 та ОСОБА_4 у заявлений в позові період, суду надано не було.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За ч.2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до положень ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2012 року шлюб, зареєстрований 19.06.2008 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції за актовим записом №750 між громадянами України ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - розірвано (т.1 а.с.11).

Свідоцтвом про шлюб від 9 березня 2017 року підтверджується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб 09 березня 2017 року (т.1 а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т.1 а.с.10).

Після його смерті із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись ОСОБА_1 , гр. України, яка проживає в АДРЕСА_2 , яка прийняла спадщину, та ОСОБА_2 , гр. України, яка проживає в АДРЕСА_3 , яка прийняла спадщину (т.1 а.с.16).

Заповітом від 06 березня 2017 року підтверджується, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповів належні йому на праві власності житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1493га, кадастровий номер НОМЕР_1 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.15).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що житловий будинок загальною площею 227 кв.м. та житловою площею 51,4 кв.м., розташований в АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1493га. належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , розмір частки 1/1. Державна реєстрація проведена 14 жовтня 2014 року (т.1 а.с.17-19).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 грудня 2012 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_4 прийняв у власність (купив) земельну ділянку площею 1 493кв.м., розташовану за адресою : АДРЕСА_4 селищної ради Житомирського АДРЕСА_5 , АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 (т.2 а.с.131-134).

У п.1.5. названого договору вказано, що покупець в зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває і грошові кошти, що витрачені покупцем на придбання майна за цим договором не є спільною сумісною власністю (т.2 а.с.131-134). Продаж вчинено за домовленістю сторін за 116 708 грн.

Накладною №126 від 14 березня 2013 року підтверджується, що ОСОБА_4 придбавались лісоматеріали для будівництва спірного житлового будинку (т.2 а.с.112).

15 липня 2013 року ОСОБА_4 сформовано та сплачено замовлення по виготовленню металопластикових вікон (т.2 а.с.107-110), 23 серпня 2013 року - замовлено технічні умови для отримання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у спірний житловий будинок (т.2 а.с.102 - 106), 21 жовтня 2013- проведено оплату для придбання секцій для воріт (т.2 а.с.111).

ОСОБА_1 подано документи про придбання нею із доставкою на адресу розташування спірного будинку 14 липня 2014 року - 16 304 керамічних блоки (цегли) на загальну суму 163 171,2 гривень. Дані будівельні матеріали відпущено ФОП ОСОБА_10 , який мав розрахунковий рахунок НОМЕР_2 (т.1 а.с.71).

Проте, листом від 22 січня 2019 року Приват Банк повідомив суд, що у період часу з 1 липня по 31 грудня 2014 року грошових коштів у сумі 163 171,20 гривень від ОСОБА_1 на рахунок 26008055996567 ФОП ОСОБА_11 не надходило (т.4 а.с.47).

Також ОСОБА_1 надано документи, що нею було придбано:

18 вересня 2014 року - меблі та елементи сантехніки (т.1 а.с.72), 7 серпня 2013 року - шпатлівка, ґрунтовка ( т.1 а.с.196),3 вересня 2013 року -самовирівнююча суміш для підлоги (т.1 а.с.197), 24 лютого 2014 року - цемент, сітка зварна та штукатурка (т.1а.с.198). З висновку експерта з проведення будівельно-технічної експертизи від 30.04.2018 №809/04.18 та доповнення до цього висновку від 09.01.2019 вбачається, що сантехнічне обладнання, самовирівнююча підлога, ґрунтовка глибокого проникнення, шпатлівка на момент дослідження не були використані в будівництві спірного будинку. Цемент, сітка зварна могли бути використані в процесі будівництва спірного житлового будинку (т.2 а.с.211 - 232; т.4 а.с. 7-10).

Державна архітектурно-будівельна інспекція у Житомирській області повідомила, що будівельний паспорт виготовлено 19 вересня 2014 року, повідомлення про початок будівельних робіт житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 зареєстровано ОСОБА_4 22 вересня 2014 року (т.2 а.с.186-190). 8 жовтня 2014 року зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації (т.2 а.с.185).

У технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4 селищної ради від 18 вересня 2014 року вказано рік побудови зазначеного будинку -2014 (т.2 а.с.228-230).

Висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 30.04.2018 №809/04.18, встановлено, що загальний стан конструктивних елементів спірного житлового будинку станом на 5 квітня 2018 року дає підстави стверджувати, що він не завершений будівництвом, а відсоток готовності становить 81% (т.2 а.с. 211-222).

Предметом спору є вказаний житловий будинок, зведений у період коли ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не перебували між собою у зареєстрованому шлюбі, а тому позивач ставить питання в позовному провадженні щодо встановлення факту проживання однією сім`єю.

На підтвердження та спростування цих обставин сторони надавали відповідні докази.

Так, за даними з паспортів громадян України для виїзду за кордон ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перетинали кордон України у такі періоди : з 5 по 19 червня 2012 року; з 7 листопада по 1 грудня 2012 року; з 12 по 26 січня 2013 року; з 26 липня по 2 серпня 2014 року, а також 18 серпня 2012 року та 24 березня 2013 року. Окрім того, ОСОБА_1 перетинала кордон 5 лютого 2012 року, а ОСОБА_4 - 22 липня 2012 року.

В матеріалах справи містяться копії ваучерів туристів на ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (т.1 а.с.43-52).

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення його з будинку АДРЕСА_6 без надання іншого житлового приміщення та зняття його з реєстраційного обліку (т.3 а.с. 157-161), а 26 травня 2015 року рішенням суду у задоволенні позову відмовлено (т.3 а.с. 162-163). Журналом судового засідання від 26 травня 2015 року підтверджується, що ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що він з ОСОБА_1 підтримує подружні стосунки після розлучення, веде з нею спільне господарство (т.3 а.с.174).

03 вересня 2015 року ОСОБА_1 повторно зверталась із позовом про виселення ОСОБА_12 , який за її заявою від 11 лютого 2016 року залишено без розгляду (т.3 а.с.164-165).

Для з`ясування обставин факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , сусіди ОСОБА_1 , які пояснили, що знають стосунки ОСОБА_1 і ОСОБА_4 як подружжя, які тривали постійно, до дня смерті останнього.

Свідок ОСОБА_5 повідомив суду, що знає позивача та її чоловіка від дня знайомства і до дня смерті ОСОБА_4 Вони постійно тривали та мали характер сімейних, як чоловіка та дружини увесь час.

Суд першої інстанції наголосив, що допитані свідки не обізнані ні про розлучення ні про укладення його знову між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Свідку ОСОБА_5 , крім цього, не відомо про існування позовів про виселення ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_15 повідомив, що під час роботи його в Житомирі до нього, як до архітектора, звертався ОСОБА_4 , на замовлення якого він розробляв дизайн фасаду спірного будинку. З ОСОБА_1 - не знайомий та будь-яких відносин з нею не мав.

Окрім того в матеріалах справи міститься нотаріально завірена 16.02.2018 заява ОСОБА_6 , яку він подав до суду, посилаючись на те, що не може з`явитись у судове засідання через хворобу, в якій він вказав, що знає ОСОБА_1 та знав за життя ОСОБА_4 , починаючи з 1998 року. Зазначив, що ОСОБА_16 та ОСОБА_17 тривалий час перебували у цивільному шлюбі (з 1998 по 2008 року), аж до укладення вперше шлюбу. В подальшому у 2011 році між ними виник критичний період , внаслідок чого шлюб у березні 2012 року було розірвано. В квітні 2012 року Леваковський придбав квартиру АДРЕСА_7 , однак оформлення якої відбулось на свою куму ОСОБА_5 Потім, дану квартиру було продано та придбано за виручені кошти у нього ( ОСОБА_6 ) спірну земельну ділянку. ОСОБА_4 займався будівництвом спірного будинку. З листопада 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали знову проживати разом, однією сім`єю, а в подальшому знову уклали шлюб (а.с.125-130 т.2).

Договором купівлі-продажу квартири від 25.01.2013 року підтверджується, що ОСОБА_6 , який діє від імені ОСОБА_5 , продав, а ОСОБА_18 прийняв у власність (купив) квартиру АДРЕСА_7 (т.2 а.с.113-116).

На підтвердження підприємницької діяльності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та отриманих ними доходів від підприємництва та доходів в цілому сторонами надавались відповідні докази.

Так, Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.01.2018 підтверджується, що ОСОБА_4 9 січня 1997 року був зареєстрований як ФОП з видом діяльності - роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах (т.2 а.с.76-79).

За І квартал 2011 року ОСОБА_4 подавав декларацію про операції з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням без підпису (т.2 а.с.36,81-89).

За період з 2012 по 2015 роки ОСОБА_4 подав декларації платника єдиного податку із відміткою про дохід на суму 15 900 гривень отриманих у 2013 році (т. 1 а.с.53-63,111-113; т.2 а.с.57-60).

ОСОБА_1 подала декларації платника єдиного податку за період часу з 2012 по 2015 рік із відміткою про дохід на загальну суму 706 105 гривень (т.1а.с.64-70, 111-113, т.3 а.с.57-60, т.2; а.с.33-50).

12 березня 2011 року позивач уклала попередній договір за яким зобов`язалась продати частину приміщення в м. Коростень Житомирської області (т.1 а.с.199).

25 квітня 2012 року ОСОБА_1 продала частину приміщення в м. Коростень Житомирської області за 810 тисяч гривень (т.1 а.с.201-203).

26 березня 2012 року ОСОБА_1 придбала легковий автомобіль за 527 823,76 гривень (т.2 а.с.1-15,43-56; т.3 а.с.76-79).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні позову в частинні встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції вважав, що належних та достатніх доказів на підтвердження цих обставин суду надано не було. Суд виходив із недоведеності факту проживання саме як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції суперечать встановленим обставинам та матеріалам справи.

Так, через декілька місяців після ухвалення заочного рішення про розірвання шлюбу - 02.03.2012 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 оформлюють документи для виїзду за кордон разом, неодноразово спільно подорожують та відпочивають.

В період з 05.06.2012 по 19.06.2012 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно відпочивали в ОСОБА_19 , що підтверджується ваучером №10444 та авіаквитками (т. 1 а.с. 43-46). Це підтверджується також відмітками у паспортах для виїзду за кордон ОСОБА_1 . ст. 26 (т.1 а.с.37 зв.) та ОСОБА_4 . ст. 27, 28 (т. 1 а.с. 41) про прибуття до Праги 05.06.2012 р. та виліт з Праги 19.06.2012 р., дати співпадають з авіаквитками.

В період з 10.11.2013 по 01.12.2013 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знову спільно відпочивали в ОСОБА_20 Варах, що підтверджується ваучером №10008 та авіаквитками (т.1а.с. 47-52). В паспортах для виїзду за кордон ОСОБА_1 . ст. 24, 26 (т. 1 а.с. 37) та ОСОБА_4 . ст. 32 (т.1 а.с. 42) містяться відповідні відмітки про прибуття до Праги 10.11.2013 р. та виліт з Праги 01.12.2013 р., дати співпадають з авіаквитками.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 неодноразово спільно перетинали кордон України, що відображено в рішенні суду першої інстанції.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно двічі отримували посвідки на проживання в Чехії. Перша посвідка знаходиться на сторінці 23 паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_4 (т.1 а.с. 40 зв.) та сторінці 25 паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 37). Вказані посвідки видавались в один день 02.08.12 р. та мають однаковий строк дії до 02.12.12 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_4 оформлювали їх разом про що свідчать порядкові номери посвідок - ОСОБА_1 НОМЕР_7 та ОСОБА_4 № НОМЕР_8 ОСОБА_21

Друга посвідка знаходиться на сторінці 21 паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 40 зв.) та сторінці 25 паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_1 (т.1 а.с. 37). Вказані посвідки також видавались в один день 03.12.12 р. та мають однаковий строк дії до 01.06.13 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знову оформлювали їх разом про що свідчать порядкові номери посвідок - ОСОБА_1 НОМЕР_9 та ОСОБА_4 № ОСОБА_22

Після розірвання шлюбу та до своєї смерті ОСОБА_4 продовжував бути зареєстрованим за однією адресою з місцем проживання позивачки - АДРЕСА_2 .

Доказів того, що ОСОБА_4 виїжджав з цього будинку матеріали справи не містять.

Пояснення сторони відповідачки, що ОСОБА_4 проживав деякий час із ОСОБА_5 , після розлучення останнього, жодними доказами не підтверджені.

Надаючи оцінку показанням свідків - сусідів ОСОБА_1 - ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та близького друга сім`ї ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що допитані свідки не обізнані ні про розлучення, ні про укладення шлюбу повторно, а отже вони поверхнево обізнані з сімейним життям ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Проте, зазначені обставини свідчать про те, що свідки сприймали ОСОБА_23 та ОСОБА_4 саме як подружню пару до дня смерті останнього. Тобто факт розірвання шлюбу не позначився на плині життя подружжя після розірвання шлюбу для оточуючих, що означає, що ОСОБА_23 та ОСОБА_4 продовжували вести такий само спосіб життя і поводитись так само як і в період перебування в шлюбі.

Отже, з показань свідків можна зробити висновок, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали разом і були як одна сім`я.

Позови ОСОБА_1 до суду до ОСОБА_4 про виселення не свідчить про відсутність сімейних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач влаштовує п`яні дебоші, псує предмети домашнього вжитку, влаштовує скандали. Вказані обставини, на думку позивача, давали підстави для виселення ОСОБА_4 в порядку ст. 116 ЖК України.

Про те, що ОСОБА_4 зловживав спиртними напоями ОСОБА_1 пояснювала в суді апеляційної інстанції. Ці обставини відповідачкою не заперечувались. ОСОБА_1 пояснила, що у зв`язку із надмірною схильністю ОСОБА_4 до спиртних напоїв, він неодноразово проходив лікування у психіатричному закладі. Факт лікування ОСОБА_4 чотири рази в Житомирській обласній психіатричній лікарні №1 з діагнозом змішаний розлад особистості органічного генезу підтверджено довідкою психлікарні №4125 від 08.08.2018 (т.3 а.с.168).

Збереження саме сімейних стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_4 після розірвання 02.03.2012 шлюбу між ними підтверджується також поясненнями самого ОСОБА_4 , даними ним в судовому засіданні по справі №295/19234/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

За клопотанням представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 , який посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив доказ позивача - аудіозапис судового засідання Богунського районного суду м. Житомира від 26.05.2015 у справі №295/19234/14-ц, на якому ОСОБА_4 дає особисті пояснення щодо його спільного життя однією сім`єю з ОСОБА_1 , в судовому засіданні апеляційного суду відтворено зазначений аудіозапис та встановлено, що ОСОБА_4 сам підтверджує факт спільного проживання з ОСОБА_1 понад двадцять років, ведення спільного господарства, проживання однією сім`єю та в одній кімнаті.

Посилання в рішенні суду першої інстанції на те, що пояснення ОСОБА_4 у суді в іншій справі не є доказом в контексті положень ст. 76 ЦПК України, є безпідставними.

Натомість суд першої інстанції при вирішенні спору врахував письмові пояснення свідка ОСОБА_6 , за клопотанням відповідачки, підпис якого завірено нотаріально.

Проте, зазначений доказ є недопустимим, оскільки відсутні підтвердження свідка про обізнаність його зі змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та не приведено його до присяги.

Змістом пояснень відповідачки, відзивом на апеляційну скаргу підтверджується, що сама ОСОБА_2 визнає факт проживання її батька з ОСОБА_1 , спочатку- з листопада 2014 року, потім - з 11 лютого 2016 року до дня його смерті. У відзиві на апеляційну скаргу вона зазначає, що висновок суду про те, що позивачка ОСОБА_1 не мала однієї сім`ї з її батьком у цей період, є несправедливим та просить змінити рішення суду першої інстанції в цій частині.

Водночас, будь-якими доказами не підтверджено ту обставину, що до зазначеного відповідачкою періоду ( листопад 2014 року чи лютий 2016 року) ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали окремо, а потім разом.

Вказане свідчить про те, що й сама відповідачка, проживаючи в іншому населеному пункті, не була достовірно обізнана щодо сімейних стосунків її батька з ОСОБА_1 Наявність конфліктних ситуацій, які мали місце між її батьком і ОСОБА_1 , про які остання їй розповідала, як пояснила ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, якраз свідчить про проживання подружжя разом, а не окремо.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів того, що в період з 13 березня 2012 року по 9 березня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними після постановлення рішення суду про розірвання шлюбу продовжували існувати усталені відносини, що притаманні подружжю.

Виходячи із положень ст. 74 СК України та відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності , якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя спільною сумісною власністю подружжя , що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч.3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до пункту 3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Судом не встановлено того, що ОСОБА_4 купив земельну ділянку та будував будинок за кошти, що належали йому особисто.

Показання ОСОБА_6 , що ОСОБА_4 продав свою квартиру, яка була оформлена на його куму ОСОБА_5 та купив земельну ділянку є недопустимим доказом в контексті положень ст. 78 ЦПК України, про що зазначалось вище, а тому не можуть бути враховані судом. Окрім того ці поясненнями іншими доказами не підтверджуються.

Наявність відповідних доходів від зайняття підприємницькою діяльністю ОСОБА_4 , необхідних для здійснення будівництва, матеріалами справи також не підтверджується.

Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що спірна нерухомість була придбана за особисті кошти ОСОБА_4 , а відтак є його особистою приватною власністю матеріали справи не містять.

Доказів того, що спірне майно придбано за особисті кошти ОСОБА_1 , про що зазначено в позовній заяві та апеляційній скарзі, матеріали справи також не містять. Окрім того зміст позовних вимог свідчить про те, що позивачка просить визнати спірну нерухомість спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4 , а не її особистою.

Матеріалами справи не підтверджено, що у ОСОБА_1 на праві власності є інша нерухомість, окрім частини будинку, у якому вона з ОСОБА_4 проживала - АДРЕСА_8 .

З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції поставлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, то судовий збір в розмірі 9100гривень, сплачений ОСОБА_23 , підлягає стягненню на її користь із відповідачки ОСОБА_2 .

Колегія суддів не знайшла підстав для постановлення окремих ухвал за клопотаннями кожної із сторін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визначення частки майна задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Богунським РВ УМВС України в Житомирській області 14.02.1998 р., ідентифікаційний код НОМЕР_4 , проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_5 виданий Богунським РВ УМВС України в Житомирській області 21.03.1998, ідентифікаційний код НОМЕР_6 з 13 березня 2012 року по 09 березня 2017 року.

Визнати житловий будинок, загальною площею 227 кв.м., 51,4 кв.м. житлова площа та земельну ділянку площею 1493 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 житлового будинку, загальна площа 227 кв.м., 51,4 кв.м. житлова площа, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 земельної ділянки площею 1493 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 9100,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20.05.2019.

Головуючий Судді